Деколонізація, як зброя національного визволення

Євгеній Кузнєцов, голова Союзу воїнів-добровольців

Україна веде війну не лише на фронті. Вона триває у свідомості, у пам’яті, у назвах наших міст і вулиць. Саме тому ухвалення Закону України №3005-ІХ про засудження російської імперської політики та деколонізацію топонімії стало не просто юридичним актом, а кроком національного самозахисту й історичного очищення.

Російська імперія століттями намагалася стерти українську націю. Забороняла мову, нищила еліту, переписувала історію і насаджувала чужі символи. Назви вулиць, пам’ятники, географічні топоніми були частиною цієї окупаційної політики. Вони мали щодня нагадувати українцям, хто «хазяїн» на їхній землі. Сьогодні ми нарешті розриваємо ці кайдани.

Закон прямо і чітко називає російську імперську політику злочинною. Він забороняє її пропаганду, виправдання та прославлення. Більше не може бути місця в українському публічному просторі для імен, символів і «героїв», які служили імперії та працювали на знищення України. Це принципове питання національної гідності.

Особливе значення має деколонізація топонімії. Кожна перейменована вулиця, кожен демонтований пам’ятник це не дрібниця і не формальність. Це повернення українського змісту українській землі. Це відмова жити серед символів чужої влади. Це ще один крок до того, щоб наші міста говорили українською мовою і українською історією.

Закон зобов’язує місцеву владу очистити простір від імперської спадщини. Але насправді відповідальність лежить на всій нації. Бо деколонізація це не лише рішення рад чи адміністрацій. Це вибір суспільства. Це готовність називати речі своїми іменами і не ховатися за «звичкою» або «традицією», нав’язаною окупантом.

Для громадян цей процес не створює перешкод. Документи змінювати не потрібно, побут не руйнується. Руйнується лише імперський міф, який десятиліттями тримав Україну в тіні чужої історії. І це руйнування є необхідним для нашого майбутнього.

Сьогодні, коли українські воїни зі зброєю в руках захищають державу, тил зобов’язаний захищати сенси. Неможливо воювати за незалежність і водночас жити на вулицях, названих на честь тих, хто цю незалежність нищив. Єдність нації починається з поваги до себе, до своїх героїв і до своєї пам’яті.

Закон №3005-ІХ це ще один рубіж у боротьбі за Україну. Це доказ того, що ми більше не колонія і не «молодший брат». Ми нація, яка повертає собі простір, мову і право називати світ навколо своїми іменами. І цей шлях є незворотним.

Євгеній Кузнєцов