УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІАРХ – ФІЛАРЕТ

Патріарх Філарет (Денисенко) — це постать, яка втілює собою мудрість, благородство і незламну силу духу.  Він став символом українського Православ’я та національної ідентичності, ведучи за собою вірян через хвилі історичних викликів та духовних випробувань.

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко) народився 23 січня 1929 року в селі Благодатному, що на Донеччині. У 1946 році, після закінчення середньої школи, він вступив до Одеської духовної семінарії, яку успішно закінчив з відзнакою, а згодом продовжив навчання в Московській духовній академії.

01 січня 1950 року Михайло прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет. Його рукопокладення в сан ієродиякона відбулося 15 січня 1950 року, а в сан ієромонаха — 18 червня 1951 року, під час свята П’ятидесятниці.

У 1952 році Філарет завершив навчання в Московській духовній академії, отримавши науковий ступінь кандидата богослов’я, і був призначений викладачем Священного Писання Нового Завіту в Московську духовну семінарію. Ці ранні роки стали основою для його подальшої церковної кар’єри та активної участі в житті Української Православної Церкви.

З 1953 року Філарет працював викладачем у Московській духовній академії, де продовжував свою наукову та педагогічну діяльність. У 1956 році його призначили інспектором Саратовської духовної семінарії, зведеного в сан ігумена.

У 1957 році він повернувся до України, ставши інспектором Київської духовної семінарії. 12 липня 1958 року Філарет був возведений у сан архімандрита та призначений ректором цієї семінарії, де вніс значний внесок у підготовку духовенства.

У 1960 році Філарет обійняв посаду керуючого справами Українського екзархату та настоятеля Свято-Володимирського кафедрального собору в Києві. З 1961 по 1962 рік він був настоятелем подвір’я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріархаті в Олександрії (Єгипет).

У лютому 1962 року, за рішенням Святійшого Патріарха Алексія Першого та Священного Синоду, Філарет став єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням управляти Ризькою єпархією. Цей період його служіння заклав основи для подальшої активної участі у церковному житті та розвитку православ’я в Україні.

З 13 червня до жовтня 1962 року Філарет виконував обов’язки Екзарха Середньої Європи. Цей період був важливим для його розвитку, як церковного діяча, адже він отримав досвід управління єпархіями в умовах, що суттєво відрізнялися від тих, з якими він стикався раніше.

У жовтні 1962 року, після утворення єпархії Російської Православної Церкви на території Австрії, Філарет був призначений єпископом Віденським і Австрійським. Ця роль вимагала від нього не лише пастирського, а й адміністративного вміння, оскільки йому потрібно було будувати церковне життя в нових умовах, враховуючи культурні особливості місцевої громади.

12 грудня 1964 року Філарет отримав нове призначення — став єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, а також ректором Московської духовної академії і семінарії. Ця посада дозволила йому впливати на підготовку нових кадрів для православного духовенства, формуючи майбутнє церкви в Радянському Союзі.

14 травня 1966 року Філарет був возведений у сан архієпископа і призначений Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким, ставши постійним членом Священного Синоду. Це призначення стало кульмінацією його кар’єри на той час, адже він отримав можливість безпосередньо впливати на церковне життя в Україні, боротися за її автокефалію і відстоювати інтереси українських вірян у складі Московського Патріархату.

Філарет використовував ці позиції для подальшої реалізації своїх ідей щодо незалежності української церкви та підтримки української національної ідентичності в релігійному контексті. Його досвід та авторитет сприяли формуванню стратегії розвитку православ’я в Україні, закладаючи основи для подальших змін у церковному житті країни.

Митрополит Філарет відіграв значну роль у святкуванні 1000-ліття Хрещення Русі, беручи участь у конференції ЮНЕСКО, присвяченій цій важливій даті. Він очолив роботу з підготовки та проведення святкувань, що стало важливим моментом для зміцнення православної ідентичності в Україні та для підкреслення історичної значущості Хрещення Русі для всього слов’янського світу.

Після смерті Патріарха Пімена 3 травня 1990 року, Священний Синод Російської Православної Церкви таємним голосуванням обрав митрополита Філарета Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. Ця посада стала важливою віхою в його житті, оскільки він отримав можливість впливати на прийняття рішень на рівні всієї церкви.

