ГАЗОВА МАФІЯ

Частина 1. Особливості східноукраїнського «газолохотрону».

Останнім часом тільки лінивий політик, депутат не піариться в Україні на темі паливно-енергетичної кризи та проблем нафтогазового постачання, в умовах війни.

А паралельно – лобіює якісь свої політичні та економічні інтереси, особливо якщо вони стосуються нафтогазового бізнесу.

Навіть з перемогою Євромайдану 2014 року кардинального «переформатування» цього бізнесу так і не відбулося, хоча зміни сталися досить разючі та серйозні.

Мало місце велике «перетасовування» кадрів, перейменування та реорганізація вже діючих фірм, а також масштабне їх клонування, дублювання, «ребрендинг», і таке інше.

Починаючи з 2014 року, окремі середньооптові продавці або транспортувальники нафти та газу «вибиваються» вперед, частково витісняючи конкурентів.

Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, від якої постраждали газопромислові та нафтові об’єкти України, відбуваються нові великі зміни.

Зокрема, точно так само, як окремі українські співаки відмежовуються від Росії – навіть ті, чия кар’єра стартувала в Росії та повністю зав’язана виключно на російському шоу-бізнесі, аналогічно нафтові та газові фірми України намагаються якщо формально не «обрубати», то хоча б закамуфлювати давні контакти з північним сусідом.

Для цього – створюють «обхідні» шляхи транспортування палива через Білорусію (що з 22 лютого 2022 року також стало неактуальним, тому що кордон закрито), а також через Казахстан та Узбекистан (правда, логістика і транспортування з цих держав російського палива, а також передбачений контрактами на 2022 р. експорт туди залізної руди з України, призначеної в тому числі й для російських виробників, після 22 лютого 2022 року також опинилися під загрозою, хоча всю правду про це ми дізнаємося не скоро).

До речі, про Білорусь. За даними сайту «Кларіті-Прожект». лише за період з 25 січня 2019 р. по 2 червня 2020 р. ТОВ «Газтрон-Україна» з Києва подавало заявки на дозволи для здійснення більше 230 міжнародних перевезень через кордон України з Білоруссю (тобто – майже кожен день), переважно – через Коростень або Чернігів. Тепер така можливість у них відпала.

Правда, залишаються ще державна нафтогазова компанія Азербайджану «Сокар» та її дочірні структури, які хоча й співпрацюють тісно з Росією, але при цьому з Україною також мають багато контактів (наприклад, діє представництво цієї компанії в Києві – Торговий дім «Сокар-Україна»). Азербайджанські бізнес-структури також можуть використовуватися українськими громадянами, як певні канали комунікацій з нафтогазовими компаніями Росії.

Нині – знову особливе місце займає проблема експорту до України та до інших держав Східної Європи російського газу. Мова йде не тільки про газопровід «Дружба», наприклад, але і щодо проблеми поставок скрапленого газу. Звідки та куди?

Як правило, з Росії – через «треті» країни.

Восени 2016 року ТОВ «Газтрон» вперше прийняло в порту Чорноморськ під Одесою танкери зрідженого газу з Єгипту та Швеції, але наскільки це було рентабельно та вигідно? Якраз тут починаються певні проблеми та складнощі.

Цікавими є нинішні заяви політиків.

Ось, наприклад, нардеп Дмитро Разумков прямо пропонує конфісковувати російський газ у тих міжнародних газопроводах, які проходять через Україну – мова йшла передусім про газопровід «Дружба», судячи з усього. Варто процитувати фрагмент його заяви від 20 липня повністю:

«Ми маємо як транзитер виконувати зобов’язання перед міжнародними партнерами. Але залишок російського газу необхідно конфісковувати згідно із законом і закачувати в наші сховища. Бо виходить парадоксальна ситуація – щодня ми прокачуємо мільйони кубометрів російського газу і не забезпечуємо власні сховища необхідними запасами.Щоб забезпечити енергетичну безпеку України, Уряду та “Нафтогазу” треба зробити дієвий, зрозумілий стратегічний план розвитку галузі в умовах повномасштабної війни з рф».

За цю заяву в той же день вхопилися основні російські ЗМІ, які її масово поширили, мовляв: уряд України збирається конфіскувати російський газ у головному магістральному газопроводі, який іде з Росії у Західну Європу, а Разумков лише анонсує такий план. Пропагандистський фон після такої заяви виявився дуже вдалим для певних дій. Далі – більше: «Нафтогаз України» 26 липня оголосив дефолт щодо єврооблігацій, тому бачимо, що дієвого та стратегічного плану розвитку галузі скласти не встигли. А користувачам газу чомусь стали розсилатися «платіжки» від імені «Нафтогазу», а не обласних газоуправлінь, як раніше.

Як можна прокоментувати таку сміливу заяву Разумкова?

Почнемо безпосередньо з «азів» нафтогазового бізнесу.

Усі нафтотрейдери та газотрейдери, а також транспортувальники палива і в часи Кучми, і в часи Ющенка, і тим більше – в часи Януковича були тісно зав’язані на Росію.

Вони могли мати стосунок до бізнес-структур Юрія Бойка, Ігоря Єрємєєва, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа, Сергія Курченка, Віктора Пінчука, інших олігархів, патріотичних або непатріотичних, але компанії Росії або Казахстану займали ключове місце серед їхніх бізнес-партнерів.

Навіть більше – вплив Росії на нафтогазову сферу України за 30 років незалежності, з плином часу, не зменшувався, а збільшувався. Так повелося ще з періоду, коли президентом був В. Ющенко. Попри пафосні заяви «помаранчевого» президента про необхідність припинення «газового шантажу» з боку Росії, нафтогазова галузь в Україні не тільки не зміцнювалась, а навпаки, ослаблювалася при ньому. Створювалася купа дочірніх фірм, фірм-дублерів різних компаній, які згодом доводилися до банкрутства (реального або штучного), та за допомогою хитрих юридичних «обхідних шляхів» уникали виплати податкових боргів.

Відкривалися і нові компанії, які, завдяки близькості до певних депутатів Верховної Ради, тіснили старих монополістів нафтогазового бізнесу.

Навіть тепер, уже з початком війни, відкриваються нові фірми та компанії невідомого походження, про що скажемо далі.

Хаос на газовому ринку, який може виникнути у випадку реалізації вкрай радикальних та сміливих проектів Разумкова щодо перекриття або «конфіскації» російського газу з газопроводу «Дружба», може викликати переформатування вже існуючих бізнес-структур, дефолт або навіть банкрутство сучасних лідируючих компаній, та посилення нових, молодих та маловідомих фірм, які близькі до діючої влади та «правлячої партії». Тобто – «контрольований хаос», колапс на ринку зіграє останнім на користь, та усуне конкурентів.

Особливої уваги заслуговує ринок автомобільного газового палива, абоLPG (Liquified Petroleum Gas, тобто зріджений газ, або пропан-бутан. – Автор). Оскільки автомобільний скраплений газ більш ніж вдвічі дешевший від бензину, то тепер, в умовах «бензинової кризи» все більше і більше автотранспорту переходить на газове паливо.

В цих умовах, ще з 2019 р., монополію на продаж скрапленого газу намагалася встановити, і нині також чинить такі спроби компанія-імпортер цього виду палива «Газтрон-Україна», заснована 2006 року. Перед тим, 2005 року була заснована однойменна фірма «Газтрон» у м. Ульяновськ (Росія), тому є всі підстави вважати, що у кінці 2005 – на початку 2006 років у опанованому регіоналами Харкові створювалася фактично її дочірня структура, яка представляла на той час інтереси харківських олігархів, маючи тісні контакти з Партією регіонів.За іншими ж, непідтвердженими даними, початково у фірму «Газтрон» увійшли особи з тієї команди, яку сформував у Москві російський бізнесмен чеченського походження Зія Бажаєв, загадково загиблий у 2000 році. Тогочасний (станом на 2006 р.) український президент В. Ющенко, як відомо, любив приймати на територію України різного роду «втікачів» з Росії. Не біженців, а взагалі «втікачів» різних мастей – просто від самого слова «втікати».

