ТОТАЛЬНА ЗАБОРОНА МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

Війна Росії проти України загострила питання впливу Російської православної церкви (РПЦ МП) на релігійні організації в Україні, зокрема на Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП). У зв’язку з цим, у Верховній Раді України було зареєстровано законопроект № 8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих з державою-агресором».

Цей законопроект пропонує заборонити діяльність релігійних організацій, які мають центри впливу в країні-агресорі, а також пов’язані з діяльністю, що загрожує національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

Верховна рада вже у серпні цього року розглядатиме заборону діяльності УПЦ МП та інших релігійних організацій, пов’язаних із клятою Росією. Про це за підсумками Погоджувальної ради повідомив нардеп Олексій Гончаренко. «Погоджувальна рада ухвалила рішення, що Верховна рада не працюватиме цього тижня. Переважна більшість депутатів заявили, що доки не розглянемо законопроєкт про заборону московської церкви, інші законопроєкти ми не розглядатимемо. Наступне засідання Ради розпочинаємо із законопроєкту про заборону московської церкви. Щодо дат поки що немає інформації, але це буде не в липні», – розповів він. За його словами, у «Слузі народу» хочуть ще раз переглянути цей законопроект та внести деякі зміни. Їх розгляне профільний комітет, а згодом винесе законопроект на голосування.

Ідею про заборону релігійних організацій, серед яких і УПЦ (МП), народні депутати активно почали обговорювати ще у 2022–2023 роках. Новим поштовхом у цьому напрямку, безумовно, стало широкомасштабне вторгнення РФ до України. Статус УПЦ (МП) як структурного підрозділу РПЦ та ФСБ РФ залишається незмінним; бо окремим священнослужителям УПЦ (МП) закидають і поширення російської пропаганди, і роботу на російські спецслужби. Непоодинокими були і випадки, коли у регіонах священики УПЦ (МП) відмовлялися відспівувати українських воїнів, які загинули на фронті.

За час повномасштабної війни з Російською Федерацією в Україні було розпочато кримінальні провадження проти більше ніж 100 священнослужителів. Більшість з них є представниками Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Вже 50 з них отримали підозри; 25 – судові вироки.

Отже, мова йде про здебільшого про представників УПЦ МП. Зокрема перелік злочинів, який інкримінують священикам, достатньо широкий: колабораціонізм; держзрада; пособництво країні-агресору; пропаганда тоталітарних режимів; виправдання агресії; глорифікація країни-агресорки, а також сприяння в незаконній переправці за кордон тощо. Наявні кримінальні провадження не мають нічого спільного з тиском на церковне середовище, а є «проявом системної протидії СБУ шкідливому впливу російських спецслужб та їх агентури на ситуацію в Україні. Одним зі свідчень тісної співпраці окремих священиків УПЦ (МП) з РФ є їхня згода на обмін після засудження та вироків в Україні. І обміни показують цінність подібних кадрів для російської сторони», – наголосили в СБУ.

На початку травня 2024 року Служба безпеки України повідомила про підозру митрополиту УПЦ (МП) із Запоріжжя Луці (Андрію Коваленку) за розпалювання релігійної ворожнечі. За даними СБУ, станом на серпень 2024 року, з початку повномасштабної агресії РФ було відкрито більш 70 кримінальних проваджень щодо представників УПЦ (МП), з яких 16 – митрополити церкви. Серед викритих злочинів багато фактів держзради та колабораціонізму. Багатьом фігурантам-представникам УПЦ (МП) повідомлено про підозру, а деякі уже отримали судові вироки. Про це ми писали на нашому сайті раніше.

Щонайменше чотирьох священнослужителів УПЦ МП Україна обміняли на полонених. Зокрема, очільника Тульчинської єпархії УПЦ (МП) Іонафана (Анатолія Єлецьких), настоятеля Георгіївського храму УПЦ (МП) міста Ямпіль Сумської області Миколу Закройця, настоятеля храму Святителя Іоанна Милостивого Дніпропетровської єпархії УПЦ (МП) Олександра Лунєгова та настоятеля Лисичанського Свято-Тихвінського храму УПЦ МП Андрія Павленка.

