Сльози України докотились до Швейцарії

Вже два з половиною роки в Україні йде війна. Через повномасштабне вторгнення росії, в Україні діє повна загальна мобілізація чоловіків для захисту територіальної цілісності України.  Багато хто віддав своє життя і похований як Герой, бо загинув  за рідну землю. Є ті, хто потрапив у полон, виконуючи бойові завдання. Але, на жаль, є і ті, доля яких  не відома, і, майже,  нікому не потрібна.  Окрім родичів самих зниклих безвісти, які  “стукають в усі двері” , оббивають всі пороги, звертаються до всіх інституцій та державних органів. І коли стає зрозумілим, що у держави немає на тебе часу, змушений шукати допомоги вже за межами України. З вірою у те, що саме такий шлях ,нарешті , допоможе знайти рідних людей.

  3 серпня в столиці Швейцарії Берн відбулась Міжнародна Конференція, на якій підняли питання зниклих безвісти Воїнів України. На жаль в Україні тисячі родин, які не знають що з їх чоловіками, батьками, синами… Редакція правозахисного видання “Правовий Контроль” запросила на захід п’ять українців, які розповіли історії зниклих безвісти  Воїнів і з якими складнощами доводиться зіштовхуватись рідним під час самостійного пошуку.

    Відкривав захід відомий український адвокат і журналіст Андрій Гожий – він є офіційним представником Швейцарської правозахисної організації  “Мережа Солідарності” в Україні. Окрім українців на заході були присутні Президент головного офісу організації “ Мережа Солідарності”  Соня Тройхер (Берн, Швейцарія), журналіст Австрійського видання wienpress.at, Депутат 8 скликання Українського парламенту Ігор Мосійчук та  представники редакції  “Правовий Контроль”.

   Першу історію ми почули від дружини зниклого безвісти  бійця –  Стрижка Якова Станіславовича. Військовий медик був мобілізований 21 травня 2022 року. Службу проходив у Першій Окремій Танковій бригаді. Служив на автомобілі для евакуації поранених. Згодом був переведений під Авдіївку в Механізований батальйон – розвідником. 1 жовтня 2023 року, під час штурму окупантів, Яків зник безвісти. Дружина зверталась скрізь, де тільки можна: Червоний Хрест, ООН, поліція, СБУ, Координаційний штаб, до Уповноваженого ВР з Прав людини Дмитра Лубенця – скрізь їм висловлювали тільки співчуття.

Жінка стверджує, що в них є ціла група зі 150 родин зниклих безвісти саме з цієї однієї бригади, і  жодна родина не отримала  ніякої інформації про долю своїх військових. Командування не контактує з рідними зниклих,  а просто передають документи, що ті зникли безвісти і жодних інших даних не надають. Жінка подякувала за допомогу і сподівається, що, після заходу, командування, хоча б розпочне контактувати з  родичами.

  Дружина другого зниклого безвісти розповіла, що її чоловік служив у військовій частині 2582. Зі своїм чоловіком, солдатом Семеновичем Павлом Михайловичем востаннє звязувалась 30 серпня 2023 року. Сама дружина тоді знаходилась за кордоном, оскільки їх дитина проходила лікування в Італійській клініці. Чоловік в телефонній розмові сказав: “Я йду на завдання, чекай я повернусь.” 2 вересня жінка вже не змогла додзвонитись до чоловіка і вирішила зателефонувати командиру Другого Батальйону Токарєву О.С. Спитала: “ Що з моїм чоловіком і чому він не виходить на зв’язок? “ Він запевнив, що не потрібно хвилюватись, з Павлом все гаразд і він чекає на відходження.  Третього, четвертого і  п’ятого вересня Токарєв переконував, що все добре і немає сенсу хвилюватись.  Однак згодом сказав, що старший групи з позивним “Хоттабич” отримав контузію і поранення. Однак з чоловіком все добре, не варто хвилюватись. Керівництво чекають, коли всі  бійці  вийдуть.