Саме цю компанію ми й вибрали у числі перших для нашого журналістського розслідування. Адже основні її точки знаходяться саме у прифронтовій зоні Харківської та Полтавської областей, де існує ризик нового наступу російських військ, і де проукраїнські сили завжди були під загрозою.

Фактично, ринок зрідженого газового палива для автотранспорту у Харкові у значній мірі став контролюватися саме цією компанією.

До цього приклав зусилля керівник мікрохолдингу «Газтрон-груп» Колодяжний Владислав Борисович,  1975 року народження, уродженець Харкова,якийочолив, як директор та бенефіціар, переведене з Харкова до Києва на Поділ ТОВ«Газтрон-Україна» та дочірні фірми – «Газтрон-трейд» (з 2016 року), директором якого став друг Владислава – Чуйко Олег Ігорович, і просто ТОВ «Газтрон», директором якого 1 грудня 2010 рокустала дружина Владислава – Колодяжна Вікторія Володимирівна.

Фінансовими директорами у Колодяжного були Никифоренко Оксана Олександрівна, і Культуманова Ольга Михайлівна.

Щоб створити видимість цілого бізнес-холдингу, Колодяжний ще й став іменувати свою «газтронівську» сукупність дочірніх фірм, фірм-дублерів або фірм-двійників не інакше, як «Джі-Ті-Груп» (або «Газтрон-Груп», «ГТ-Груп»).

Серед перших, до нього приєднався уже згаданий вище харківський бізнесмен Чуйко Олег Ігорович, який раніше підпрацьовував у якості бізнес-консультанта та аудитора (як ФОП).

Крім того, фактичним «двійником» або «дублером» Газтрону стала зареєстрована 4 вересня 2006 року в Харкові фірма «ЛПГ-Логістік», яку заснували мати Олега Чуйка – Чуйко Раїса Дмитрівна, 1955 року народження, та бізнесмен Хворостинка Сергій Вікторович, 1975 року народження, родом з м. Красноград Харківської області.

Цікаво, що Раїса Чуйко у 2015 р. балотувалась по одному з округів у міську раду Харкова від регіонального виборчого блоку «Волонтерська партія України», очолюваного колишніми лідерами місцевого осередку партії «Батьківщина» і БЮТ, але зазнала поразки.Навіть символицієї мікропартії – сердечка, кулачки – фактично, було «злизано» з БЮТ. По суті, це була виборча партія-одноднівка, свого роду місцевий дублер «Батьківщини».

Крім Харківщини, існували об’єкти «Газтрону» до 2014 р. і в Донецькій області.

Більше того, один з бенефіціарів «Газтрону» Олег Чуйко навіть в умовах Євромайдану, посилення сепаратизму та загострення протистояння на Донбасі «реорганізував» один з таких об’єктів. Для цього Чуйко 14-15 квітня 2014 року, ще до початку повномасштабного збройного конфлікту,повторно зареєстрував у м. Донецьк нафтову фірму «Левада-ойл», перереєстровану через війну вже 1 червня 2014 року за новою адресою: у м. Маріуполь Донецької області. За участю ТОВ «Левада-ойл» у вересні 2014 року було засновано фірму «Левада-сервіс» (м. Бердянськ), а у грудні 2014 року було засновано компанію «Левада-холдинг». Але вже 2015 року Чуйко вибув з цієї фірми, новим директором став Денис Гайдак.

В чому полягала логіка створення цієї фірми, з офісом спочатку в уже конфліктному на той час Донецьку, а через півтора місяця – вже у Маріуполі? Річ у тому, що першими засновниками-бенефіціарами цієї фірми стали Юрій Васильович Кияшко (99%) та Андрій Васильович Гайовий. Уродженець м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, пізніший мешканець Донецька Юрій Васильович Кияшко при Януковичі став відомим, як член ревізійної комісії ПАТ «Керченський металургійний комбінат», та директор ТОВ «Аврора лтд», підконтрольних народному депутату від Партії регіонів Антону Пригодському та групі Януковича, а також як власник фірми «Карготранс». Гайовий – теж мешканець Донецька.

А сам Олег Чуйко мав зв’язки з бізнесменами з Керчі, тому що в 2013-2014 роках «газтронівці» користувалися послугами газотерміналу ТОВ «Ювас-Газсервіс», що на околиці м. Керч (вул. Айвазовського, 29), отримуючи морем паливо з РФ і Казахстану. Як писав журналіст видання «Деловая столица» Вадим Стародубцев:

«По информации “Деловой столицы”, значительную частью своей дебиторки ООО “Первая топливная компания” (ПТК) успела передать двум структурам — ООО “Левада сервис” (Бердянск) и “Левада Ойл” (Мариуполь), которые после смены власти (2014 г.) успешно продолжают выигрывать государственные тендеры на поставку горюче-смазочных материалов».

ДП «Морський торговельний порт «Южний» (м. Одеса) 25 листопада 2014 року за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ «Систем Інвест Трейдінг» на закупівлю мазуту на суму 15,58 млн грн, суперниками тоді були ТОВ «Левада Ойл» Олега Чуйка і маріупольське ПП «Реал-Строй», по суті – фіктивні учасники торгів, нерівноправні конкуренти. Схоже все було на фірму – типову «прокладку», і на постановочний «договорняк», на думку авторів сайту «Наші гроші».

В серпні 2014 року ТОВ «Левада ойл» виграло тендер для ДП «Укрзалізничпостач» на 163,46 млн. гривень щодо поставки бензину автомобільного А-95, та дизельного палива. Цікаво, що директор компанії «Укрзалізничпостач» Олександр Лозинський 23 жовтня 2014 року про фірму Чуйка «Левада ойл» висловився наступним чином:

«Мы платим ей на счета киевских банков. “Левада Ойл” третий или четвертый год поставляет масла на «Укрзализницу». Мы понимаем, что это масла “Лукойла” (Москва). Но в Украине, к сожалению, альтернативы нет».

Отже, непогана виявилась у Чуйка ділова «чуйка»: спочатку дружив з регіоналами, а з 2014 року став великим борцем за ідеали Євромайдану, дружив з фракцією БЮТ у Харківській міськраді, мама Рая навіть мікропартію від БЮТ створювала – а все тому, що, як виявилось, просто «альтернатіви нєту»…

З Донеччиною був тісно пов’язаний ще один бізнес-партнер Колодяжного та Чуйка, харків’янин Фурса Сергій Віталійович, 1979 року народження, який у 2019 р. заснував у Харкові нафтові фірми «Роял ойл» та «Люкс-оіл». Разом з Олегом Чуйком, також у Харкові у 2009 р. цей Фурса заснував фірму «Еліт груп». Співзасновником останньої фірми став відомий нафтовик з Донбасу, бізнесмен Карпенко Артем Володимирович, 1989 року народження, мешканець м. Слов’янськ Донецької області.

Ще одну фірму – ТОВ «Бізнес райз» у Києві 20 квітня 2021 року заснували вже згаданий Колодяжний Владислав Борисович, який став бенефіціарним власником, та його дружина Колодяжна Вікторія Володимирівна (за сумісництвом – директриса фейкової дочірньої фірми «Газтрон»), яка стала директором. Але тут виявився досить цікавий «білоруський слід»: згідно бази даних ЄДРПОУ, бенефіціарами фірми «Бізнес райз», частина якої належить подружжю Колодяжних,стали громадяни Білорусі Алєйніков Володимир Анатолійович, та Майоров Павло Олександрович. Чи не являли вони собою, бува, агентів режиму Лукашенка в Україні? Питання риторичне. Загалом, вони і навпаки, могли бути біженцями з Білорусі, але через обмаль даних, не можемо нічого стверджувати.

Згодом відкриваються нові дочірні фірми-дублери. Це – і фірма «Джи Ті Лоджистікс», і фірма «Джи Ті Трейд».

Заслуговують на увагу особи керівників цих фірм – люди з дуже багатими біографіями.

Фірму «Джи Ті Лоджистікс», засновану 2017 року, очолив Дикун Роман Анатолійович – мешканець Харкова, 1968 року народження, особа з досить насиченим судовими справами минулим. А офшорним власником цієї ж фірми став громадянин Кіпру Афанасій Кіхайогло.

