Фестиваль льону: наші пропозиції до інституційного змісту

26 серпня в Стремигороді Коростенського району має пройти вже 3-й фестиваль льону – відповідне запрошення розповсюджується депутаткою Житомирської обласної ради та «ідеологом фестивалю» рівню MBA Іриною Костюшко. Перший фестиваль пройшов в передвиборний період 2015 року – і на місцевих виборах-2015, Ірина Костюшко стала депутатом Житомирської обласної ради. В цьому дехто бачить фестиваль, як передвиборний проект, який почали розвивати далі. І тепер є бюджетне фінансування на дотації, які розподіляється серед виробників льону (агрофірм). А далі – можливість балотуватися в окрузі в народні депутати України за моделлю «бізнес з Києва інвестує в регіон – щоб потім отримати мандат». Це відома схема з 2001-2002 років, коли Олександр Ярославський відбудовував завод в Чернігові, а Нестор Шуфрич – м’ясопереробний комбінат в Черкасах. В цьому випадку льонарну галузь на Коростенщині…

 Місцем для проведення фестивалю обрано місцезнаходження аграрного підприємства п. Ірини, яке вирощує олійний льон і має стати базою для розбудови (відновлення) льонарного кластеру на Житомирщині. Однак при цьому, інформування про фестиваль здійснюється більше, як культурно-розважальне явище (піарне, якщо бути цинічним), а не складову відбудови льонарного кластеру – тому ми вирішили озвучити ряд наших пропозицій.

Поки що це не зауваження, однак ми сподіваємося, що фестиваль матиме за мету вирішення саме соціально-економічних проблем регіону – питання зайнятості, доходів та технологічної культури через розвиток льонарства. А не соціально-політичних – просунута версія «свята села» задля піару певних політиків та їх дій щодо використання бюджетних коштів (наприклад дотацій агровиробникам льону). Бо в першому випадку головним є сталий розвиток, в другому – особисті враження учасників та піар на розважальній базі…

навіщо потрібні галузеві фестивалі

Будь-яка діяльність у сфері розпорядчих повноважень – тобто землекористування, оподаткування, лобіювання бюджетних видатків, експорту і тп, вимагає певної підтримки громадськості. В теорії, зайнятість, збільшення капіталізації, впровадження нових технологій, збільшення податкових надходжень, зростання експорту і відповідно валютної виручки, має формувати соціально-політичну підтримку підприємницької діяльності. Але в Україні це не працює – громадяни не бачать взаємозв’язку перелічених наслідків з власним добробутом, тому вимагають особистої користі. Так би мовити, за давньоримською формулою: плебсу – «хлібу та розваг!», або сучасною мовою: «можете красти – якщо й нам особисто перепаде». Внаслідок цього, важливі проекти змушені займатися або скуповуванням голосів – створювати різноманітні благодійні інституції КСО («корпоративної соціальної відповідальності») чи інвестувати в політику, або розважальними заходами. Останні є найбільш простою формою піару інституційних проектів: «льон – це добра розвага в наших селянських традиціях».

Але є одне принципове «питаннячко»: а чи єдиною розвагою – піснями, кухнею, аерошоу, військовою звитягою – оркестр 95 оамбр, мають наповнюватися такі фестивалі? – Чи вони повинні мати також науково-популяризаційний, інвестиційний, технологічний (поширення нових технологій), маркетинговий (просування товарів з льону) зміст?

навіщо державна підтримка?

В теорії, льонарство є більш рентабельною галуззю, ніж зерно чи кукурудза (за умови продажу зерна, а не подальшої переробки в борошно чи переробки на комбікорма задля вирощування м’яса птиці чи худоби). Тому виникає просте запитання у пересічного громадянина: якщо льон – це вигідно, то навіщо державні дотації виробникам, звільнення від податків при імпорті обладнання, тощо?

Відповідь дуже проста: наша фінансова (інвестиційні ресурси чи банківські кредити), митно-податкова та дозвільна система налаштовані таким чином, що унеможливлюють будь-яке виробництво і розвиток. Без лобіювання спеціальних виключень із загальних режимів, в Україні стає вигідно або будувати монополії і грабувати населення, або видобувати чи вирощувати сировину на експорт. А от розвивати виробничі ланцюжки в агропромисловому комплексі – стає неможливим.

