Персональна виставка це завжди зустріч двох особистостей – глядача і митця. Коли дивишся картини, то вступаєш в спілкування з тим, хто писав. Саме так і було 27 грудня 2019 року на персональній виставці художника Валентина Андрійовича Ковальчука в Домі української культури. Вона називається «Барви Полісся».
Всі полотна, а їх близько п’ятдесяти, представлені в експозиції, дійсно дуже виразні, барвисті. Художник підмічає такі кольори та відтінки, які не передасть жодне цифрове зображення. Вкотре пересвідчуюсь в цьому, згадуючи власне враження від поєднання справжньої сріблистості неба і червоного золота зламаних сухих стеблівочерету і порівнюючи зображення із цифрової камери. Срібла і золота як не було.
У Валентина Ковальчука є дві особливості в написанні пейзажів. Перша – це цікаві композиційні рішення. Наприклад, церква на горбі, який розчахнутий світлом і тінню рівно по стежині, що йде до храму, на дві половини, наче величезним мечем. Інша особливість – написання пейзажів так, як пишуть ікони, із використанням зворотної перспективи. Світлом зсередини світяться сосни. Латаття в Старокотельнянському озерці просвічує серед водяних відблисків так само невагомо, як на картинах Клода Моне.
Окрім пейзажів, представлені в експозиції надзвичайно цікаві портрети. Перш за все привертає увагу портрет сільських філософів і діда Василя. Кожна складочка одягу, кожна риса обличчя, кожна зморшка написані чітко, виразно, яскраво. Цей прийом дозволяє зробити погляд особливо пронизливим. Очі дівочих портретів пронизані світлом не просто внутрішньої чистоти, а світлом, яке тяжіє до того, щоб освітити долю, побачити її.
Останній період творчості Валентина Ковальчука – філософський. Він прагне засобами абстракції висловити власні погляди на життя, на світ. І три останні картини із чудернацькими птахами, орбітами планет, вершником-скелетом із косою на коні, через якого просвічують людські душі вимагають особливої, символічної інтерпретації.
Для картини із птахами в основу композиції Валентин Андрійович обрав казкову Жар-птицю. Але погляд художника-філософа розкриває перед глядачем внутрішнє наповнення казкового символу – штучна, божевільна голова птаха, на якій звили гнізда лелеки. Крім лелек там багато інших птахів, які наповнюють картину відчуттям тривоги. На дивних, схожих на підпорки Сальвадора Далі, тримачах чудернацькі, схожі на писанки, яйця.Загалом вся картина справляє враження метафори віртуального простору, а саме – соціальних мереж. Відчуття катастрофи викликають і планети, що сходять зі своїх орбіт на картині «Викрадачі вогню».
В Домі української культури представлена тільки невелика частина творчого доробку Валентина Ковальчука. Всього у художника до тисячі картин. Багато з них розійшлись по всьому світу. Але у художника болить душа за те, що рідко трапляється нагода експонувати свої твори, і зовсім немає можливості зробити виставку на Андрушівщині.
Автор: Сергій Садовський