Наступну фірму – «Джи Ті Трейд», засновану Колодяжним 2021 року, очолив спочатку сам Колодяжний, але вже у червні 2022 року керівником фірми був призначений Підгайко Олександр Георгійович, 1978 року народження, уродженець м. Луцьк Волинської області, який на деякий період, у березні-квітні 2022 року залишав Київ, і перебував тривалий час у Закарпатській та Львівській областях. Але згодом повернувся до столиці.

І, нарешті, за участю Колодяжного нещодавно створюється і третя фірма, під назвою «Джи Ті Діджитал», при чому цікавою є дата її

 

реєстрації – 22 лютого 2022 року, день фактичного оголошення війни Росії проти України, після прийняття рішення щодо визнання терористичних утворень ДНР і ЛНР. Директором цієї фірми був призначений Багара Сергій Іванович, 1983 року народження, випускник київського університету КРОК.

Невже – знову виникла необхідність поспішно «переобутися», мімікрувати, адаптуватися до нових умов? Таке вже було у 2014 році.

2. Від справ комерційних – до справ кримінальних

Тісний зв’язок ТОВ «Газтрон-Україна» з компаніями Росії великим секретом ніколи не був. Про це навіть згадувалося у рішеннях судів.

Про бізнес-партнерів «Газтрону» до 2014 року можна прочитати, наприклад, у такому документі, як «Ухвала № 26531314», від 11.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд.

Там мова йде про постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газтрон-Україна”. Зокрема, згадується офшорна фірма компанія«TRADING LIMITED», з якою існували«взаємовідносини позивача у частині поставок скрапленого газу, які полягають у виконанні умов контракту №-1 від 01.07.2008, згідно з яким «TRADING LIMITED»є постачальником газу, а фактичними вантажовідправниками за цим контрактом є інші підприємства, зокрема, ОАО «Омский каучук»(Росія), АО «Олжа»(Казахстан), ТОО «ОГЕМ»(Казахстан),Самарский филиал по транспорту газу ОАО «СГ-Транс»(Росія) та інші».

Нагадаю, що основного постачальника палива з Росії  для ТОВ «Газтрон-Україна» до 2014 р. – московську газотранспортну компанію, відкрите акціонерне товариство «СГ-Транс» незмінно очолює бізнесмен Сергій Калєтін, дуже близький до Кремля та особисто до В. Путіна.

У 2008 р. ТОВ «Газтрон-Україна», як говорилось у постанові Одеського апеляційного господарського суду, разом з ПП «Лукойл-Україна» (філіал російського нафтогазового холдингу), ТОВ «Альфа-Нафта» та ТОВ «УТН Восток» підтримувало однакові фіксовані ціни на послуги заправки на АГЗС, чим обмежували конкуренцію. За це Миколаївське відділення Антимонопольного комітету України оштрафувало ці компанії на 17 тис. гривень, що останні намагалися оспорювати у судах.

У 2013-2014 рр. «газтронівці» судилися з фірмою Єремєєва «Золоте руно» з Херсону, відстоюючи фактично інтереси паливно-енергетичного холдингу С. Курченка. Після того, як Єремєєв загадково загинув під Луцьком 2015 року (існує версія про замасковане вбивство та інсценування нещасного випадку – падіння з коня), «ставки» у «Газтрону», а також у паливних компаній Коломойського та Фірташа суттєво виросли.

У травні 2015 року Колодяжний приєднав до своєї компанії газового трейдера, який керує найбільшими газовими автозаправками Харкова – фірму «Род-Нік» (з офісом по вул. Біологічній), а також створив додаткові фірми, свого роду «дублери» та комерційні «надбудови» для своєї основної компанії «Газтрон». Директором «Род-ніка» став ставленик Колодяжного – Старчик Володимир Валерійович. А до 2012 року фірмою «Род-Нік» керував Дмитро Коваленко, який згадувався, як директор з розвитку. Коваленко, за його словами, в 2012-2016 рр. очолював філіал «Род-Ніка» у м. Вроцлав (Польща), але у 2016 р. порвав усі свої зв’язки з «Газтрон-Груп». Тепер постійно живе у Польщі.

Також, влітку 2015 року «Джі-Ті-Груп» Колодяжного, приєднавши до себе бізнес-активи харківської фірми «Род-Нік», оголосила себе частиною нікому не відомої міжнародної паливної компанії «ІТЛ-груп» – судячи з усього, чергового чи то бізнес-фейку, чи то бізнес-офшору.

У цьому «об’єднанні» у травні-червні 2015 року ключову роль зіграв Федоренко Сергій Григорович, 1987 року народження, уродженець м. Суми, котрий у 2013-2015 рр. був керівником зовнішньо-економічного відділу ТОВ «Газтрон-Україна». При чому, як вказано в автобіографії самого Федоренка, це був уже в 2013-2015 рр. нібито цілий «міжнародний холдинг» (це як? Україна-Росія-Білорусія?) під назвою «ITL–GROUP/GT» (ніде в міжнародних бізнес-довідниках такий холдинг не значиться, на жаль).

Далі, з 10 серпня 2015 року Федоренко став комерційним директором ПАТ «Укразовидобування». 13 жовтня 2015 р., ймовірно – за його протекцією, державоюв особі ПАТ «Центренерго» укладено угоду про закупівлю в ТОВ «Газтрон-Україна» мазуту за тендерною ціною 111 млн. гривень, яка була значно вищою від ринкових цін.

Після вищезгаданого «об’єднання» на реєстрації стала числитися переведена з Харкова до Києва фірма «Род-Ник  Інвест», керівниками якої були мешканець ХарковаНікітенко Анатолій Олександрович (у 2016-2018 р.), та киянкаМаловічко Ірина Віталіївна – юрист «Газтрону» (з 2018 р.). Крім заправок Харківщини, їй належить також об’єкт у селищі Чутове Полтавської області, де знаходиться велике нафтогазове родовище.

Далі, у 2017-2018 рр. булапроведена передача мережі АГЗС Rodnik  (зосереджених переважно у Харківській області) в управління новому оператору – Товариству з обмеженою відповідальністю «Ел Пі Джі  Рітейл» (код ЄДРПОУ 41203184).

Фірму «Ел Пі Джі  Рітейл» очолювали Ахундов Разім Назімович (азербайджанський за походженням топ-менеджер з Харкова, був директором до 2019 р., коли вирішив залишити бізнес Колодяжного, через різні підходи, за що зазнав травлі у ЗМІ) та Кравець Лілія Олександрівна, колишній керівник департаменту розвитку «Газтрон-груп».Фінансовим директором став Паршаков Євген Олександрович.

За певні нечесні дії під час імпорту російського газу через Казахстан, Узбекистан та Білорусь до України, уже в 2016-2018 рр. компанія Колодяжного «Газтрон-Україна» та залежні від неї фірми (ТОВ «Род-нік» та приватне підприємство «Род-нік») мали проблеми з СБУ та МВС, проти вказаної компанії стосовно незаконного бізнесу було заведено дві кримінальні справи.

За документами, підприємство “Род-Нік” перевозило фракцію нормального бутану вищої марки вагою 782,2 тонни. При цьому в паперах вказували, що товар транспортують для соціально-побутових потреб (тобто для реалізації населенню), що передбачає нульову ставку акцизного податку. Потім підприємство «Род-Нік» продавало цей же вантаж через мережу власних АГЗС «Род-Нік», як скраплений газ, що підтверджується податковими та видатковими накладними. А реалізація товару передбачає обов’язкову сплату акцизного податку.Слідчі поліції в Харківській області впевнені, що фальсифікуючи дані при митному оформленні, компаніям вдалося ухилитися від сплати акцизного податку при розмитненні, адже за фактом через кордон перевозили скраплений газ, за який довелося б платити.

Харківська прокуратура відкрила за даним фактом кримінальне провадження №12016220000001390 від 17 грудня 2016 року. Перед тим, 13 жовтня 2016 року Мінекономрозвитку України постановою №1738 застосував спеціальну санкцію у формі тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності стосовно ТОВ «Газтрон-Трейд», як структури, пов’язаної з російською компанією «Газпромнефть-СМ».

