УКРАЇНСЬКИЙ ЛГБТ ФРОНТ

Сьогоднішня війна за незалежність України – це не лише боротьба за територіальну цілісність, але й за свободу, рівність та демократичні цінності. На передовій цього протистояння стоять військові з різних соціальних ідентичностей, зокрема й представники ЛГБТ-спільноти. Їхній вклад у захист держави – це не тільки приклад мужності та патріотизму, а й нагадування про те, що права людини та гідність не можуть бути відкладені на «після перемоги». Їхні зусилля є не лише проявом сміливості, але й прикладом того, як навіть у найскладніших умовах можна боротися за свободу бути собою. Вони воюють за вільну Україну, де кожен має право на своє «я» та рівні можливості для всіх.

Ця війна, хоч і триває, вже суттєво трансформувала українське суспільство. Як би гірко це не звучало, вона стала каталізатором для багатьох позитивних змін. Однією з таких змін є значне поліпшення ставлення до ЛГБТ-спільноти. Військові ЛГБТ, які відкрито захищають Україну, відіграли ключову роль у формуванні нового суспільного погляду на одностатеві партнерства.

Відомо, що  як і у будь-якій іншій спільноті, в українській армії приблизно 7-10% ЛГБТ-людей. Але дані можуть бути неточними й лише приблизними. Потрібно пам’ятати, що не всі мають можливість робити камінг-аут (публічне оголошення своєї сексуальної орієнтації). Хтось боїться, а хтось не хоче привертати до себе зайву увагу. Та навіть цифра у 5-10% від усіх захисників та захисниць говорить про необхідність привернення уваги до їхніх прав, визначення гідного місця у суспільстві та надання однакових можливостей поряд з іншими громадянами.

Отже, можна припустити, що гомосексуальні та бісексуальні особи поступають в українську армію рівномірно відповідно до їх частки населення. Таким чином, усі вони є цільовою аудиторією потенційної анти-дискримінаційної політики.

З 2018 року ЛГБТ+ можуть вільно служити в армії в усіх країнах ЄС. Політика НАТО забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації, і з 2002 року вона розширила пільги для сімей військових на одностатеві сім’ї військових. У 2021 році штаб-квартира НАТО прийняла першу внутрішню декларацію про перспективи ЛГБТ+ у її  структурах.  Генеральний секретар Єнс Столтенберг виступив із промовою, у якій зазначив, що «кожен член ЛГБТ+ спільноти в НАТО є цінним членом нашого персоналу».

Звернемо увагу й на те, що повномасштабна війна познайомила українців з різними культурами та поглядами. Мільйони з них зараз живуть у Європі, як біженці або зустрічаються з іноземними волонтерами та гуманітарними працівниками  й в самій Україні. У той же час спільний досвід екзистенційної загрози сприяв почуттю емпатії та співчуття.

Тим часом російська гомофобна пропаганда намагалася використати це питання, щоб налаштуватися проти України та Заходу. Московські розпалювачі ненависті стверджують, що «неонацистам спину прикриває ЛГБТ-батальйон» або що українська армія програє через велику кількість солдатів-геїв і «можливу небесну кару». Російські пропагандисти демонізують українську армію та активно транслюють гомофобні наративи.

Інтеграція голосів ЛГБТ+ в українське суспільство не лише змінила розмову вдома, але й підкреслила важливість прав ЛГБТ+ , як наріжного каменю трансатлантичної єдності перед обличчям глобального зростання авторитаризму.  Виконуючи роль лакмусового папірця європейських цінностей, юридичне визнання прав геїв було б лютим докором путінізму. Як сказала Рита Костюк, мати відкритого гея-військового з Вінниці, «я буду стояти за все, що ненавидить наш ворог.  Як ми можемо говорити про європейські цінності, якщо наші солдати вмирають від бажання підтримувати нашу країну, а ми не можемо гарантувати їм навіть базові права?»

В такому контексті варто зазначити й те, що війна в Україні є одним із найбільш пов’язаних із ЛГБТ міжнародних конфліктів у сучасній історії. Згідно з російською пропагандою з 2014 року, коли вони вторглися, окупували та анексували українську територію Криму, мотивація Росії була виключно щодо ЛГБТ. Точніше, про кривавий «хрестовий похід», який Кремль, російські військові, провідні російські інтелектуали та найвидатніша християнська церква Східної Європи розпочали в ім’я гомофобії. З самого початку російсько-української війни Росія використовувала відносну рівність українських ЛГБТ-людей, щоб виправдати завоювання незалежної країни, у тому числі викрадаючи українських дітей у їхніх батьків і масово вбиваючи українських мирних жителів. Російська гомофобія, біфобія та трансфобія були настільки переважною та невід’ємною частиною повідомлень та риторики навколо їхніх військових зусиль, фактично, що підтримка прав ЛГБТ в Україні різко зросла просто тому, що фанатизм проти ЛГБТ тепер розглядається як характерна риса Росії. Але жорстоке поводження Росії з ЛГБТ-людьми виникло набагато раніше нинішнього конфлікту.

В останнє десятиліття анти-ЛГБТ настрої взяли на себе абсолютно нову, містичну роль, як виправдання російським солдатам для масового вбивства українців. «Україна – просто дивна країна», – заявив російський псевдо- філософ Олександр Дугін («ритуальний гей») незабаром після окупації Криму в 2014 році. Свою заяву він обґрунтував конспірологічними теоріями: «Україна перебуває під владою гомосексуалістів і єврейської олігархії». Усі змови закінчуються антисемітизмом, але зазвичай не в межах речення.

У сучасній Росії ЛГБТ сприймають не, як людей, а як сатанинських сутностей, здатних «заразити» все суспільство. Але ті самі західні цінності, які так ненавидить російський режим, також можна використовувати для протистояння їхній пропаганді.

