Не кожен в чорній мантії – суддя

В Україні багато років триває реформа судової системи. Яким має бути демократичне правосуддя, як повернути довіру до суддів та — як боротися із адміністративним впливом президентської інституції на суд?

— Пане Ігорю, Ви — відомий в Україні адвокат у галузі кримінального права. На Вашому рахунку безліч резонансних справ, у яких фігурують перші особи країни. Який із кейсів найбільше запам’ятався?

— Мабуть, найбільш цікава і резонансна справа — проти Юрія Луценка. Сам Юрій Луценко людина непересічна, тому й справа проти нього така ж сама. Це була справжня битва, війна проти системи, яка відбувалась на багатьох фронтах. Її можливо було виграти тільки через розуміння суспільства і світової спільноти, що це не кримінальний злочин, а політичне зведення рахунків, намагання знищити опозиційних політиків і демократію в Україні.

— Як війна вплинула на Вашу роботу? Які справи сьогодні домінують?

— Адвокатське об’єднання «Фомін і партнери» стало значно меншим за чисельністю, однак якість ми зберегли.

Справи і далі резонансні, наші опоненти в них — НАБУ, САП, ДБР, Генеральна прокуратура. Не можу сказати, що в кримінальній юстиції щось змінилось на краще. Така ж неповага до прав людини, ігнорування потерпілих… І суди, які все більше не судять, а засуджують.

— Ваш досвід включає спільну з колегами роботу і поза межами України — в Англії, Чехії, Німеччині, Іспанії, Франції, Ізраїлі, відкриті слухання в Європейському суді з прав людини. Законодавство та судочинство якої країни, на Вашу думку, найбільш досконале?

— Як на мене, Україні треба брати найкраще з досвіду європейських країн. Найбільше мені сподобалось в Німеччині, Великобританії. Ключовим є рівність сторін у процесі і повага до прав людини. Також, як на мене, має бути ліквідована стадія досудового розслідування. Є свідки — в суд, є докази — в суд. Якщо спрощено, то такий процес у Німеччині.

— В одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що сьогодні Україна спливає кров’ю своїх дітей, захищаючи демократію для всього світу. Що для Вас означає демократія?

— Це право вибору. Право вибору, де жити, як будувати своє життя, знати, що ти сплачуєш податки на утримання державного апарату, де чиновники працюють на людину, а не на себе чи свого керівника. Велике значення для демократичного устрою має незалежний і справедливий суд. Це єдине місце, де людина може захиститись і вимагати відповідальності для порушників закону.

— Ви займали високі керівні посади в органах судової влади, прокуратури. Що можете сказати про рівень демократії та незалежності там?

— Я не довго працював у владі. Мабуть, це не моє. Маю імунітет до мідних труб та дурних амбіцій. В прокуратурі ніякої демократії не побачив, навіть поряд не стоїть. Це, як на мене, залишки установи радянських часів за своїми принципами і правилами. Взагалі не розумію, як можливо здійснювати захист прав людини на стадії досудового розслідування шляхом процесуального керівництва обвинуваченням. Така собі об’єктивність…

— Яким Ви бачите демократичне правосуддя та демократичне суспільство?

— Демократичне правосуддя — це правосуддя, в якому пряму участь бере народ України. В першу чергу, це суд присяжних, який в порушення Конституції України з 1996 до сьогодні так і не створений. В цьому суді професійний суддя має функції спікера та право негайно припинити процес і виправдати підсудного, якщо його невинуватість для нього є очевидною. Професійний суддя чи присяжний мають бра – ти на себе відповідальність і мати мужність протистояти будь-якому тиску, постановляючи своє рішення ім’ям України.

Щодо демократичного суспільства — вважаю, що ми, громадяни України, побудували суспільство, де є всі демократичні інституції. Треба лише, щоб вони працювали в наших, а не чиїхось особистих інтересах.

— Поговоримо про реформи судової системи, правоохоронних органів, прокуратури, які тривають роками і ніяк не дійдуть до свого логічного кінця. Чому, на Вашу думку, так відбувається?

— Я не впевнений, що у нас в Україні відбуваються якісь реформи судової системи, правоохоронних органів чи прокуратури. Як на мене, просто міняють білих на червоних, створюють якісь міжнародні кадрові комісії, пхають на владні посади своїх людей за будь-якої можливості. Витягують їх незрозуміло звідкіля, часто далеких від розуміння, як працює система і що треба робити. Далі єдиний козир «реформаторів», що цих людей призначили після опитування міжнародних експертів. І що ж змінилось на краще?

Щодо логічного кінця цих реформ, то він вже близько. Багато піару і політики, а законів не знають, не розуміють і не поважають. Відсутній аналіз, що працює добре і не треба його чіпати, що не працює, чи працює недостатньо гарно і тут треба змінювати. Взагалі, незалежна судова влада нікому з «реформаторів» не потрібна.

— Якщо говорити про судову систему загалом, то загальновідомо, що в Україні немає довіри до суддів та судів. Як можна подолати це явище?