З останніх підозр, про які повідомила СБУ, зокрема наприкінці квітня, йдеться про підривну діяльність з боку настоятеля Святогірської лаври УПЦ (МП) митрополита Арсенія (Ігоря Яковенка). За даними слідства, клірик «здав» окупантам розташування блокпостів Сил оборони у Краматорському районі на Донеччині.

Навіть на Заході України, де населення традиційно національно орієнтоване і більш релігійне, проте знаходяться не особливо законспіровані агенти Кремля в рясах. Саме тому правоохоронці, як у східних, так і у західних областях України проводять огляд території та приміщень храмів та монастирів для виявлення заборонених до обігу предметів; здійснюють перевірку осіб на церковній території щодо їхньої причетності до протиправної діяльності на шкоду державному суверенітету України. Очікується, що колабаранти в рясах будуть відповідати за свою антиукраїнську діяльність.

Відзначимо, що всім нам варто усвідомити одну просту, але складну для сприйняття істину: гріхи священиків не скасовують святості Бога, тому, православному християнину необхідно шукати гідних священнослужителів, які допоможуть йому знайти свій шлях до Бога і спасіння душі. І робити це необхідно в ПЦУ.

Митрополит УПЦ МП Онуфрій (Березовський) та ще понад 20 священнослужителів (на справді таких значно більш, бо не всіх ще виявлено) церкви мають російське громадянство.

А почалося це задовго до Першого Майдану. Щоб не бути голослівним наведу такий приклад з практики. У 2004 році мені довелося відвідати у Новгороді-Сіверському музей «Слово про полк Ігорів» на території Свято-Преображенського монастиря. Московська церква за кілька років до того перехопила цей монастир у Української церкви КП, як казали люди, за допомогою Людмили Кучми під приводом реконструкції монастиря (одних виселили, інших вселили). Один раз, коли я прийшов у монастир (в музей), я помітив, що монахи в монастирі збуджено бігають туди-сюди. Я звернувся до місцевого працівника, що б це значило і він незабаром повідомив мені, що місцева міліція перевіряє дотримання паспортного режиму серед монахів монастиря. І виявилися цікаві факти.

Практично всі монахи — порушники паспортного режиму України. Ці монахи недавно поприбували до України з РФ і вони є відставниками чи з армії РФ, чи з МВС РФ, чи з ФСБ РФ. В монастирі вони проходять курс молодого бійця релігійного фронту, а потім їх розподіляють служити по Україні. Я думаю, що цю гвардію УПЦ МП потім проштовхували ближче до верхніх ешелонів церковної влади УПЦ МП, ці люди явна агентура ФСБ в Україні. А монахів з паспортами РФ під час війни з Московією що, не можна відправити за поребрик?

Саме тому усі монастирі московського патріархату, і жіночі, і чоловічі — прихисток диверсантів, і вже роками справжні патріоти доводять доказами, що це так.

Але попри все це у реєстрі релігійних організацій та офіційних документах Українська православна церква не має приставки Московський патріархат. УПЦ (МП) на Соборі у травні 2022 року ухвалила рішення про адміністративне відокремлення від РПЦ; але реальне спілкування з Москвою збереглося.

У Державній службі України з етнополітики та свободи совісті у релігієзнавчій експертизі у січні 2023 року теж дійшли висновку: «Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ МП, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним».

Іншою мовою, У висновках цієї експертизи, яку провели за рішенням Державної службі України з етнополітики та свободи совісті, зазначено, що:
1. УПЦ (МП) не має статусу автономної чи автокефальної церкви, який би визнавався іншими церквами, а отже залишається структурним підрозділом РПЦ, хоча й має окремі права самостійного утворення;
2. УПЦ (МП) продовжує підпорядковуватися РПЦ (що закріплено в Статуті РПЦ), при цьому рішення керівних органів РПЦ є обов’язковими для УПЦ (МП);
3. Жодних документів чи дій, які б свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію не виявлено.
4. Експерті держслужби досліджували низку документів, серед яких статути УПЦ та РПЦ МП, а також рішення собору УПЦ від 27 травня 2022 щодо нібито «незалежності» від Москви.
5. Крім того, значна частина єпископів та священників УПЦ МП досі вважають себе приналежними до РПЦ та поминають московського патріарха Кирила у богослужіннях.
6. До того ж саме УПЦ МП фактично залишається чи не єдиною церквою, діяльність якої росіяни дозволяють на окупованих територіях України.

