Правила стягнення витрат на професійну правничу допомогу нагадали у ВС

Податкова програла спір, ініційований підприємством, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Одночасно суд стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу. З оскарженням таких рішень держорган дістався касаційної інстанції.

У Касаційному адміністративному суді Верховного суду надали оцінку твердженню податкового органу про безпідставність стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу. Постанова КАС ВС від 29.08.2024 у справі № 560/10132/21 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Високі судді виходили з того, що відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства  учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є субʼєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субʼєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, повʼязаних з розглядом справи. До витрат, повʼязаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Також у Верховному Суді послалися на рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі про право на правову допомогу. У ньому орган конституційної юрисдикції звернув увагу на те, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, розʼяснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та субʼєкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими субʼєктами права.

Щодо витрат, повʼязаних з правничою допомогою адвоката, то їх згідно зі ст. 134 КАС несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат субʼєкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повʼязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також у ВС нагадали правила обчислення розміру витрат на оплату послуг адвоката. Цей розмір має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обовʼязок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, девʼятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звʼязку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом пʼяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Додатково високі судді навели перелік аспектів, які має врахувати суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат:

1) чи повʼязані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обовʼязковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Крім цього, у ВС послалися на ст. 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень, робить висновок колегія суддів, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, повʼязані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є субʼєктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань субʼєкта владних повноважень.

При цьому суд не зобовʼязаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обʼєму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Повертаючись до обставин справи № 560/10132/21, Касаційний адміністративний суд зауважив, що апеляція, врахувавши складність справи та виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на надання послуг, їх обсяг тощо, дійшов висновку про наявність підстав для компенсації витрат позивача на оплату правничої допомоги в певному розмірі.

Оскільки платником присуджений на його користь розмір витрат на оплату правничої допомоги не оспорювався, а відповідачем належних обґрунтувань щодо неспівмірності зазначених витрат наведено не було, суд касаційної інстанції залишив скаргу податкової без задоволення.