Митрополит Олег (Ведмеденко): “Україна. Погляд священнослужителя. Духовний аспект”

Щодня я отримую прохання та звернення з тим, аби дати оцінку того, що відбувається в країні. Я не політик, я священик. Моя область сфера духовності. Саме про духовну причину подій в Україні я буду казати і зараз. Часто мене просять висвітлити ситуацію з позиції не тільки духовної, але й громадянської. Проблема в тому, що в такому випадку неминуче виникає питання змирщення, процес переорієнтації церкви на вирішення проблем мирського життя, що протиставляється високодуховним і священним завданням спасіння життя вічного. Змирщення священнослужителів може виражатися в заняттях політикою, комерцією, прагненні до привілеїв, матеріальних благ, посад; в інтеграції з державною владою, симонії…

Особливо швидкий і нищівний характер змирщення прийняло після легалізації християнства імператором Костянтином Великим у 313 році, а потім і зведенням християнства в ранг державної релігії. Священномученик Кипріан Карфагенський пояснював велику кількість тих, що відреклися від Христа під час гоніння імператора Декія у 251 році тим, що християни піддалися спокусі змирщення. «А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса. Бо жоден вояк не в`яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає…» (2Тим.2:3,4)

У кожного своя правда – істина ж єдина, як єдиний Господь. Об`єктивна істина і є істина духовна, сиріч Господня. Чи може християнин займатися політикою? Так само, як і бізнесом. Церква відокремлена від держави, але держава не відокремлена від церкви. Однак це не стосується духовенства. Моє глибоке переконання полягає у тому, що завдання священства не займатися політикою, а вчити політиків. Закону Божому. Смиренню й любові. Духовним законам світобудови. «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваофа» (Малахія 2:7). Священик – це громадянин неба, той, хто повністю присвятив себе Богові. Роль священика (в т.ч. й капелана, в т.ч. й на війні) близька до ролі лікаря. Перший лікує тіло, другий – покликаний лікувати душу. Завдання Церкви не піднімати бойовий дух. Завдання Церкви здобувати Дух Святий.

Священик покликаний бути «над сутичкою», поза політикою. Займаючи позицію однієї з сторін, він неминуче втрачає довіру іншої. «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Матф.28:19). Тут наголос на слові «всі». На жаль, більшість номінальних церков сьогодні – це релігійно-політичні організації вдень, і політично-релігійні вночі. Церква ж є установлення духовне, і сфера її інтересів – духовність. Завдання Церкви не релігійний супровід тієї чи іншої політичної партії або системи, але спасіння душ людських. Церква не релігійно-політична організація, як це бачиться культовій «партії іродіан». Церква – це школа смиренномудрості, і джерело благодаті. Здобудь Духа Святого, і Дух Святий навчить тебе любити і край твій, і народ.

Церква не вчить що робити, Церква вчить – як робити. А з цього «як» – відкривається «що». Здобудь Духа Святого, і Дух Святий тебе всьому навчить… «І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною. А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?..» (Вiд Луки 12:13,14)

А тепер, по суті…

Прагнення до свободи закладене в нас Творцем. Свобода і пізнання – дві найвищі мотивації буття. Існує три сходини, три рівні свободи: тілесний, душевний i духовний. У кожного з них свої шляхи, свої засоби, свої аргументи. У першого – сила. У другого – слово. У третього – благодать. Прагнення зовнішнього – до свободи зовнішньої, фізичної: від тюрми, від суми, від неволі. Прагнення душевного – до свободи душевної: думки, слова, совісті. Прагнення духовного – до свободи вищої, внутрішньої: до свободи духа. Те саме стосується і суспільства. Яке суспільство, таке й прагнення, така і свобода…

Наша біда насамперед не зовнішня, але внутрішня. Проблема в нас самих. В наших серцях немає місця Духу Святому, але панує дух ненависті і гордині, насильства і користолюбства, заздрості і зарозумілості, ремствування та невдоволення, лінивства та лукавства, брехні та лицемірства. Звідси жадібність, корупція, беззаконня, безкарність, сила і свавілля можновладців. Звідси протест, обурення, бунт, революції, майдани і антимайдани. Звідси екстремізм, сепаратизм, війни кланові, політичні, громадянські, зовнішні, гібридні й фронтальні… Звідси, з серця біда!..

У гріхах суспільства винне саме суспільство, кожен із нас. Влада не з Марса до нас прилетіла. Які ми, така й влада. Тут принцип черги. Ті, хто в хвості, ті кричать: «Більше кілограма в одні руки не давати!..» Ті ж, хто біля прилавка, – мовчки пакують сумки. Це ті ж ми, тільки біля прилавка.

Я не можу змінити світ – церкву, громаду, країну. Але я можу змінити себе. А змінивши себе – я зміню світ. Люстрація – від лат. lustratio – очищення, жертвоприношення. Сказав Господь: «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Матв.7:3-5). Справжня люстрація – це насамперед самолюстрація. Почни з себе…

Всяка влада від Бога лише в тому сенсі, що Бог допускає нам ту владу, якої ми варті. Аби щось дійсно змінити, слід змінитися самому. Такий духовний закон. Не може бути праведний цар при неправедних князях і неправедному народі. Його або вб`ють, або зроблять таким же, як і вони.

Зупиніться на шляхах своїх. Зверніться в себе. Дайте місце Духу Святому, і Дух Святий вас усього навчить. Де Дух Святий – там свобода! Тоді й заповідь стане доброю…

Так сказав Господь Бог:

«Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе» (До Римлян 13:1-2).

«Бійся, сину мій, Господа та царя; з бунтівниками не водися, бо раптово прийде погибель від них, і біду від обох тих хто передбачив?» (Притчі 24:21-22).

«Нагадуй їм, щоб слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були, щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям» (До Тита 3:1,2).

«Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа (ради смирення, ради вдосконалення, ради благодаті), чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим… Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Петра 2:13,17).

«Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 До Тимофія 2:1-2).

«Хай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був. Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним (без крові, праведно, законно), то використай краще це. Бо покликаний в Господі раб – визволенець Господній; так само покликаний і визволенець – він раб Христа» (1-е до коринтян 7:20-22).

«Полишіть ви оті ваші “народні бажання”. Хіба не бачите, що Господь виводить сліпого з села, щоб відкрить йому очі?» (Григорій Сковорода)

Прийде час, і ви перестанете хворіти політикою. Станете громадянами неба. Навчитеся співстраждати людині. Оце Чоловік! Але ця заповідь – для духовних…