Активісти почули карколомні історії про жорстокі катування росіянами українських ЛГБТ на окупованих територіях. У Херсоні двоє російських окупантів, видаючи себе за «дружніх знайомих», увірвалися до схованки лесбійської пари. Згідно зі звітом Українського ЛГБТ-правозахисного центру «Наш світ», опублікованим у листопаді 2023 року, ці окупанти  досить жорстоко зґвалтували двох жінок, погрожуючи їм зброєю.

За останній рік надійшли десятки повідомлень про напади російських військових на окупованих територіях на квір-людей. Через відсутність підключення до Інтернету було важко отримати інформацію про всі масштаби жорстокості окупантів.

Так, в окупованому Мелітополі ЛГБТ-спільнота стикалася з підвищеними ризиками. Гей-соціальне життя в колись космополітичному Донецьку раптово зупинилося влітку, коли сепаратисти почали встановлювати новий «моральний» порядок. Одного разу до гей-клубу «Вавилон» увірвалися озброєні люди, побили відвідувачів та вимагали гроші. Після цього нападу заклад був закритий, а багато представників ЛГБТ-спільноти почали шукати можливості для виїзду з регіону.

Серед скоєних злочинів на окупованих територіях були катування, ув’язнення, сексуальне насильство та жорстоке позбавлення фізичної свободи, що є порушенням основних норм міжнародного права.

На основі численних свідчень квір-людей російські військові цілеспрямовано шукали людей, які належать до ЛГБТ-спільноти. Наприклад, є свідчення, що російські солдати змушували чоловіків роздягатися і перевіряли їхні смартфони на наявність додатків для одностатевих стосунків.

Наведемо яскравий приклад. Олексій Полухін перебував у російському полоні 64 дні. На тілі хлопця побачили татуювання у вигляді герба та прапора. Він їх набив у березні 2022 року, аби підняти бойовий дух, коли російські військові перекривали доступ до інформації. Хлопця затримали через фото на гей-тематику, знайдені під час перевірки телефону на блокпосту. Окупанти заштовхали  його до автівки та возили по місту близько чотирьох годин. Коли Олексія привезли в ізолятор, йому видали червону сукню та змусили ходити в ній на допити. Російські окупанти вимагали в Полухіна назвати імена інших херсонців, які належать до спільноти,

23-річний хлопець згадує, під час полону були й загиблі: «Військові РФ забивали до смерті полонених, але на моїй пам’яті це троє українських військових. Не всі можуть витримати електричний струм або просто забили за те, що не йшов на контакт. Я тільки знаю, що вони їх спускали в підвал, там було сховище особистих речей. Туди скидали тіло, воно там лежало кілька діб, потім вивозили в Дніпро і викидали в воду». У середині липня 2022 року Олексія випустили після умови прибрати всю територію ізолятора.

Ця історія та подібні свідчення проливають світло на поводження з ув’язненими, включаючи фізичне насильство, ураження електричним струмом, примусове проковтування українського прапора, мінімальне харчування та обмежений доступ до засобів гігієни, а також довільне надання душу. Деяких затриманих примушували до статевих актів в обмін на предмети першої необхідності.

В результаті безперервного застосування гомофобних наративів російські військові піддали ЛГБТ+ людей нелюдським тортурам, у тому числі в камерах тортур, через які пройшли щонайменше 300 українців. Проте ця цифра не є остаточною, оскільки досі невідома доля близько 800 українців, з яких щонайменше 69 осіб є представниками ЛГБТ+ спільноти, які залишилися на правобережній частині Херсонщини під час російської окупації.

Свідчення інших осіб показали, що росіяни також ґвалтували геїв. Один із потерпілих, справа якого відома правозахисникам, покінчив життя самогубством.

Надзвичайна жорстокість нападів, про які повідомляється, деталі яких не перевірені, впливає як на жертв, так і на спостерігачів. Іноді важко повірити в ті жахи, про які нам розповідають.

Відстеження підозрюваних у військових злочинах під час активних бойових дій є надзвичайно складним завданням. Зібрати свідчення від постраждалих на окупованих територіях майже неможливо, а навіть ті, кому вдалося виїхати, часто сумніваються, що їхні історії будуть почуті й розслідувані з належною увагою.

Зокрема, надходять повідомлення про те, що російські військові свідомо полюють на представників ЛГБТ-спільноти, перш ніж вчиняти акти насильства, включно зі зґвалтуваннями та кастрацією. Ці свідчення потребують ретельного дослідження, але вже зараз правозахисники наголошують, що сексуальне насильство під час війни є проявом сили та приниження, а не пов’язане безпосередньо із сексуальною орієнтацією.

Російське суспільство часто демонструє глибоко вкорінене неприйняття до ЛГБТ-людей, розглядаючи гомо сексуальність, як неприродне явище. У цьому контексті російські солдати, які вчиняють ці жорстокості, можуть сприймати свої дії як частину підтримки ідеології режиму, що активно бореться з ЛГБТ-спільнотою.

Якщо російська агресія досягне своїх цілей, це може означати встановлення режиму, де зникнуть основоположні права людини для багатьох спільнот, не лише ЛГБТ. Тим часом прагнення України до членства в Європейському Союзі потребуватиме не лише правових реформ, а й формування нового суспільного мислення, заснованого на толерантності та відкритості.

Російська агресія стала жорстоким уроком для багатьох українців, демонструючи, до чого може призвести нетерпимість. Утім, це також відкрило можливість переосмислення цінностей, що визначають майбутнє України. Усе це вимагає ретельного вивчення та подальших досліджень, щоб забезпечити справедливість і визнання для постраждалих та попередити подібні злочини в майбутньому.

