Суспільна поляризація в Молдові: Moldova Pride та «Марш сім’ї»

Події 15 червня 2025 року в Кишиневі, коли відбулися марші Moldova Pride та «Марш сім’ї», чітко засвідчили складність та гостроту суспільного діалогу навколо прав ЛГБТК+ спільноти й традиційних сімейних цінностей у сучасній Молдові. Незважаючи на офіційну заборону з боку місцевої влади, «Марш рівності» пройшов мирно, демонструючи стійкість та прагнення до рівності спільноти, а також підтримку з боку міжнародних партнерів.

Водночас спроби проросійських політичних сил організувати «Марш сім’ї» стали радше іронічним віддзеркаленням минулого, адже їхні ідеологічні підходи часто не усвідомлюють викликів сучасності. Зважаючи на високу кількість розлучень та виклики, пов’язані з інституцією сім’ї, важливо, щоб влада зосередилася на створенні справжніх умов для зміцнення сімейних зв’язків, а не на спробах штучної пропаганди, що може мати протилежний ефект, особливо серед молоді.

Варто також з увагою спостерігати за церковними реформами, що просуваються в деяких західних країнах, зокрема серед протестантів та німецьких католиків, які розглядають можливість благословення одностатевих союзів.

Станом на  зараз ситуація з правами ЛГБТК+ у Республіці Молдова відображає складну і часто парадоксальну динаміку. З одного боку, ми спостерігаємо певний прорив у сфері законодавчого забезпечення рівності; з іншого — численні прояви дискримінації, які виявляються особливо гостро на місцевому рівні. Ці реалії ставлять серйозні запитання не лише до внутрішньої узгодженості молдовської політики, а й до її щирості в євроінтеграційних намірах.

Варто згадати, що ще у 1995 році Молдова скасувала кримінальне переслідування гомосексуальних стосунків, ставши однією з перших пострадянських країн, яка визнала право особи на приватне життя у цій сфері. Цей крок став першим сигналом, що Республіка Молдова прагне наблизитися до міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Незаперечним досягненням є чинність Закону проти дискримінації (2023 рік), що прямо забороняє утиски за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Молдова також формально визнає право трансгендерних осіб на юридичне підтвердження своєї ідентичності. Ці кроки відповідають стандартам Ради Європи, зокрема Рамковим принципам рівності та недискримінації.

Однак формальне прийняття правових норм не означає їх ефективної реалізації. У низці міст і регіонів, особливо у Гагаузії  (де сильні проросійські настрої та діють прокремлівські провокатори) та північних районах, місцева влада або відкрито ігнорує положення закону, або навіть створює адміністративні перепони для діяльності ЛГБТК+ організацій.

Фактично, забезпечення рівних прав залежить не лише від центральної ініціативи, а від реального політичного клімату в місцевих адміністраціях — де нерідко превалюють консервативні або проросійські настрої.

Щорічні Марші рівності, які організовує правозахисна організація GENDERDOC-M, нерідко проходять в атмосфері ворожнечі, під жорсткою охороною поліції. Місцева влада, попри зобов’язання перед міжнародними партнерами, часто саботує ці заходи — зокрема, відмовляє у дозволі на проведення маршів у центральних частинах міст або вдається до мовчазного схвалення агресивних контр-акцій.

Така політика є відвертою загрозою для свободи зібрань, яка є невід’ємною частиною європейських правових стандартів.

Європейський Союз чітко визначає захист прав ЛГБТК+ як один із маркерів демократичної зрілості держави. У цьому контексті, подвійність молдовської політики — національний прогрес та регіональний саботаж — викликає обґрунтовані сумніви в щирості реформ. Євроінтеграція — це не лише технічний процес виконання умов асоціації, а трансформація ціннісного середовища, яка має починатися з безумовного визнання гідності кожної людини.

У цій ситуації важлива роль належить громадянському суспільству, ЗМІ та міжнародним партнерам Молдови. Необхідно не лише фіксувати порушення, але й вимагати від органів влади — як центральних, так і місцевих — відповідальності за втілення проголошених принципів у реальне життя. Бо права людини не можуть бути «частковими» чи «регіональними» — вони або захищені всюди, або не захищені зовсім.

ЛГБТК+ громадяни Молдови мають бути визнані повноправними членами суспільства не лише в юридичних документах, а й у щоденному житті. Для цього потрібна не лише правова реформа, але й політична воля, підтримка з боку центральної влади та рішуча протидія дискримінаційним практикам на місцях. Якщо Молдова дійсно прагне до Європи, то її дороговказом має бути не лише Брюссель, а Страсбург — столиця прав людини.

