Зустрічне забезпечення у господарському судочинстві: регулювання та практика

Інструмент захисту

Відповідно до ст.141 Господарського процесуального кодексу суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Як слушно відзначив суддя Господарського суду м.Києва Сергій Стасюк, цей механізм захисту можна розглядати як засіб дотримання певного балансу прав та інтересів сторін судового процесу, запроваджений процесуальним законодавством з метою забезпечення принципу процесуальної рівності та спрямований на уникнення потенційної шкоди, що може бути завдана відповідачеві в результаті застосування господарським судом заходів до забезпечення позову.

Серед науковців і теоретиків існує думка, що неможливо відокремити зустрічне забезпечення в такий же інститут господарського процесу, як інститут забезпечення позову. Вказана думка аргументується тим, що зустрічне забезпечення не може бути вжито господарським судом без застосування заходів до забезпечення позову відповідно до ухвали господарського суду про задоволення відповідної заяви, що говорить про залежність зустрічного забезпечення від інституту забезпечення позову. Водночас господарський суд може вжити забезпечення позову і без застосування зустрічного забезпечення, що доводить самостійний характер досліджуваного субінституту.

Особливості застосування

Зустрічне забезпечення позову як процесуальний засіб захисту відповідача має приблизно ті ж самі ознаки, що і забезпечення позову, і також передбачає дотримання принципів господарського судочинства, зокрема принципів змагальності, рівності і пропорційності, які теж мають місце у разі застосування зустрічного забезпечення. Крім того, саме запровадження цього захисного засобу спрямовано на забезпечення рівності правового статусу сторін; принцип пропорційності фактично виражений в ч.3 ст.141 ГПК, і у разі порушення цього принципу під час визначення судом розміру зустрічного забезпечення заявник також має право оскаржити ухвалу суду про застосування зустрічного забезпечення (якщо це не одна ухвала, в якій ідеться про задоволення заяви про забезпечення позову); принцип змагальності може діяти в цьому випадку дещо обмежено, оскільки з огляду на положення ст.141 ГПК суд може або самостійно, або за клопотанням відповідача вимагати від заявника надання зустрічного забезпечення позову.

Ознака строковості також притаманна зустрічному забезпеченню, оскільки зустрічне забезпечення діє або до його скасування господарським судом, або до вирішення справи по суті, або до закриття провадження в справі, або «трансформується» в захід до забезпечення позову за зустрічним позовом у разі його подання і діє до вирішення справи. Водночас ознака оперативності в цьому разі невиражена яскраво, особливо якщо йдеться про десятиденний строк розгляду клопотання про зустрічне забезпечення, поданого відповідачем постфактум, а також про виконання вимоги суду про надання зустрічного забезпечення, на що господарським судом надається до десяти днів відповідно до ч.4, ч.6 ст.141 ГПК.

Тобто, на відміну від вирішення питання про забезпечення позову, яке зазвичай розглядається судом протягом двох днів із дня надходження відповідної заяви до суду, заява відповідача про зустрічне забезпечення фактично може бути задоволена і через двадцять днів після її подання. Але треба враховувати, що протягом цього часу продовжує свою дію застосований господарським судом захід до забезпечення позову, і за цей строк він може завдати значної майнової шкоди правам відповідача залежно від вибраного виду забезпечення позову та майнового становища відповідача. З огляду на таку цілком можливу практичну проблему видається справедливим скоротити строк розгляду відповідної заяви про зустрічне забезпечення судом і виконання заявником в разі її задоволення судом з метою встановлення рівних умов для обох сторін.

Варто звернути увагу на питання виконання заходів зустрічного забезпечення і його відмінність від виконання заходів забезпечення позову. Нормативне регулювання виконання зустрічного забезпечення (чч.6–8 ст.141 ГПК) здійснюється добровільно позивачем і умовна примусовість такого виконання забезпечується через негативний наслідок невиконання – скасування забезпечення позову, у той час як забезпечення позову має прямий примусовий зміст і забезпечується державним примусом в рамках виконавчого провадження (ст.144 ГПК). В умовах сьогодення наявна суперечлива судова практика використання зустрічного забезпечення, яка виявила коло проблем, пов’язаних із тлумаченням норм, що регламентують його застосування.