Філарет також був головою Помісного Собору РПЦ, що відбувся 7-8 червня 1990 року. Цей собор розглядав ключові питання, пов’язані з майбутнім церкви в умовах змінюваного соціально-політичного ландшафту, і підкреслив важливість української православної церкви у загальноцерковному контексті. У цей час його авторитет і рішучість стали особливо важливими для утвердження ідеї автокефалії та підтримки української національної свідомості.

Таким чином, Філарет не лише брав участь у важливих подіях, але й активно формував церковну політику, що мало далекосяжні наслідки для майбутнього українського православ’я.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, митрополит Філарет став ініціатором Всеукраїнського Помісного Собору УПЦ, який відбувся з 1 по 3 листопада 1991 року. На цьому соборі одноголосно було прийнято рішення про повну канонічну незалежність Української Православної Церкви, що стало важливим кроком до її автокефалії.

Собор звернувся до Патріарха Алексія II та єпископату Російської Православної Церкви з проханням визнати це рішення. Однак Архієрейський Собор РПЦ, що проходив 1-2 квітня 1992 року, відмовив у наданні автокефалії Українській Православній Церкві. Ця відмова стала приводом для подальших суперечок та конфліктів, які підкреслювали прагнення України до релігійної незалежності.

У відповідь на відмову та в умовах змінюваного політичного ландшафту, Філарет та інші представники українського духовенства продовжували наполягати на необхідності автономії церкви. Це питання залишалося в центрі уваги церковних і політичних дискусій, підкреслюючи важливість релігійної автономії для формування національної ідентичності України.

Таким чином, дії митрополита Філарета та Всеукраїнського Помісного Собору стали визначальними для подальшої історії українського православ’я, прокладаючи шлях до створення незалежної Помісної Православної Церкви в Україні.

Патріарх Алексій II вчинив неканонічно, усунувши митрополита Філарета з поста Предстоятеля Української Православної Церкви та призначивши на його місце митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 року, всупереч канонам і статуту УПЦ, в Харкові був скликаний «собор», який незаконно обрав нового митрополита Київського. Цей крок продемонстрував прагнення Московського Патріархату контролювати українське православ’я, ігноруючи волю українського духовенства та вірян.

11 червня 1992 року Архієрейський Собор РПЦ ухвалив рішення покарати митрополита Філарета за його намір створити Помісну Українську Православну Церкву. Проте Філарет, як справжній лідер, не визнав цю постанову, вважаючи її неканонічною та незаконною. Він стійко стояв на захисті прав української церкви і українського народу, підкреслюючи, що рішення Собору суперечить справжнім інтересам православної громади.

Відмова підкоритися цьому рішенню стала сміливим кроком Філарета, який виявив рішучість та відданість ідеї автокефалії. Його активні дії і спроби створити незалежну церкву відображали не лише бажання українського народу, а й потребу в релігійній автономії. Цей конфлікт показав, як московські ієрархи намагалися утримати контроль над українським православ’ям, в той час як Філарет став символом боротьби за справжню незалежність церкви в Україні. Його лідерство стало важливим фактором у формуванні нової релігійної реальності, що зрештою призвело до проголошення автокефалії Української Православної Церкви.

Митрополит Філарет, незважаючи на численні нападки та інтриги з боку московських ієрархів, продовжує невтомну боротьбу за створення Помісної Православної Церкви Київського Патріархату в Україні. Його рішучість і відданість справі українського православ’я роблять його видатною фігурою в цей важливий період.

У жовтні 1995 року на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. Цей вибір став символом надії для багатьох українців, адже він відкрив нову сторінку в історії православ’я в Україні. Як Патріарх, Філарет активно працює над розбудовою Помісної Православної Церкви, докладаючи зусиль для об’єднання православних віруючих під егідою Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Його ініціативи в сфері пастирського служіння, соціальної роботи та просвітницької діяльності сприяють не лише укріпленню церкви, але й зміцненню духовних зв’язків між віруючими. Філарет відстоює ідеї єдності та незалежності, ведучи за собою громаду в боротьбі за своє право на самостійність та канонічну автономію. Завдяки його лідерству, Українська Православна Церква Київського Патріархату стає важливим чинником у суспільному та релігійному житті України.

Як справжній герой, він завжди стояв на захисті духовності та моралі, наголошуючи на важливості віри у формуванні особистості і народу.