Отже, реалії сьогодення ставлять серйозні запитання не лише до внутрішньої узгодженості молдовської політики, а й до її щирості в євроінтеграційних намірах. Бо у практичному житті ситуація лишається складною.

На місцевому рівні, особливо в південних та північних регіонах країни, влада нерідко ігнорує чи навіть підриває дію національного анти-дискримінаційного законодавства. Громадські заходи, як-от Марші рівності, часто супроводжуються не тільки контр-демонстраціями, але й мовчазною бездіяльністю або саботажем з боку органів влади.

Якщо євроінтеграція є стратегічною метою, то недопустимо миритися з подвійними стандартами: у Кишиневі — толерантність, у Бєльцях чи Комраті — дискримінація. Захист гідності — не регіональна прерогатива, а загальнонаціональний обов’язок.

Але  на цьому шляху зустрічаються й перепони. Так, ось  у  …травні 2025 року мер Кишинева Іон Чебан підписав указ, який, на думку низки правозахисників, є одним із найбільш тривожних проявів сучасного політичного популізму в Молдові. Формально спрямований на захист «традиційних цінностей», цей документ забороняє так звану «ЛГБТ-пропаганду» в освітніх закладах та на публічних заходах, фактично криміналізуючи сам факт існування ЛГБТК+ дискурсу у публічному просторі столиці.

Більше того, указ прямо забороняє проведення будь-яких громадських демонстрацій ЛГБТК+ спільноти на території Кишинева, що є грубим порушенням базових принципів демократичного суспільства: права на свободу вираження поглядів, мирні зібрання та рівність усіх громадян перед законом. Така практика нагадує авторитарні режими, де будь-яка інакшість оголошується загрозою державному порядку, а мовчазна більшість виховується в дусі нетерпимості.

Жоден муніципальний акт не може скасовувати або обмежувати фундаментальні права людини, гарантовані Конституцією Республіки Молдова, Європейською конвенцією з прав людини та зобов’язаннями перед Радою Європи. Подібні рішення — не просто політичні маніпуляції на темі «моральності», а прямий виклик верховенству права. Указ Іона Чебана може і має бути юридично оскаржений, оскільки є свавільним і антиконституційним.

Правозахисні організації вже виступили з заявами, де підкреслюють, що така заборона — не лише дискримінація, а й мова ворожнечі з боку органу місцевого самоврядування. Створюючи штучний поділ на «достойних» та «небажаних» громадян, мер столиці підіграє крайнім групам, фактично легітимізуючи переслідування меншостей.

У відповідь на спробу придушити громадянське суспільство, організатори Moldova Pride 2025 заявили про свою рішучість провести традиційний марш рівності 15 червня — у центрі столиці, як і щороку. Цей крок є не просто актом протесту, а символом витривалості демократичного духу, незламності гідності та права бути собою у публічному просторі.

Такі ініціативи показують, що попри політичний тиск, громадянське суспільство Молдови не відмовляється від європейського вибору — вибору свободи, рівності та прав людини. Вихід на марш у контексті відкритої заборони — це не лише маніфестація ідентичності, а й акт правозахисного опору, який має отримати підтримку не лише всередині країни, а й з боку міжнародних структур.

А міжнародно-правові норми чітко й беззаперечно гарантують право кожної людини на свободу мирних зібрань та недискримінацію за будь-якою ознакою, зокрема за сексуальною орієнтацією. Зокрема, Європейська конвенція з прав людини у статті 11 закріплює право на свободу мирних зібрань та об’єднань, при цьому допускаючи обмеження лише в рамках чітко визначених законом умов, необхідних для функціонування демократичного суспільства. Парламентська асамблея Ради Європи в резолюції № 2048 (2015 року) наголошує на обов’язку держав-членів ефективно захищати учасників ЛГБТК+ заходів, визнаючи їх законне право на мирне вираження власної ідентичності без загрози дискримінації чи насильства.

Крім того, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 21 підтверджує, що право на мирні зібрання є невід’ємною основою демократичного суспільства, а Загальна декларація прав людини у статтях 19 та 20 закріплює свободу думки, совісті, віросповідання, а також свободу мирних зборів і асоціацій. Відтак, будь-які обмеження мирних демонстрацій, мотивовані дискримінаційними підставами, є не лише порушенням цих базових прав, а й можуть стати предметом розгляду у відповідних міжнародних правових інстанціях, зокрема в Європейському суді з прав людини.