Українська війна стала важливим випробуванням на людяність та прийняття різноманіття. Вона докорінно змінила суспільне сприйняття ЛГБТ-спільноти, довівши, що об’єднання навколо спільної мети – захисту незалежності – здатне ламати усталені стереотипи.

Дмитро Павлов, солдат української армії, який через поранення пересувається за допомогою тростини, підсумував цей контраст своїми словами: «Ми звичайні люди, які борються нарівні з усіма іншими, але позбавлені прав, які мають інші люди». Його слова відображають реалії, в яких рівноправна участь у захисті держави часто не супроводжується рівноправним ставленням у мирному житті.

Україна залишається консервативною країною, де стереотипи та нетерпимість усе ще є поширеним явищем. Прикладом цього є історія 25-річного молодшого лейтенанта Дмитра Стасишина, який зізнався в Instagram, що є бісексуалом. Реакція його командирів була негативною: вони попросили його перевестися в іншу частину, а його матері почали надходити погрози з вимогами «припинити ганьбити Збройні Сили України». Незважаючи на цей опір, Стасишин бачить прогрес. «Україна – не Росія. Люди дивляться на Росію й бачать, наскільки там гомофобія і нетерпимість. Потім вони звертають увагу на європейські практики й поступово змінюють своє сприйняття. Багато українських військових почали відкриватися, і це впливає на суспільство: люди думають – він воює, значить, усе гаразд», – розповів він.

Українське суспільство поступово долає бар’єри упереджень, особливо під впливом європейських цінностей та контрасту з агресором. Прогрес є повільним, але помітним. Війна дала змогу переосмислити значення рівності й довела, що внесок кожного громадянина важливий незалежно від його ідентичності. Це шлях до відкритішого та толерантнішого суспільства, яке прагне відповідати європейським стандартам людських прав і свобод.

Для  подальшого розвитку теми нам необхідно згадати нашу  нещодавню історію. Коли тодішній президент, державний зрадник та покидьок, Віктор Янукович в останній момент спробував скасувати угоду з ЄС, проєвропейські протестувальники повстали, виходячи на вулиці по всій Україні, поки не буде призначено новий уряд та не буде виконано угоду. Це стало відомим, як Революція Гідності або Майдан за назвою площі, де проходили протести. ЛГБТ-активісти по всій країні були невід’ємною частиною цього руху, віддзеркалюючи як їхні прагнення до своєї країни, так і віру в те, що стати європейською демократією. просуватиме права ЛГБТ.

Клята Росія відповіла на революцію кровопролиттям – захопила Крим і підтримала маріонеткові армії на східному Донбасі – представники ЛГБТ підтримали українських військових, які борються за автономію країни. Українці та їхні лідери не відразу визнали внесок ЛГБТ у боротьбу за демократію, ані те, що справжня демократія вимагає рівності ЛГБТ.

У роки після Революції Гідності стався вибух організацій ЛГБТ, і були досягнуті деякі повільні успіхи. Але саме історії про квір-українців, які воюють і гинуть у війні з Росією, справді допомогли іншим українцям побачити в них повноцінних громадян.

Нещодавнє національне опитування, опубліковане в лютому, показує, що позитивне і нейтральне ставлення до ЛГБТ-спільноти в перший рік війни зросло з 53 до 64 відсотків – досить серйозна зміна  за такий короткий період часу.

За кілька місяців після того, як Росія розпочала своє повне вторгнення минулого року, ЛГБТ-українці в збройних силах користуються шансом показати, що вони можуть бути такими ж сміливими, саможертовними та патріотичними, як і будь-хто інший.

Виправдовуючи війну таким чином, Путін, можливо, сподівався заохотити її підтримку серед консервативного України. Однак на практиці він міг досягти якраз протилежного. З початку війни в українському суспільстві різко зросла підтримка ЛГБТ-спільноти країни і, зокрема, квір-солдат, які служать в армії. Заклики до того, щоб ЛГБТ мали доступ до цивільних партнерств, зросли. Для деяких гомофобія стала майже синонімом російської агресії.

Коли ще в лютому 2022 року відкритий солдат-гей Алекс Фіщук готувався захищати Україну від російських військ, він боявся не лише за своє життя, а й за життя свого чоловіка, який також був в армії разом з ним. Будучи гей-парою в країні, де одностатеві стосунки не визнаються, 23-річний хлопець хвилювався, що станеться, якщо його коханий буде поранений або вбитий у бою. «Якщо наш (напарник) загине…  нам не дадуть навіть поховати (їх)…  нас можуть не пустити в госпіталь», – сказав Фіщук, курсант аеророзвідки.

ЛГБТ+ активісти кажуть, що кілька одностатевих пар солдатів заручилися після вторгнення Росії, і багато хто сподівається, що Україна легалізує одностатеві шлюби або принаймні цивільні союзи.

Вимагаючи більших прав і підкреслюючи свій внесок у триваючу боротьбу з Росією, багато військових ЛГБТ-активістів почали носити на своїй формі нашивки веселки та єдинорога, закликаючи уряд до визнання офіційних прав партнерства. В Києві активісти вже неодноразово виступали за зміни в законодавстві, що дозволять одностатевим партнерам брати участь у прийнятті медичних рішень для поранених бійців та здійснювати поховання жертв війни. Вони наголошували, що поліпшення прав геїв ще більше відрізнятиме Україну від Росії, де права ЛГБТ серйозно обмежені.

У середині березня 2023 року українські парламентарі внесли законопроєкт, який передбачав цивільні союзи як для різностатевих, так і для одностатевих пар. Ініціатором став депутат ліберальної партії «Голос» Інна Совсун, яка запропонувала цей закон із прямим посиланням на ЛГБТ-бійців, що нині захищають Україну на фронті. Вона підкреслила, що їхні чоловіки досі не мають тих прав, які належать офіційно одруженим парам.

