Афонське прикриття московської церкви в Україні, частина 1

Після перемоги Євромайдану, медіа-ресурси УПЦ-МП вирішено було «переформатувати». За активної участі митрополита Антонія (Паканича) було створено сайт «Православная жизнь» під керівництвом Наталії Горошкової.

Силами контрольованої мирополитом  РПЦ МП Антонієм (Паканичем) редакції сайту «Православная жизнь» у 2014-1015 рр. видавався журнал «Направо» для впливу на священство УПЦ МП та інших конфесій. До роботи був залучений наближений до редактора «Вестника пресс-службы УПЦ» Василя Анісімова журналіст Герук Сергій Іванович (1954 року народження, мешканець Києва), який раніше був близький до прот. Петра Зуєва (соратника митр. О Драбинка) та паралельно також друкувався в журналі «Фома в Украине». Презентацію журналу «Направо» 17 червня 2014 року провели у КДА Антоній (Паканич) та прот. Георгій Коваленко (нині він у ПЦУ), останній тоді ще надіявся на збереження свого творчого колективу прес-служби, повірив у гарантії недоторканості з боку Антонія Паканича, які той пізніше віроломно порушив, провівши у 2016-2017 рр. масштабні зачистки колективу – так звану «антидрабинківську люстрацію».

Тобто – увільнив усіх тих, хто прямо чи опосередковано був пов’язаний з митрополитом Олександром (Драбинком).  Відбулося фактичне відчудження частини цих людей від церкви, бо більшість перешла на світську роботу.

Першим серед «неблагодійних» діячів УПЦ-МП травлі зазнав прот. Георгій Коваленко, який у вересні 2016 року запросив до Києва настоятеля Кутулумушського монастиря на Афоні ієромонаха Хризостома, який підтримав «автокефалістське крило» УПЦ. Як результат, уже у жовтні 2016 року прийшла Коваленку фактична «догана» від завідувача канцелярії Київської митрополії Ігоря Базаринського, яка починалася словами: “Во исполнение поручения Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия, Канцелярия Киевской Митрополии Украинской Православной Церкви просит Вас предоставить объяснения относительно того, на каких основаниях без благословения правящего архиерея Вами были совершены зарубежные поездки, в частности, в Грецию в апреле 2016 года, о чем стало известно по информации от представителей Афонского монастыря Симона-Петра». Ось так: навіть приватні подорожі за кордон тепер мають «благословлятися».

Тобто, будь-які поїздки на Афон могли здійснювати від УПЦ лише спеціально уповноважені на це особи. Хто ж вони? І навіщо їм Афон, чому саме Афон, а не Єрусалим чи Синай? Про це й поговоримо. Заодно і проаналізуємо, як саме той вакуум в інформаційній сфері УПЦ МП, який утворився з відходом від Київської митрополії людей Драбинка і Коваленка, пан Паканич став заповнювати чимось новим

 За підтримки КДА та особисто Антонія (Паканича), як керуючого справами УПЦ, почала діяти громадська організація, а також, як вона себе позиціонує – «церковно-наукова» установа  «Міжнародний інститут афонської спадщини в Україні» – структура, засновником-бенефіціаром якої 27 грудня 2013 року, в розпал Майдану виступив народний  депутат від БЮТ  Валерій Дубіль (очевидно, і головний фінансовий менеджер цього проекту), а лідером став помічник цього нардепа Шуміло Сергій Вікторович, 1976 року народження, який  дуже скромно називає себе «великим істориком та письменником».

За офіційною версію Шумила, його «відхід від банківської справи» (точніше від прес-секретарства у конфліктуючій з державою незалежній банківській асоціації колишнього нардепа Олександра Сугоняко) та включення у «церковно-наукову діяльність» почалися у листопаді 2013 року. Тоді Шуміло з єпископом Іоною (Черепановим) та протоієреєм Одександром Акуловим відвідали Афон і отримали благословіння на створення «афонознавчого центру» від схіархимандрита російського Пантелеймоновського монастиря Ієремії (Альохина), останній помер в 2016 році, тому цей факт вже неможливо ні подтвердимти, ні спростувати. Хоча формально Шумило позицинує себе не як церковний, а як світський діяч, що є звичайним окозамиливанням.