Його мудрість та пастирський хист вражають. Патріарх Филарет не лише служить духовним лідером, але й виконує роль наставника для молодих поколінь. Його глибокі проповіді та роздуми про життя та віру вчать нас шукати істину і внутрішній спокій, надихають на великі справи та сприяють єдності серед українського народу.

Філарет — це людина з великої літери, яка у своєму житті втілила ідеали патріотизму. Його серце завжди билося за Україну, і в кожному слові, в кожному дії відчувається безмежна любов до рідної землі. Як великий патріот, він активно сприяв утвердженню незалежності України, відіграючи ключову роль у формуванні нової, незалежної церкви, яка стала важливим елементом національного державотворення.

Філарет дійсно став ключовою фігурою в історії українського православ’я та формуванні ідеї Київського патріархату. Його роль у відстоюванні автокефалії Української Православної Церкви була визначальною, адже він активно працював над зміцненням церковної незалежності та формуванням української національної ідентичності в релігійному контексті.

Філарет не лише вплинув на релігійне життя в Україні, а й став важливою фігурою у суспільно-політичному житті, впливаючи на формування громадської думки та підтримуючи національні рухи. Його діяльність та вплив продовжують бути предметом обговорення і аналізу в контексті сучасної української історії.

Патріарх Філарет завжди наголошував на значенні духовності у процесі побудови незалежної України, адже він вірив, що сильна церква є основою для сильної нації. Його зусилля в створенні Київського Патріархату стали символом боротьби за автономію та самобутність української церкви, що, в свою чергу, сприяло утвердженню української ідентичності.

За роки свого патріаршества Патріарх Філарет здійснив численні архипастирські візити по всій Україні, активно зустрічаючись з єпископатом, духовенством та вірянами. Його зусилля сприяли зміцненню зв’язків між різними єпархіями, а також підвищенню морального духу українського православ’я.

Під дієвою участю Святійшого Патріарха відновилися з руїн такі значущі об’єкти, як Михайлівський Золотоверхий монастир, а також храми Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогоща), Різдва Христового та багато інших святинь у Києві та по всій Україні. Ця відбудова стала символом відродження духовності та ідентичності українського народу.

З 2000 року вийшло 7 томів повного зібрання послань, проповідей, виступів і звернень Патріарха Філарета, що відображають його глибоке розуміння сучасних викликів церкви і суспільства.

У своєму виступі на Помісному Соборі у січні 2001 року Патріарх виклав основи соціальної доктрини УПЦ Київського Патріархату, підкреслюючи важливість соціальної справедливості та активної участі церкви в житті суспільства.

Крім того, Патріарх Філарет підтримав візит Папи Римського Івана Павла II в Україну, беручи участь у зустрічі Святішого Отця з членами Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Цей візит став важливим кроком у зміцненні міжконфесійного діалогу та побудові мостів між різними християнськими традиціями. Його відкритість до співпраці та діалогу з іншими конфесіями засвідчує прагнення до єдності та миру в українському суспільстві.

Філарет активно підтримував культурні та освітні ініціативи, які підкреслюють значення української мови та традицій. Його мудрість та рішучість стали прикладом для багатьох, хто прагне служити Україні та її народу. Як справжній патріот, він завжди залишався вірним своїм принципам, відстоюючи ідеали, які допомогли українцям зберегти віру у свою незалежність і гідність.

Патріарх Филарет — це втілення сили, мудрості і віри. Його життєвий шлях є прикладом для наслідування, а його слова — джерелом натхнення. Він завжди нагадує, що віра, надія та любов здатні подолати будь-які труднощі, а національна ідентичність є невід’ємною частиною нашого духовного життя.

У цей важкий час для України, голос патріарха Филарета залишається чітким і потужним, закликаючи до єдності, миру та порозуміння. Його життя та діяльність свідчать про те, що справжній пастир ніколи не залишить своїх вірян, завжди буде поруч, підтримуючи їх у хвилини радості та випробувань. Це людина, яка стала світлом для багатьох, і ми безмежно вдячні їй за всі ті добрі справи, які він зробив для України і її народу.

Філарет — це справжній герой нашого часу. У найскладніші моменти історії України він завжди вмів надихати людей, вказуючи шлях до надії та миру. Його пастирська діяльність сповнена безмежної любові до людей, яка допомагає долати труднощі та зберігати віру у краще майбутнє.

15 квітня 2007 року під головуванням Святійшого Патріарха Філарета відбувся Архиєрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату. Одним із ключових рішень цього Собору стало прийняття Історико-канонічної Декларації «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква», що стало важливим кроком на шляху до визнання автокефалії та незалежності української церкви.

