ФСБ-шна грантоїдка з Парижа

Як відомо, на росії  виділяють гранти не на реальну науку, а на політично і їм стратегічно важливі проекти. З цією метою долучають до справи деяких «науковців». Однією з таких діячок є Віра Георгіївна Ченцова, яка протягом багатьох років (особливо в період, як гібридної, так й повномасштабної , війни намагається встановити зв’язки з науковими та видавничими колами України).

Грантоїдка, яка відома своєю «всеядністю» та «багатовекторністю». Вона, громадянка російської федерації, в даний час проживає в Парижі, числиться/працює в близько-церковній структурі. Координаторка «Афонського товариства» по дальньому зарубіжжі, залучаючи до нового проекту зарубіжні проросійські бутафорські, скоріше за все керовані ФСБ, спільноти, замасковані також під науково-громадські товариства: «Centre d’histoire et de civilisation de Byzance – Orient et Méditerranée» (Париж), «Friends of Mount Athos» (Оксфорд), «Insieme per Athos / Together for Athos» (Рим), Центр історії та цивілізації Візантії – Схід і Середземномор’я (Paris), «Friends of Mount Athos» (Oxford), «Insieme per Athos / Together for Athos» (Rome) Чи не має гри у високу науку?

Так, ось саме ситуація з Вірою Ченцовою, яка координує проросійські організації та бере участь у проекті «Афонського товариства», де активно залучаються організації, виглядає дуже підозріло з точки зору національної безпеки України. Особливо якщо врахувати її громадянство Російської Федерації, працю з проросійськими церковними та науковими структурами в Європі та участь у проектах, що можуть бути частиною війни Росії проти України.

Мадам Віра координує організації, що на перший погляд мають академічний або культурний характер, але насправді можуть використаються для здійснення м’якої сили, прикриваючись культурними ініціативами. Дійсно, ці структури виглядають як «науково-громадські товариства», однак важливо звернути увагу на те, що так зване «Aфонське товариство» є частиною грецької православної традиції, а під цим прапором можуть здійснюватися спроби лобіювати інтереси Московського Патріархату, який має тісні зв’язки з російськими спецслужбами.

Ситуація з Вірою Ченцовою заслуговує на пильну увагу з огляду на її діяльність, що має явний проросійський характер та може нести загрозу національній безпеці України. Розкриємо цю тему більш детально. Проект «Афонське товариство», що позиціонується як складова грецької православної традиції, може використовуватися для просування інтересів Московського Патріархату. Як відомо, ця релігійна інституція має тісні зв’язки з ФСБ та активно підтримує геополітичні цілі Кремля.

Академічний чи культурний характер організацій, з якими працює мадам Віра,  лише на перший погляд видається нейтральним. Насправді такі структури стали знаряддям реалізації м’якої сили, спрямованої на формування проросійських наративів, або інструментом війни, прикриваючись науковими чи культурними ініціативами.

Особливої уваги потребує діяльність так званих «науково-громадських товариств», які через свою зовнішню академічну оболонку можуть використовуватися для впровадження пропаганди, інформаційних атак чи інших підривних дій. Під егідою «Афонського товариства» може здійснюватися лобіювання інтересів Росії в Європі, зокрема через приховану підтримку Московського Патріархату в його зусиллях поширити вплив на православний та не лише світ. Такий підхід є частиною ширшої стратегії, спрямованої на закріплення присутності російської «м’якої сили» в міжнародному середовищі.

Таким чином, участь мадам Ченцової у цих проектах та її діяльність у структурі, яка потенційно пов’язана з російськими спецслужбами, становлять ризик для інформаційної безпеки та міжнародного іміджу України.

Під виглядом наукових досліджень з історії, культури та релігії можна просувати не тільки пропагандистські, але й політичні наративи в інтересах Росії, що підривають єдність України та її політичну орієнтацію на НАТО.