Загалом, можна було б обійти увагою особу цього діяча, через невелику значимість. Але останнім часом, в умовах переходу в ПЦУ попередніх спікерів та піарщиків УПЦ-МП, священиків Петра Зуєва та Георгія Коваленка разом з їхнім найближчим оточенням з числа мирян, ця ніша (відповідального за пропаганду ідей УПЦ-МП у ЗМІ) фактично залишається вільною, тому що новий голова інформаційного відділу митрополит Климент (Вечеря) зосереджений переважно на розбудові новоутвореної Ніжинської єпархії, активно у ЗМІ не виступає.

Керівник духовно-просвітницького відділу УПЦ-МП ігуменя Серафима (Шевчик), яка при минулому предстоятелі УПЦ-МП Володимиру (Сабодані) відповідала за проведення духовно-просвітницьких заходів, при новому предстоятелі УПЦ-МП Онуфрії була обмежена у своїй діяльності, хоча й зберегла займану церковну посаду. Причиною, напевно, була її активна співпраця з покійним митрополитом Володимиром та його проукраїнським оточенням.

Інститут афонської спадщини отримав  реєстрацію, як громадська організація, 8  лютого 2014 року, акурат за  кілька тижнів до  перемоги  Майдану. Склад учасників даної структури повністю не афішується. Відомо лише, що крім Сергія Шуміло та Дубіля, туди входять уродженка м. Тара Омської області, росіянка білорусько походження Світлана Шуміло-Авласович (дружина рідного брата Сергія – церковного публіциста Віталія Шуміло), Кнуренко Сергій Вікторович – голова Благодійного фонду «Новий Чернігів», і Ткачук Віталій Анатолійович – заступник директора міського музею «Духовні скарби України» (м. Київ), кандидат історичних наук, який захистив дисертацію в 2018 р. у Києві. Цікаво, що рідний брат Сергія – Віталій Шуміло формально не є членом цього привязаного до  РПЦ МП «інституту», зі зрозумілих причин – тому що він і надалі залишається інтернет-пропагандистом Руської (саме так!) Істинно-Православної церкви (ІПЦ), апологетом «антисергіанства», а також активним діячем Чернігівської «істинно-православної» громади. Хоча у конференціях по Афону бере досить активну участь.

Так звана «Істинно-православна церква» була заснована у 1928 р., як опозиційна до Московської Патріархії структура, на основі вчення російського митрополита Йосипа (Петрових) про створену на противагу «офіційній РПЦ «істинно-православну катакомбну церкву», як по-справжньому православну та благодатну конфесію, та про єретичність ієрархії РПЦ МП, обумовлену відпадінням останньої у «єресь сергіанства». Єретиком вважався глава РПЦ Сергій (Страгородський) після того, як останній у 1927 р. пішов на  відкриту співпрацю з радянською владою.

«Міжнародний інститут афонської спадщини в Україні» Шуміло-Дубіля спочатку позиціонував себе, як незалежна та позаконфесійна структура, восени 2014 р. Шуміло навіть виступав з фактичною рекламою свого утворення на «Михайлівських читаннях» – богословській конференції УПЦ-КП у Києві.

Фактично, це була одна з нових форм піару для  УПЦ-МП в цілому, та для КДА зокрема. По-перше: можна «відзвітувати» перед Кремлем у тому, що нарешті УПЦ-МП має своє церковно-наукове товариство, дуже активне та чисельне, до якого окремих знаменитих людей, особливо іноземців, позаписували навіть без їхнього відома та згоди  (виключно заради масовки). По-друге: можна в цілях піару заявляти про те, що МП нічого не має проти «євроінтеграції», але зближуватися бути лише з консервативним Афоном, а не з  «модерністським» Константинопольским  Патріархатом. Це стало фактично новим віянням  сучасної «інформаційно-просвітницької кампанії» УПЦ-МП. Керівництво останньої навіть не занепокоїла певна неоднозначність особи «скромного православного публіциста» і «благочестивого паломника по афонським обителям» Сергія Шуміла, уродженця м. Лебедин Сумської області, колишнього мешканця Чернігова, а нині киянина.

