Де візьме гроші московський поп?

Як стало  відомо, настоятель Ужгородського  Хрестовоздвиженського  Собору, протоієрей Дмитро Сидор, нічого кращого не придумав, як умити руки від особистої сплати коштів адвокату за послуги. Саме це він зробив, поставив спеціальну скриньку в храмі, де нахабно збирає гроші у вірян на юридичні послуги.

Лицемірство даного священнослужителя, як ми бачимо, вже просто зашкалює. І тут спливає відразу кілька моментів.

По-перше, він тримає мирян за ідіотів. Це видно і з його маніпуляційних «проповідей», в яких він намагається придушити критичне мислення у пастви, залякує парафіян висловами про пекельні муки, нарочито вимовляючи свої лже-проповіді єлейним голосочком.

По-друге, багатьом (не тільки в Ужгороді відомо), що отець Сидор, який живе в шикарному будинку та володіє дорогою машиною, людина, м’яко кажучи, далеко не бідна. І, відповідно, оплатить послуги адвоката навіть дорого київського (тому що в розпал повномасштабної війни навряд чи і хто-небудь з місцевих «наважився» представити його інтереси у суді через ризик репутаційних втрат) він зробить себе може  дозволити.

Для цього слід було, наприклад, скоротити гастрономічні витрати своєї сім’ї.

Так, його попадя на гроші парафіян (а інші доходи сім’ї Сидорів) нам не-відомі, скуповує приблизно 60% всієї рибної ікри в магазині морепродуктів «Дон Маре», що розташований на вулиці Собранецької навпроти торгового центру «Дастор».  Таким чином, вона і він лицемірно дотримуються посту, хоча згідно з рекомендаціями отців церкви, в пісний час слід було б скоротити витрати на дорогі продукти і різницю в ціні віддати на допомогу незаможним. Але куди вже там поп Сидору до цього?

Він гріється внутрішньо гординею від того, що має священний сан, як наркоман, кайфує, від уваги і лестощів парафіян.  До слова, дуже часто він задає питання не парафіянам, а захожанам: «а чому ви мені руку не цілуєте?».  Адже він, нагадаємо хоча б номінально «служитель культу», а не англійська королева, хоча Єлизавета Друга (царство їй Небесне, бо вона вірила в Христа по-справжньому) мала смирення та не вимагала поклоніння собі. Він за відмову поцілувати йому руку, відразу ж звинувачує в не-православності, звинувачує пафосно та маніпуляційно. Хіба це ознака смирення, про який він постійно говорить на своїх «проповідях»?

Де факто він створив в Ужгородському соборі секту гуруїстичного типу прощаючи, абсолютно, нехристиянську організацію, де зовсім не говорять про Христа, а головна персона і головний об’єкт культу – це він сам, «великий і незабутній», піп Сидір.  Євангеліє хоча там і читають, але церковно-слов’янською мовою, яку там взагалі мало хто розуміє, тому слова Господа нашого Ісуса Христа (в тому числі і про раціональне використання грошей та у цілому земних благ) до пастви так і не доходять.

Якби в тому храмі читали Євангеліє  зрозумілою мовою, то знали б, що лицемірство категорично засуджується Ісусом Христом. Через все Святе Письмо проходить засудження брехні і лицемірства, як однаково шкідливих явищ або якостей людини. І оскільки і брехня, і лицемірство, це одне, то, отже, батько брехні є і батьком лицемірства. Тобто сатана, як батько брехні, породжує відповідно і лицемірство. Якщо лицемірство-це брехня, то відносини між людьми, побудовані на лицемірстві, завжди будуть брехливими. Насправді це завжди погано. Це завжди темні стосунки.

Саме  дякуючи лицемірству  і з’явилася у тому храмі скринька для збору коштів на оплату послуг адвоката. Тобто, за свої гріхи, піп Сидор не тільки не хоче відповідати, а й хоче безкоштовно захищатися. Це спеціально, щоб не показувати джерело походження грошей. Мовляв, люди пожертвували.

Саме тому ми бажаємо людям показати, що чи вони знають куди гроші йдуть, не на пожертви та будівництво храму, а даються адвокату Фазикошу, який має міцну хватку на гроші.

По суті, лицемірство — це якийсь фактор, якась ознака людини, що відхиляється від Христа. Тобто коли зв’язок з Христом у людини втрачається. І оскільки він відпадає від джерела життя, він занурюється в темряву. Йому стає важко бути щирим. І тоді він, природно, починає лицемірити. Святитель Василій Великий в одному зі своїх творів зазначив, що «приховане лукавство шкідливіше явного. Тому, що якби знали наклепників, то легше уникли б їх нестриманих мов і недобрих розташувань». Він порівняв лицемірство зі змією, яке вповзає в людське життя тихо і непомітно, назвав його однією з головних небезпек для духовного життя будь-якої людини і нагадав, кого в християнській традиції прийнято називати батьком будь-якої неправди.