Враховуючи структуру таких організацій і їхній фокус на релігійних та культурних питаннях, вони можуть бути інструментами для здійснення культурної та ідеологічної експансії Росії, особливо через релігійні інститути. Відомо, що в Росії активно використовують такі церковно-діяльні проекти як засоби впливу на іноземні уряди та суспільства, що не підкоряються офіційному політичному курсу Кремля.

ФСБ РФ має розгалужену мережу агентів впливу у всіх сферах — від науки до культури. Ці «культурні інститутки» можуть бути прикриттям для діяльності, яка насправді спрямована на збір розвідданих, вплив на інтелектуальні еліти та підтримку проросійських політичних настроїв в інших країнах, в тому числі в Україні.

Відповідно є велика підозра, що саме  мадам Віра Ченцова є частиною більшої мережі осіб, які працюють під прикриттям релігійних ініціатив (наприклад, діяльність «Афонського товариства»). Релігійна сфера є дуже чутливою і важливою для війни, особливо в країнах з багатою історією християнської спадщини, як Україна. Проросійська діяльність, яка просуває інтереси Московського Патріархату або політичні амбіції Кремля, часто буває замаскована під релігійні чи культурні проекти.

Враховуючи, що її робота має явно проросійську орієнтацію і фокусується на історичних, релігійних та культурних питаннях, можна стверджувати, що такі організації можуть бути частиною «м’якої сили», яку Росія активно використовує для просування своїх геополітичних інтересів.

Це може включати як фальсифікацію історії (зокрема в контексті православної релігійної спадщини та міжцерковних відносин), так і спроби послабити національну ідентичність в Україні, підриваючи її зв’язки з Європою та національні інтереси.

Перейдемо до більш детального розгляду  її  діяльності, яка може бути спрямована проти інтересів України.

1 грудня 2022 року, під час гарячої фази війни в Україні, було запрошено Віру Ченцову, російську громадянку,  для проведення відкритої лекції до Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка; а це відбулося у той час, коли українська Сумщина стала атакою для численних російських ракет.  Це викликало неабияке обурення серед громадськості та влади, оскільки така ситуація в умовах війни порушує низку важливих принципів безпеки та національної оборони.

Запрошення Ченцової для проведення лекції в умовах війни викликає серйозні питання щодо державної безпеки та цілісності національних інститутів, особливо у прикордонних з країною-агресоркою регіонах,  де й без того багато сепаратистів. Більш того: її присутність на такому заході може бути використана для збору розвідданих, впливу на громадську думку, чи навіть для пропаганди на користь агресора. Особливо це важливо в контексті діяльності вищих навчальних закладів, які повинні бути осередками національної безпеки та інтелектуальної незалежності, а не сприяти іноземному (особливо російському) втручанню.

Таке запрошення може свідчити або про недооцінку ризиків з боку організаторів, або про зловмисне використання навчальних закладів як інструменту для реалізації політичних та інформаційних цілей ворога.

А це вже порушення кримінального кодексу України:

Стаття 111 КК України: Якщо Віра Ченцова  імовірно  пов’язана з іноземними спецслужбами, запрошення її на таку лекцію може бути кваліфіковане як підтримка чи допомога ворожим силам на території України, що є прямим порушенням цієї статті. Державна зрада включає в себе не лише діяльність на користь ворога, а й пропагандистські заходи, які можуть підривати моральний дух та стабільність держави в умовах війни.

Стаття 113 КК: ми не можемо повністю виключити  діяльність мадам Віри  у зборі інформації, навіть в рамках лекції, а це може підпадати під визначення шпигунства. В цьому випадку можуть бути порушені норми щодо захисту державної таємниці і недопущення доступу до важливої інформації.

Стаття 436-1 КК: У випадку, якщо під час лекції виявиться, що мадам Віра здійснювала пропаганду на користь країни-агресора або сприяла поширенню її ідеології, це може бути кваліфіковано як пропаганда війни. Оскільки на той момент війна була в активній фазі, подібна діяльність може мати серйозні наслідки.