Крім того, 8 грудня 2016 року відбулося відкриття  кримінального провадження №12016220000000760, також проти «Газтрону» та «Род-ніка». Так, згідно заяви голови Союзу ветеранів СБУ у Харківській області Чеснокова О. І., ТОВ «Род-нік» не має у власності ні балонів для продажу скрапленого газу для побутових потреб, ні технічного парку для заправки балонів побутового призначення, а має у власності лише резервуарний парк для зберігання скрапленого газу та понад 8 автомобільних газозаправних станцій, та через ці автомобільні газозаправні станції за готівковий рахунок, на яких категорично забороняється заправляти газові балони побутового призначення. Тобто посадові особи ТОВ «Род-нік», діючи умисно, не сплачують до державного бюджету України акциз на ввезений ними скраплений газ, завдаючи державному бюджету України матеріальних збитків в особливо великих розмірах.

Також, посадові особи приватного підприємства «Род-нік» код ЄДРПОУ 32029392 в період 2015-2016 року здійснюють імпорт скрапленого газу на митну територію України з території Російської Федерації та Республіки Білорусь, при цьому діючи умисно, з метою заниження сум ввізного ПДВ, посадові особи ТОВ «Род-нік» придбали корпоративні права на ведення справ офшорної компанії, зареєстрованої під юрисдикцією Британських Віргінських островів та використовують дану компанію в якості посередника, від якого оформляють інвойси на придбаний у виробників скраплений газ, при цьому значно занижуючи ціну та таким чином штучно занижують базу оподаткування при нарахуванні та сплаті ввідного ПДВ.

Водночас, посадові особи ТОВ «Род-нік» в період 2015-2016 років відповідно до бухгалтерського обліку здійснили реалізацію значних обсягів ввезеного скрапленого газу на адресу ТОВ «Скіпер торг» (код ЄДРПОУ 40034799). Зазначена юридична особа є фіктивним підприємством та не веде жодної господарської діяльності, а створене лише для незаконної конвертації безготівкових грошових коштів у готівку та ухиляння від сплати податків.

За рішенням суду, був звільнений з посади начальник митного посту «Купянськ-Енергетичний», який відповідав за енергетичне мито, його зробили крайнім, тобто цапом-відбувайлом у цій історії. Ну і вчергове вийшов сухим з води, обмежився невеликим штрафом, та чудом уникнув арешту Владислав Колодяжний, директор «Газтрону».

Наслідком двох кримінальних справ для самих харківських газових магнатів – Владислава Колодяжного та Олега Чуйка став той факт, що 16 липня 2018 року за їхньою ініціативою відбулося анулювання реєстрації ТОВ «Род-нік», переведеного на той час з Харкова до міста Вишневе Київської області, його активи перейшли безпосередньо до відання «Газтрону». Так само, в лютому 2018 р. переїхала з Харкова у м. Вишневе ще одна афільована з «Газтроном», «Род-ником», «Род-ніком» та їхніми клонами фірма – приватне підприємство «Олан», яким керували тоді Володимир Старчик (до 2018 р.) та Крістіна Комісарова (з 2018 р.), вона ж – директор харківської фірми «Імпульс-газ» до 2020 р. Тепер «Олан» знаходиться у стані припинення. Правда, нині продовжує існувати один з його клонів – зареєстроване 10 жовтня 2018 року нове приватне підприємство «Род-Ник», яке очолив у Харкові усе той же «непотопляємий» Володимир Старчик.

Деякі ЗМІ у 2016-2017 роках звертали увагу і на те, що «Газтрон-Груп» намагалася незаконно обійти економічні санкції, введені урядом України в різні моменти проти РФ; по цій причині, фірмам «Газтрон-Груп» та близьким до неї фірмам з полтавського бізнес-холдингу «Надєжда», або «Надія» (включає в себе більше 10 комерційних структур Полтавської та Дніпропетровської областей)на короткий час навіть заборонили брати участь у імпорті та зовнішньоекономічних операціях. Про це і поговоримо докладніше.

У грудні 2016 року – в січні 2017 року відбулися нові викриття незаконних дій з боку «Газтрону» та його партнерів, що стало можливим завдяки спільним зусиллям, яких доклали у процесі досудового розслідування начальник Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю (ГУБКОЗ) СБУ генерал Павло Демчина, та начальник Енергетичної митниці Державної фіскальної служби Ігор Піковський.

Енергетична митниця Державної фіскальної служби зупинила оформлення декількох партій пального, щоб перевірити на предмет наявності вибухонебезпечних речовин. Підставою для цього став лист-рекомендація від1 грудня 2016 року, який було видано начальником Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю (ГУБКОЗ) СБУ Павлом Демчиною.

Причиною зупинки стало кримінальне провадження від 16 листопада 2016 року за статтею 285-5 ККУ «Фінансування тероризму», яке за матеріалами Харківського управління СБУправоохоронні органи відкрили щодо компаній «Нафтопродукт Трейдинг» та «НП-Трейдинг» (зареєстрованих і фактично діючих, відповідно, у м. Харків та у м. Чугуїв Харківської області), і яке стосувалося поставки дизельного пального, а не скрапленого газу. Директором цих фірм на той час був громадянин України Осокін Дмитро Євгенович, який перебував на території ДНР, як встановили в СБУ.Невдовзі ТОВ «Нафтопродукт Трейдинг» мусило переїхати з Харкова до Києва, та обрати нового директора: ним став Андрій Покосенко.

Згодом СБУ частково зняла свої претензії до цих фірм (але не повністю!), при цьому продовжила санкції.

Найближчими бізнес-партнерами у нафтового магната-колаборанта Осокіна, крім його офшорної фірми – ТОВ «Галлон-груп» (також з Харкова), якраз і виявилися харківські компанії «Газтрон» та «Пропан-трейд», тому санкції не могли не зачепити і останніх. Це й логічно: адже і дизельне пальне, і скраплений газ, і нафта належить до компетенції фактично одних і тих же великих нафтогазових холдингів. Так само, компанії-транспортувальники також підпадали під санкції.

У результаті СБУ зобов’язала Енергетичну митницю затримувати вантажі, що надходять для 16 компаній-імпортерів.

Частину цистерн затримали як речові докази. На початку лютого 2017 року «Укрзалізниця» заборонила регіональним підрозділам експлуатацію 161 вагону-цистерни зі скрапленим газом, щодо яких СБУ проводить розслідування. Підставою також став лист СБУ.

Далі, 3 лютого 2017 року генерал СБУ Павло Демчина написав подання про необхідність введення санкцій щодо ТОВ «СВГ Плюс» з Полтави, як пов’язаного з ДНР-ЛНР.

6 лютого 2017 року на підставі подання СБУ Мінекономрозвитку застосувало спеціальну санкцію у формі тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності до деяких імпортерів паливно-мастильних матеріалів (Накази Мінекономрозвитку №154 та №155). Санкцію було застосовано до 15 компаній-імпортерів, та 8 їхніх контрагентів-нерезидентів.Зокрема, під санкції потрапили юридичні особи таких трейдерів, як «Паралель», «Укргазпетролеум», «Віолана-ТЕК», «Реал-НП», «УПК-Європлюс», «Надія», «Автотранс», «Газтрон-Україна», «Пропан-Трейд».

Сенсацією стало те, що під санкцію потрапила навіть одна з фірм-нерезидентів заснованого покійним Ігорем Єремєєвим холдингу «Континіум» – «Вест трейдінг енд маркетинг ойл», пов’язана з фірмою «ВОГ трейдинг» (ВОГ – це «Вест ойл груп», тобто «Західна нафтова група», друга назва холдингу «Континіум»).

23 лютого 2017 року за посередництва Мінекономрозвитку відбулася закрита зустріч представників компаній з СБУ, на якій імпортери-газотрейдери зобов’язалися у подальшому усувати допущені ними раніше порушення (подробиці зустрічі не розголошувалися). Тобто – вони фактично визнали свої провини перед державою, не заперечували ті факти протиправної діяльності, які було перераховано в офіційних документах – поданнях від СБУ до Мінекономрозвитку, котрі стали причиною санкцій проти них. А якби хотіли заперечити – то зверталися б у суди, а не за «пропагандистською підтримкою» до проплачених та «прикормлених» ними журналістів, блогерів, і т. д.

Це – важлива деталь, яку в «Газтроні» чомусь замовчували. Натомість, там апелювали до журналістів, які голослівно твердили про свавілля з боку СБУ, про «заказуху» з боку влади, з боку деяких «недоброчесних конкурентів», і так далі.