Суть поняття

Таким чином, на підставі узагальнення зазначених ознак і підходів до правової природи зустрічного забезпечення можна сформулювати відповідне визначення поняття, за яким під зустрічним забезпеченням позову слід розуміти складову частину інституту забезпечення позову (субінститут), яка є механізмом, що складається із тимчасових процесуальних дій господарського суду та сторін, що наділені обмежувальним характером для заявника і спрямовані на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, завданих забезпеченням позову у передбачених законом випадках, за яких зберігається право відповідача на відшкодування завданих йому збитків внаслідок забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.141 ГПК зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

Проте п.2 ч.2 ст.141 ГПК не обмежує зустрічне забезпечення виключно грошовим еквівалентом і передбачає вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

Постає питання можливості заміни одного заходу зустрічного забезпечення іншим. Норми процесуального законодавства, зокрема ст.143 ГПК, закріплюють можливість заміни одного заходу забезпечення позову іншим, однак питання такої заміни щодо заходів зустрічного забезпечення однозначно не врегульовано. Не існує універсального алгоритму, як для застосування заходів забезпечення позову, так і заходів зустрічного забезпечення позову. Оскільки їх вжиття (або відмова у цьому) перебуває у прямій залежності від фактичних обставин кожного господарського спору, а також має бути обґрунтованим та підтвердженим доказами відповідної сторони.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову (ч.3 ст.141 ГПК).

Реалізація в судовій практиці

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Зокрема, правова позиція щодо співмірності та пов’язаності з предметом позову заходів забезпечення позову викладена КГС ВС у постанові від 11.01.2023 у cправі № 915/1567/21.

В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення.

Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.

Вимоги до змісту та форми заяви до забезпечення позову встановлені у ст.139 ГПК. Але практика дотримання переліку відомостей, що мають бути відображені в заяві, є різною, і господарські суди неоднозначно оцінюють відсутність передбаченої п.6 ч.1 ст.139 ГПК «пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення».

Наприклад, в ухвалі Господарського суду Черкаської області  від 13.06.2024 у справі №925/674/21(925/743/24) визначено, що ч.1 ст.141 ГПК передбачено право, а не обов’язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм стст.139, 140 ГПК. Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові КГС ВС від 09.02.2021 у справі №910/6503/19.

Прийняте ухвалою зустрічне забезпечення суд може скасувати за власною ініціативою або ж за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі скасування зустрічного забезпечення грошові кошти, внесені особою на депозитний рахунок суду з метою зустрічного забезпечення, підлягають поверненню особі, яка здійснила таке зустрічне забезпечення, протягом п’яти днів з дня набрання законної сили ухвалою суду про скасування зустрічного забезпечення.

Заслуговує на увагу ухвала Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі №925/340/24. Сторона звернулась до Господарського суду Черкаської області із заявою про зустрічне забезпечення, у якій просила встановити зустрічне забезпечення шляхом покладення обов’язку на іншу сторону внести у строк до 10 днів на депозитний рахунок Господарського суду Черкаської області певні кошти. В ухвалі міститься позиція, що оскільки оскаржувана ухвала, якою було вжите зустрічне забезпечення позову в цій справі, була скасована, відповідно, зустрічне забезпечення позову, перегляд якого є предметом апеляційного провадження, перестало існувати.

Правовою позицією, яка висвітлена в ухвалі Господарського суду м.Києва від 10.08.2021 у справі 910/14499/18, щодо скасування зустрічного забезпечення, підставою скасування заходів зустрічного забезпечення позову судом визнано чч.4 і 5 ст.142 ГПК.

Зі свого боку чч.4—5 ст.142 ГПК законодавчо закріплює, що зустрічне забезпечення може бути скасовано судом за вмотивованим клопотанням відповідача або іншої особи, права або охоронювані законом інтереси якої порушуються у зв’язку з вжиттям заходів забезпечення позову. За наслідками розгляду клопотання суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про скасування зустрічного забезпечення або про відмову у його скасуванні може бути оскаржена.

Відносно питання щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви про зустрічне забезпечення, то звернемо увагу на постанову КГС ВС від 28.07.2023 у справі №911/2797/22. Позиція суду з цього приводу така.

Частина 5 ст.139 ГПК передбачає обов’язок особи, яка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Натомість суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.139 ГПК, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (ч.7 ст.140 ГПК). Господарський процесуальний закон не містить чітких вимог щодо змісту і форми клопотання про зустрічне забезпечення (ст.141 ГПК), на відміну від заяви про забезпечення позову (ст.139 ГПК), а тому до заяви про зустрічне забезпечення застосовуються положення стст.169, 170 ГПК як до заяви з процесуальних питань. Так, у вказаній справі Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, і повернув справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду матеріалів заяви про зустрічне забезпечення.

Висновки

Зустрічне забезпечення вважається необхідною вимогою сьогодення та новелою сучасного судового процесу, яка спрямована на досягнення балансу інтересів сторін і захист прав та інтересів відповідача від зловживань процесуальними правами з боку позивача (заявника). Попри те, що ця новела господарського процесу себе виправдала, нормативне закріплення субінституту зустрічного забезпечення містить чимало дискусійних положень і проблем щодо його трактування як у доктрині господарського процесу, так і в застосуванні на практиці.

Для досягнення повноти та ефективності зазначеного нового субінституту господарського процесуального права, а також більшого ступеня однорідності практики господарських судів треба вдосконалювати та розвивати цей субінститут.

Матеріал опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Ганна Осетинська

голова Комітету НААУ з питань господарського права та процесу