УПЦ як була раніше, так й є зараз структурним підрозділом РПЦ МП в Україні.

Далі нам необхідно розкрити ще один важливий момент. Вони офіційно підтверджують те, що перестають поминати під час богослужінь так званого лже-патріарха Кирила (відомого також як В.М. Гундяєв, або агент Михайлов). Але мало хто згадав зараз ту обставину, що припинення літургійного поминання — не канонічний крок. Довгі століття священики поминали тільки єпархіального архієрея, єпархіальний архієрей — митрополита, той патріарха. Так що це все, серйозно кажучи, означає, що кардинальних змін немає. Керівництво УПЦ провело чергову інформаційну операцію, щоб дезорієнтувати громадськість і своїх віруючих, проголосивши свою «самостійність і незалежність».

Як позначив історик Петро Кралюк: «Щоправда, синод УПЦ (МП) нібито ухвалив ще кілька «радикальних» заяв. Наприклад, засудив війну в Україні (хоча в доволі м’якій і загальній формі, фактично, уникаючи згадок про Росію як агресора) і навіть висловив «незгоду з позицією патріарха Московського Кирила щодо війни в Україні». Як бачимо, йдеться не про засудження предстоятеля РПЦ, а лише про незгоду з ним. Не ухвалено рішення щодо непоминання патріарха Кирила. Як бачимо, все тут залишається по-старому. Його й далі духовенство УПЦ, принаймні вище, буде поминати».

За словами українського патріота і єпископа ПЦУ, доктора богословських наук, вл. Віктора (Бедь): «Щодо рішень РПЦвУ від 27 травня 2022 р., чергова брехня на брехні… Наразі, «високе» словоблудство та замилювання очей, яке суперечить церковним канонам… Цікаво, правда, іще побачити і почитати зміни до статуту цієї секти… Головний висновок з постанови — подальша підтримка даною сектою розділення Православ’я в Україні та світі, невизнання канонічної Помісної Автокефальної Православної Церкви України, та подальша зневага церковних канонів… А це відповідно — гра на користь нашого ворога-агресора Російської Федерації… При цьому, ці сектанти так і не назвали Російську Федерацію агресором і окупантом, та винною у розгортанні війни і убивстві людей в Україні».

Повернемося до основної тези нашої статті: всі рішення цього собору-фарс, бажання ще раз надурити українців, показати, що вони вже не «московська» церква, а типу як своя. Але це не так. Несли би реальний розрив з Москвою, то там, де вже десятки років зоологічна розколо-фобія, з усіх прасок і амвонів вже кричали про остаточне відпадання України в єресь, проклинали б і вивергали б кілотонни гніву. Що ж висловили лідери РПЦ МП імені Сталіна? Кирил (Гундяєв) висловив упевненість у тому, що «церковний розкол» в Україні буде подолано, а сама УПЦ МП збереже єдність із Російською Церквою. Він зазначив також, що на Росії «з розумінням» ставляться до того, що предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій змушений вести продуману політику.

Народ не такий наївний, як вважають ієрархи РПЦ МП «імені Сталіна». Багато хто висловлюється за заборону цієї релігійної організації в Україні; багато хто прозрів та зрозумів, що це за контора така. Так, у грудні 2022 року 54% українців підтримували таке рішення, у травні 2023 року – 66%. Також 83% українців вважають, що держава в тій чи іншій мірі має втрутитися в діяльність УПЦ (МП) (у грудні 2022 року таких було 78%, у травні 2023 року – 85%). Ще 20% зараз виступають за дещо «м’якший» підхід, що не передбачає повної заборони, але передбачає встановлення державного контролю та нагляду (у грудні 2022 року – 24%, у травні 2023 року – 19%).

Так ось, після незначного інформаційного затишшя Українська православна церква, що перебуває в єдності з Московським патріархатом (УПЦ (МП) знову на вустах в українців.