У законі «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» можна знайти чіткий перелік прав, пільг та гарантій родин загиблих, поранених та військових, які перебувають на службі. Зокрема, такі: одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності; грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім’ям із дітьми; допомога сім’ям з похороном; безоплатна медична допомога у військово-медичних закладах охорони здоров’я; санаторно-курортне лікування; 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та плати за комунальні послуги для загиблих, поранених та зниклих безвісти.

І жодні з них не застосовуються до сімей ЛГБТ-військових та їхніх дітей. Легалізація одностатевих стосунків, зараз, під час війни, є необхідним кроком саме через те, що партнер/чоловік мусить мати право приймати життєво необхідні рішення, мати доступ до реанімації, право на спадок, усиновлення дітей та право розпоряджатися тілом

Цей законопроєкт не передбачає офіційного одностатевого шлюбу, але визнає права осіб, які перебувають у стосунках і проживають разом. Таким чином, Україна зробила важливий крок уперед, ставши першою пострадянською країною, що межує з Росією, яка вирішила запровадити подібні зміни в законодавстві, навіть незважаючи на те, що країна ще не є членом Європейського Союзу.

Це не перша спроба ліквідувати дискримінацію щодо ЛГБТ-спільноти в Україні. Ще на початку 2023 року на офіційному сайті президента була розміщена петиція щодо легалізації одностатевих шлюбів. За трохи більше ніж місяць було зібрано необхідні 25 000 підписів для розгляду петиції президентом. У відповіді на петицію Володимир Зеленський зазначив, що одностатеві шлюби потребуватимуть змін до Конституції, що неможливо здійснити в умовах воєнного стану. Однак він підкреслив, що уряд продовжує працювати над планами щодо цивільних союзів.

У квітні 2023 року, коментуючи петицію, наш мудрий президент Зеленський підтвердив, що в умовах війни питання легалізації одностатевих шлюбів є неможливим, оскільки для цього необхідно змінювати Конституцію. Водночас він зазначив, що звернувся до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з проханням розглянути це питання і додав, що уряд уже розглядав цивільні партнерства, як можливий варіант.

Хоча відповідь лідера нації пана Зеленського на петицію багато хто сприйняв, як позитивний сигнал, ЛГБТ+ активіст Олена Шевченко сказала, що уряд роками говорив про закони про одностатеві громадянські партнерства, але це так і не дійшло до голосування.«Навіть незрозуміло, коли це станеться», – сказав Шевченко, голова правозахисної організації Insight. «Людям зараз це потрібно», – сказала вона, додавши, що рівність у шлюбі необхідна, оскільки цивільне партнерство не надає парам повних законних прав. Людина потрапить після обстрілу в реанімацію, і партнер/ка не матиме доступу до пораненого. Право на успадкування після смерті. Право на спільне майно, адже під час війни багато людей виїжджають за кордон, врегулювати такі питання (одностатевим парам) немає можливості.

Дійсно, під час війни не можна змінювати Конституцію. Наш Президент високоповажний пан Зеленський, завжди дотримується букви і духу закону, бо є легітимним і демократичним європейським лідером.

Поки не буде законодавства – конкретного рішення немає. Саме через це необхідно продовжувати підіймати цю тему, актуалізувати, не мовчати про порушення прав, і звичайно писати про неї у медіа – все це допомагає та пояснює суспільству, чому це потрібно.

Нам залишається дочекатися завершення хоча б гарячої фази цієї війни, щоб Україна змогла впевнено зробити наступний крок у забезпеченні рівності прав. Внесення змін до законодавства дозволить, як військовим, так і цивільним відкрито укладати одностатеві союзи, не побоюючись упереджень чи дискримінації. Уявіть лише: солдати, які повертаються з поля битви, зможуть не лише відчувати гордість за захист своєї країни, але й офіційно укладати союзи зі своїми коханими, отримуючи правовий захист та визнання їхніх стосунків.

Такі зміни не є чимось новаторським у світі. У збройних силах США, наприклад, подібна практика давно стала нормою. Там військові одностатеві пари можуть не лише укладати шлюби, але й користуватися всіма правами, які мають гетеросексуальні родини. В американських медіа навіть існують рекламні кампанії, які демонструють одностатеві весілля військових, підкреслюючи рівність та підтримку таких сімей. Це ще раз доводить, що захист прав та прийняття різноманіття в армії жодним чином не впливає на її боєздатність, а навпаки, зміцнює моральний дух і згуртованість колективу.

Україна, яка вже демонструє прогресивність у захисті прав людини навіть у складний воєнний час, може стати прикладом для інших країн регіону, впроваджуючи рівність та повагу до кожного громадянина, незалежно від його сексуальної орієнтації.

Гей-активіст Павло Лагойда, стрілець-зенітник українських військових, сказав, що боїться, що не зможе передати своє майно своєму чоловікові, якщо той загине. Пара заручилася два роки тому та планувала виїхати за кордон, щоб одружитися, але тепер Лагойда сподівається, що така можливість відкриється для них і вдома, і зрештою підвищить соціальне визнання. «Якщо (одностатеві шлюби – прим.ред.) буде легалізовано і нам дозволять жити в мирі, буде менше ненависті», – сказав він. Більш того гей-вояка додав, що відчував гомофобію, як у цивільному житті, так й в армії, а нещодавно його побив товариш по службі після того, як він дізнався, що Лагойда є геєм. «Я був у наряді. До мене підійшов інший артилерист, який саме повернувся з виїзду і був у не дуже адекватному стані. Оскільки про мене всі знають, швидше за все, хтось сказав йому: «он сидить хлопець, він гей». Спочатку не було агресії, він підійшов, привітався, а потім запитав: «Правда, що ти гей?», я сказав, що правда. Почались запитання: «А як ти таким став?» і подібне. Я звик до цього і зазвичай просто спокійно пояснюю людям, як це відбувається. Його реакція була несподіваною: він різко встав і почав мене бити», – розповідає Павло Лагойда.