Іще 6 вересня командир Токарєв О.С  все ще переконував, що з ними все гаразд, але вже 7 вересня він мене просто заблокував і не   – відповідав. Я дістала номер старшого групи, з позивним “Хоттабич”, який тоді також був на завданні. 12 вересня він мені сповістив, що мій чоловік Герой і він приїде додому на щиті. Він загинув через осколкове поранення голови – продовжує свою розповідь дружина.

 Однак 13 вересня дружина отримала сповіщення, що її чоловік вважається зниклим безвісти. Вона відразу зателефонувала до Хоттабича і той відверто сказав, що це легко пояснити, бо Командування навмисно враховує такі випадки як “зниклий безвісти”,  аби держава не виплачувала компенсацію за загиблого. Як з’ясувалося пізніше, у 82-й бригаді більше ніж 500 родин бійців, які вважаються зниклими безвісти. Командування взагалі не йде на спілкування з рідними. Жінка зверталась до всіх правоохоронних органів які є в Україні. Але скрізь одні відписки і формальне співчуття.

І ,неначе знущаючись,  повторюють, що офіційно Ваш чоловік рахується зниклим безвісти. Жінка  розуміє, що це війна і що її чоловік міг загинути   – більш того,  їй про це сказав старший групи, який був на бойовому завданні разом з Павлом. Проте  їхні діти хочуть повернути тіло тата додому, аби гідно його поховати. Але цілком ймовірно, що через бажання не виплачувати компенсацію і не оприлюднювати реальну статистику, командування прийняло рішення враховувати солдата як безвісти зниклого.

Дружина звернулась до Міжнародних правозахисників, з проханням допомогти розібратись з тим, що відбувається в Українській Армії, згідно Законів війни.

11 місяців це не життя, це пекло. Його немає ні серед живих ні серед мертвих. Я прошу вас допомогти ! – закінчила вона.

Третю історію розповідала племінниця, яка шукає свого рідного дядька Павлушенка Сергія Миколайовича.

25 січня 2023 року він отримав повістку. Жодного дня на роздумував, зібрав речі і відбув у військову частину. 28 років тому він отримав звання сержанта, тому його підготовка зараз складала лише 2 місяці. З побратимами героїчно тримав оборону на Запорізькому напрямку, а згодом був перенаправлений у Донецьку область в населений пункт Перемога. 18 лютого родина отримала сповіщення, що від 17 лютого він вважається безвісти зниклим. За 6 місяців його командування жодного разу не відповіло на, майже щоденні, телефонні дзвінки. Якось відповів командир Батальйону, але почав погрожувати, якщо хоча б ще раз до нього зателефонує племінниця, то їй не поздоровиться. На письмові заяви – жодної письмової відповіді. Племінниця також відзначає, що в 33 Механізованій Бригаді майже половина зниклих безвісти і що сотні родин шукають своїх рідних. Вона додала, що майже кожні 3 місяці в столиці проходять вуличні акції “Поверніть полонених додому.”, але жоден  представник влади до них так і не вийшов. Виходить, проблема має не локальний характер, а це позиція центральної влади?! Сподіваємось що ні… А поки знову чуємо прохання до всіх можливих Міжнародних інституцій  з проханням допомогти знайти рідних. І якщо вони у полоні, сприяти їхньому поверненню. Якщо загинули, то забрати тіла для гідного поховання.

Представництво Мережі Солідарності подякувало за змістовну історію і відмітило, що не кожен знаходить у собі мужність розказати про трагедію на увесь світ. І якщо влада намагатиметься влаштовувати будь які репресії до родин зниклих, або до тих, хто шукає міжнародної підтримки, то вони задіють всі політико-дипломатичні важелі, аби кожен відчував себе у безпеці.

  Наступна історія була про киянина, звичайного чоловіка –  батька хлопчика Шубічева Євгенія. Відразу після курсу молодого бійця він був відправлений на захист країни під Авдіївкою. 12 грудня 2023 року він пішов на бойове завдання, 14 повинен був повернутись. Однак на зв’язок  не вийшов, а вже 18 лютого прийшло все теж саме зловіще сповіщення, що військовий ЗСУ Шубічев Євгеній зниклий безвісти. У випадку Євгенія, його командування самостійно зв’язалося з родиною , але одразу з погрозами, після чого мама і дружина відразу перестали шукати свого сина та чоловіка. Родичі дуже сподіваються, що він живий, але перебуває у полоні і від всієї родини передають Міжнародній спільноті прохання про допомогу.

