Оповідання Миколи Яненка – для дітей

Парадокс нашого часу: ми спостерігаємо з одного боку брак якісної вітчизняної літератури для дітей, а з іншого все більше і більше різноманітних «спеціалістів по дітях», які так і не можуть допомогти батькам відвернути увагу їхніх чад від екранів планшетів та смартфонів. Хоча, що, здавалося б, може бути простіше у написанні звичайнісінької дитячої книжки? Чим побільше зменшено-пестливих слів та кумедних персонажів – і готово. До пера беруться вже навіть найвищі владні особи. Останнім часом стало відомо, що і дружина Президента почала писати якогось підручника…

«Не така це вже й проста справа: написати книжку для дитини так, щоб їй було цікаво. Не можна ні в якому разі писати нічого зайвого. Увага дитини, особливо маленької, розсіється і вся ваша праця буде марна», – розказував наш земляк Микола Яненко 19 квітня 2018 року в музеї  Короленко на зустрічі із прихильниками його творчості, учнями шкіл і студентами. Він отримав цілу низку найвищих державних нагород за свої твори преміями імені Миколи Трублаїні (1980 р.) та Лесі Українки (1998 р.).

«У письменника повинна бути біографія» – стверджує Микола Михайлович. Тематика його оповідань – розповіді про Далекий Схід, холодні північні і теплі екваторівальні води, де йому доводилось бувати під час плавання на риболовецьких судах. З плавання він дописував у газети. Розповіді бувалих морських вовків, промислових мисливців, геологорозвідувальників перетворювались на оповідання для молодшого шкільного віку.

«Ось прочитав твоє оповідання – і картина намертво викарбувалась у пам’яті» – казав про талант свого колеги Всеволод Нестайко. Викарбувалась тому, що доки вона дійшла до слухача чи читача, то десятки, а може й тисячі разів поставала в уяві письменника до того, як втілиться у слово. Від цього все зайве, другорядне відсіюється, а деталі, які підкреслюють основне враження, навпаки, згадуються, виходять наперед. Давним-давно, ще до появи літератури, коли творчість була колективно, розповідь, пройшовши через десятки, тисячі рук, змінювалась до невпізнанності, проте робилась все більш вражаючою. А ось письменникові доводиться розповідати здебільшого самому собі, всоте перечитуючи текст.

І зовсім не дивує те, що у оповіданнях Миколи Яненка ми не бачимо штучних літературних засобів підсилення емоційного навантаження тексту. Немає ні художніх порівнянь, ні перебільшень чи применшень. Замість порівнянь – швидше розповідь про якусь картину іншими словами, як загадка, щоб спонукати маленького читача зацікавитись, відгадати її. Приміром, невеличке оповідання «Цвітуть в океані квіти» розповідає про те, як рибалки виловили морську тваринку, напрочуд схожу на квітку, що полежавши на повітрі, втрачає свій колір і тане як сніг. Однак ніде не зустрічаємо її назви. Нехай читач знайде її сам.

Та й розповідь про подорожі у Яненка насичені глибоко символічними деталями. Пригоди завжди пов’язані із небезпекою для життя. Перемагаються труднощі тільки завдяки витримці, знанням, зусиллям героя. А також – друзям. У повісті, «Там, серед снігів» (або «Один серед снігів») зібраної із низки коротких оповідань промисловий мисливець Мірошников залишається на острові із собаками зимувати. Він поринає в цей чужий для людини світ і переборює всі небезпеки, а потім повертається до людей зі своєю здобиччю.

І, звичайно, надзвичайно зворушують оповідання про зустрічі в морі із морськими тваринками: сивучами, морськими котиками, морськими левами, китами і дельфінами. Яненко описує їх як справжній морський народ. В оповіданні «Спасибі вам, дельфіни» рибалок, що повертаються додому, проводять через небезпечне місце у протоці саме ці морські мешканці.

Хочеться підкреслити, що головний пафос оповідань і повістей Яненка – оволодіння героєм новим для нього світом. Здебільшого більшість творів сучасного жанру «фентезі», що міцно посіли місце дитячої літератури, теж написані за таким сюжетом. Достатньо згадати хоча б надпопулярного «Гаррі Поттера» Дж. Роулінг. Проте у більшості фентезі герой оволодіває світом і перемагає небезпеки за допомогою надздібностей. А герої Яненко – завдяки знанням, умінням, допитливості, зв’язком із своїми предками – загалом, звичайним людським якостям. У ситуаціях, коли небезпека непереборна, допомагають друзі-провідники: дельфіни, собаки і навіть діти.

Коли ми говоримо про дитячу літературу, то завжди повинні пам’ятати про вплив на дитину. Дитина, вихована Гаррі Поттером буде покладатись весь час у житті на якісь уявні цінності, впевнена у власній виключності. І як наслідок – потраплятиме у складні ситуації, наражатиме себе на небезпеку там, де без цього можна обійтись. Невдачі змусять дитину закритись в собі, в своєму світі. Твори Миколи Яненка прагнуть до того, щоб навчити реально дивитись на світ.

У Миколи Яненка є оповідання «Наш Яків Хомич». Старий матрос Яків Хомич має одну рису характеру: хоче над усіма бути вище, прагне всіх повчати, особливо молодих матросів. Навіть коли на палубі опинилась акула – хоче її осідлати для фото. Звичайно, ця спроба виявляється невдалою. І Яків Хомич упевнюється у справедливості своєї забобони: акула – це до нещастя. Світ забобон для Якова Хомича і є той надуманий світ, з якого сміються всі члени команди. І оповідання показує, що ця звичка з’явилась через покладання на якісь нереальні, магічні сили.

Добре, що дитина після прочитання Гаррі Поттера стане просто забобонною. А якщо вона захоче перевірити свої «здібності», свою виключність в іграх? Чи вирішить, що вона взагалі безсмертна… Єдине сподівання на те, що дитяча психіка дуже пластична.

Ілля Соловей