Отже, дії державних органів, що чинять перешкоди мирним зібранням, таким як Moldova Pride, не тільки суперечать національному законодавству, а й ставлять під сумнів міжнародні зобов’язання держави щодо дотримання та захисту прав людини в їх повному обсязі.

В такому контексті зазначимо,  що Указ мера Чебана та заборона прайду в Кишиневі — не просто локальний інцидент. Це симптом глибшої проблеми: політичної слабкості, що прагне замістити справжню державність мовою ворожнечі. Але в цьому ж контексті гідна, мирна, публічна і юридично обґрунтована відповідь громадян — це прояв зрілості суспільства, яке обирає не страх і ненависть, а свободу та гідність.

Попри окремі позитивні зміни у законодавстві, Республіка Молдова досі демонструє системну нерівність щодо одностатевих пар. Конституція країни чітко окреслює шлюб як союз виключно між чоловіком і жінкою. Це положення, закріплене на рівні Основного Закону, унеможливлює визнання одностатевих шлюбів або хоча б цивільних партнерств, фактично відмовляючи тисячам громадян у праві на сімейне життя, захист майна, спадок, опіку над дітьми чи медичні рішення в інтересах партнера. У цьому контексті ЛГБТК+ громадяни позбавлені не лише соціального визнання, а й юридичної безпеки — основоположного елементу будь-якої демократичної системи.

Особливо тривожними є спроби впровадження «зон нетерпимості» на регіональному рівні. У 2022 році Народне зібрання Гагаузії ухвалило постанову, яка забороняє засобам масової інформації розповсюджувати будь-які матеріали, що «пропагують гомосексуальність». Цей акт не лише поза межами правового поля — він є прямим порушенням свободи слова та права на доступ до інформації, гарантованих як Конституцією Молдови, так і міжнародними зобов’язаннями.

Такі дії створюють прецедент небезпечного регіонального сепаратизму в галузі прав людини. Якщо одна автономія дозволяє собі вольове тлумачення того, які громадяни гідні поваги, а які — ні, то це підриває цілісність правової держави як такої. І тим більше — суперечить євроінтеграційному вектору, в якому жодна форма дискримінації не є прийнятною.

Локальні заборони, як у випадку з Гагаузією, не лише обмежують права ЛГБТК+ людей, але й фактично вводять у суспільний дискурс квазі-легітимну мову ворожнечі. Ці ініціативи — сигнал решті регіонів, що дискримінація може бути політично доцільною і навіть популярною. І що ще небезпечніше: мовчання центральної влади щодо цих ініціатив часто сприймається як схвалення.

Подібна культурна та правова геттоїзація суперечить 26-й статті Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, яка вимагає рівного захисту перед законом для всіх громадян без дискримінації.

Доки в Молдові одностатеві пари залишаються без жодного правового визнання, а в окремих регіонах вільне слово та інформація забороняються в ім’я псевдо-моральності, країна не може вважатися ані правовою державою, ані повноцінним партнером європейського співтовариства.

Наголосимо, що Євроінтеграція — це не лише геополітичний вибір. Це — ціннісний акт. І без глибокого перегляду підходів до сімейного права, свободи слова та анти-дискримінаційної політики, цей вибір ризикує залишитися лише для зовнішнього споживання.

Згідно з аналітичним звітом ILGA-Europe за 2025 рік, Молдова опинилася серед країн, де спостерігається системна нормалізація мови ворожнечі щодо ЛГБТК+ спільноти. Це вже не поодинокі інциденти, а інституціалізована стратегія, в якій політичні та релігійні фігури — під прикриттям «захисту сім’ї», «моралі» чи «традицій» — відкрито закликають до обмеження прав цілої соціальної групи.

Вислови, що ще десятиліття тому були маргінальними, сьогодні звучать з муніципальних трибун, парламентських сесій і навіть освітніх платформ. Це свідчить про злам морального компаса суспільного дискурсу, де ненависть маскується під «цінності», а зневага до гідності — під «духовність».

Так звана «вільна думка» стає зброєю, коли її використовують для легітимації агресії. Нормалізація мови ворожнечі не залишається в межах словесних баталій — вона перетворюється на фізичне насильство. За даними правозахисних структур, лише за перше півріччя 2025 року в Молдові зафіксовано ріст злочинів на ґрунті ненависті до ЛГБТК+ осіб на понад 30% у порівнянні з попереднім роком. І це — лише ті випадки, які були офіційно задокументовані.