Якщо «газтронівці» звинувачували генерала СБУ Павла Демчину в поширенні наклепів, подачі недостовірної інформації, підриві ділової репутації, умисних замовних провокаціях, і т. д., то вони мали повне право подати на нього в суд, але чомусь не зробили цього. Можливо, вони насправді не торгували з Росією та Білоруссю? Але навіть загальнодоступні в інтернеті джерела свідчать, що все-таки торгували.

24 лютого 2017 року на підставі листа СБУ Мінекономрозвитку наказами № 261 та № 262 скасувало (частково) спеціальні санкції, застосовані до 10 імпортерів паливно-мастильних матеріалів, та до 5 їх контрагентів-нерезидентів. Зокрема – це стосувалося компанії «Газтрон-Україна», та афільованих з нею приватних підприємств «Род-нік» та «Олан».

Враховуючи, що до Мінекономрозвитку продовжували надходили численні звернення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, асоціацій виробників, народних депутатів та ЗМІ, у яких стверджувалося про відсутність підстав для застосування спеціальної санкції (фактично – мова йде про проплачену «масовку» в організації «звернень трудящих» та замовних «статей-розслідувань»), Міністерство вирішило піти на поступки. СБУ, провівши переговори з імпортерами, також пішла на пом’якшення превентивних мір. Відтак, 9 березня СБУ повідомило Мінекономрозвитку, що первинні дані щодо правопорушень, які здійснюють імпортери та їхні контрагенти, доведені частково, а причетність суб’єктів господарювання до заподіяння шкоди національній безпеці України повністюне доведено, слідчі дії тривають.

На підставі цієї інформації СБУ запропонувала Мінекономрозвитку скасувати дію спеціальної санкції щодо 9 імпортерів паливно-мастильних матеріалів та їхніх контрагентів, і вже 10 березня Мінекономрозвитку наказами № 347 та № 351 скасувало спеціальні санкції до вказаних українських та іноземних суб’єктів господарювання.

Ще стосовно однієї дочірньої фірми холдингу «Газтрон-Груп» – ТОВ «Газтрон-Трейд» санкції було знято лише наказом Мінекономрозвитку №1249 від 4 вересня 2017 року. Це відбулося після того, як у Верховній Раді  14 липня 2017 року було оголошено депутатський запит нардепа Павла Кишкаря (фракція «Самопоміч») до головиСлужбибезпекиУкраїни, ЕнергетичноїмитниціДержавноїфіскальноїслужби, Міністерстваекономічногорозвитку і торгівліУкраїнищодо повногоскасування санкцій, накладених на «Газтрон-Груп».

При цьому і СБУ, і Мінекономрозвитку й надалі уважно стежили, в рамках своїх повноважень, за діяльністю газотрейдерів, та попереджувало їх, у випадку нових порушень.

Останнім така прискіплива увага страшенно не подобалася.

Почалися балачки про те, що Порошенко, мовляв, «давить чесний бізнес» в угоду іншим, «конкуруючим» фірмам (наприклад, бізнес-структурам Медведчука), хоча жодних переконливих доказів щодо зацікавленості Порошенка в даному процесі наведено так і не було.

Але почалися політичні спекуляції на цьому питанні. Лідер «Газтрону» Колодяжний одразу став піарити свою фірму, як таку, що першою, мовляв, почала експортувати в Україну скраплений газ з моря, щоб тим самим припинити газову залежність України від Росії, а отже – патріотичну, «проукраїнську».

Правда, у відповідь деякі ресурси опублікували скріншот переписки в одному з чатів, у якому керівники «Газтрону» та «Надежди» спільно домовлялися про «накручування цін» на скраплений газ, після чого у липні-серпні 2017 року вартість автомобільного скрапленого газу зросла на третину.Народний депутат Сергій Каплін на брифінгу у ВР заявив, що серпневий скачок цін на автогаз був викликаний картельною змовою декількох українських імпортерів, на чому вони заробили близько 700 млн грн. (серед них – і «газтронівці»).

Це викликало страх з боку Колодяжного та його оточення, перед новими можливими санкціями.

Зокрема, за участю керівництва газотрейдерів 30 серпня 2017 року було влаштовано дуже гучне пікетування приміщення СБУ в Києві, з вимогами «припинення репресій проти газового ринку», яке провели члени партії С. Лещенка та М. Найєма «Демсоюз», члени партії М. Саакашвілі «Рух нових сил», а також партії «Самопоміч».Це супроводжувалося піар-заявами з боку самих Лещенка та Найєма, як «захисників чесного бізнесу», «покровителів усіх гонимих та скривджених».

Мета таких пікетувань була одна – упереджувати нові можливі санкції, нові обмеження діяльності «Газтрону» та його партнерів. Як іронізував з цього приводу кореспондент видання «Регнум», суть таких протестів наступна: «Не контролюйте і не перевіряйте нас, інакше важко красти».

Дійшло до того, що рада бізнес-обмудсмена при Кабміні допомогла для «Газтрону» повернути 26 червня 2018 року 4 млн. гривень митних переплат, що супроводжувалося відповідним піаром, покликаним «відбілити» репутацію Колодяжного та його компанії. Сама така подія, мовляв, стала виправданням для «Газтрону». Правда, проплачені пропагандисти чомусь забули, що звинувачення може знімати тільки суд.

Але суди по відношенню до Колодяжного, його найближчих бізнес-партнерів та офшорних фірм тривали ще в 2018-2019 роках. Навіть і допомоги СБУ не потрібно було для того, щоб довести факт торгівлі або самого Колодяжного, або його бізнес-партнерів з російськими нафтогазовими та паливними компаніями, але вже не напряму, через Росію або союзну з нею Білорусь, а через фірми-посередники Казахстану та Узбекистану(наприклад, у 2016 р. постачальником «Газтрону» була компанія«Тенгізшевройл» з Казахстану).

«Кришування» Колодяжного з боку певних депутатів Верховної Ради зіграло свою роль: вироки судів по кримінальним справам щодо зловживань «Газтрону», «Родніка» та інших фірм «Г-групи», а також щодо найбільш близько пов’язаної з РФ фірми «Нафтопродукт Трейдинг» виявилися напрочуд ліберальними, з великими пом’якшеннями, та взагалі не зачепили керівництво «Газтрону».Інколи кримінальні провадження взагалі переводилися у розряд адміністративних. Звичайно, ні про які арешти майна або «посадки» фігурантів цих справ не могло бути і мови…

Особливо смішно виглядало, коли в ролі «незалежних експертів»  з питань паливно-енергетичного розвитку, або борців проти «монополізації ринку» виступали особи, тісно пов’язані з «Газтроном»: наприклад, менеджер останньоїЧуйко Іван Ігорович, 1985 року народження, рідний брат бенефіціара «Газтрону» Олега Чуйка, та Харченко Олександр Вікторович, голова так званого «Центру досліджень енергетики», який нині безперестанно говорить про «шляхи дерусифікації енергетичного ринку України», хоча сам був радником директора «Газтрону», цілковито «зав’язаного» на Росію довгий час. В останньому випадку, коментарі взагалі зайві…

Певні порушення допускали і особи з найближчого оточення Владислава Колодяжного.

 

Серед них – менеджер з проектів ТОВ «Газтрон Трейд» у 2017-2020 рр. Дмитро Франчук, засуджений у 2020 р. за корупційний злочин під час роботи головою Захаровської райдержадміністрації Одеської області до 3 років ув’язнення. Крім Франчука, вартий уваги такожРоман Дикун – директор фірми «Джи Ті Лоджистік» та керівник логістичного відділу «Газтрон-груп», який притягувався до адміністративної відповідальності за порушення порядку ведення податкового обліку. За це ж саме, у 2014 р. притягувалась до відповідальності бухгалтерка «Газтрону» Олена, уродженка Донецької області. Також у 2017 р. Роман Дикун мав проблеми з управлінням патрульної поліції м. Києва. При ньому в 2019 р. ліквідувалася підконтрольна подружжю Колодяжних фірма «Теплопостачання м. Теплодар» (в Одеській області).