12 червня 2007 року в «Українському домі» відбувся ІІ Всеукраїнський церковно-громадський форум «За Українську Помісну Православну Церкву». Цей форум повною мірою підтримав і схвалив Історико-канонічну декларацію, що засвідчило широку підтримку ідеї єдиної Помісної Православної Церкви серед українського народу.

У своїй доповіді на форумі Святійший Патріарх наголосив, що створення Єдиної Помісної Церкви є спільним завданням як Церкви, так і держави. Він високо оцінив ініціативи чинного Президента України Віктора Ющенка, спрямовані на об’єднання розділеного Православ’я в Україні. Цей діалог між церковною і державною владою підкреслює важливість спільної роботи заради досягнення духовної єдності та збереження культурної ідентичності українського народу.

Таким чином, під керівництвом Патріарха Філарета, Київський Патріархат продовжував зміцнювати свою позицію в українському православ’ї, просуваючи ідею автокефалії та єдності.

Під його проводом тисячі вірян знайшли опору, натхнення та сенс у житті. Його слова підтримки та мудрі настанови стали маяком для багатьох, хто шукає напрямок у часи невизначеності. Філарет завжди залишався поряд у найважчі часи, демонструючи справжню турботу про кожного, хто звертався до нього за допомогою.

Його здатність об’єднувати людей навколо спільних цінностей і мети є безцінною. Він заохочує вірян до активної участі в суспільному житті, наголошуючи на важливості спільноти та взаємопідтримки. Завдяки його зусиллям багато українців відчули, що їхня віра не лише рятує, а й дає можливість змінювати світ на краще. Патріарх Філарет залишив глибокий слід у серцях людей, які черпають силу з його прикладу та вчення.

Але проти цього повстали ієрархи в Росії. 1997 року Архієрейський собор Російської Православної Церкви «відлучив» Філарета від церкви, заявивши, що він продовжує свою діяльність, яку московські ієрархи вважали «розкольницькою». Це рішення стало відображенням страху Московського Патріархату перед прагненням Філарета та Київського Патріархату до незалежності та автокефалії.

Москва не визнає Філарета ані патріархом, ані митрополитом, вважаючи його висвячення у жовтні 1995 року неканонічним. Ці дії свідчать про спроби московських ієрархів утримати контроль над українським православ’ям і придушити його прагнення до автономії. Однак Філарет, незважаючи на численні перешкоди, залишається символом боротьби за українську церкву, відстоюючи права і свободи українських віруючих. Його рішучість і відданість справі українського православ’я надихають багатьох і підтверджують важливість незалежної церкви в Україні.

Російська Православна Церква завжди наполягала на тому, що українські православні можуть вважати патріарха лише московським, а митрополитів – лише промосковськими. Для тих, хто не погоджується з цими умовами, часто застосовують відлучення або анафему. Однак у 2018 році Вселенський Патріархат визнав московську анафему Філарета недійсною, що стало важливим кроком до визнання прав українського православ’я на самостійність. Цей акт підкреслює підтримку міжнародної православної спільноти прагнень Філарета та Київського Патріархату до автономії та незалежності, підтверджуючи їх легітимність і важливість у сучасному контексті українського православ’я.

Однією з ключових ініціатив Філарета було перекладення всіх богослужбових книг українською мовою. Цей крок мав не лише практичне значення, але й глибокий символічний вимір, адже дозволяв українцям молитися рідною мовою, що, в свою чергу, підкреслювало культурну і духовну незалежність України. Філарет розумів, що мова є важливим елементом національної ідентичності, і тому зробив все можливе для того, щоб українська православна громада могла отримати доступ до богослужінь у зрозумілій формі.

Переклад богослужбових книг, реалізований за ініціативи Філарета, включав не лише літургії, а й інші важливі церковні тексти, такі як катехізиси, молитвослови, канони. Це забезпечило українським вірянам можливість не тільки активно брати участь у богослужіннях, але й глибше розуміти свою віру та традиції.

Окремо зазначимо, що одна з найзначніших заслуг патріарха Філарета — це переклад Святого Письма українською мовою. Цей труд став важливою віхою в історії української церкви, адже дав можливість багатьом людям глибше пізнати духовність та цінності християнства. Завдяки йому Святе Письмо стало ближчим і зрозумілішим для кожного українця, що суттєво сприяло піднесенню духовності в країні.