Коли представники влади мовчать або відкрито схвалюють дискримінаційні висловлювання, це створює атмосферу безкарності, де агресор почувається виправданим, а жертва — ізольованою. Таким чином, держава, що мала б бути гарантом прав людини, перетворюється на учасника репресивного процесу.

ЛГБТК+ тема в Молдові давно вийшла за межі правового поля та стала об’єктом політичної інструменталізації. Усе частіше вона використовується як маркер для розділення суспільства на «своїх» та «чужих» — прихильників Європи і прибічників Росії, модернізаторів й консерваторів. Це — стратегія, знайома з інших пострадянських контекстів, де саме права ЛГБТК+ перетворюються на лакмусовий папірець демократії.

Організатори Moldova Pride 2025 відверто зазначають: у суспільній уяві ЛГБТК+ спільнота дедалі частіше постає не як реальні громадяни країни з правами та потребами, а як абстрактна «загроза», вигідна для політичних маніпуляцій. Проросійські сили використовують ці вислови, щоби дискредитувати про-європейський курс, підмінюючи суть поняття «права людини» карикатурними образами «західної розпусти».

Демократія — це не лише вибори та піар для західних патрнерів. Це — готовність визнавати цінність кожної особистості, навіть якщо її досвід, орієнтація чи ідентичність виходять за межі більшості. У цьому сенсі ЛГБТК+ права — не «вузьке питання», а тест на цивілізаційну спроможність Молдови як європейської держави.

Якщо Молдова дійсно прагне до європейської інтеграції, вона не може дозволити собі бути місцем, де мовчазне схвалення агресії стає державною нормою. Політичні лідери, які використовують мову ворожнечі як інструмент впливу, повинні нести політичну і моральну відповідальність. І суспільство має знайти в собі мужність сказати: гідність — не предмет торгу, а ніяка політична стратегія не виправдовує приниження людини.

Фестиваль Moldova Pride 2025, який триває з 8 по 15 червня 2025 року, перетворився на символ не лише видимості ЛГБТК+ спільноти, а й на моральну індикацію стану прав людини в країні. Цей жест — акт громадянської мужності, що контрастує з малодушністю місцевої влади, яка замість захисту вразливої групи населення обирає дешеву популярність серед ультра-консервативного електорату. Подібна поведінка є не лише морально ганебною, а й суперечить базовим принципам верховенства права: права не можуть залежати від примх політичної кон’юнктури.

Невипадково, що у попередні роки на марші Moldova Pride були присутні представники дипломатичних місій провідних демократичних держав, а також делегати міжнародних правозахисних організацій. Їхня присутність — це не просто жест солідарності; це нагадування Молдові про зобов’язання, які вона взяла на себе як держава, що декларує курс на євроінтеграцію.

Європейський Союз неодноразово наголошував: права ЛГБТК+ осіб — це невід’ємна частина прав людини, і країни-кандидати мають не декларативно, а на практиці забезпечувати їх захист. В умовах, коли у центрі столиці Молдови забороняють мирний марш лише на підставі орієнтації учасників — європейський вибір виглядає, щонайменше, нещирим.

Фестиваль Moldova Pride 2025, який завершився 15 червня, традиційним маршем у Кишиневі, став не просто культурною подією, а актом мирного спротиву проти дискримінації, що дедалі більше інституціоналізується в Молдові. Організатори Прайду чітко заявили: «Ми не відступимо. Цей марш — наш голос, наша видимість, наше право бути». Ці слова звучать сьогодні як маніфест громадянської мужності, що заслуговує не замовчування, а глибокої пошани.

Особливо знаковим є те, що цьогорічний фестиваль координує BangBang.md — перша квір-медіа-платформа в Молдові, яка об’єднує журналістику, активізм і культурну присутність. Це означає, що боротьба ЛГБТК+ спільноти за свої права виходить за межі однієї події і набирає стратегічного виміру: за свободу слова, за право на інформування, за присутність у публічному просторі. Підтримка міжнародних партнерів, таких як Посольство Нідерландів та Eastern European Coalition for LGBT+ Equality, засвідчує, що світ уважно стежить за ситуацією. І щоразу, коли місцева влада намагається під гаслами «традиційності» обмежити базові права, вона не лише зраджує європейським цінностям, а й псує імідж країни як кандидата на вступ до ЄС. Як можна говорити про «європейське майбутнє», коли в центрі столиці забороняють мирний марш лише на підставі того, що він організований людьми певної ідентичності?