Про проект з будівництва електростанції в м. Теплодар говорили вже у 2016 р. Але, після довгих вагань з боку керівництва міста, тільки 17 травня 2018 року директор ТОВ «Теплодарський енергетичний парк» Сойкін Євген Сергійович (1985 року народження, уродженець м. Теплодар Одеської області) та голова Теплодарської міськради Михайло Жовнір підписали інвестиційний договір, яким для фірми Сойкіна передавалась ділянка у промзоні Теплодара для побудови так званої «комбінованої електростанції», яка би включала газову, сонячну та вітряну електричні станції. Але основною мала стати електростанція на пропані-бутані (зрідженому газі).

Цей же Сойкін з Теплодару у 2019 р. намагався купити на аукціоні землю в урочищі Сучок поблизу с. Старичево Яворівського району Львівської області (на жаль, подробиць не виявлено).

Цікаво, що у 2020 р. Сойкіна було увільнено з посади директора ТОВ «Теплодарський енергетичний парк», і цю посаду знову зайняв директор ТОВ «Газтрон-трейд» Олег Чуйко, ставленик Колодяжного.

Невдовзі, у липні 2019 року Олег Чуйко анонсував ще один амбіційний бізнес-проект. Це – сонячна електростанція, спроектована за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Ушакова, 25. На цю електростанцію 30 липня 2019 р. отримало ліцензію від держави ТОВ «Газтрон-Трейд» Олега Чуйка, хоча спочатку, з 20 березня 2019 року укладанням договору займалася інша, дочірня фірма – ТОВ «Джи Ті Лоджистікс», але її директор Дикун не впорався з цим завданням. На замовлення Чуйка, реконструкційно-будівельні роботи проводило ТОВ «Конструкторське бюро Енерджі».

На даний час компанія «Газтрон» користується певними преференціями з боку нинішньої команди В. Зеленського, і вже не має таких великих проблем, як раніше – якщо, звичайно, не рахувати війну. Хоча, тією ж таки війною, за певних сприятливих умов, дуже легко можна скористатися, щоб вибитися вгору, та залишити далеко позаду себе найближчих своїх конкурентів.

3. Волинський, галицькийта закарпатський напрямки, а також нові «російські сліди» у східноукраїнському «газолохотроні».

Загалом, персонажі, які зібралися у «Газтроні», є доволі цікаві…

Сюди увійшли деякі колишні топ-менеджери нафтогазового холдингу «Континіум», який заснував у місті Луцьку місцевий бізнесмен Ігор Єремеєв, загиблий 2015 року.

Серед них, зокрема, відома призначена 2019 року директор «Ел Пі Джі  Рітейл» Кравець Лілія Олександрівна, 1983 року народження, уродженка м. Луцьк, випускниця економічного факультету Луцького національного технічного університету 2005 року.

Починала вона свою трудову біографію з того, що в 2005-2006 роках працювала диспетчером у СП «Західна нафтова група», у 2006-2010 роках була менеджером у ТОВ «Континіум-Укр-Ресурс». Далі, уже як головний спеціаліст, була затруднена у фірмах «Континент Нафто Трейд» у 2010-2011 рр., та «Золотий екватор» у 2011-2012 рр. А вже після фактично штучного банкрутства цих фірм, у 2012-2015 рр. була керівником відділу громадського харчування у мережі автозаправок холдингу «Континіум» (мережа так званих «WOG-cafe»). У 2015-2016 рр. бачимо певну «дірку» в її біографії, а вже з 2016 р. Лілія працювала у відділі розвитку ТОВ «Газтрон-Україна».

Звичайно, щоз «волинського клану» Єремєєва заслуговує на увагу і ще один персонаж з команди помічників Колодяжного– Підгайко Олександр Георгійович, 1978 року народження, уродженець м. Луцьк Волинської області, випускник Луцького технічного університету 2000 року, призначений 8 червня 2022 року на посаду директора фірми «Джи Ті Трейд», за даними витягу матеріалів ЄДРПОУ – фактично, це відділ реалізації палива при «Газтрон-Груп», клонований у окрему дочірню фірму (подібну практику років 15 тому застосовувала холдингова компанія «Континіум» у Луцьку, клонуючись на різні дочірні підприємства). Паралельно існує ще й, по суті, дублююча структура – ТОВ «Газтрон-Трейд».

Як звичайний провінційний інженер-механік за освітою раптом  став таким напрочуд великим менеджером у сфері продажу скрапленого газу? Втім, у його кар’єрі все складалося досить банально і стандартно.

Цей менеджер, виходець з «Континіума»– пан Підгайко неодноразово міняв господарів, переходив у «конкуруючі фірми», зливаючи їм ділові секрети та комерційні таємниці своїх попередніх хлібодавців, ну і таким чином надалі «просувався» по новим щаблям кар’єрної драбини, до нових висоткар’єрного зростання.

Так, спочатку – працював на Ігоря Єрємєєва, лідера холдингу «Континіум», а конкретніше ж – на одного з помічників Єрємєєва, яким був Хурава Олександр Миколайович, 1977 року народження, мешканець Луцька (останній на базі нафтового департаменту ТОВ «Континіум-Укр-Ресурс» 12 серпня 2005 року зареєстрував окрему фірму – ТОВ «Континіум-Укрнафто-Ресурс»). Досить тісні контакти з ним підтримує і нинішній керівник холдингу «Континіум», його товариш по вузу Галущак Олег Ігорович, 1977 року народження, мешканець Луцька, випускник Луцького технічного університету.

Якщо вірити українському сегменту сайту «Вікіпедія», то вимальовується наступна біографія цього бізнесмена:

«Підгайко Олександр Георгійович, 1978 року народження, з міста Луцька, до 2005  року – аналітик нафтового департаменту ТзОВ «Континіум–Укр–Ресурс», у 2009-2010 рр. був начальником відділу продажів “Укрространсойлу”, в 2010-2012 рр. виконачий директор “Укройлтрейдінгу”, далі працював помічником директора “Київпаливо” Станіслава Таранчука, у 2016-2020 рр. був уповноваженою особою з правом підпису у створеному за участі Партії регіонів ТзОВ “Європейська інвестиційна фінансова група” у Києві».

Як бачимо, тут проглядається не тільки волинський слід, але і «російський слід», тобто – мова йде про близьку до холдингу Дмитра Фірташа нафтову фірму «Укр-Рос-Трансойл», де Підгайко в 2009-2010 рр. очолював відділ продажів. Це було свого роду спільне українсько-російське підприємство, на зразок скандального холдингу «Рос-Укр-Енерго» Фірташа. А якщо говорити про наступного його шефа – Станіслава Таранчука, то останній на старті своєї кар’єри, на початку «нульових» років був начальником оптово-торгівельного відділу компанії «Лукойл-Україна», тобто – українського «філіалу» однойменної російської компанії.

У процесі пошуків у мережі інтернет, випливла ще одна цікава деталь з «нетрудової» біографії Підгайка.

Якщо Колодяжний, наприклад, демонструє свою підтримку одному з кандидатів від партії «Голос», говорить про необхідність «витіснення російського газу з українського ринку», і так далі (хоча це все – дешевий популізм, маскарад і показуха), то Підгайко був напряму пов’язаний з бізнес-офшорами, до заснування яких мала безпосереднєвідношення колишня Партія регіонів до 2014 року.

Згодом – наблизився до Колодяжного, можливо – завдяки старим контактам з менеджерами «Континіума», адже мережа автозаправок останньої(«ВОГ») у західних областях України уже з початку «нульових»почала домінувати, витіснивши з ринку багатьох конкурентів (наприклад, у Волинській та Рівненській областях). А після 24 лютого 2022 року паливні компанії Києва та Харкова почали переводити бізнес (повністю або частково), через війну, саме у західні області України, і там їм потрібні певні надійні «посередники».

Правда, досить сумнівними виявились у пана Підгайка в Луцьку його партнери в нафтогазовому бізнесі. Серед них – директор кількох скандальних фірм з торгівлі паливом Таранець Юрій Юрійович(1976 року народження), під керівництвом якого очолювана ним фірма ТзОВ “Ютрейд” у 2017 р. заборгувала податківцям 6,2 мільйона гривень, так само і дружина Юрія Окуневич-Таранець Ірина Вікторівна має досить сумнівну репутацію в бізнесі.

