Митрополит Епіфаній та керівництво служби військового капеланства ЗСУ: духовна підтримка як елемент національної стійкості

У резиденції Предстоятеля Православної Церкви України відбулася важлива зустріч: Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній поспілкувався з начальником Служби військового капеланства Збройних Сил України полковником Олександром Вовкотечею. Цей діалог став свідченням того, що духовний фронт так само реальний і важливий, як і фронт військовий.

Під час зустрічі обговорили розвиток інституту капеланства, підготовку військових священнослужителів, їхню інтеграцію у бойові підрозділи та забезпечення повноцінної духовної опіки українських воїнів. Йшлося також про удосконалення капеланського законодавства, розширення навчальних програм та зміцнення співпраці між Церквою і Збройними Силами.

Митрополит Епіфаній наголосив, що військовий капелан — це не просто священик у камуфляжі. Це людина, яка поруч із солдатом у найтемніші моменти — коли навколо вибухи, коли приходить втома, сумніви або страх. Капелан підтримує, вислуховує, допомагає не втратити людяність і віру. У час, коли країна переживає війну за свободу та існування, саме духовна опора повертає воїнам внутрішню рівновагу і сенс боротьби.

Полковник Олександр Вовкотеча, зі свого боку, подякував за постійну підтримку ПЦУ та наголосив, що капеланська служба уже стала невід’ємною частиною українського війська. Капелани — це ті, хто разом з воїнами моляться в окопах, прощаються із загиблими, допомагають пережити втрати і зберегти віру в перемогу.

Зустріч також торкнулася теми моральної втоми військових, посттравматичного синдрому та необхідності не тільки медичної, а й духовно-психологічної реабілітації. Було підкреслено, що духовність — це не лише молитва, а й внутрішня сила, яка дозволяє людині залишатися собою, не дозволити війні зламати душу.

Особливо важливо, що ПЦУ і надалі готова сприяти підготовці нових капеланів, створенню центрів духовної підтримки, польових храмів, мобільних каплиць та освітніх програм для військовослужбовців. ПЦУ залишається поруч — не як інституція, а як жива спільнота, що поділяє біль, надію та боротьбу народу.

Символічно, що такі зустрічі відбуваються саме зараз, коли Україна продовжує стояти проти російської агресії. Бо сила армії — не лише в техніці та зброї. Вона — у вірі, довірі, братерстві та усвідомленні, що боремося не лише за землю, а й за душу нації.