Цьогорічне гасло фестивалю — «Не грайтеся з 5%» — лаконічне, але вкрай промовисте. Воно не лише вказує на приблизну статистичну частку ЛГБТК+ осіб у суспільстві, але й прямо протиставляє інституційну байдужість — людському обличчю справедливості. Цей заклик означає: ви можете ігнорувати, виключати, забороняти, але ви не маєте права ставитися до людей як до політичного інструменту чи загрози — бо вони громадяни своєї країни, не менш гідні, ніж будь-хто інший.

Фестиваль Moldova Pride 2025 є не лише святом видимості, а й стратегічною платформою культурного, освітнього та правозахисного впливу, покликаною змінити суспільну думку не через гасла, а через глибокий гуманітарний діалог. Програма заходів — від дискусійних панелей до перформансів та документальних показів — орієнтована на переосмислення ідентичності в умовах пострадянського суспільства, де публічність досі часто є привілеєм «нормативних».

Той факт, що у день прайд-маршу соціалісти Молдови організували так званий «Марш сім’ї», не  є випадковим. Це частина інформаційно-політичної конфронтації, яка нав’язує викривлене уявлення про нібито загрозу «традиційним цінностям». Варто наголосити: традиційні сімейні цінності не суперечать правам людини — допоки останні не підмінюються інструментом ідеологічного придушення.

Поліція повідомила про розведення маршрутів, однак це не розв’язує суті проблеми — ці марші не рівноцінні за змістом. Один бореться за права, інший — часто інспірований політичними структурами, які інструменталізують культурні мотиви для створення «зручного ворога».

Особливо тривожним є поширення цілеспрямованої дезінформації, що намагається пов’язати правлячу партію з фестивалем. Подібні кампанії мають мету делегітимізувати ЛГБТК+ спільноту через дискредитацію політичних структур, що нібито її «підтримують». Це — класична стратегія гібридного впливу, яка не має нічого спільного з захистом моралі, але багато — з підривом демократії.

Показовим є те, що за такими кампаніями часто стоять проросійські медіа-структури та ультра-консервативні сили, для яких страх перед свободою — це головна ідеологія. Така риторика має глибоку схожість із методами Кремля, який розглядає права ЛГБТК+ не як частину прав людини, а як загрозу авторитарній стабільності. Тому логіка проста: якщо Молдова не здатна захистити мирний марш меншості, вона не готова до відповідальності, яку вимагає Європа.

Отже, 15 червня 2025 року, в центрі Кишинева Марш рівності розпочався біля Національного музею історії Молдови — простору, що символічно нагадує про історичну спадщину та прагнення країни до прогресу. За маршрутом, зміненим задля безпеки учасників, подія рухалася в атмосфері гідності та поваги, незважаючи на соціальну напругу довкола. Поліція, у відповідності з міжнародними стандартами, надійно забезпечувала порядок, зосереджуючи увагу на запобіганні конфліктам із контра-протестувальниками, які, на щастя, не мали можливості зірвати хід мирного маршу.

За попередніми оцінками, у марші взяли участь близько тисячі осіб — це представники ЛГБТК+ спільноти, їхні союзники, правозахисники, а також громадяни, які поділяють цінності рівності, свободи й поваги до людської гідності. Присутність такої чисельності демонструє, що попри соціальні виклики, рух за права людини в Молдові має значну підтримку та силу.

Важливо відзначити дипломатичну та політичну підтримку цього заходу: серед учасників були представники численних дипломатичних місій, серед яких посли США, Великої Британії, Швеції, Норвегії, Нідерландів і Франції. Їхня присутність не лише надає маршу вагомого міжнародного статусу, а й слугує чітким сигналом про підтримку з боку демократичних держав. Також були помічені депутати від провладної партії «Дія та Солідарність», що підтверджує внутрішній політичний дискурс, орієнтований на захист прав і свобод усіх громадян.

Учасники маршу Moldova Pride 2025 несли з собою плакати з потужними гаслами, що чітко окреслювали їхні прагнення та заклики до суспільства: «Моя родина, моє право», «Я і є 5%», «Права людини для всіх». Ці слова, лаконічні й водночас глибокі, стали символом боротьби за визнання та рівність, що відлунювали серед кроків і співучих голосів учасників. Вони нагадали про основні принципи гідності та справедливості, які мають бути непохитними в будь-якому демократичному суспільстві.