Це пов’язане й с тим, що зараз (на початку серпня 2024 року) у Верховній Раді до другого читання наразі так і не дійшов закон про заборону на діяльність підпорядкованої Московському патріархату релігійної організації. Зазначимо, що цей законопроект погодилися підтримати майже всі фракції та депутатські групи у парламенті.

Розглянемо основні етапи його просування.

5 жовтня 2023 року парламентарі зібрали 226 підписів під зверненням до голови ВР Руслана Стефанчука про винесення на голосування рішення щодо заборони УПЦ МП. Але перед тим очільник Верховної Ради Руслан Стефанчук заявляв, що серед депутатського корпусу українського парламенту відсутня більшість голосів, що можуть бути віддана за закон щодо припинення діяльності церкви Московського патріархату.

Незважаючи на це 19 жовтня Верховна Рада України все ж таки ухвалила у першому читанні законопроєкт про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій. За таке рішення проголосували 267 нардепів.

Цей законопроект передбачає заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у державі, що здійснює збройну агресію проти України. Крім того, згідно з його редакцією, прийнятою в першому читанні, діяльність релігійної організації може бути припинена в судовому порядку за зверненням уповноваженого центрального органу влади.

У листопаді низка нардепів від «Слуги народу» і колишньої «ОПЗЖ» збирала підписи до спікера Руслана Стефанчука із закликом відправити затверджений в першому читанні законопроєкт «про заборону УПЦ МП» до Венеційської комісії, щоб зірвати його подальше просування. Головний акцент у зверненні робився на нібито порушенні прав людини і переслідуванні громадян за релігійною ознакою.

5 березня 2024 року комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував парламенту ухвалити в другому читанні та в цілому законопроект про заборону релігійних організацій, які пов’язані з Росією. Але справа занадто затягнулася.

21 липня 2024 року стало відомо, що понад 60 депутатів від партії «Слуга народу» досі не поставили підписи на підтримку законопроекту щодо заборони УПЦ МП та не мають наміру підтримувати його у другому читанні. Ще понад 30 «слуг» досі вагаються, чи підтримувати заборону УПЦ МП, зокрема голова фракції Давид Арахамія, голова парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас, депутати Олександр Качура, Анна Пуртова, Андрій Клочко, В’ячеслав Медяник, Олег Семінський, Юлія Грішина, Олексій Кузнєцов, Олексій Устенко, Ігор Васильєв абощо.

Крім того, за даними джерел, проти ухвалення зазначеного законопроєкту підписи серед депутатів Верховної Ради активно «зриває» голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. І є певна кількість «слуг», котрі точно не голосуватимуть.

Далі нам варто звернути увагу на інший аспект: переходи парафій з РПЦ МП в ПЦУ. 24 квітня 2024 стало відомо, що Верховний Суд вперше ухвалив рішення, що визнає законним такий перехід.

Я думаю, що ті, що вже прагнули перейти, вже перейшли. Якщо громада переходить зі своїми служителями, то цей перехід відбувається найспокійнішим, мирним шляхом, менше конфліктів. Якщо десь немає, власне, якихось ініціаторів того переходу, то деколи ті громади переходять за допомогою, скажімо так, людей, які приїжджають і розказують їм, як це зробити перехід.

Заборона РПЦ може змінити релігійний ландшафт в Україні. Прихильники РПЦ можуть переходити до інших православних юрисдикцій або навіть до інших релігійних конфесій. Це може призвести до зміни релігійної мапи країни. Ця ситуація є динамічною і потребує постійного моніторингу, оскільки вона може розвиватися у різних напрямках в залежності від внутрішніх і зовнішніх факторів.

З юридичної точки зору, заборона діяльності будь-якої релігійної організації повинна відповідати Конституції та законам, зокрема принципам свободи совісті та релігійних переконань. Це передбачає дотримання правового процесу і забезпечення можливості для судового оскарження рішень. Залежно від розвитку подій, релігійна ситуація в Україні може продовжувати еволюціонувати. Можуть виникати нові релігійні рухи, групи або організації, які заповнять вакуум, що утворився після заборони РПЦ.

