Ряса, як щит для лицемірів: сім’я Розманів і занепад Хустської єпархії

Закарпаття знає силу віри, але водночас бачить, як ця святиня може бути зневажена. Там, де храм має бути джерелом правди, ми бачимо лаштунки фальші: ряса стала прикриттям від відповідальності, а церковний амвон — інструментом піару й виправдання особистих вигод. Сім’я Розманів перетворила Хустську єпархію УПЦ МП на театр лицемірства, де в головних ролях не Христос і Євангеліє, а користь, страх і залежність від Москви.

Хустська єпархія УПЦ МП дедалі частіше потрапляє у незручні ситуації, що дедалі більше нагадує не церковне життя, а сімейний підряд під прикриттям духовності. Центральними фігурами стали Іван та Роман Розмани, чиї дії викликають обурення вірян та священників, через зловживання церковним статусом.

Відстрочка від мобілізації: «сімейна пільга»?

Секретар єпархії Іван Розман за рішенням суду отримав відстрочку від мобілізації, пославшись на необхідність догляду за дружиною-інвалідом. Однак, як стверджують місцеві мешканці, ситуація виглядає інакше: дружина живе звичним життям, а сам Іван активно займається церковними й адміністративними справами. Це породжує підозри, що ухилення від мобілізації стало можливим завдяки службовим зв’язкам та впливу.

Ряса не є бронежилетом і не може бути причиною уникати обов’язку. Ховатися за «хворобою дружини» — означає глумитися над воїнами, які щодня ризикують життям заради України. Справжній пастир іде разом зі своєю паствою, а не тікає від небезпеки під вигаданими приводами.

Син при владі: Роман Розман як «сірий кардинал»

Попри молодий вік, Роман Розман отримав роль не просто помічника митрополита Марка, а ключового менеджера єпархії. Він курує інформаційні ресурси, впливає на адміністративні рішення та фінанси. Фактично, він став «сірим кардиналом» єпархії, який вирішує, що саме і як буде висвітлено для громади.

Коли молодий чоловік без досвіду стає «сірим кардиналом», це не про духовність, а про сімейний бізнес. Єпархія нагадує корпорацію, де все вирішують кровні зв’язки, а не канон і не Божий закон.

Цензура та закритість: інформаційна монополія

Показовим став скандал довкола публікацій про аморальний спосіб життя Івана Розмана. У ЗМІ з’явилися матеріали про його стосунки з місцевою мешканкою на ім’я Марина. Натомість церковний сайт миттєво розмістив спростування, погрожуючи судовими позовами. Більше того, адмін ресурсу — яким керує саме Роман Розман — заблокував можливість коментування.

Там, де зачиняють роти і блокують коментарі, немає місця для Духа Святого. Є лише страх перед правдою й збереження власної влади. Це радше інквізиція у форматі ХХІ століття, ніж християнська спільнота.

Таким чином, замість чесного діалогу та спроби пояснити ситуацію, єпархія обрала тактику цензури. Це лише посилило недовіру, адже користувачі встигли підтвердити чутки у власних коментарях.

Використання церкви як «щита»

Віряни все частіше говорять про те, що структура єпархії використовується не для розвитку духовного життя, а для захисту сімейних інтересів Розманів. Будь-яка критика на їхню адресу одразу блокується, а ресурси церкви перетворені на інструмент піару та замовчування.

Питання, які потребують відповіді:

• Чи дійсно Іван Розман має законні підстави для відстрочки від мобілізації?
• Чому інформаційна політика єпархії фактично контролюється одним членом родини?
• Чи не перетворилася Хустська єпархія на «сімейний проєкт», де головним є не віра, а влада та вплив?

Ситуація у Хустській єпархії УПЦ МП демонструє небезпечну тенденцію: коли церковні посади стають інструментом для особистих вигод, довіра до духовної інституції руйнується. Сім’я Розманів, використовуючи авторитет церкви, намагається втримати контроль над усіма процесами — від адміністративних рішень до особистих скандалів.

Якщо керівництво єпархії не вживатиме рішучих заходів, церква ризикує остаточно втратити свій авторитет серед громади, перетворившись на заручницю сімейної диктатури.

Хустська єпархія сьогодні стоїть перед вибором: або вона скине ярмо сімейної диктатури та московських впливів, або остаточно втратить довіру людей. Бо церква, яка обслуговує родинні амбіції та виправдовує злочини Кремля, перестає бути Церквою Христовою. Вона стає порожнім каркасом — без віри, без правди, без майбутнього. А громада вже бачить і пам’ятає: ті, хто зраджує Христа, неминуче втрачають і честь, і благодать.

Євгеній Кузнєцов,

голова Союзу воїнів-добровольців