Однак, коли група людей вирішила приєднатися до прайду з плакатами на підтримку європейського шляху Молдови та подяки PAS та президенту Майї Санду за тверду політику захисту прав ЛГБТ-спільноти, інші учасники маршу агресивно відреагували. За мовчазною згодою організаторів вони зірвали плакати і прогнали групу молодих про-європейців, які хотіли приєднатися до демонстрації. Поліція, як завжди, навіть не намагалася втрутитися і припинити це порушення закону. Отже, організатори прайду проявляли замкнутість, агресивність, гомофобію та нетерпимість? Вони дискредитують європейський вибір Молдови та демонструють ворожість. Як така поведінка узгоджується з історіями про толерантність, які розповідають нам активісти сексуальної спільноти?

Всім відомо, що різні ЛГБТ-організації працюють на основі грантів, наданих ЄС і США. Немає нічого поганого в тому, щоб займатися тим, що вам подобається, і отримувати за це стабільну зарплату в такій бідній країні, як Молдова. Але після того, як адміністрація Трампа вирішила скоротити асигнування, фінансування ЛГБТ-руху скоротилося. А організатори прайду в Кишиневі почали побоюватися за власні кишені. Вони не приймають у своє коло «іноземців», щоб не мати конкуренції за європейські гроші.

Характерно, що через примітивну жадібність та неосвіченість деяких лідерів ЛГБТ-спільноти Молдова сприймається в Європі як відстала провінція. Дискредитація таким чином PAS, Санду, Молдови та руху ЛГБТК+ та гра на руку російським пропагандистам потребує «зусиль», але організатори «Прайду в Молдові» чудово попрацювали.

Цей інцидент є болючим проявом того, як ЛГБТК+ рух у Молдові починають розкладати зсередини. Агресія, нетерпимість, виключення проєвропейських голосів із середовища, яке декларує толерантність, — це не лише зрада моральних засад, а й потужна стратегічна помилка. Подібна поведінка свідчить або про повну втрату морального компасу, або про успішну роботу ворожих сил, які діють приховано, але рішуче. Кремлівські агенти впливу вже давно шукають можливості дискредитувати європейський вибір Молдови, зокрема й через інструменталізацію ЛГБТ-руху. Для російської пропаганди надзвичайно вигідно показати Захід як «аморальний», «розбещений» і неприйнятний для нібито традиційного пострадянського простору. І подібні інциденти — мов золото в руках пропагандистів: їх миттєво підхоплюють, перекручують, поширюють у суспільстві як доказ того, що «європейські цінності» — це вседозволеність, внутрішній розбрат і занепад.

Найнебезпечніше те, що удар по європейській інтеграції здійснюється подвійно — як зовнішнім тиском, через агресивну риторику та анти-правозахисні марші, так і зсередини самого ЛГБТК+ середовища, через виключення, нетерпимість і боротьбу за гранти замість боротьби за гідність. Усе це виглядає як системна спроба зламати рух — у момент, коли він найбільше потребує єдності.

Мовчазна згода організаторів на насильство проти проєвропейських учасників є не просто безвідповідальністю — це співучасть у підриві європейського іміджу Молдови. І якщо на це не буде жорсткої внутрішньої реакції, відповідальності та перегляду підходів, то подібні «прайди» лише зміцнюватимуть позиції антизахідних сил у країні. Бо в умовах гібридної війни навіть марш за права може стати інструментом руйнування — якщо вчасно не зупинити тих, хто вкладає в нього ворожі сенси.

Молдова перебуває у критичному моменті. І ті, хто вдається до виключення, агресії, політичних маніпуляцій або замовчування, діють не просто проти окремих груп — вони діють проти самої ідеї європейської Молдови, проти справедливого суспільства, проти надії. Історія нас уже навчила, що ворог рідко приходить у відкриту. Але розлад, підозра, образа і страх — це ґрунт, на якому ворог проростає найбільш плідно. Саме тому ми зобов’язані бути уважними, єдиними — і нетерпимими до нетерпимості.

Між тим реакція ж міського голови Кишинева, пана Іона Чебана, демонструє характерний для нинішньої політичної ситуації баланс між офіційними промовами та юридичною реальністю. Відомо, що пан Чебан підписав указ про заборону «пропаганди ЛГБТ» у публічних освітніх установах та на заходах, однак, коментуючи хід маршу, зазначив, що він відбувся, оскільки «судові інстанції не розглянули до кінця справу про заборону». Ця заява свідчить про певну правову невизначеність, а також про те, що обмеження прав ЛГБТК+ спільноти, хоч і закріплені на рівні місцевої влади, не мають остаточного та беззаперечного статусу.