У випадку військовослужбовця Павла Лагойди це був перший і єдиний випадок у його житті, коли до нього застосували насилля через сексуальну орієнтацію. Пізніше хлопець звернувся до командування та все розповів. Реакція була швидка – кривдника позбавили зброї та заробітної плати за цілий місяць роботи. За словами хлопця, у таких випадках потрібно не мовчати й звертатись до свого командування.  Як правило, дискримінацію людей на ґрунті сексуальної орієнтації вирішують швидко і не закидають «у далеку шухлядку».

«Якщо це відкритий гей чи лесбійка, вони можуть відкрито звертатись і говорити усе, як є. У більшості випадків, про які я чув, командування з розумінням ставиться і вирішує проблему. Якщо це хлопець чи дівчина, які не зробити камінг-аут, можна просто розповісти про ситуацію, яка сталася, без інформації про своє особисте життя. Реакція повинна бути такою ж», – говорить Павло.

Випадок Павла не єдиний за часи повномасштабного вторгнення або з початку війни у 2014-му році, коли ЛГБТ-військові зазнавали дискримінації чи порушення прав лише за ознакою сексуальної орієнтації. Раніше українські журналісти висвітлювали такі ж історії. Проте Лагойда сказав, що в цілому у нього хороші стосунки з колегами-військовими, і його сприйняли позитивно.

Він сподівається після закінчення війни підписати контракт з армією, продовжити службу і отримати офіцерське звання. Павло та  його коханий Влад, який служить разом з ним,  діляться планами на спільне майбутнє: «Якщо ми з Владом переживемо війну, ми зберемо архівний фільм із фотографіями та відеозаписами, які задокументують те, що пережив кожен із нас. Було б чудово офіційно повінчатися. Думаю, якщо законопроект про громадянське партнерство не затверджується під час воєнного стану, коли закінчиться війна, нікого не буде хвилювати ні на нас, ні на проблеми ЛГБТ-спільноти», – каже Павло.

Було б надзвичайно символічно та зворушливо, якби такі герої, як Павло та Влад, вирішили повінчатися, адже їхній союз став би не лише особистим святом, а й прикладом справжньої любові, яка здатна долати всі труднощі та стереотипи. Їхній приклад міг би надихнути інших не боятися бути собою, адже справжня любов є універсальною цінністю, яка не залежить від жодних упереджень.

Зазвичай вважається, що релігійні організації негативно ставляться до гомосексуальності. Це не повинно відштовхувати ЛГБТ-людей від християнства. Адже християнська віра не засуджує людину як таку, вона спрямована на спасіння душі, незалежно від її орієнтації, статусу чи минулого. Головне в християнському шляху – це покаяння, яке належить усім людям без винятку.

Покаяння – це глибоке переосмислення своїх дій і готовність до духовного вдосконалення. Воно є універсальною можливістю для кожного, незалежно від його життєвого шляху. Християнська віра наголошує на тому, що всі люди створені за образом і подобою Божою, а головна заповідь любові до ближнього має переважати над будь-якими упередженнями.

Тому, якщо Павло та Влад оберуть шлях духовного життя й шукатимуть Божої підтримки, це буде глибокий і благословенний крок, який допоможе не лише їм самим, а й стане потужним меседжем для всіх, хто сумнівається у можливості гармонійного співіснування віри та різноманітності. Усі люди, незалежно від обставин, мають шанс на спасіння через покаяння, і саме це є серцем християнського вчення.

На жаль, прояви гомофобії інколи спостерігаються не лише серед окремих людей, але й серед публічних осіб, які впливають на суспільну думку. Наприклад, екс-радник президента Олексій Арестович дозволив собі висловлювання, в яких назвав ЛГБТК-людей «інвалідністю».  Хоча він додав, що до таких людей слід ставитися зі «співчуттям», його позиція проти так званої «пропаганди» ЛГБТК+ створила хвилю обурення. Ці коментарі пролунали напередодні головного прайду України, який є символом боротьби за рівність та права ЛГБТК-спільноти. Реакція на слова Арестовича була миттєвою: у суспільстві з’явилися заклики до його негайного звільнення, що лише підкреслило, наскільки глибоким є розуміння важливості толерантності та рівності в українському суспільстві.

Такі випадки вчергове нагадують про необхідність протидії упередженням і дискримінації, особливо серед осіб, які займають публічні посади. Висловлювання, що знецінюють гідність певних груп людей, суперечать принципам прав людини, які Україна прагне втілювати на шляху до європейської інтеграції.

На щастя, в Україні є організації, які займаються окремо питанням захисту прав ЛГБТ-військових. Зокрема, громадська організація  «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права». Вона була заснована у 2018-му році Віктором Пилипенком — українським військовим, учасником АТО, парамедиком, який перший у країні зробив камінг-аут перед суспільством. «У той час люди любили казати, що «геї  уникають армії, вони не готові захищати Батьківщину, яка від них користь». Тому Віктор вирішив це спростувати та показати, що геї та лесбійки насправді захищають Україну,  вони там де  вони служать. Пізніше була заснована окрема організація», — розповідає координаторка організації Ірина Нірша (виділено нами – авт.).