Як уже вказувалося вище, за даними інтернет-блогу «Анти-офшор», пан Підгайкоприблизно з 2014 року був одним з головних менеджерів у керівництві прив’язаної до бізнес-холдингів одіозного депутата-регіонала Євгенія Бакуліна (на даний час емігрував у РФ), а згодом – депутата від «Опоблоку» Юрія Бойка київської фірми з претензійною назвою ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», скомпрометованої численними судовими справами щодо різного роду зловживань та махінацій, а у 2016-2020 рр. навіть згадується керівником (уповноваженою особою) цієї скандальної фірми.

Журналістами-розслідувачами «Європейська інвестиційна фінансова група» характеризується, як бізнес-офшор колишніх членів Партії регіонів, прив’язаний до сумнівних кіпрських фірм. Найцікавіше, що пан Підгайко «адміністрував» цією фірмою в 2016-2020 роках, паралельно будучи працівником відділу продажів ТОВ «Газтрон-Україна». Суміщав службу різним господарям… Чи, все-таки, реально у них один і той самий господар, куратор, координатор? З російським корінням?

З «Європейською інвестиційною фінансовою групою» досить тісно пов’язана відома кількома судовими процесами, та прописана за однією адресою з Олександром Підгайком у Дарницькому районі м. Києвапідприємець Маркарян-Чабан Оксана Григорівна, 1975 року народження, уродженка м. Лубни (колишня ФОП у с. Мгар Лубенського району), на яку у Полтавській обл. зареєстровано дві досить сумнівні фірми: фермерське господарство «Арм-Агро» (Полтавська обл., Лубенський район, село Духове), та ТОВ «Національний колорит»; на даний час директором став її чоловік МаркарянАведіс Антонович, 1976 року народження, мешканець м. Лубни, вірменин родом з Краснодарського краю, який досить часто їздить у цей регіон РФ – начебто в гості, до родичів.

Фірми Оксани Маркарян раніше ухилялися від сплати податків, за що були фігурантами судових справ, згідно даних сайту «Юрпортал». Сестра Оксани Наталія Чабан, якщо вірити її фейсбук-записам, працювала менеджером у відділі продажів «Газтрон-Груп». https://anti-offshore.livejournal.com/266.html

Може, такі персонажі, як Дикун та Підгайко, або сестри Чабан, просто «підставляють» Колодяжного, людину з абсолютно бездоганною репутацією?

А зрештою, хто такий сам Колодяжний? Чи не був часом він зі своїми фірмами замішаним у кримінальних справах? Державні реєстри допомогли нам відповісти на ці питання.

Наприклад, ще у липні 2022 року проти Колодяжного у м. Київ було заведено, та досить скоро – тут же й завершено адміністративне провадження. Якось не дуже в’яжеться це все з тим «безгрішним» іміджем, який собі створює пан Колодяжний…

Очевидно, що Колодяжного, Підгайка, Дикуна та інших добре «кришують» колишні «регіонали», які після 2014 року зуміли трішечки «заморозити» або лише «закамуфлювати» свої минулі зв’язки з Росією, та зберегли після Євромайдану, користуючись безкарністю та вседозволеністю, практично все – гроші, посади, корупційні зв’язки у владі, в поліції, в судах, і так далі, а після парламентських та президентських виборів 2019 року нічого для них не змінилося: вони й тепер почувають себе, як риба у воді. Про це свідчить наступний промовистий факт, дуже свіжий.

19 квітня 2022 року в містечку Воловець на Закарпатті пан Олександр Підгайко спровокував дорожньо-транспортну пригоду – не зупинився на пішохідному переході, не надав у русі перевагу пішоходу, і збив 15-літню дівчину ПопруженкоЄвгенію Русланівну, завдавши їй важких травм. За цю серйозну аварію його не позбавили прав, не арештували, а лише присудили невеликий штраф.

Таке рішення прийняв 5 травня 2022 року Воловецький районний суд Закарпатської області, з формулюваннями: «враховуючи особу винного» (і що ж за особу, з котрою варто рахуватися? чим прикметну, крім тугого гаманця,  та неоднозначної бізнес-репутації?) та «враховуючи відсутність обтяжуючих обставин». Винуватець ДТП навіть не приїхав на судове засідання, пославши туди свого адвоката Рішка; свою неявку аргументував тим, що, мовляв, райцентр Воловець за кілька днів до цього, 3 травня зазнав російського ракетного удару по місцевій залізничній станції, а тому небезпечно було туди приїзджати. Суд навіть не став сперечатися з цього приводу.

Але чому тут дивуватися? Фаворити власть імущих, якими є Колодяжний, Чуйко, Підгайко та їм подібні, почувають себе дуже нахабно і впевнено.

В даному випадку цікавим видалося ще й інше питання: що саме примусило у квітні 2022 року пана Підгайка поїхати у службове відрядження аж з Києва до Воловецького району?

Відповідь дуже проста. У 2016-2019 роках проводилося промислове освоєння раніше законсервованих газових свердловин у північних районах Закарпатської області, передусім – у Воловецькому районі, а з 2019 року там прокладаються нові газові свердловини. Газоносність цих районів було виявлено вже на початку 1960-их років, про що детально писав у своїх книгах про корисні копалини України нині покійний київський геолог, доктор наукБондарчукВолодимир Гаврилович.

Вже у наш час, у 2016-2019 роках привертав громадську увагу до необхідності освоєння газових родовищ Закарпаття відомий експерт унафтогазовій галузі, проектний менеджер реформи системи надрокористування команди підтримки реформ при Мінприроди Локтєв Андрій Андрійович, 1986 року народження, уродженець м. Стрий Львівської області. Останній у 2019 році навіть захистив присвячену вказаній проблематиці дисертацію кандидата геологічних наук на тему: «Геологічні чинники газоносності Закарпатського прогину». Правда, про загрозу (надзвичайно велику!) для екології Локтєв чомусь мало що говорить. Хоча, сам факт перетворення Закарпаття з курортно-туристичного краю у промисловий нафтогазовидобувний регіон, фактично у другий Донбас – це велика загроза не тільки для стану екології регіону, а й загроза взагалі самому існуванню курортно-туристичної інфраструктури Закарпаття, як вагомої статті доходів місцевого бюджету.

Правда, центральну владу та деяких недоброчесних бізнесменів це не хвилює, тому в 2019-2021 роках відбулося більш масове та масштабне розконсервування старих і буріння нових газових свердловин у декількох селах Закарпаття, за участі інвесторів зі Словаччини (зокрема, словацької компанії «Нафта»). Це викликало протести місцевого населення, сільських голів, але до них майже ніхто не прислухався. Можливо, саме з метою оцінки існуючих газопромислових потужностей, та для пошуку нових «перспективних» газоносних об’єктів і приїздив до Воловця пан Олександр Підгайко, за завданням свого шефа Владислава Колодяжного?

Очевидно, що «Газтрон» таки дійсно прагне перенести свій бізнес з Києва та прифронтового Харкова до Закарпатської області, щоб охопити своїм впливом окремі газовидобувні об’єкти даного регіону. Це доводить і той факт, що ця фірма у 2018 р. придбала земельну ділянку в селі Кушниця Іршавського району, під приводом того, що нібито вона збирається побудувати мікрогідроелектростанцію на гірській річці Боржава. Насправді ж, якщо вірити науковим висновкам геолога Андрія Локтєва, то Кушниця знаходиться поряд з Іршавським газовим родовищем, яке поки що промислово не освоювалося.Можливо, насправді мова йде про несанкціоновану геологорозвідувальну діяльність?

Координаторами цього проекту – з будови електростанції в Кушниці стали київська адвокаткаМаловічко Ірина Віталіївна, яка з 2017 року працює керівником юридичного відділу «Газтрону», та колишній працівник фірми «Глікохім» Бабійчук Михайло Васильович, 1993 року народження, уродженець м. Гнівань Вінницької області, інженер-проектувальник та слюсар-газовик за освітою (цікаве співпадіння!), випускник Вінницького технічного університету, який у 2018 р. влаштувався менеджером у «Газтрон», та був одним з координаторів створення так званого «Теплодарського енергетичного парку» в м. Теплодар Одеської області, який почали організовувати ще у 2017-2018рр.