Водночас, пан Чебан підкреслив, що «нічого не сталося» і що порядок на заході був забезпечений, що можна інтерпретувати як спробу зменшити суспільний резонанс події. Проте, навіть така стримана офіційна позиція засвідчує, що громадянська активність і незламність спільноти стали факторами, які влада вимушена враховувати.

Таким чином, цей марш і реакція на нього окреслюють гострі суперечності в суспільстві Молдови: з одного боку — прагнення до консервативних обмежень та контроль з боку влади, а з іншого — неухильне прагнення громадян до рівності, визнання та реалізації фундаментальних прав людини.

У той час, коли вулиці Кишинева стали ареною для гідного та мирного проходження Moldova Pride 2025, одночасно відбувався й «Марш сім’ї», організований Партією соціалістів Республіки Молдова — політичною силою, відомою своїм консервативним світоглядом і активною опозицією до ЛГБТК+ руху.

Ця подія стала ніби дзеркальним відображенням сучасних суспільних суперечностей. Якщо Moldova Pride відстоює права і видимість «5%», наполегливо вимагаючи рівності і поваги, то «Марш сім’ї» від соціалістів акцентує увагу на традиційних цінностях, що нерідко асоціюються з монолітною, нероздільною моделлю родини.

Іронія полягає в тому, що саме Партія соціалістів, яку часто асоціюють із проросійською орієнтацією, яка подекуди уособлює консерватизм і застарілі погляди, взяла на себе роль офіційного організатора цього заходу. Їхній «Марш сім’ї» не лише мав на меті демонструвати підтримку «традиційним цінностям», але й, вочевидь, став символом політичної гри, де сімейні ідеали слугують знаряддям для посилення соціальної та політичної поляризації.

Попри це, варто визнати, що і цей марш відбувся мирно, без сутичок та інцидентів, що свідчить про те, що, незважаючи на розбіжності, суспільство Молдови готове до толерантного співіснування різних поглядів — хоча й з помітною напругою.

Отже, в одному місті, в один день, на різних маршрутах проходять два марші: один — за розширення прав і рівність, інший — за збереження «традиційної» моделі сім’ї. І в цій паралельності немало іронії — адже обидва рухи намагаються диктувати суспільству свою єдину істину, не усвідомлюючи, що справжня сила полягає у повазі до різноманіття.

Ми не маємо права виключати й те, що атака на Moldova Pride 2025, як і на сам ЛГБТК+ рух у Молдові, відбувається з обох боків одночасно — і це вкрай тривожний, системний сценарій. З одного боку, ми бачимо підрив ізсередини: шляхом виключення проєвропейських учасників, мови ворожнечі, боротьби за ресурси, нездорової конкуренції та демонстративного нехтування принципами інклюзивності й гідності. З іншого боку, на тлі цих скандалів активізуються публічні анти-правозахисні ініціативи — зокрема, «Марш сім’ї», який організовують політичні сили на кшталт Партії соціалістів.

Це не два випадкові явища. Це взаємодоповнюючі елементи однієї антидемократичної стратегії, спрямованої на те, щоби підірвати європейський вектор розвитку Молдови, дискредитувати саму ідею прав людини, зруйнувати довіру до громадянського суспільства, а відтак — зміцнити позиції зовнішніх сил, що мають інтерес у збереженні пострадянського, керованого страхом і розбратом середовища.

Так званий «Марш сім’ї», що проводиться синхронно з кризою всередині ЛГБТК+ руху, не є лише «альтернативною думкою». Це ретельно спланована інформаційна і політична диверсія, яка використовує емоційні тригери, релігійні символи та ностальгію за «старим порядком» для того, щоб протиставити «традиційну» Молдову «розбещеному» Заходу. У такий спосіб створюється фальшиве враження, що європейські цінності — це щось ворожо-штучне, чуже, а «справжнє» молдовське — це обмеження, контроль, відмова від прав одних заради безпеки інших.

У реальності ж усе навпаки: саме європейські цінності — це повага до гідності кожної людини, свобода думки, віросповідання, рівність перед законом та солідарність. І саме ці цінності сьогодні атакуються як зовні — через пропаганду та вуличні маніфестації — так і зсередини тих середовищ, які мали б їх відстоювати.

