Новий “1937”

Євгеній Кузнєцов, історик та військовий

Комплекс непогрішної супер-нації, який у тій чи іншій версії є у більшості росіян, не може дати спокійно пережити військову поразку Росії. Один із окремих випадків непогрішності це віра в непереможність Росії як держави у військовому відношенні.

Середньому обивателю лише на рівні підсвідомості вдовблен забобон “Росія не програла жодної війни”, що очевидна брехня. Але очевидна лищь для знавців історії, які в курсі історії не лише виграних воєн, а й програних. Середній обиватель знає про “перемогу на Куликовому полі” але не знає, що через кілька років хан Тоштамиш спалив Москву. Не знає ні про Цусіму, ні про ганебно програну Кримську війну.

Тому зазнати поразки від України для більшості російських патріотів буде вкрай важким ударом. І звичайно вони почнуть шукати винних, якими виявляться будь хто крім них, насамперед “внутрішні вороги”.

Мережу підкорила стаття попа з Петербурга, Сергія Чечаничева “Кого мав страчувати Президент Путін”.

Треба сказати що вона “чудова”. Чудовий зразок патріотичної публіцистики епохи оформленої опричнини. Хоча набагато більшої уваги заслуговує його ж стаття “Кого мав страчувати Государ”, присвячена хтивому смакуванню гіпотетичної ідеї, якби Микола II, був патологічним маніяком накшталт Сталіна. Вимога масових страт внутрішніх ворогів за розмитими критеріями походить від типу “священика”. Згідно зі статтею щоб утримати владу в 1917 р. Миколі II, на думку цього “пастиря” треба було вбити мало не 70% населення Росії, а членів їхніх сімей “послати в Туруханський край”.

А цар, мовляв, така людина милосердна не стала цього робити, і це помилка, і далі “пастир” робить висновок про те, що Путін не повинен повторити такої помилки, і всіх усіх “внутрішніх ворогів” стратити. Звичайно заперечать, мовляв це всього лише один божевільний бредячий масовими стратами незгодних псевдосвященик, і ресурс на якому він розмістив свої маніячні фантазії – ультра лівий, не вартий серйозної уваги.

Але варто звернути увагу. Як багато хто говорить, що від революції державу можна втримати просто масовими стратами і “закручуванням гайок”. Як легко безліч людей у Росії говорять про масові вбивства громадян як про допустиму неприємність. Варто звернути увагу, що маячня подібна до цього генерує багато інших людей, і залишаються в суспільстві поважними людьми. Що чергова дама з кіно індустрії говорячи про повного дегенерата розстригу Охлобистіна, скаже – “Ваня він хороший, тільки про політику при ньому не можна говорити”…

Ці люди, що марять масовими вбивствами маніяки – прийнятні люди в Російському суспільстві. І від цієї толерантності до ідеї масових вбивств до самих масових вбивств лише один крок. А наявний комплекс непогрішності російської супернації дає державі індульгенцію на будь-які види свавілля. А тепер уявіть ситуацію поразки та національного приниження для “непереможної супер нації”. За якої масова істерика з пошуком “ворогів” стає неминучою.Так само і масові розправи.

Отже, маємо яскраво виражений подвійний стандарт на користь зла, який видається за “паритетність”. Якщо у добра німб недостатньо яскравий, крила не першої свіжості або в минулому є якийсь “скелет у шафі”, – заплюють. Якщо у зла роги гострі не дуже і хвіст коротший ніж думалося, – тремтітимуть і поважатимуть. Це паскудство російського суспільства найбільш яскраво спостерігається щодо конкретних особистостей. Повно людей мають у друзях найзапекліших маніяків, які закликають до геноциду і максимум, що це буде тиха відмова від контактів. А найчастіше збереження цих контактів. Зате якщо буде групове побиття незгодного та незадоволеного – із задоволенням приєднаються. Ця внутрішня сутнісна гнилизна російського суспільства повною мірою розкрилася на темі війни. Ще більш розкриється в майбутньому часі, який, на жаль, неминуче.

Євгеній Кузнєцов,

голова Союзу воїнів-добровольців