Генезис та Теозис: квантова ентелехія буття

Сергій Сербін, історик

Припустимо, що початковий стан Всесвіту був сингулярність у просторово-часовому, а й у онтологічному сенсі – квантовий вакуум, позбавлений як матерії, а й самого поняття «буття» . У цьому преонтологічному стані, де закони фізики не діяли у звичному розумінні, існувала лише потенційність, ентелехія, що прагне актуалізації. Цей імпульс, цю первинну рушійну силу, ми умовно позначимо як Теозис – першопричину, яка є частиною породженого нею буття, але є його умовою.

Теозис не є антропоморфним божеством у класичному розумінні. Це скоріше трансцендентний принцип, квантове поле потенціалу, що породжує хвилі ймовірності, які колапсують у фізичну реальність у вигляді спонтанного порушення симетрії. Генезис – це саме цей процес актуалізації, перехід від потенційного до актуального, від квантового шуму до впорядкованого всесвіту.

Процес Генезису супроводжується флуктуаціями квантового вакууму, породжуючи віртуальні частки, які анігілюють, створюючи тимчасові викривлення простору-часу. Ці флуктуації, подібно до квантових заплутаних станів, пов’язані з Теозисом, будучи його «відбитками», «відлуння» початкового імпульсу. Таким чином, весь Всесвіт, від кварків до галактик, являє собою складну систему, що самоорганізується, динамічно взаємодіє з Теозисом.

Однак, взаємодія це не є лінійною або детермінованою. Теозис виступає не як зовнішній керуючий фактор, а як глибинна, неявна структура, що задає рамки можливого, але залишає простір для саморозвитку Всесвіту, для емерджентності нових властивостей та рівнів організації. У цьому сенсі Генезис – це не просто створення, а й безперервний процес самопізнання і самотрансформації Всесвіту, пошук свого місця в грандіозній квантовій хореографії, що диригується Теозисом.

Зрештою, повне розуміння взаємозв’язку Генезиса і Теозиса залишається поза нинішнього наукового знання. Це питання не лише фізики, а й метафізики, питання про природу буття, про зв’язок потенційності та актульності, про квантову природу самого поняття божественного. Дослідження цього зв’язку – невичерпне джерело натхнення та глибоких філософських рефлексій.

Ентелехія (від грец. ἐντελέχεια, — «цілісність», «здійснення») — філософський термін, введений Аристотелем, що означає властиве речі прагнення реалізації своєї сутності, до досягнення своєї мети або завершеного стану. Це не просто потенційність (δύναμις,), але потенційність, яка вже містить у собі прагнення своєї актуалізації (ἐνέργεια). Простіше кажучи, ентелехія — не просто можливість стати чимось, а активне прагнення реалізації цієї можливості. Це внутрішній імпульс, рушійна сила, яка веде річ до її завершеного стану, до того, чим вона має стати відповідно до своєї природи.