Отже, Moldova Pride 2025 став не просто демонстрацією видимості, а вагомим кроком у тривалій боротьбі за рівність і гідність, підтверджуючи, що права людини є універсальними й непохитними, незважаючи на соціальні чи політичні виклики. Ця подія вселяє надію на поступове розширення простору свободи і справедливості в Молдові.

Варто ще раз наголосити, що ЛГБТ-спільнота та проведення прайдів не становлять загрози для суспільства. Натомість, спроби окремих політичних сил, таких як «Партія соціалістів» виступати за  так звані «традиційні цінності», виглядали, м’яко кажучи, невдалими й навіть комічними. А це через те, що  соціалісти до сих пір покаянням за тяжкі злочини проти Християнства у минулому,   Адже справжня християнська позиція передусім закликає до любові, милосердя та пошани до ближнього, а не до осуду чи ворожнечі.

У світлі викликів сучасності, зокрема великої кількості розлучень і кризових явищ в інституті сім’ї, владі варто зосередити увагу на створенні справді добрих і сприятливих умов для збереження та розвитку сімейних цінностей.

Пропаганда, побудована на нерозумінні і неприйнятті, може мати прямо протилежний ефект, особливо серед молодого покоління, підриваючи довіру до традиційної моделі сім’ї.  Відтак, мудрість державного управління полягає в тому, щоб підтримувати сім’ю не через розділення і політичні суперечки, а через діалог, турботу і конкретні соціальні заходи, які зміцнюють основу суспільства.

Таким чином, справжній християнський підхід до соціальних питань передбачає любов і розуміння для всіх людей, незалежно від їхніх особистих переконань чи способу життя, а також відповідальне ставлення влади до збереження моральних основ і добробуту родини.

У християнстві статеві стосунки визнаються допустимими лише у вінчаному шлюбі, адже цей союз освячений Самим Богом і є джерелом духовного та тілесного єднання. Відтак, з огляду на цю фундаментальну істину, не варто глибоко критикувати представників ЛГБТ-спільноти, адже і серед натуралів чимало тих, хто перебуває у стані гріха та далеко від покаяння. Тож, «чия б корова мукала», – кожен несе відповідальність перед Богом за своє життя.

Водночас у сучасному християнському світі, зокрема серед деяких протестантських і католицьких спільнот німецькомовних країн, спостерігається активний рух церковних реформ. Ці трансформації спрямовані на перегляд традиційних положень щодо шлюбу та сімейних цінностей. Реформатори ставлять під сумнів усталені вчення про подружжя як виключно союз чоловіка і жінки, відкриваючи можливість благословення одностатевих союзів.

Такий процес безумовно потребує глибокої рефлексії від усіх вірних, котрі шукають правду і збереження віри в автентичній традиції. З огляду на це, постає запитання: чи залишиться взагалі потреба у будь-яких публічних маніфестаціях — чи то на захист прав ЛГБТ-спільноти, чи то на підтримку традиційної сім’ї? Адже світова християнська спільнота, проходячи через такі зміни, може потенційно трансформувати підходи до цих питань, змінюючи суспільний дискурс та розставляючи нові акценти.

Проте, яким би не був тип гріха, найбільшою трагедією є відсутність покаяння — це те, що справді розриває серце християнина. Покаяння відкриває шлях до Божої милості і трансформації душі. Тож нагадування про цей важливий духовний аспект варто адресувати обом сторонам конфлікту — як тим, хто підтримує Прайд, так і тим, хто стоїть на позиціях традиційної сім’ї.

Тим, хто прийшов на «Марш сім’ї», слід бути уважними, не піддаватись маніпуляціям і провокаціям з боку радикальних політичних сил, зокрема рашистів та соціалістів, а перш за все піклуватись про здорові та християнські відносини у своєму найближчому оточенні.

Бо справжня сила суспільства — у мирі, любові і взаєморозумінні, які починаються з дому і серця кожної людини.

Важливо пам’ятати, що будь-які суспільні процеси мають проходити з повагою до гідності кожної особи та врахуванням культурно-духовних традицій, які формують моральний фундамент народу. Це особливо актуально у контексті викликів сьогодення, коли потреба у справедливості і розумінні є надзвичайно гострою. Залишається надія, що подальші дискусії й дії будуть спрямовані не на протистояння, а на пошук шляхів для конструктивного діалогу, який об’єднає різні погляди в ім’я спільного блага і збереження найвищих цінностей людства.

Сергій Сербін,

історик,

спеціально з Кишинева