Біографія цього «рєвнітєля благочєстія» дійсно викликає багато питань. Почнемо з того, що освітній ценз у нього – не зовсім відповідний, щоб очолювати цілий науково-дослідний інститут (хай навіть юридично оформлений, всього лише, як громадська організація). За освітою Шуміло – економіст та фінансист, а за напрямком роботи – був затруднений здебільшого як піарщик, «рекламщик», медіа-менеджер, та веб-адміністратор банківського сайту. Ні з історією, ні з релігієзнавством діяльність Шуміла до 2010 року повязана не була, хоча з-під його пера вийшли окремі краєзнавчі статті про церковних діячів Чернігівщини, місіонерсько-апологетичні статті на підтримку РПЦЗ (російской церкви, що за бугром… типу) та її українського відгалуження – «Руської істинно-православної церкви в Україні», а також дві викривальні полемічно-богословські брошури (як правило, компілятивного характеру) з критикою РПЦ МП, як єретичної та безблагодатної, та з апологією катакомбного руху та «антисергіанської» ідеології Істинно-православної церкви (ІПЦ).

Сергій почав свою рекламно-публіцистичну діяльність у середині 1990-х рр.,  як  пропагандист  та піарщик базованого у Чернігові українського (точніше – «малоросійського») філіалу РПЦЗ (Віталія), зареєстрованого в Україні під назвою «Руської істинно-православної церкви» – Василівсько-Пахомівської парафії, яка була одним з типових прикладів так званого «катакомбної церковної опозиції» по відношенню до МП, або так званого «квартирного православія» (своїх храмів члени громади не мали, молилися по квартирах). Публікувався у головному друкованому офіціозі РПЦЗ – журналі «Православная Русь», що видавався у м. Джорданвіль (США) російською білогвардійсько-монархічною еміграцією.

На той час, у кінці 1990-их – на початку 2000-их рр. різноманітні відгалуження РПЦЗ в Україні були ще більш радикально промосковськими та антиукраїнськими, ніж УПЦ-МП, користуючись тогочасною вседозволеністю та анархією в  державі.

У цих «катакомбних» розколах одну з головних ролей грав його брат – Шуміло Віталій Вікторович, 1969 року народження. Цей громадянин у 1989-1990 рр. був активістом Української гельсінської спілки (УГС), Руху демократичних ініціатив та Спілки незалежної української молоді (СНУМ), яка позиціонувала себе в якості молодіжної націоналістичної організації (там же був задіяний у акціях його на той час ще неповнолітній молодший брат – Сергій Шуміло, який тепер це досить активно афішує). З його слів, у 1989-1990 рр. брав участь в утворенні першої в Чернігові громади УАПЦ, популяризував її діяльність через самвидавську газету СНУМ, яку випускали Вячеслав Логін та Сергій Соловей.

Також, як стверджує Віталій, за активну громадську діяльність у 1989-1990 рр. був арештований та судимий, хоча про це ми можемо судити виключно з його власних слів, джерел на цю тему  у нас зараз немає.

Щодо Сергія, то його теж переслідували. Він згадував про це у 2014 р. наступне:

«Нарешті Чернігів позбувся кривавого істукана Леніна. В 1989-90 рр. (тоді я був активістом СНУМу) ми намагалися це зробити, але не мали ще ані підтримки, ані реальних сил. Пригадую, яким щільним кільцем міліції з собаками тоді було оточено пам’ятник Леніну. За «наругу над вождем» у мене тоді були великі проблеми…»

Ну прям дисиденами якимись були і Сергій Шуміло, і Віталій Шуміло, судячи з їхніх слів.