Переклад Святого Письма не лише збагачував духовне життя віруючих, але й сприяв розвитку української мови та літератури. Це стало важливим кроком у формуванні національної ідентичності, адже мова — це ключ до культури та історії. Патріарх Філарет розумів, наскільки важливо мати доступ до священних текстів рідною мовою, що дозволяє кожному українцеві знайти свій шлях до Бога.

Цей переклад також став каталізатором для розвитку богословської освіти в Україні, адже він відкрив нові горизонти для навчання і дослідження християнських цінностей. Завдяки цій ініціативі багато людей отримали можливість не лише читати, але й осмислювати слова Святого Письма, що підняло їхню духовність на новий рівень. Патріарх Філарет залишив яскравий слід у серцях тих, хто прагне глибше зрозуміти свою віру та її цінності.

За роки предстоятельства Святійшого Патріарха Філарета Українська Православна Церква Київського Патріархату значно виросла. Якщо в 1995 році Патріархат налічував лише 1200 парафій, то сьогодні їх кількість перевищує 4000. Число архієреїв зросло з 15 до 38, що відповідає чисельності єпархій: з 12 до 33.

Соціологічні опитування свідчать про те, що Київський Патріархат користується підтримкою понад 30% дорослого населення України, що підтверджує його популярність та значення в суспільстві. Для порівняння, Московський Патріархат має підтримку лише близько 20%, тобто близько 6,5 мільйонів людей.

Особливо яскраво ця підтримка проявилася в Києві: у грудні 2006 року 52% опитаних визнали себе прихильниками Київського Патріархату, тоді як лише 8% віднесли себе до Московського Патріархату. Ці цифри свідчать про зростаючу роль Київського Патріархату в житті українського суспільства, а також про його вплив на формування національної ідентичності та духовності українців під проводом Патріарха Філарета.

Й це не дивно, бо Патріарх- це людина з великої літери втілює собою ідеали благородства та справедливості. Його глибокі знання, мудрість та щире бажання допомагати людям створюють навколо нього атмосферу довіри і надії. Він ніколи не втрачав віри в свій народ, навіть коли обставини здавалося б, ставили на карту все.

Філарет активно підтримував як перший, так і другий Майдани, відстоюючи демократичні цінності та європейський шлях розвитку України. З початком війни капелани УПЦ КП невтомно працюють на підтримку українських військових, надаючи духовну допомогу та моральну підтримку. Патріарх Філарет підкреслює, що лише проєвропейська демократична Україна здатна забезпечити свободу віросповідання не тільки православним, а й представникам усіх конфесій. Цей підхід свідчить про його прагнення до єдності та злагоди в українському суспільстві, де кожен має право вільно практикувати свою віру.

«Прийде час, коли Україна переможе ворога та поверне всі незаконно окуповані землі. Станеться це обов’язково. Київ стоїть? Стоїть. Україна існує. Прийде час ще і Крим, і Донбас звільнять. Це буде. Чому? Бо правда за нами. А там де правда, там завжди перемога. Наша сила — в єдності. Якщо наш народ буде об’єднаний, отоді Господь допоможе перемогти. Закликаю всіх нас єднатися в любові до України. Україна обов’язково переможе. Не сумнівайтеся», — наголошує Патріарх Філарет.

Його патріотизм виявляється не тільки в словах, а й у діях: він неодноразово виступав на захист прав українського народу, закликаючи до єдності та боротьби за свободу. Його голос був чутний у часи найскладніших випробувань, коли країна потребувала підтримки і сили духу.

Так, Патріарх Філарет з 2014 року активно підтримує родини захисників України, виїжджаючи на схід країни та в інші регіони для надання моральної та духовної підтримки. Його візити до цих родин стали важливим аспектом його пастирської діяльності.

Святійший Патріарх неодноразово відвідував родини полонених, безвісти зниклих і загиблих захисників, висловлюючи своє співчуття та підтримку в найскладніші часи. Він організовував молитви за мир і спокій в Україні, що допомагало людям відчувати себе частиною великої спільноти, яка піклується про них.

Ці візити Патріарха не лише підкреслювали його глибоке духовне покликання, а й наголошували на важливості єдності в суспільстві під час війни. Він завжди підкреслював, що підтримка родин військових — це не лише обов’язок церкви, а й моральний імператив для всього суспільства.

