Лактіонов: соціальні ліфти по-українськи

Андрей Лактионов, политолог, главред ПАТРИОТ

Що таке соціальні ліфти по-українськи? А це коли хтось у 30 років із своїми трьома вищими освітами має їхати до Польщі та за 500 доларів збирати полуницю, щоб допомогти прожити в Україні своїм родичам та близьким. А когось у 24 роки тато прилаштовує на посаду топ-менеджера до великої державної кампанії, де крутяться мільярди та заробляються мільйони доларів і також для того, аби допомогти своїм рідним й близьким.  

Різницю відчуваєте? Так, вона є й суттєва.

Днями знайомий розповів історію, як в одному з кафе, де він чекав товариша, став свідком такої сцени. За сусіднім столиком хлопець років 18-ти аргументовано доводив своїй матусі, що треба разом їхати з України. Він розповідав про відсутність перспективи зробити кар’єру, про неможливість чогось досягти, про неможливість колись придбати бодай житло та створити й забезпечити свою сім’ю.  Для матері розповідав про сумнівні перспективи не те, що заробляти гідну зарплату, а й отримати в майбутньому якусь пенсію від держави. І поки мати ще може адаптуватися там і знайти собі роботу, то вони з легкістю зможуть інтегруватися у нове суспільство. Судячи з розмови, мама хлопця – медпрацівник і говорили вони про Польщу.

Говорив юнак спокійно, впевнено і наприкінці підвів підсумок – мамо, треба їхати з України!

Мати мляво парирувала  на аргументи хлопця, але це абсолютно не вплинуло на настрій молодого хлопця. У підсумку вони доїли свої тістечка та пішли. Але стало зрозуміло і сумно від того, що цей хлопчина вже чітко поставив для себе мету. Він поїде! Скоріш за все, поїде і його мама…

Ось таку історію розповів знайомий, як сьогоднішню ситуація в країні розуміє молодий вісімнадцятирічний хлопець. І як цю ситуація досі не зрозуміє велика, досвідчена та розумна у лапках українська влада.  

Прикро, але еміграція з України вже стає сер’йознлю проблемою для країни. Адже якщо така тенденція збережеться, то скоро не буде кому працювати на українських підприємствах і фірмах. Не буде кому працювати і в тих підприємствах, що належать бізнесу самих тих «керовників» української влади.  Просто нікому. Ну, хіба що пенсіонерам. І що тоді? А поки люди їдуть – працездатні, креативні, талановиті та освічені. Їде майбутнє України, а країна залишається в минулому.

Так, за даними соціологів, кожен третій українець розглядає можливість виїхати з країни  просто зараз чи за певних сприятливих обставин. При цьому з тих, хто має намір залишити Україну 55% – молоді люди у віці від 18 до 29 років; 44% – від 30 до 39 років; 33% – 40-50-річні.

З тих, хто готовий виїхати, 40% – люди з вищою освітою; 27,6% – з середньою спеціальною; 23,2% – із середньою і 17,8% – з неповною середньою освітою.

Про те, щоб виїхати з України, замислюються 32% усього чоловічого населення країни і 27% – жіночого. У західній Україні збираються виїхати 34% мешканців, у центральній – 27%, на півдні країни це думають зробити 29%, на сході України – 25% .

Проблема еміграції не нова, але зараз актуальність її вирішення – це, фактично, питання виживання України в майбутньому. Сама еміграція не страшна. Страшна масова еміграція молодого покоління українців на загальному тлі старіння нації. Питання не тільки в тому, щоб зменшити відтік українців запропонувавши їм роботу, високі життєві стандарти і перспективи, а й в зміні негативної мотивації.

До чого це все розповідаю, запитаєте. А до того, що з таким пашинськими у владі та їх такими «соціальними» ліфтами демографічна ситуація в Україні ніколи не зміниться і люди будуть їхати з країни.

Вибачте,  якщо знову тим пашинським зіпсував комусь там настрій. Але на цьому все. І всього всім доброго…