Окремо зауважимо – в країні немає довготривалого інвестиційного ресурсу, бо великі ризики (в тому числі девальваційні, політичні, військові), інфляція. А наявні кошти «пилесмокчуть» НБУ та Мінфін через депозитні сертифікати, збільшення залишків та ОВДЗ.

Без державної підтримки, без отримання дешевого інвестиційного ресурсу, без лобіювання окремого податкового режиму – з пільгами при імпортуванні обладнання та зменшенні податкового навантаження на операційну діяльність, розвивати льонарний кластер неможливо. – Єдине, що буде рентабельно працювати в таких умовах, це вирощування сировини – льону-довгунця або плодів олійного льону, на експорт. І вже за кордоном буде вироблятися олія льону, тканини та одяг з льону, використовуватися супутній продукт – шрот, волокна. Тобто більша частина зайнятості та доданої вартості (з відповідними податками), буде залишатися за кордоном.

Отже, щоб розвивати льонарний кластер, Ірина Костюшко має добиватися:

– недорогого (до 5-10% річних) та довгого (кредити на 5-15 років) інвестиційного ресурсу – це державні програми через державні банки або експортну агенцію; міжнародні програми кредитування малого та середнього бізнесу чи сприяння зайнятості населенню (ЄБРР, Світовий Банк, Європейський Інвестиційний банк; західні, американські, корейські, японські чи китайські експортні агенції – для закупівлі обладнання та сільгосптехніки);

– звільнення від мит та податків (насамперед головного «викорінювача промисловості» в Україні – ПДВ) імпорту обладнання  та сільгосптехніки для льонарства та льонопереробки, і можливо – зменшення податкового навантаження на поточну операційну діяльність протягом перших 5-20 років;

– державних дотацій на посіви сировини – олійного та льону-довгунця;

– залучення міжнародних програм технічної допомоги для практичної освіти – вивчення та впровадження агротехнологій льону та технологій його переробки (бо навчати кадри самостійно – це великі видатки для бізнесу, особливо якщо врахувати зарубіжні відрядження);

– вирішення дозвільних проблем (наприклад використання води для зрошування; використання земель запасу чи не витребуваних паїв для вирощування льону; виділення земельних ділянок під агропромислові майданчики; розвиток відповідної інфраструктури – навіть банальних доріг; питання агрохімічної паспортизації, сівозмін чи меліорації земель; питання документів на експорт – особливо щодо дотримання стандартів споживацької безпеки ЄС в олії чи тканинах);

– формування споживацького попиту (щоб споживач знав переваги лляної олії чи лляних тканин і обирав їх серед інших товарів, для чого важливо використовувати і державну інформаційну політику – колись риб’ячий жир давали дітям в дитсадках і школах, – чому б не давати щодня по 1-2 ложки льняної олії задля тієї ж кількості омега-3 жирних кислот та йоду?);

А щоб домагатися всього цього від політиків-депутатів та посадовців, якраз і потрібна підтримка людей і відповідний піар. Бо якщо зменшувати надходження до бюджету (зменшення податкового тягаря) або претендувати на видаткову частину (дотації чи компенсація відсотків по кредитам), треба мати розуміння пересічних громадян – чому це більш потрібне зараз, ніж збільшення пенсій чи зарплат лікарям. І не всі люди настільки розумні, щоб розумітися на питаннях «проїдання та розвитку в економіці» – декому просто потрібен піар і формування довіри до політика-бізнесмена. Тобто «Ірина Костюшко – гарний політик і добрий фестиваль проводить, отже довіряємо їй впливати на бюджет та інші питання», а не здіймаємо хай «хтось живить свій бізнес за наш спільний рахунок».

інституційна складова фестивалю

Отже ми пояснили, чому без впливу на державу та бюджет, не можна розвивати льонарний кластер – і чому для збільшення можливостей такого впливу, треба проводити фестиваль і піаритися. Але чи має такий фестиваль бути лише «для плебса» – тобто з виключно розважально-споживацькою програмою, без дій на інституціалізацію льонарної галузі? На нашу думку – ні!

