ЖИТТЄВИЙ ВИБІР: як російський професор українцем став

Нікольський Євген Володимирович, доктор наук і професор

Нікольський Євген Володимирович народився в 1979 р. на Уралі в сім’ї виселенців-дисидентів. Ростила його бабуся, за походженням чистокровна волинянка-українка, Ганна Давидівна Гранатирь, яка змалку навчила його української мови та культури і прищепила йому любов і повагу до історичної батьківщини, України. Дитинство і молодість він провів в Росії, де здобув вищу філологічну освіту, захистив кандидатську та докторську дисертації, і згодом викладав у московських вузах.

Багаторазово буваючи в Україні, починаючи з 2001 року, Євген Володимирович знайшов друзів, у тому числі з колег-професорів, розшукав далеких родичів, і знайшов справжню віру в Бога. Тому не випадково склалося, що на історичній батьківщині він шліфував свою українську мову, довівши її до досконалості, і здобув другу вищу освіту з богослов’я, а також мав честь захистити тут з богослов’я докторську дисертацію.

Починаючи з 2011 року пан  Нікольський брав участь у мітингах опозиції (білолєнточників), спрямованих проти зловживань путінського режиму. Зокрема він взяв участь у «Марші миру», який стався в Москві 15 березня 2014 року. На марш опозиції проти вторгнення до Криму зібралися, за оцінками різних спостерігачів, до 50 тисяч осіб. Сцену мітингу на площі Сахарова пан Євген прикрасив гаслом «В Україні – брати! Фашисти – в Кремлі!», але незабаром закрили його іншим: «Руки геть від України!». На заднику сцени були зображені прапори двох країн з написом «За нашу і вашу свободу!» – саме так, з українсько – «латинським i». По ходу ходи і після деяких виступів на мітингу частина демонстрантів (у тому числі і Є. В. Нікольський) скандувала старе привітання Української повстанської армії, яке нині стало гаслом Майдану: «Слава Україні! Героям слава!». При цьому в повідомленні МВС Учасники Маршу проти війни названі «противниками возз’єднання Криму з Росією».

24 липня 2014 року в Тверському Державному університеті пан Нікольський захистив докторську дисертацію з філологічних наук. Зазвичай доктора наук – це честь вузу, за них тримаються, але після отримання даного ступеня Євгенові була урізана педагогічне навантаження та заявлено (на рівні завідуючої кафедри і деканату), що його ступень «не цікава для вузу», а ректор вузу Н.Р. Каминіна відкрито заявляла про те, що «його треба звільнити». Також  йому в докір було поставлено отримання освіти «на Західній Україні», мався на увазі Карпатський університет імені Августина Волошина, бакаларіат якого Є.В. Нікольський закінчив у 2015 році.

У 2015 році Нікольський брав участь у жалобній ході, присвяченій пам’яті політика і друга України, Бориса Нємцова. На подібного роду заходах літали дрони з системою відео-фотозапису та розпізнавання осіб. Після проведених заходів в університеті геодезії і картографії пану Нікольському стали робити усні попередження, особливо після тих лекцій, коли прямо він висловлював свою про-українську позицію. В цілому, Нікольський, був негласно визнаний «неблагонадійним» та став «об’єктові оперативної розробки».

А після почалися виклики до поліції, слідкування та тиск. Пан Євген зрозумів, що в Росії йому загрожує арешт за проукраїнську позицію.

Отже, після сумнозвісних подій 2014 р. і окупації Росією частини України, Євген Володимирович вже не бачив для себе майбутнього в тій країні, де він народився та отримав освіту.

У зв’язку з цим він змушений був спочатку виїхати восени 2016 року Польщу, куди був запрошений на 2 роки для викладання у Варшавському університеті, а після закінчення контракту 12 червня 2018 року пан Нікольський у Карпатському університеті захистив докторську дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора богословських наук.

В Ужгороді ось вже 4 роки він викладає у Карпатському університеті ім. Августина Волошина богословські дисципліни студентам, в тому числі і духовним особам ПЦУ – молодої Української Церкви.

Під час роботи в Карпатському університеті Є.В. Нікольський брав багаторазову участь у патріотичних заходах, що відображено на сайті вузу, і що є вкрай небезпечним для нього у разі повернення до  РФ, а якщо казати відверто, то загрожує пану Нікольському життя за гратами.

24 травня 2021 року згідно з рішенням Синоду ПЦУ Нікольський Є.В., як доктор боогословскіх наук за спеціалізацією агіологія (проблеми святості) був включений в комісію з канонізації святих. Перші канонізації ПЦУ (святителя Йосипа Нелюбовича-Тукальського і праведної Єлизавети-Гальшки Гулевич, українських патріотів і просвітителів XVII століття) були проведені за його активного сприяння. Пан Нікольським вперше після відомих праць митрополита Іларіона (Огієнка) було запропоновано проект із систематизації українських Святців (на 100 персоналій), розроблено проекти-обґрунтування для канонізації понад 20 українських подвижників благочестя та мучеників.

Що стосується легалізації його перебування, то в даний час йому ненадана постійна посвідка на проживання в Україні.

Я не бачу свого майбутнього в країні, яка стала Ордою, а по відношенню до України – окупантом, приносячи її жителям тяжкі страждання. Тут же, будучи російським громадянином, але не представником «русского миру» по суті, без українського громадянства важко знайти яку б то не було стабільність. Не можливо також застосувати і свою філологічну і теологічну освіту, досвід архівної та журналіської роботи, і науковий ступінь на користь розвитку цієї прекрасної волелюбної країни. А таланти, як відомо, не можна закопувати в землю…. бо українцем я є за своєю суттю, і тут збираюся прожити все своє життя – заявив нам пан Євген

Професор Нікольський Є.В. є автор понад 200 наукових статей, 12 монографій, багаторазово був запрошений на наукові конференції в Україні і свті та міг би зі своїм досвідом педагогічної роботи у вузах брати участь у формуванні майбутнього покоління студентів.

Нікольський пройшов багато перевірок і спецслужби України до нього питань не мають. На даний момент пан Євгеній через Ужгородський міськрайонний суд намагається довести своє українське походження за для отримання громадянства та паспорта України. Поцес для України видатний та унікальний і зможе довести всьому світу, що найкращі вчені бажають бути українцями, що бути українцем – це престижно.

Сергій Сербін,

Ужгород