  Біда зниклих безвісти стосується не тільки Воїнів, які боронять Україну, а влада так нахабно  відноситься до кожного українця. З цією проблемою зіштовхнулись і представники  інших професій, які є не менш важливими в боротьбі за  Україну –  це наш колега, журналіст редакції Правовий Контроль, який проживав у Бахмуті і робив для нас репортажі зі сходу України. Мало хто пам’ятає, але 18 лютого 2022 року в дитячий садочок Станиці Луганської (Луганська область) влучив артилерійській снаряд. Наш журналіст Микола Сидоренко поїхав на місце трагедії і відзняв розгорнутий матеріал про ту подію. Йому вдалось з’ясувати, що постріл в дитячий садочок зробили не з території ОРДЛО, а саме з території росії.

В той час всі країни евакуйовували свої представництва з України, а розвідка США та Британії публічно попереджала про початок російського наступу, але Президент України запевняв, що не варто вестись на чутки і не створювати хаос в державі, і що ніхто на Україну нападати не збирається. Миколу вкрали посеред міста, прямо перед торговельним центром у місті, яке тоді було майже лінією фронту. Приїхала автівка на військових номерах, вийшли люди в балаклавах, спакували Миколу і вивезли в невідомому напрямку. З тих пір про його долю нічого не відомо. Мама зниклого змушена була евакуюватись з прифронтового міста у столицю, але жодного дня вона не припиняла пошуки сина. Сповіщені всі правоохоронні органи, організації, які можуть посприяти у пошуку, проте скрізь одні відписки , мовляв, ми нічого не знаємо.

Ми, разом з рідними, сподіваємось, що про нашу трагедію почують у Європі і що допоможуть знайти викраденого журналіста.

Екс-народний депутат Ігор Мосійчук не був здивований, вислухавши всі історії. Навпаки, він розповів, що така практика в Україні існує на всіх щаблях влади. На своєму ютуб каналі він неодноразово розповідав про подібні випадки. І він  чітко розуміє, що без відповідних законодавчих ініціатив, ці проблеми нікуди не дінуться.

Що стосується проблеми зниклих безвісти, то  я прошу іноземних колег, задіяти всі доступні механізми, для того, щоб вплинути на Українську владу. Офіційна статистика вказує, що зниклих безвісти більше, ніж загиблих на війні. Нормативно-правові акти і Законодавство України є таким, що чітко не визначає категорію  “зниклого безвісти”. Потрібно вносити зміни до нормативно-правових Актів, щодо визначення категорії “зниклого безвісти”! Недобросовісні командири і недобросовісні керівники  роблять все, щоб не було виплат і записують загиблих  безвісти зниклими… Я вважаю надзвичайно важливим  звернути увагу Світової Спільноти, Світових Правозахисників на цю проблему, для того, щоб її упорядкувати, починаючи від Законодавчого рівня і закінчуючи –  виконавчим. У свою чергу готовий співпрацювати з усіма Правозахисними Організаціями, щоб допомогти родинам дізнатися правду про їх рідних і близьких – сказав Ігор Мосійчук.

Почувши всі ці історії, Швейцарські правозахисники пообіцяли всіляко допомогти стимулювати владу в Україні розпочати пошуки зниклих безвісти. Всі озвучені кейси взяті в роботу юристами. Також слід зазначити, що про проблему буде проінформовано усі євроінституції, в тому числі комісара з прав людини. Країна, яка є кандидатом на вступ до ЄС не може собі дозволяти нехтувати головними принципами самого ЄС. Права людини є фундаментальною цінністю в Європі, порушувати яку не дозволять нікому.

Редакція Правового Контролю вдячна всім учасникам конференції, та сміливим Українцям, які не сидять і не чекають дива, а боряться за права як свої особисті так і всіх родин зниклих безвісті захисників України.

 

Автор – Артур ЖУРБЕНКО, Правовий Контроль