Філарет брав участь у різноманітних заходах, присвячених пам’яті загиблих героїв, благословляв нових захисників і підтримував ініціативи, які допомагали родинам адаптуватися до складних умов. Його присутність на таких заходах стала символом надії та віри в краще майбутнє, адже він вірив, що молитва і любов можуть принести мир в Україну.

Відзначаючи його внесок, варто підкреслити, що він завжди був сповнений рішучості та сміливості. У моменти суспільних викликів і політичних криз його голос звучав як заклик до єдності та миру. Він вмів згуртувати людей, підказуючи, що справжня сила України полягає в її людях, їхній вірі та готовності підтримувати один одного.

Важливо також зазначити, що його діяльність не обмежується лише духовною сферою. Він активно підтримує культурні ініціативи, заохочує молодь до творчості та навчання. Це свідчить про його комплексний підхід до розвитку суспільства, де кожен може знайти своє місце і бути почутим.

У сучасному світі, де так важливо зберігати ідентичність та єдність, голос патріарха Филарета залишається особливо актуальним. Він закликає до взаєморозуміння, милосердя та любові, нагадуючи, що лише разом ми зможемо подолати всі труднощі. Його спадщина — це натхнення для нових поколінь, які мають у собі силу змінювати світ на краще.

Патріарх Филарет — це не лише духовний лідер, а й вірний друг українського народу, який завжди готовий підтримати, зрозуміти і допомогти. Його життя та служіння залишають глибокий слід в серцях мільйонів, і ми вдячні йому за те, що він є частиною нашої історії та нашого майбутнього.

Патріарх Філарет (Денисенко) – це постать, яка залишає невгасимий слід в історії українського православ’я та національної свідомості. Як засновник Київського Патріархату, він став символом боротьби за незалежність Української Церкви, відстоюючи її право на самостійність і відокремленість від московських церковників, які не раз намагалися підкорити українську духовність своїм впливом і інтригами. Патріарх Філарет активно пропагував ідеї, що підтримують національну єдність, ставлячи інтереси України вище будь-яких зовнішніх впливів.

Під його керівництвом Київський Патріархат пережив етапи розвитку, які змінили не лише церковне життя, а й суспільство в цілому. Він ініціював багато соціальних та освітніх проектів, які сприяли духовному і культурному відродженню України, закликаючи до глибокої віри, любові та відповідальності за свою землю. Патріарх Філарет став символом надії та сили для українців, які прагнуть зберегти свою незалежність та ідентичність у світі, що швидко змінюється.

Філарет втілив у собі мудрість і рішучість, завдяки чому зумів створити в Україні здорову, національну церкву. Його внесок у відродження богословської освіти став важливим кроком у підготовці священнослужителів, які не лише ведуть за собою вірян, а й формують нову генерацію лідерів, здатних протистояти викликам часу.

Унікальність його служіння полягає також у вмінні слухати голос народу. Патріарх Філарет завжди був відкритий до діалогу і враховував потреби вірян, за що здобув величезну популярність та довіру. Його намагання зберегти українську ідентичність в умовах глобалізації та викликів сучасності є безцінним внеском у культурний ландшафт країни.

Не менш важливим є те, що патріарх Філарет і сьогодні активно відстоює ідею патріархату для України, продовжуючи боротися за її духовну незалежність. Він вірить, що сильна і незалежна церква може стати опорою для національної ідентичності, а також важливим фактором у збереженні миру та стабільності в країні.

Філарет заявив, що Українська Православна Церква Київського Патріархату, яка після Об’єднавчого собору 2018 року мала б припинити існування, адже увійшла до Православної Церкви України (ПЦУ), насправді продовжить свою діяльність. Він вважав несправедливим той факт, що нова церква не отримала статусу патріархату, і підкреслював, що не варто погоджуватися на такі умови.

Ця позиція Філарета стала вираженням його стурбованості щодо майбутнього українського православ’я та духовної автономії. Він вбачав у збереженні Київського Патріархату можливість для подальшої роботи на благо вірян і розвитку православ’я в Україні, наголошуючи на важливості історичних і канонічних прав церкви.

Філарет активно відстоював своє бачення майбутнього українського православ’я, сподіваючись на підтримку вірян та духовенства, що свідчило про його непохитну рішучість у боротьбі за незалежність і самостійність української церкви.