Зараз Віктор і далі боронить землю від ворога, його справу продовжують інші представники громадської організації. Її діяльність допомагає звертати увагу на становище військових у лавах ЗСУ, відстоювати їхні права та боротися з дискримінацією. «Наша спільнота нараховує близько 200 людей, які відкрито носять шеврони «ЛГБТ-військові».

Це нашивка з єдинорогом, яка стала нашим фірмовим знаком. Його носять захисники й захисниці, які відкрито говорять про свою сексуальну орієнтацію», – каже Ірина. Вже військовий шеврон з єдинорогом (символ ЛГБТ+ в армії) носять вже понад 200 військових. Точну цифру назвати складно, бо не всі готові публічно декларувати свою орієнтацію.

Крім того, організація надає допомогу тим, хто не здійснив камінг-аут, але потребує уваги інших для розв’язання проблем. «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права» – не військове формування, а громадська спільнота, яка надає всебічну допомогу усім ЛГБТ-людям та їхнім партнерам чи партнеркам.

З часом виник й окремий ківр-підрозділ в ЗСУ. У березні  2023 року група Пилипенка запросила ЛГБТ-солдат приєднатися до нового підрозділу української армії. Поштовх до створення підрозділу, завданням якого було створення психологічно приємнішої атмосфери для квір-солдатів в армії, став командир, який сам належить до групи ЛГБТ. Ідея не проходила повз армійське керівництво, а назва підрозділу залишається в секреті. «У військовому командуванні можуть бути гомофоби, які просто не допустять існування такого підрозділу», – сказав Пилипенко.   Вербування йде повільно. Люди, які бажають приєднатися до підрозділу, повинні бути фізично та психічно придатними для виконання цього завдання, а не всі підходять для цього. «Одна з наших цілей — викрити брехню російських пропагандистських міфів, які стверджують, що Україною править «неонацистська хунта», – сказав Пилипенко. «Як можна було говорити про неонацистів в армії, яка має гей-френдлі підрозділи, і в якій геї та лесбіянки на дійсній службі та ветерани можуть виступати без страху?»

«Чому нам дивитися на Росію?» – сказав Пилипенко. «Ми були частиною цієї імперії. Чому ми маємо слухати, як вони громлять українську армію та ЛГБТ-спільноту? Ми маємо дивитися у вільний світ, у Європу. Ми маємо прагнути до демократичних цінностей».

Спочатку набір у частину ЗСУ не планували робити публічним, кажуть учасники групи «Військові ЛГБТ та наші союзники». Але «через поведінку опонентів рівності прав людини, радикальних організацій, що маніпулюють темою участі у війні своїх окремих учасників, нападають на громадян, заперечують рівність їхніх прав та свобод», набір вирішили зробити публічним. Для того, щоб підписати контаркт, потрібно написати на Facebook «Військові ЛГБТ та наші союзники» або на їхню електронну пошту.

Незважаючи на хвилю громадської реакції, ініціатива знайшла підтримку серед багатьох українців. Дехто, однак, критикував цей крок, поширюючи фейкові заяви про те, що взвод нібито є вигадкою російської пропаганди, створеною для дискредитації ЗСУ. Це яскравий приклад принципу «гнилого оселедця», коли будь-яка вигадана інформація залишає по собі негативний слід навіть після її спростування. Але учасники ініціативи не дозволили цій маніпуляції зупинити їхню діяльність. Вони сміливо протистоять дезінформації, акцентуючи увагу на правді та прогресі.

Цей взвод демонструє, що Україна рухається вперед, будуючи суспільство, яке базується на взаємній повазі та спільному баченні майбутнього. До складу ініціативи входять не лише представники ЛГБТ-спільноти, а й гетеросексуали, які поділяють відкриті та дружні погляди. Це потужний сигнал для розвиненого західного світу: Україна є демократичною країною, яка прагне прогресу і відкидає дискримінацію.

Такий підхід позитивно впливає на імідж України та Збройних сил, а також може пришвидшити міжнародну підтримку. Учасники ініціативи чітко розуміють, що російська пропаганда намагається створити викривлений образ України, змальовуючи її, як відсталу чи фашистську державу. Водночас вони також стикаються з опором з боку праворадикальних груп, які намагаються маргіналізувати їхню участь у війні та ставлять під сумнів їхній внесок у захист країни.

Попри всі виклики, ця ініціатива є прекрасним прикладом мужності, прогресивності та стійкості. Вона показує, як багато українське суспільство досягло після Майдану, і служить нагадуванням про те, що справжні демократичні цінності ґрунтуються на рівності, взаємоповазі та єдності. Їхня діяльність заслуговує на захоплення, адже вони не лише не бояться тиску, але й сміливо заявляють про свої права, працюючи на благо України та її майбутнього.

Підняття теми та пояснення, чому вона важлива, є важливою запорукою розвитку українського суспільства взагалі, особливо на шляху до Євроінтеграції. Потрібно розуміти, що найближчим часом буде прийнята ініціатива про цивільні партнерства, потім — законопроєкт №5488 про цівільні партнерства, а у перспективі — і легалізація одностатевих шлюбів.

За своєю суттю, цивільне партнерство за переліком прав нічим не відрізняється від шлюбу, окрім питання всиновлення дітей. Важлива й соціальна значущість терміну. Конотація поняття «шлюб» в нашому суспільстві потужніша за «цивільне партнерство». Цивільні партнерства це проміжна ланка до легалізації шлюбу, тому можемо поки керуватися ними

Таке рішення, як ніколи потрібне та актуальне, адже воно гарантує можливість для всіх українців почуватися гідно та комфортно в нашому суспільстві. Воно про повагу до кожного, у тому числі — до наших захисників і захисниць. А це — одна з тих рис, які відрізняють нас від росіян.