— Довіру напрацьовуєш все життя, а втратити її можливо за одну хвилину. Судді — живі люди. Знищуючи довіру до суду, в медіа ніхто зараз не заморочується правдою і фактами, ніхто не несе відповідальності за відкриту брехню і маніпуляції. «Свобода слова»?! Упродовж років виливають бруд на їх голови як за діло, так і у власних інтересах. Судді не захищені, тому вони пристосовуються до існуючих правил системи. Пишуть те, що від них вимагають, втрачають людяність і відчуття справедливості, за можливості компенсують свою тяжку працю незаконними винагородами. Не всі й не завжди, але така наша реальність. Рішення їх в більшості не обґрунтовані, не вмотивовані та не законні. Їх не скасовують, заохочуючи свавілля і безвідповідальність. Звідки взятись довірі?

Як це подолати? Суддя діє від імені Україні, його справедливість і законність є ставленням Держави до своїх громадян. Злочини проти правосуддя мають бути не в самому кінці Кримінального кодексу, а в розділі про державні злочини. За злочини проти правосуддя має бути жорстка відповідальність. Захищаючи суд і суддів, підвищуючи їх авторитет і статус, ми маємо з них вимагати додаткової відповідальності за порушення етичних норм і законів. Для цього нам не потрібні іноземці в комісіях. Наприклад, за наявності повідомлення про отримання неправомірної вигоди, про дії під тиском телефонного права, можливо здійснювати перевірку із застосуванням детектора брехні, а за відмову від такої перевірки суддя має піти у відставку.

Має бути єдина і зрозуміла практика, яка формується Верховним Судом, обов’язкове скасування необґрунтованих рішень і зрозумілі критерії упередженості судді. Суддя у своєму рішенні зобов’язаний мотивовано відповісти на кожен довід захисника та обвинувача, пояснити, чому він обрав доказ одного і відмовив іншому. Мають зникнути з юридичної практики відчуття чи почуття судді в оцінці доказів. Суд не може критично, поетично, чи меланхолічно ставитись до показів свідків, чи висновків експертиз. Один доказ має бути спростований іншим, якщо інший є, чи має бути доведена неправдивість показів свідка, чи експертного висновку. І свідок, і експерт мають надавати пояснення під присягою. Треба ліквідувати державну монополію на проведення криміналістичних експертиз та відомчі інститути. Має з ‘явитися розуміння проблеми, бажання її викорінити та, звісно, якісна професійна робота. Тоді все швидко зміниться.

— Як боротися із адміністративним впливом президентської інституції на суд? Можливо, якісь законодавчі важелі необхідно впроваджувати?

— Не треба звужувати існуючий вплив на судову систему виключно до президентської інституції. Вплив на суддю в будь-який спосіб є злочином проти правосуддя і, відповідно, злочином проти держави. Судова корупція, виражена у застосуванні адміністративного ресурсу, позапроцесуальному впливі обвинувачення і захисту на прийняття того чи іншого рішення, тиску так званої громадськості чи будь-кого іншого, обіцянки швидкого професійного зросту, хабарі, та інші способи впливати на тих, хто уповноважений державою на прийняття рішень, повинні негайно присікатися і мати жорстку реакцію суспільства та правоохоронної системи, безальтернативно високе покарання в незалежності від статусу особи, що вчиняє такі дії, її посади чи будь-чого іншого.

— Ви неодноразово заявляли, що треба терміново змінити кримінальний процес і повернути дослідчу перевірку. Тобто детектив повинен спочатку дивитися, чи є взагалі подія злочину. Потім прокурор має ухвалити рішення про порушення кримінального провадження чи відмову. Поясніть, будь-ласка, свою позицію. Які найперші кроки потрібні для реалізації такої пропозиції?

— Внесення до ЄРДР сьогодні є безконтрольною монополією сторони обвинувачення. Хочуть — вносять, хочуть — не вносять. Закон нахабно ігнорується, заяви потерпілих часто не розслідуються взагалі. Раніше порушення кримінальної справи вимагало попередньої перевірки (наприклад, можливо це пише хвора людина). Приймалось процесуальне рішення відповідальної особи, де описувались приводи та підстави порушення кримінальної справи. Якщо на момент винесення постанови відома особа, яка ймовірно вчинила злочин, рішення приймалось стосовно особи. Відмова в порушенні кримінальної справи процесуальною особою оскаржувалась в суді, що дозволяло здійснювати судовий контроль. Зрозуміло було, хто приймає рішення про початок кримінального переслідування і надалі буде за це нести відповідальність. Ця стара процедура, з моєї точки зору, є більш досконалою ніж та, що існує сьогодні. З практики кримінальної юстиції США треба ще звернути увагу на приватне обвинувачення. Я впевнений, що необхідно надати особі право самостійно захищати свої права як потерпілого, здійснюючи приватне кримінальне провадження.

— Які, на Ваш погляд, законодавчі зміни потрібні, щоб притягувати чиновників за брехню в декларації?

— Є різні аспекти цього питання. Є помилки, є умисне не внесення майна чи доходу у декларацію. Треба розуміти конкретні обставини і лише тоді казати про відповідальність. Як на мене, чиновник має отримати право наймати аудитора для правильного заповнення цих декларацій і його обов’язок — лише надати спеціалісту реальну первинну документацію. Впевнений, що після цього 90% справ зникне з реєстру.

Інтерв’ю опубліковано у виданні FemidaUA.