Далі, 26 листопада 2018 року в Києві було зареєстровано ТОВ «Кушницька МГЕС», бенефіціаром якого в 2018-2021 рр. був Владислав Колодяжний, а директором залишається Ірина Маловічко. Ця фірма продовжує діяти, і згадана у списку таких, які подали декларацію згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» від 18.03.2022 № 31.

Неясно, за яких саме обставин, але також на Закарпатті на «Газтрон» було оформлено три земельні ділянки в с. Мужієво Берегівського району, де вже десятки років розробляється найбільше в Україні золотоносне родовище.

18 серпня 2022 року стало відомо, що «Газтрон-Груп» отримала в довгострокову оренду термінал з перевалки скрапленого газу «Першої паливно-енергетичної компанії» у Закарпатській області. Мова йде пророзташований на станції Батєво Береговського району перевалочний пункт у власності ТОВ «Термінал Карпати», до 2016 року – під контролемгрупи«СЄПЕК» олігарха Сергія Курченка, який втік до Росії. У 2016-2020 роках власницею ТОВ «Термінал Карпати» була жителька Москви Кочеткова Лілія Андріївна: вона, купивши термінал, одразу ж намагалася вигідно перепродати цей об’єкт до початку війни, але не встигла. За рішенням Личаківського суду Львова, майно ТОВ «Термінал Карпати», як належне громадянці РФ,  20 травня 2022 року було передано в управління Національної агенції України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА), а через два місяці було виставлено на аукціон-кокнурс.

Виявилось дуже комічно: термінал було конфісковано, як такий, що пов’язаний з офшорами та громадянами РФ, а передали його «Газтрону», який виник у 2006 році, також маючи на той час російське коріння, та певне відношення до кіпрсько-російських офшорів… Дива, та й годі… Але у «Газтрону» є той переконливий аргумент, що мовляв, при їхній участі за вигідними контрактами мешканцям Закарпаття поставлятиметься зріджений газ з Румунії…

Слідом за Закарпаттям, почалось і освоєння Львівщини. Там у липні-серпні 2022 року нібито внаслідок конкурсу ТОВ «Газтрон» під керівництвом Вікторії Колодяжної, та ФОП Олег Чуйко (один з топ-менеджерів та бенефіціарів «Газтрону») придбали земельну ділянку на околиці м. Судова Вишня, формально – для будівництва чергового енергетичного та газотранспортного об’єкту. Але не виключено, що ця ділянка також може бути використана для освоєння новорозвіданого газового родовища.Не забуваймо, що у «Газтрону» зберігаються хороші стосунки з ПАТ «Укразовидобування», з яким 29 жовтня 2019 року «газтронівці» уклали контракт про фактичне орендування газового родовища Базилевщина у Машівському районі Полтавщини.

Очевидно, наступним перспективним напрямком може бути і розконсервування старих, розвіданих ще у 1960-их – 1970-их роках газових родовищ Волинської області: Оваднівського в селі Овадне Володимир-Волинського району, Литовезького в селі Литовеж Іваничівського району, та інших, де ще досі збереглися законсервовані свердловини. Поки що експлуатується тільки Локачинське родовище.До речі, з Володимиром-Волинським був пов’язаний бізнесмен Климович Віталій Петрович, який у 2011-2014 рр. працював директором з постачання Володимир-Волинської птахофабрики, а в 2014-2015 рр. числився комерційним директором вже у ТОВ «Газтрон-Україна». Але у квітні 2015 року вибув звідти. Здавалось би, до чого тут якась там птахофабрика під Володимиром-Волинським? Але розміщувалась вона на дуже перспективній та добре розвіданій геологами газоносній площі…

Далі на черзі може бути й Буковина, де теж виявлено кілька великих газових родовищ.

Наостанок, процитую один зі свіжих фейсбук-записів Владислава Колодяжного, який виступає з критикою Порошенка, приписуючи йому підтримку бізнес-структур Медведчука, і хвалить, зрозуміло, нинішню владу:

«Я не є експерт у цій сфері, але стосовно джерел постачання з Росії, ще, здається у 2018 або 2019 роках читав статті, що цілеспрямовано зачищався ринок LPG (Liquified Petroleum Gas, тобто зріджений газ, або пропан-бутан. – Автор)під медведчуковські структури, а проти інших компаній масово відкривали справи або не давали можливості самостійно імпортувати газ. Також, наше заморочене податкове законодавство для ручного застосування санкцій. То ж, хочеться сподіватися що після нашої перемоги такого роду речі буде повністю усунено».

Отже, зав’язані  на офшорах невідомого походження бізнесмени Колодяжний, Чуйко та інші твердо вірять, що перемога буде їхньою, і всі перепони для них (тобто, і усіх конкурентів) буде усунено з їхнього шляху.

Зрештою, не будемо судити, що виглядає кращим або гіршим – чи то структури Медведчука, чи то структури «недобитків»Партії регіонів Януковича (Бойка, Курченка) з їхніми «непотопляємими» білоруськими та російськими бізнес-партнерами, кіпрськими офшорами (знову таки залежними від Росії); та, як на мене – різниці великої між ними немає, в їхніх антиукраїнських кураторах та ляльководах великих відмінностей не видно.

Спільне у цих блудних синів України, нафтових та газових магнатів лише одне: і під час війни 2014 року, і під час війни 2022 року вони почали сильно маскуватися, «камуфлюватися», всіляко стали приховувати своє проросійське минуле. Їхні менеджери тут же стали репостити записи своїх далеких родичів, сусідів, знайомих тощо, які воюють на фронті – мовляв, ми думками з вами, ми всією душею за вас, ми засуджуємо агресію, готові боротися всіма силами!

Хочеться тільки спитати: а чого ж ви так пізно прозріли, шановні? Вже тоді тільки прозріли, коли ваші автозаправки росіяни в лютому 2022 року почали бомбити разом з іншими цивільними об’єктами (наприклад, газові заправки мережі Колодяжного «Роднік» у Харкові)…

 

Тепер уже і Владислав Колодяжний, і Олег Чуйко святкують день вишиванки, дружно кричать «Слава Україні» та «Слава нації»,  кланяються перед прапором і співають гімн на фоні зображення українського тризубу (як от на фото).

Хто тепер і згадає, що ще  у 2013-2014 роках їхня компанія орендувала термінал у кримському місті Керч, який обслуговував російські паливні фірми, що ще весною 2014 року той же Чуйко реєстрував у Донецьку спільне підприємство «Левада ойл» разом з двома донецькими бізнесменами-регіоналами, а у Колодяжного до 2014 року першим та основним бізнес-партнером був директор московської компанії «СГ-Транс» Сергій Калєтін…

Напрошуться аналогії з депутатами від «Опоблоку» ( принаймі з одним з них – Юрієм Бойком «Газтрон-груп» свого часу тісно співпрацювала), які теж після 24 лютого 2022 року почали «українізовуватися», почали «переобуватися» на ходу. Правда, слова розходяться у них з ділами.

А тим часом…

16 січня 2021 року «Газтроном» куплена Маньківська районна нафтобаза, розташована у с. Поташ Маньківського району, при чому це робилося без серйозного конкурсу, при потуранні влади. У цей же період їм стала належати нафтобаза у м. Славута Хмельницької області. Далі, 8 жовтня 2021 року Колодяжний через дочірню фірму «Дніпровський центр» придбав у оренду ділянку в Дарницькому районі м. Києва.

Також, уже при Зеленському, в червні 2021 року під контроль групи компаній «Газтрон» перейшла харківська мережа автогазозаправок «Експогаз». Бенефіціаром останньої залишається бізнесмен Дмитро Крікберг.

До речі, йому належать також колишні українські філіали російських медіа-структур: газети «Комсомольская правда в Украине», «Аргументы и факты в Украине», радіостанція «Авторадио (в Украине)», та інші ЗМІ, які до 2014 року офіційно були дочірніми структурами російських організацій, але після Євромайдану змушені були задекларувати та юридично оформити свою самостійність.

Отже, ми бачимо, що і тут знову, вже вкотре, випливає «російський слід».

Як то кажуть, «далі буде»…

 Микола Панасюк, оглядач-правозахисник