ПЦУ, як нова автокефальна православна церква в Україні, може бачити в забороні РПЦ можливість для зміцнення своєї позиції на релігійному ринку. Зменшення впливу РПЦ може відкрити нові можливості для залучення вірян та розширення своєї діяльності. ПЦУ може сприймати заборону РПЦ як можливість для зміцнення відносин з іншими релігійними групами в Україні та за кордоном. Вона може активно працювати над розвитком міжконфесійного діалогу і співпраці, використовуючи ситуацію для підвищення свого авторитету в релігійних колах. Заборона РПЦ може створити можливості для розширення церковної діяльності ПЦУ в нових регіонах або серед нових груп населення. Це може включати відкриття нових церков, організацію духовних заходів та культурних подій.

Зміни в релігійному ландшафті можуть вплинути на релігійний туризм в Україні. ПЦУ може працювати над розвитком нових туристичних маршрутів і програм для залучення туристів.

ПЦУ може співпрацювати з правозахисними організаціями для забезпечення прав релігійних громад і захисту прав людини. Це може допомогти у створенні позитивного іміджу церкви та сприянні справедливості. Ці аспекти можуть допомогти ПЦУ краще адаптуватися до змінюваної ситуації і ефективно управляти викликами, що постають перед церквою.

Повернемося до основного аспекту нашого нарису. Однак, є серйозні побоювання, що тотальна заборона РПЦ МП в Україні не спрацює. Заборонена сприятиме виникненню підпілля. І це вже відбувається. Так, наприклад, під час повномасштабної війни в одному тільки Львові кількість нелегальних парафій РПЦ «імені Сталіна» зросла з 3 до 36. В багатьох храмах і монастирях на Закарпатті досі поминають у відриту патріарха Гундяєва. Тобто у Нацполіціі та СБУ турбот і турбот явно стане більше.

Треба чітко усвідомити, що клеймо «мучеників» серед МП на території України взагалі не потрібно. Люди повинні самі зрозуміти, що ті попи, які благословляють на вбивства і «побожно» постять у Великий піст або літургію правлять, не факт, що Господу служать. Ось таке усвідомлення відкине віруючих від Москви. Цікаво, чи усвідомлюють прихильники МП, які платять десятину, що ці кошти йдуть у РФ і на зброю?

Заборона РПЦ в Україні, може призвести до нових проблем: куди тоді підуть парафії, монастирі, навіть єпархії РПЦ МП? Дуже незначна їх частина побажає приєднатися до ПЦУ, а інші будуть переходити в інші православні юрисдикції, як, наприклад, в Сербський Патріархат, або в Румунський, або в Антіохійський, тобто в ті структури, які офіційно не визнали ПЦУ. Що ж в результаті? Зміна вивіски – не означає зміни сутності. Іншими словами, попи залишаться на своїх парафіях і точно також, як і до зміни юрисдикції зливатимуть інформацію своїм кураторам в країні-агресорі. Щобільше, після зміни вивіски у них з’явиться більше можливостей дурити своїх парафіян відсутністю зв’язку з Москвою. П’ята колона Кремля так і залишиться п’ятою колоною в Україні. Що ж тоді робити?

Реальних заходів з боротьби з УПЦ МП я бачу дві: люстрацію і проведення розслідувань у найбільш відомих і одіозних представників цього угруповання за звинуваченням у колабораціонізмі тощо.

Розкрию обидва пункти. Про люстрацію зараз багато говориться, але неусім ясно, що це таке. Отже, цей термін позначає обмеження прав та свобод прихильників колишньої влади (чиновників, правозахисників, консультантів і священнослужителів РПЦ МП в Україні в нашому випадку).

Подібне робиться для того, щоб підвищити легітимність нового державного апарату, «очиститися» від впливу застарілих вимог та неправомірної системи життя. Яскравим прикладом люстраційних механізмів можна назвати: «хрущовську десталінізацію», денацифікацію в Західній Європі й так далі. Початок впровадження нових важелів управління знаменується: зняттям недоторканності з колишніх депутатів, чиновницького апарату; відкриттям кримінальних справ за фактом розкрадання, шахрайства, корупції; перевіркою на поліграфі для визначення місцеперебування «державних грошей»; встановленням заборони на ведення певного виду політичної діяльності; обмеженням у професійній діяльності — забороняється займати певні посади та посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю; відгуками політичних та інших привілеїв, які раніше належали фізичній особі за статусом.