Але згодом, досить несподівано, як для «молодого націоналіста», Віталій Шуміло 23 грудня 1991 року заснував новий «духовний» проект, а саме – об’єднання «Релігійна громада святих новомучеників Василія та Пахомія, архиєпископів Чернігівських Руської істинно-православної церкви м. Чернігова» (у грудні 2019 р. перейменована у «Незалежну православну громаду»). Починаючи з 2006 року, після Шуміла громаду очолив чернігівчанин Ромашов Дмитро Анатолійович (1967 року народження), російськомовний поет і публіцист, який паралельно зареєстрований, ще й як фізична особа-підприємець, приватний видавець книг. Тоді ж з квартири багатоповерхового будинку, у звязку з отриманням місця під будівництво храму, громада перереєструвалася за адресою приватного домоволодіння: м. Чернігів, Новозаводський район, вул. Верені/Хмельницького, будинок 2/6. До речі, записане це домоволодіння на Віталія Шуміло, тож і парафія фактично залишається за ним. До засновників додалася і підприємиця з місцевого ринку – Дудченко Ірина Миколаївна, 1976 року народження.

Також за участю Віталія Шуміла 9 жовтня 1992 року була зареєстрована ще одна юридична особа – Колективне підприємство “Російський православний часопис “Віра та життя” м. Чернігів. Другим засновником виступив чернігівчанин Сидоренко Юрій Віталійович (1967 року народження), який 18 жовтня 1993 року й очолив цю структуру, паралельно згадувався і як секретар громади «Руської ІПЦ» м. Чернігова. Але з 1998 року головним редактором знову став Шуміло, тому що Сидоренко переїхав до Києва, редагувати там журнал з інформатики «Компьютерное обозрение». Також Віталій Шуміло зареєструвався, як ФОП за напрямком діяльності: видавництво книг. Неясно, чому, але вже 27 жовтня 2015 року журнал «Вера и жизнь» було знято з обліку.

У 2012 р. сам редактор сайту «Релігія в Україні», уродженець Донецька Сергій Штейніков та Андрій Яковенко на замовлення братів Шумілів опублікували «злив компромату на конкуруючу фірму» – статтю «Лжеархиепископ Херувим (Дегтярь) и внутрицерковное сектантство» з явними пасквілями на чернігівського заштатного священнослужителя УПЦ-МП Херувима (Дегтяря), який у 1970-х роках заснував свою незалежну катакомбну істино-православну громаду. Але брати Шумили чомусь вважали себе набагато «істинішими» та «православнійшими» за нього, а вся вина Херувима перед Шумилами полягала в тому, що він представляє конкуруючу з ними громаду, орієнтований на один і той же «катакомбний електорат», але має більший авторитет у православних колах, та деякий час був насельником Китаєвської пустині в Києві, жив на спочинку в Феофанії ще у 2012-2013 роках. Заздрість братів Шумилів спонукала їх до публікації «заказухи», але під чужими іменами, з метою конспірації. Штейніков і Яковенко у тій же статтіще й процитували уривки зі статей радянських атеїстичних публіцистів епохи Брежнєва та Андропова, які поливали брудом Херувима за його релігійну «підривну діяльність», його «пропаганду релігійних забобонів» серед молоді, а щоб відвернути людей – приписували йому різного роду аморальність. Авторитетні це виявилися «джерела» для них, судячи з усього… А закінчували Штейніков та Яковенко цю брудну «заказуху» уривком з листа «шумілівського» ієромонаха, згодом єпископа Гермогена (Дунікова), де говориться: «У меня имеется докладная записка от Черниговского братства новомученика, святителя Пахомия Черниговского, (…) о том, что им хорошо известны многочисленные факты обвинения «секачевского» «архиепископа» Херувима (Дегтярь) в мужеложстве, устраивании оргий и руководстве (…) мафией мужеложников в Черниговской и Сумской областях Украины. Братство св. Пахомия Черниговского присоединено к нашей Церкви».

Якраз цим «Пахомівським братством» керував тоді старший з братів – Віталій Шуміло, який, можливо, володів певною «інсайдерською» інформацією про цю таємничу «мафію», адже і сам разом зі своїм постійним колегою по бізнесу, по «літературно-поетичним вечорам» та походами у ліс і на рибалку – Дмитром Ромашовим (дружин у них ніколи не було, на той час) може бути під підозрою в «мафіозних зв’язках». Принаймі, в Чернігові про них багато чого доводилося чути. А наклеп – це їх фірмовий стиль. Згодом і самого Гермогена, настоятеля Василівсько-Пахомівської громади, з такими ж скандалами вигнали з парафії ІПЦ м. Чернігова.

Далі буде.

Іван Верстянюк