Протягом останніх десятиліть у Росії проводилася активна політика придушення прав ЛГБТ-спільноти під виглядом захисту так званих «традиційних цінностей». Ухвалення обмежувальних законів, заборона діяльності правозахисних організацій і фактичне переслідування представників ЛГБТ стали частиною цієї політики. У деяких регіонах, таких як Чечня, це перетворилося на справжні чистки, що супроводжувалися викраденнями, тортурами та вбивствами.

На цьому тлі в Україні ситуація для ЛГБТ-людей поступово покращувалася. Хоча досягнуто ще не всіх цілей, останні роки ознаменувалися позитивними зрушеннями у сфері прав людини. Проте війна, яку Росія розв’язала проти України, поставила ЛГБТ-українців перед новими викликами. Побоювання того, що окупація може призвести до повернення жорстоких репресій, змусило багатьох з них приймати нелегкі рішення: залишитися та боротися за свою країну чи покинути рідний дім у пошуках безпеки.

Ті, хто залишився, не лише продовжують жити в умовах війни, але й активно долучаються до опору. Серед українських військових є багато представників ЛГБТ-спільноти, які воюють на рівних із іншими за свободу своєї країни. Деякі з них відкрито говорять про свою орієнтацію, демонструючи відвагу та рішучість, а інші просто виконують свій обов’язок, не афішуючи особисте життя. Незалежно від цього, їхній внесок у боротьбу є таким самим вагомим, як і будь-кого іншого.

Українська армія довела, що сила духу, професіоналізм і патріотизм не залежать від особистої орієнтації. ЛГБТ-воїни захищають свою землю з такою ж відданістю, як і гетеросексуальні солдати, показуючи, що боротьба за свободу та права є спільною справою для всіх громадян. Їхній приклад демонструє, що рівність, взаємоповага та згуртованість можуть бути важливими складовими сильної армії та успішного суспільства.

Солдати-геї борються за свободу, як і будь-які інші солдати. Вони борються за захист своєї Батьківщини, історії, прав, так само роблять інші. Люди, які були на окупованій території, можливо, розуміють, як це бути в оточенні ворогів і боротися за власні переконання, за своє право на слово, за іншу точку зору. Цей тиск відчуває і ЛГБТ-спільнота. ЛГБТ-солдати на передовій в Україні спростували думку про те, що «гей не може бути патріотом».

Солдати-геї, які в рекордній кількості долучилися до бойових дій, відіграли важливу роль у зміні громадської думки щодо ЛГБТ-спільноти в Україні. Їхня участь у захисті країни стала переконливим аргументом у боротьбі за рівне ставлення. Вони наочно демонструють, що заслуговують на рівні права, адже служать нарівні з іншими, ставлячи на карту своє життя заради спільного блага. Як зазначила Інна Совсун, народна депутатка та авторка законопроєкту про партнерство, такі дії «надають видимості та легітимності претензіям на рівне ставлення самої громади».

Зокрема, більшість українців (69%) позитивно ставляться до ідеї надати право для партнерів ЛГБТ-військових користуватись тими ж правами, які передбачені законом для всіх військовослужбовців та членів їх сімей, 7% – негативно.

Пані Совсун також підкреслила, що російська агресія відіграла непряму роль у підвищенні обізнаності про права ЛГБТ-спільноти. «Росія активно просуває гомофобію, як частину своєї державної політики, і це викликає дедалі більшу протидію з боку українського суспільства», — зазначила вона. Чим більше Москва намагається нав’язати свою політику нетерпимості, тим сильніше українці прагнуть дистанціюватися від цих практик.

На думку аналітиків та активістів, причини цього зсуву три. Перший, як зазначає Совсун, полягає в тому, що Україна стала значною мірою антагоністичною, як до Путіна, так і до гомофобної ідеології, яку він пропагує.

По-друге, у війні, яку багато хто розглядає, як боротьбу між ліберальною демократією та авторитаризмом, багато українців бачать рух до більшої рівності та інклюзивності як невід’ємну частину своєї орієнтації на Європу та Захід.

Але третя і, мабуть, найвагоміша причина полягає в тому, що члени ЛГБТ-спільноти зараз перебувають на передовій. За оцінками, в українській армії служать тисячі квір-солдат. Хоча багато з них не обов’язково виступали публічно, їх помітність зростає. «Після повномасштабного вторгнення у нас було більше, ніж будь-коли раніше», — каже Макс Потапович, медіа-менеджер LGBT Military, організації, яка захищає українських солдатів.

Частина роботи Потаповича — ділитися історіями солдатів, які зараз служать на передовій, у соціальних мережах. Один із таких постів про гей-пару Івана та Миколу  набрав понад 1,5 мільйона переглядів. «Наші квір-солдати розуміють, що можуть дуже швидко втратити життя, і вони не жили вільно, як могли б без війни», – каже Потапович. «Це спонукає їх виступати, незважаючи на всю гомофобію».

Бажання України стати частиною Європейського Союзу стало не лише геополітичним, конституційним вибором, але й важливим чинником у формуванні більш толерантного ставлення до ЛГБТ-спільноти.

Прагнучи утвердитися як європейська демократія, що дотримується принципів прав людини, Україна все чіткіше визначає свою ідентичність як країни, яка протистоїть російській автократії та репресіям.

Сьогодні тисячі геїв несуть службу в Збройних силах України, деякі з них носять райдужні нашивки поряд із синьо-жовтими українськими символами на формі. Окрім служби в армії, ЛГБТ-спільнота перебуває в авангарді гуманітарної діяльності, займаючись волонтерством, збором коштів і матеріалів для підтримки армії та допомоги біженцям. Вони також активно працюють у сферах економіки, оборони та безпеки. Ця помітність ЛГБТ-людей у військовій і соціальній сфері стала каталізатором змін у ставленні українського суспільства.