Те, що ми зустрічали в інтернеті щодо фестивалю – в тому числі запрошення, передбачає лише декілька інституційних механізм і лише для кінцевих споживачів:

– просування бренду органічних продуктів «All in Foody» – сподіваюся що хоча б з льняною олією чи продуктами, які її містять;

– ярмарок товарів з льону;

А де все інше? Де заходи для асоціації льонарів; інвесторів; технологів – в тому числі постачальників та користувачів відповідної сільгосптехніки та обладнання; фермерів (залучення до льонарного кластеру); «лідерів громадської думки» – депутатів та інших впливових осіб, що впливають на місцеву чи державну політику; представників організацій міжнародної технічної допомоги чи кредитування експорту в Україну???

наші пропозиції

Невідомо, чи є час, щоб реалізувати на третьому фестивалі льону інституційні заходи – але ми все одно будемо їх озвучувати. Сподіваємося, що організатори просто не поширювали відповідні анонси через масові комунікації: запланували відповідні заходи і надіслали відповідним аудиторіям запрошення.

Фермерам та агрофірмам. Задля того, щоб розбудовувати льонарний кластер, треба збільшити виробництво льону – як олійного, так і довгунця. Задля цього, насамперед, треба збільшувати посіви – залучати до кластеру інших фермерів чи агрофірми. Це дозволить збільшити обсяг сировини і створити мотивацію для розбудови переробної галузі – будівництво льоно-олійних заводів чи льоно-ткацьких комбінатів. Залучення нових учасників до асоціації та збільшення обсягів цієї культури, підвищить лобістські можливості асоціації та її громадсько-політичний вплив.

Тому на фестивалі бажано було б провести екскурсії по полям та агромайданчикам – показати загальну агротехнологію. Презентувати розрахунки бізнес-планів з використання цієї культури – її більш високі показники рентабельності у порівнянні з зерном, кукурудзою, соняшником та соєю без подальшої власної переробки (насіння олійного льону має більшу вартість, ніж зерно/соя). Показати можливості залучення інвестицій – форум-презентації із західними агенціями міжнародної технічної допомоги, а також з представниками експортних агенцій (кредитування придбання сільгосптехніки для льонарства).

Перша ключова ідея, яку треба доносити фермерам – льон ідеальна культура в умовах зниження кількості опадів. Коли гідроенергетика України має зменшення запасів води; колі лісники змушені висаджувати саджанці, а не насіння; коли Житомир має дефіцит води у «Відсічному» і не може зливати планктон – постачає буру воду; аграрії не можуть і далі ігнорувати кліматичні зміни та зменшення опадів в період вегетації – або будувати системи зрошення чи індивідуального крапельного поливу, або висаджувати культури менш залежні від води. Льон якраз і є такою культурою – тому популярний в тому ж Казахстані, де є проблеми з опадами та зрошуванням.

Таким фермерам бажано запропонувати детально опрацьовані бізнес-плани з контактами надавачів техніки і обладнання, а також продавців насіння і агрохімікатів, та покупців сировини, – з розрахунку на наступні наділи:

– 25-30 га посівів льону – для фермера з 200 га орендованих в селі у родичів, знайомих та сусідів при 7-річній сівозміні (200/7 = 28,56 га);

– 420-570 га посівів льону – для фермера, що орендує увесь масив земель сільради або декількох сіл (земельний банк 3000-4000 га), – до яких схоже і належить «Зоря» Ірини Костюшко.

Чиновникам та депутатам. Треба показувати можливості для вирішення соціально-економічних проблем територій за рахунок льняної галузі: збільшення зайнятості в селах Полісся, податкових надходжень та доходів авансиків паїв. Такі розрахунково-прогнозні презентації мають проводитися під час фестивалю і формувати волю для підтримки льонарного кластеру: пріоритету льону при вирішенні питання землекористування землями запасу, не витребуваними паями, землями держави (вищих навчальних закладів, сільгосп-технікумів та вчилищ; дослідних господарств Академії аграрних наук), рекультивації земель.

