Куди веземо зерно: нові ринки, старі бар’єри і довгий шлях до ЄС

Нещодавнє відкриття ринку Султанату Оман для української аграрної продукції — вже дев’ятий новий експортний напрям з початку 2025 року. Але за цим — не просто зростання цифр, але й перебудова логістики, відновлення довіри і пошук рівних правил гри.

Про те, як сьогодні трансформується український агроекспорт та що заважає йому зростати, в ефірі Українського радіо розповів голови Комітету НААУ з питань інвестиційної діяльності та приватизації Андрій Шабельніков.

Повернення після обнулення

За його словами, з початком повномасштабного вторгнення експорт «впав — це всім зрозуміло», адже порушилась логістика і було закрите Чорне море. Бізнесу довелося «відновлювати все з нуля». Проте згодом бізнес адаптувався: були створені нові маршрути, частково відновилися морські постачання.

І хоча показники ще не досягають рівня 2021 року, попит на українські агропродукти залишається високим: «Багато регіонів напряму залежать від наших поставок».

Мито, черги й трактори на кордоні

Одна з причин логістичних ускладнень — блокування з боку польських аграріїв, які відчули конкуренцію. Це стало можливим після повномасштабного вторгнення, коли були фактично анульовані митні ставки.

За словами А.Шабельнікова, митна ставка для польського виробника була своєрідною націнкою, яка робила внутрішній товар більш привабливим. Коли її прибрали, зник і захист від конкуренції. Звідси — блокування логістики. Порушуються контракти, не доставляється товар, а уряди країн, втягнутих у конфлікт, намагаються захищати свого виробника і лобіюють повернення мит і квот.

ЄС як мета: правила гри та надія на прорив

На запитання про можливі зміни після вступу до ЄС голова Комітету НААУ відповів: «Бути частиною цього ринку — це набагато краще, ніж стукатись в двері постійно і доводити, що ми там гідні бути». На його думку, єдині правила, директиви і прозорість — це той формат, до якого легко адаптується як виробник, так і інвестор.

Водночас він визнає, що зараз «ми перебуваємо в кращих навіть умовах, ніж інші країни ЄС», оскільки багато норм було тимчасово скасовано на тлі війни. Але це тимчасова ситуація. Вступ до ЄС стане «поштовхом для розвитку» і «зменшить всі митні ставки».

Коли бізнес ефективніший за дипломатію

Окремо А.Шабельніков відзначив приклад Української бізнес-ради в ОАЕ, назвавши діяльність прикладом того, як «українці з бізнес-середовища є ефективнішими за будь-яких професійних дипломатів у сфері популяризації наших брендів».

На його думку, цей досвід варто масштабувати. Для ефективного виходу на такі ринки, як Емірати, потрібні консульство або дипломатична установа в цій державі, а також бізнес-середовище, яке розуміє, що саме планує постачати — від борошна й кукурудзи до сертифікованої продукції «халяль».

Замість зерна — борошно, замість мрій — виробництво

«Туреччина хитро робить: бере наше зерно, робить борошно і продає втричі дорожче», — звертає увагу експерт. І додає: ми самі здатні це робити — або запускати такі виробництва в Україні, або експортувати готову продукцію.

І йдеться не лише про ринки Перської затоки. За його словами, у 2021 році українська агропродукція експортувалася у понад 50 країн Африки. Цей ринок варто відновити: «Повернутися як мінімум до цього. І крім того — наростити».

Африканський ринок, на думку А.Шабельнікова, має великий потенціал. Високі темпи зростання населення (понад 1,5 млрд осіб), потреба у продовольстві, історичні зв’язки через навчання в українських вишах — усе це варто використати.

Експорт як політичний інструмент

Вихід на нові ринки — це не лише економіка, а й політика. «Коли країна Перської затоки щось у нас купляє, то інші країни, які навкруги, також будуть у нас це закуповувати», – говорить голова Комітету НААУ.

Тому популяризація української продукції — спільна справа бізнесу і держави. І вона має не лише економічну, а й репутаційну та оборонну мету: «Ми наповнюємо державний бюджет, ми допомагаємо Збройним Силам — таким чином».