Попри це, проблеми рівності залишаються болючими. Закон зобов’язує всіх чоловіків, в тому числі й  геївз бісексуалами, служити в армії. Проте їхні партнерські стосунки не визнаються на офіційному рівні, а сім’ї не мають правового захисту, який доступний гетеросексуальним подружжям. Така нерівність лише підкреслює несправедливість, яку доводиться долати представникам ЛГБТ-спільноти.

Водночас роль ЛГБТ+ українців у війні проти російської агресії унікальна. Асоціація українських ЛГБТ військових та волонтерів документувала активність спільноти на початку війни, проте згодом платформи замовкли. Причина проста: більшість учасників зараз перебувають на фронті, боронять країну, не маючи часу на активність у соціальних мережах.

Жахливі реалії окупації підтверджують, наскільки важко бути ЛГБТ-людиною на територіях, захоплених Росією. Українські організації задокументували численні випадки насильства: полювання на геїв і лесбійок, їх затримання, приниження, а іноді й зґвалтування. Символи ЛГБТ, як і український тризуб, стали для російських військових об’єктом ненависті. Особливо небезпечно там для трансгендерів, які бояться виходити на вулиці.

Війна відкрила багатьом українцям очі на той факт, що ненависть у будь-яких її проявах — чи то гомофобія, расизм, чи сексизм — є інструментами російської пропаганди. «Люди дедалі частіше усвідомлюють, що гомофобія, трансфобія, расизм — це російські цінності», — зазначають активісти. Бажання України дистанціюватися від Росії і утвердитися як демократична, толерантна держава змушує суспільство переосмислювати власні стереотипи.

Помітність військовослужбовців геїв і лесбійок та їхній вагомий внесок у боротьбу за свободу й незалежність стали ключовим фактором у зміні громадської думки. Соціологічні опитування підтверджують: ставлення до ЛГБТ-людей в Україні поступово змінюється на краще, відкриваючи шлях до рівності й справедливості.

ЛГБТ-українці сьогодні бояться не лише за своє життя, але й за свою ідентичність, яку в умовах потенційної російської окупації може бути жорстоко переслідувано. Якщо Росія здобуде перемогу, це принесе хвилю темряви. Свобода буде втрачена, право бути собою зникне, а для багатьох спільнот це стане кінцем боротьби за рівність і гідність. Російська агресія має на меті не лише завоювання територій, а й знищення демократичних і ліберальних цінностей, які є основою сучасного світу.

Бути ЛГБТ в Україні ніколи не було легко. Консервативні настрої й високий рівень суспільної упередженості створювали численні виклики. Та попри це, Україна стала притулком для багатьох східноєвропейських ЛГБТ-людей, які втекли з країн, де дискримінація була нормою. Тут вони знаходили можливість жити вільно та без страху, відчуваючи те, чого бракувало вдома.

Попри складнощі, українська ЛГБТ-спільнота за останні роки досягла помітного прогресу. Право на мирні протести й проведення прайд-маршів стало важливим інструментом у боротьбі за рівність, відкриваючи шлях до трансформації суспільного сприйняття. Ці здобутки є плодом спільної боротьби, яка об’єднала людей різних переконань і соціальних груп у прагненні захистити свободу. ЛГБТ-спільнота, як і український народ загалом, продовжує відстоювати права людини, утверджуючи демократичні цінності у найскладніші часи.

ЛГБТ-військові доводять, що патріотизм не має жодних обмежень у статі, орієнтації чи ідентичності. Їхня участь у боротьбі за незалежність України не лише руйнує стереотипи, а й відкриває нові горизонти для суспільного розвитку. Вони захищають не лише свою країну, але й ідеали свободи й гідності, які сьогодні об’єднують українців. Ці герої стають символом того, що майбутнє України належить усім, хто вірить у її свободу та демократичне процвітання.

Сьогодні, в умовах війни, досягнення української ЛГБТ-спільноти опинилися під загрозою. Ті, хто раніше боровся за рівні права, тепер зосереджені на підтримці захисників, що зі зброєю в руках боронять країну. Суспільство об’єдналося як єдине ціле, де кожен усвідомлює свою значущість та відповідальність. Ця єдність ґрунтується на спільній меті — збереженні національної ідентичності, свободи та гідності для України й усього світу.

Повномасштабне вторгнення стало поворотним моментом. Українці дедалі рішучіше відмовляються від будь-якого зв’язку з російськими наративами, адже квірфобія та гомофобія, які поширює агресор, є виразом відсталості та зневаги до людських прав. Протистояння цій ідеології допомогло посилити позитивне сприйняття різноманітності в українському суспільстві, де різність більше не сприймається як загроза, а стає джерелом сили.

Російська агресія — це напад на демократичні ідеали, які є наріжним каменем майбутнього. Захист України є не лише боротьбою за території чи суверенітет, а й битвою за фундаментальні цінності свободи, рівності та права бути собою. Поразка агресора стане перемогою цих цінностей, а їхня втрата означала б загрозу для багатьох поколінь.

Сьогодні існування незалежної України є найактуальнішим завданням для кожного, хто прагне свободи. Бо питання ідентичності, прав чи перспектив не мають сенсу, якщо не існує самої країни. У часи випробувань українська ЛГБТ-спільнота доводить, що справжня єдність ґрунтується на взаємоповазі та спільних цілях. Вони нагадують, що патріотизм не знає меж ані у вподобаннях, ані в ідентичності.

Сила України – у її різноманітності, а боротьба триває за майбутнє, де кожен матиме право жити у відкритому, справедливому світі. Саме ця непохитна відданість великим ідеалам стане справжньою перемогою.

Сергій Сербін,

історик,

медіатор українського офісу Solidaritätsnetz Int.