Розпад СРСР відкрив дискусії з приводу початку люстрації в Україні. Передбачалося обмежити колишнім партійним комуністам доступ до певних керуючих посад. Але далі законодавчих ініціатив справа не пішла. Після Євромайдану та повалення Януковича у 2014-му році процес люстрації був лише справою часу.

Саме люстрація була однією з головних вимог протестувальників на Майдані та тих, хто потім прийшов до влади на хвилі політичної кризи. Всього за півроку був створений та прийнятий люстраційний закон. Під дії правового акта «про очищення влади» у першу чергу потрапили ті, хто виступав проти Євромайдану і був прихильником Януковича. Шлях до керівних посад їм був закритий на 10 років. При цьому люстрованими виявилися не тільки чиновники, а й співробітники силових структур, які чинили той чи інший тиск на прихильників Євромайдану.

У випадку з РПЦ МП «імені Сталіна» в Україні повинні бути прийняті найжорсткіші заходи. Треба, щоб влада реагувала та притягувала їх до відповідальності, тому що нахабство у них зашкалює. І зараз так маскуються, і почали українською мовою розмовляти, і службу можна ввести українською, а душа тягне за РПЦ МП. Знаю деяких таких попів. Раділи вони, коли був захоплений Крим.

Люстраційні механізми – дуже тонке політологічне поняття. Будь-яке відхилення від рамок перетворює люстрацію в брудний інструмент розборок нової влади з неугодними чиновниками. За останні 40 років у Східній Європі так чи інакше люстрації пройшли в 13 країнах — десь дуже жорстко, десь м’яко і непомітно.

Всі вони володіли декількома основними факторами: гласність, справедливість, індивідуальність покарання. Під гласністю слід розуміти необхідність публічного визнання і каяття тих, кого люструють. Справедливість означає відповідальність за безпідставні звинувачення. Потрібно доводити причетність до злочинів кожної окремої людини, а не влаштовувати масовий політичний терор.

Перейдемо до висновків. Питання про заборону Російської православної церкви (так званої УПЦ) в Україні і має багато аспектів, які потрібно враховувати.

РПЦ є агентом російської державної пропаганди, яка може підривати національну безпеку України. Заборона може бути розглянута як захід протидії впливу держави-агресорки на території України. Під час збройного конфлікту ця церква сприяє поширенню антиукраїнських настроїв серед певних верств населення або навіть організовувати антиурядові акції.

Відомо, що керівництво РПЦ публічно підтримує політику Кремля та навіть висловлює політичні погляди, які можуть суперечити інтересам України. РПЦ має неофіційні або секретні зв’язки з російськими спецслужбами або іншими структурами, які можуть використовувати церкву для досягнення політичних цілей. Якщо такі зв’язки доведені, це може бути вагомим аргументом для заборони.

В умовах конфлікту та нестабільності, релігійні організації у складі РПЦ МП «імені Сталіна» можуть грати роль у загостренні соціальної ситуації. РПЦ, як і будь-яка інша організація, може мати вплив на соціальні настрої. Якщо її діяльність сприяє соціальному напруженню, це може бути причиною для заборони.

РПЦ як релігійна організація отримує фінансову підтримку або інші ресурси від російської держави, що може використовуватись для підтримки антиукраїнської діяльності. Заборона РПЦ має бути спрямована на припинення фінансування та інших ресурсів, які можуть підтримувати агресію проти України, а також служити сигналом для інших країн та міжнародних організацій, що Україна серйозно ставиться до питання національної безпеки і не терпітиме будь-якого зовнішнього втручання.

Більш того, РПЦ має великий вплив на певні верстви населення в Україні. Заборона може бути засобом протидії пропаганді та дезінформації, що розповсюджується через цю організацію. Заборона РПЦ може сприяти укріпленню національної ідентичності та сприяти розвитку незалежної української церкви ПЦУ, яка буде більше відповідати інтересам українського народу.