Та й люди, які все частіше стикалися з Дмитром Сидором у храмі та у житті, поступово побачили, що те, що він говорить з амвонів, і те, що відбувається в РПЦвУ (навіть на рівні окремої, хоча і дуже відвідуваної, вельми численної парафії в Ужгороді) насправді — дві дуже великі різниці, якщо не чотири.

Саме в цьому головна проблема нинішньої РПЦвУ. І це не багатства, не злісні проповіді того ж Сидора (з розпалюванням міжконфесійної ворожнечі), не Мерседеси і не байдужість попів (хоча все це і важливо) до війни, зокрема відмови відспівувати загиблих героїв. Ні — це лицемірство. Коли люди стикаються з лицемірством тих, хто, в їх уявленні, повинен уособлювати собою чесність і прямоту, то презирство і гидливість починають поширюватися, вже без розбору, на всю Церкву, на всіх її представників.

І це тільки один приклад, що стосується «пожертвувань» на послуги срібнолюбного київського адвоката, а скільки ще таких щоденних прикладів у парафіяльному житті, коли той же Сидор жонглює поняттями з амвона, будучи твердо впевненими, що народ складається з ідіотів, які все з’їсть.

1917  рік нічому не навчив Російську Церкву та її філію в Україні. Не безбожники розорили церкви і знищили віру в людях, не комуністи — самі попи її рік за роком, десятиліття за десятиліттям витравлювали віру своїм лицемірством, подвійними стандартами. Зараз все повернулося на круги своя.

Не вірите в такий рівень фарсу й нахабності російських агентів в Україні – сходіть у той собор в Ужгороді та самі переконайтеся. Боюся, як би далі вони не почали збирати пожертви на допомогу так званій ПВК «Вагнер»

Поки весь український народ збирає гроші на безпілотники для ЗСУ, донатить на оборону України та перемогу над російськими окупантами, – в Ужгороді, у самій західній точці України  адепти московського патріархату збирають гроші на  послуги адвокату  за  захист лідера псевдо-християнської громади. Отже, поки парафіяни ПЦУ збирають гроші на авто та дрони, щоб захистити українців від «руского міра», парафіяни УПЦ (РПЦвУ) збирають гроши  адвокату Фазикошу, щоб захистити «рускій мір» від українців Срібної Землі Закарпаття. Яка Церква, які «пастирі» – такі й парафіяни.  Ще можна додати, що всі збирачі, і ті, хто дає – приховані вороги України, і всього українського. Прихильники УПЦ МП вкидали кеш для  потреб попа Сидора, а противники – обурені: хіба немає нагальніших потреб у країні, де триває війна?

Зауважимо, слідство підозрює скандального священника московського патріархату у розпалюванні релігійної ворожнечі. Сидор намагається представити себе мучеником за віру. Але його судять за політичні злочини. До віри, за великим рахунком, його діяльність взагалі відношення не має. Він. — представник п’ятої колони, агент Кремля, людина, яка спілкувалася та має контакти з Кирилом Фроловим та через благодійні фонди (а це свідчить ще раз про те, що збирати йому  не варто) має виходи ледь не на Малофеєва, людина, яка знищує українську культуру і духовність. Щодо політичного підґрунтя такого ходу подій, то так МП – це високопоставлена агентура рф, яка постійно балансує між повною ліквідацією московської патріархії, як структури і такою частковою легалізацією та послабленням цього тиску на неї. Справді, це така політична і до певної міри шпигунська гра.

Краще дочекатися кінця збору коштів, а потім передати їх на ЗСУ

Тому завершимо цей нарис простою порадою: ви ж розумієте, що Дмитро Сидор – людина більш, ніж забезпечена, він прагне в черговий раз все Вас надурити, розжалобити, викликати сльозу, щоб стягнути гроші на адвоката, щоб піти від податків, щоб продовжить своє служіння не Христу і Україні, а антихристову «Руському миру» і Путіну. Хіба варто саме зараз, в період повномасштабної війни, давати гроші (а саме зараз доходи багатьох скоротилися) на адвокату людині, якій в рази багатше вас, людині, що служити країні-агресору, замість того, щоб вжити їх на нашу перемогу, пожертвувати на ВС, на дрони, на лікування наших воїнів, на допомогу тим, хто реально потребує вашої допомоги, а не маніпулює вами, хто не лицемірить перед вами.

Нехай Сидір викручується сам, нехай він понесе покарання, передбачене Законом, а ваші працею і потім зароблені гроші слід вживати розумно. Не дозволяйте йому надурити себе.

Андрій Галаганов