Головний месідж: розбудовувати переробку традиційного зерна/насіння неможливо – більшість агрохолдингів вже побудували свої олійні заводи, пташники, комбікормові заводи, елеватори. А от льонарна галузь буде тільки відбудовуватися – тому є шанс отримати на свої території/громади відповідні переробні потужності, а не спостерігати як 40-тонні зерновози розбивають автошляхи і вивозять сировину без доданої вартості з громад чи області…

Лідерам громад. Є такий «Фонд Хайфера», що співпрацюючи з грантодавцями та перереробниками молока, допомагав створювати молочні кооперативи – надавав селянам обладнання, породистих корів та гарантований збут зібраного вакуумними поїлками молока. Аналогічна ініціатива по льону – засаджувати паї, потім виробляти масло чи тканини, можна пропонувати громадам. Якщо буде вибудовано систему, яка залишить значну частину доданої вартості в громаді – виростили льон, вичавили за толінговою схемою масло – а не продали насіння посередникам чи заводу, самі напрацювали тканину та пошили партії льняного одягу, постільної білизни, рушників; то може будуть самодостатні льон рані кооперативи. Вони можуть бути членами асоціації, сплачувати певні внески за консалтинг і сільськогосподарську дорадчу підтримку, а також на першому етапі – коли нема великих системних інвестицій в льонарну галузь (це не стало традиційним напрямом всіх агрохолдінгів), вони можуть збільшувати обсяг сировини і відповідно створювати більші можливості для закупівлі сільгосптехніки та обладнання (що буде надаватися їм в оренду або працювати за толінговою схемою).

Торгівельним мережам. Майстер-класи з потенціалу просування і торгівлі продукцією льонарного кластеру: практична льняна одежа, льняна постільна білизна, льняна олія.

Окрім цього, непогано б започаткувати та розвивати франчайзингову мережу льняної продукції: щоб споживач знав, що в цьому магазині вся одежа, рушники, постіль з льону. І підтримувати роботу такої мережі через розробку спільних дизайнерських моделей, візерунків і тп. Це дозволить малому та середньому бізнесу не видумувати свої торгівельні марки та не витрачатися на розробку моделей – а відразу долучатися до організованої мережі, щоб накопити початковий капітал для подальшого розвитку.

Малий бізнес в сфері одягу та постільної білизни. Майстер-класи з використання лляної тканини, ремонту лляного одягу. Рекламно-інформаційні матеріали для споживачів.

Індустрія послуг – представникам готельних мереж, закладів харчування,… Майстер-класи з льняного стилю – використання виключно льняних рушників, скатертин, фірмової одежі. Практичність, менша собівартість внаслідок більших експлуатаційних можливостей і тп.

Медикам, дієтологам, організаторам освіти та рекреації – льон як природне джерело омега-3-жирних кислот, йоду та вітамінів для дітей, що є принципово важливим в йододефіцитних регіонах з поганою питною водою, як то Житомирщина.

Представники посольств, проектів міжнародної технічної допомоги, експортних агентств. Для них важливо презентувати ще один можливий напрям надання міжнародної технічної допомоги – льонарний кластер, і його потенціальний вплив на соціально-економічну стабілізацію, а також залучення інвестицій та продукції (сільгосптехніка; обладнання; патентоване насіння; агрохімікати; цільові з агрохімічним моніторингом – а не загальні добрива).

Все вище перелічене має системно хтось готувати – команда фахівців, які працюють в тому числі з зарубіжними країнами. Інституційно, це може бути або консалтингова фірма по льону, або неприбутковий аналітичний центр та окремо створена ГО/БО-шка для сільськогосподарської дорадчої служби по льону (за моделлю Великобританії – на Луганщині багато років за її грантової підтримки така ж служба працювала і автор публікації взаємодіяв з нею). В першому випадку треба шукати інвестиції, в другому – грантове фінансування та працювати з оптовими споживачами льону. Наприклад з торгівельними мережами або великими брендами одягу, які можуть прогнозувати зростання попиту і відповідно частково підтримувати збільшення виробничих потужностей…

Богдан Бондаренко