До цього варто додати, що РПЦ порушує права людей в Україні, підтримуючи антиукраїнські настрої або насильство, це може бути ще однією підставою для її заборони. Звісно, питання заборони релігійних організацій є дуже чутливим і вимагає ретельного юридичного, соціального та політичного аналізу. Важливо також враховувати, як така заборона вплине на права віруючих та загальну соціальну ситуацію.

Попри все це саме заборона РПЦ може бути аргументована необхідністю захистити свободу віросповідання від використання релігійних організацій для підтримки агресії або дезінформації. Якщо організація використовує релігійні переконання для політичних цілей, це може ставити під загрозу основи релігійної свободи. РПЦ МП «імені Сталіна» сприяє соціальному розділенню в Україні, особливо в умовах війни та політичної напруги.

Відсутність фінансової прозорості може стати підставою для припинення діяльності цієї організації. Більш того, діяльність РПЦ МП супроводжується порушеннями правопорядку, такими як організація антиукраїнських акцій або насильства, заборона може бути необхідним кроком для забезпечення громадської безпеки.

Підтримка заборони РПЦ МП та УПЦ може бути частиною ширшої міжнародної стратегії, що направлена на боротьбу з агресивною політикою Росії. Це може допомогти Україні продемонструвати свою рішучість у захисті національних інтересів і відповідати на міжнародній арені.

Заборона РПЦ МП та УПЦ може сприяти розвитку і підтримці ПЦУ, яка орієнтована на українські національні інтереси та незалежність від зовнішніх впливів.

РПЦ впливає на українських громадян через релігійні канали, пропагуючи антиукраїнські ідеї і дезінформацію. Це може загрожувати єдності та стабільності суспільства. Встановлення ефективного моніторингу медіа і інформаційних ресурсів, що контролюються РПЦ МП, може допомогти у виявленні і нейтралізації дезінформації. Саме через це РПЦ підриває національні традиції та ідентичність, через підтримку, яка не відповідає українським культурним і релігійним цінностям. Заборона може стати частиною зусиль з підтримки та розвитку ПЦУ, яка більше відповідає національним інтересам нашої вітчизни.

РПЦ здійснює діяльність, пов’язану з освітою і навчанням, через релігійні школи, семінарії чи інші освітні установи. Іншою мовою, ця діяльність використовує релігійні засади для просування антиукраїнських поглядів або дезінформації, це може стати додатковим аргументом для заборони. А забезпечення моніторингу і контролю за освітніми установами, що належать релігійним організаціям, може допомогти виявити і запобігти можливому впливу на молодь.

У цілому РПЦ МП «імені Сталіна» активно підтримує антиукраїнські акції або порушує права людини, заборона може бути відповіддю на такі порушення.

Заборона цієї організації може бути обґрунтована необхідністю захисту свободи віросповідання від зловживання релігійними інститутами для підриву державного суверенітету та користь окремо взятих громадян. Якщо церква використовує релігійні переконання для просування політичних цілей або маніпуляцій, це може загрожувати основам релігійної свободи.

В контексті міжнародної політики, заборона РПЦ МП може демонструвати рішучість України у захисті національних інтересів і протидії агресії з боку Росії.

Україна може використовувати цей крок як частину ширшої міжнародної стратегії, залучаючи підтримку від міжнародних організацій і партнерів, щоб забезпечити додаткову легітимність та підтримку своїх дій.

Заборона РПЦ МП «імені Сталіна» може бути супроводжена програмами підтримки для тих, хто постраждав від її діяльності. Це можуть бути програми психологічної допомоги, соціальної інтеграції та інші види підтримки. Впровадження таких програм може полегшити соціальні наслідки заборони і допомогти в реабілітації тих, хто відчув негативний вплив релігійних структур, керованих Москвою.

Іншими словами, до перемоги і досягнення релігійної свободи України от Московського патріархату ще далеко, закон не прийнятий, він не відразу буде діяти, МП почне судові тяжби. Процес може затягнутися, а після перемоги шансів здолати їх буде значно менше.

Євгеній Кузнєцов,
історик, голова Союзу воїнів-добровольців