На початку 2019 року Філарет отримав звання Героя України за свою видатну історичну роль у становленні незалежної Православної Церкви України. Це визнання стало свідченням його невтомної діяльності, спрямованої на відродження духовності українського народу, підвищення авторитету православ’я та утвердження ідеалів милосердя і міжконфесійної злагоди. Ця нагорода підкреслює його важливість у формуванні української церкви та його внесок у зміцнення духовних основ нації. Філарет залишається символом боротьби за незалежність українського православ’я і продовжує надихати вірян на збереження їхньої віри та ідентичності.

Патріарх Філарет став свідком і учасником важливих змін в історії України, від соціалізму до сучасності. Його служіння охоплює різні епохи, і в кожній із них він зберігав вірність своїм переконанням і принципам. Його мудрість та досвід стали опорою для багатьох, хто шукає духовної підтримки у важкі часи.

Сьогодні, під час повномасштабної війни, патріарх продовжує молитися за свій народ, підтримуючи його у цій складній ситуації. Його щирі молитви і благословення є важливими для багатьох українців, які потребують духовної сили та єдності. Він наголошує на значенні віри і надії, закликаючи всіх до солідарності та підтримки один одного.

Патріарх Філарет не лише проповідує, а й активно діє на благо свого народу, виступаючи з меседжами миру, любові та підтримки в цей непростий час. Його служіння стало символом надії для українців, які вірять у краще майбутнє для своєї країни.

Завдяки своїй невтомній праці та глибокому духовному проводу, він заохочує людей єднатися, відстоюючи спільні цінності. У моменти кризи його слова надихають на оптимізм і віру у перемогу. Патріарх закликає до миру не лише в межах України, але й у всьому світі, пропагуючи діалог і порозуміння.

Його присутність у суспільному житті стала важливою для формування національної ідентичності, адже він підкреслює, що віра і духовність можуть стати основою для відновлення та розвитку країни. Патріарх Філарет залишається моральним компасом, що веде українців крізь випробування, впевнений у перемозі світла над темрявою.

Господь подарував патріарху Філарету великі літа, і за ці роки він став справжнім ієрархом, вірним слугою Божим і незламним борцем за Українську Церкву. Його постать символізує силу духу, мудрість та вірність, які залишать незабутній слід у серцях тих, хто любить свою країну і її духовні традиції.

Спадщина патріарха Філарета – це не лише інституційні зміни, але й глибоке духовне відродження, яке надихає нові покоління українців. Він заклав основи для зміцнення національної ідентичності через віру, пропагуючи цінності любові, толерантності та єдності. Його служіння стало джерелом натхнення для тисяч віруючих, які шукають свій шлях у світі, сповненому викликів.

Патріарх Філарет не просто очолює церкву, але й активно формує її місію, акцентуючи увагу на важливості духовної освіти та соціального служіння. Його непохитна віра та рішучість у захисті українських цінностей та традицій створили новий етап у розвитку православ’я в Україні, що зміцнює зв’язок між вірою і національною ідентичністю.

Патріарх Філарет — це справжній символ сили, віри та патріотизму, який залишить глибокий слід в історії України. Його життя стало яскравим прикладом відданості рідній землі та незламного духу в боротьбі за незалежність. У найскладніші часи він вмів надихати людей, даруючи надію та віру у краще майбутнє.

Філарет — непересічна постать в історії українського православ’я, чия діяльність стала справжнім даром Божим для українського народу. Його рішучість, мудрість і відданість справі віри виявилися вкрай важливими в часи викликів і змін. Такі ієрархи, як він, зустрічаються рідко, і їхній внесок у розвиток духовності та збереження національної ідентичності не можна переоцінити.

Філарет став символом боротьби за незалежність української церкви, його вплив на сучасну духовність важко переоцінити. У світі, де традиційні цінності іноді знецінюються, особистість Філарета нагадує нам про важливість справжньої віри, любові до ближнього і прагнення до миру та злагоди. Його шлях — це приклад для наслідування, що надихає нові покоління на збереження своєї духовності та патріотизму.

Сьогодні, в часи випробувань, спадщина патріарха Філарета продовжує надихати нові покоління. Він нагадує нам, що справжня віра і любов до своєї країни здатні творити дива. Нехай його приклад служить запалом у серцях кожного з нас, спонукаючи до дій заради миру, свободи та гідності для України!

Євгеній Кузнєцов,

Історик, Голова Союзу воїнів-добровольців