Стаття 109 КК: в тому випадку (а це досить імовірно), якщодіяльність Ченцової була націлена на сприяння поділу країни або підриву її територіальної цілісності (наприклад, через пропаганду сепаратизму чи підтримку незалежних «республік»), це також може підпадати під порушення цієї статті.

Запрошення такої особи на публічний захід в умовах війни може спричинити серйозні правові та безпекові наслідки. З огляду на цю ситуацію, в Україні повинна бути проведена ретельна перевірка цієї особи, щоб уникнути потенційних загроз державній безпеці.

Це далеко не останній візит закордонної грантоїдки в Україну. Варто зазначити й те, що Віра Георгіївна Ченцова була на конференції 31 січня 2019 року в Києві, присвяченій подіям 1686 року, коли москалі за хабар купили київську митрополію; саме події того часу дали підставу для Томосу про українську автокефалію. Що найбільше викликає підозри: вона всього лише кандидат наук (яких там, як собак нерізаних), колишня співробітниця погано фінансованого академічного інституту, а живе дуже розкішно.  Її книги (цілком традиційні за тематикою, бо глибини аналізу та якось відкритів там ми не побачимо) виходять великими тиражами. У той час як реальні вчені живуть  досить скромно, а  щоб випустити монографію довго збирають гроші.

Ченцова, яка не була відома особливими науковими досягненнями, але вона отримує значне фінансування на видання своїх праць та великі тиражі книг, це може свідчити про певні позаакдемічні канали підтримки – відомо звідкіля це все, прошу панство, скоріше за все (бо це поки що не доведено) з боку іноземних структур, зацікавлених у просуванні певних ідей, які збігаються з їхньою політичною чи ідеологічною метою.

Водночас науковці, які працюють у схожих напрямках і мають дійсно вагомі досягнення, часто стикаються з труднощами у публікаціях через відсутність фінансування або адміністративної підтримки. Це створює певну асиметрію в академічному середовищі, де низькопрофільні, але добре профінансовані особи можуть отримувати більшу увагу, ніж їхні колеги, що реально працюють в інтелектуальній сфері.

Так ось,  Ченцова брала участь у конференції, присвяченій подіям 1686 року, які стали основою для Томосу про українську автокефалію. Сама тема є надзвичайно чутливою для української історії, оскільки прямо стосується церковної незалежності та національної ідентичності України в контексті впливу Росії, яка протягом століть намагалася втримати Україну в межах своєї сфери впливу, зокрема через церковні структури. Ця тема досить велика, має багато підводних течій та каменів, тому зараз ми її у деталях розглядати не будемо. Але є ризик, що відривавшись від Росії Україна та її церковні структури можуть потрапити в іншу залежність, а цьому сприятимуть різного роду провокатори. А кому це на руку- це зовсім інша історія великої багтоходівки.

Якщо Ченцова є проросійською публічною постаттю (а це зрозуміло у цілому), то її участь у конференції на таку тему може бути спробою підриву національних ідеалів та легітимізації російських інтересів у внутрішніх справах України, зокрема в релігійній сфері.

Подібні наукові заходи можуть слугувати прикриттям для просування ідеологічних поглядів, зокрема для розмивання української ідентичності та виправдання російського впливу через історичну наративність, а також збору інформації для цькування українських патріотів. Пропаганда таких ідей в наукових колах може мати потужний вплив на суспільство.

В умовах війни, зокрема під час гарячої фази війни між Росією та Україною, навіть малопомітні наукові ініціативи можуть мати великий вплив на громадську думку, а тому їх використання в рамках інформаційних або гібридних війн стає особливо небезпечним.

Залучення науковців чи публічних осіб з сумнівною репутацією в таких заходах може бути частиною спроби зсунути національний дискурс у напрямку, який вигідний агресору, при цьому прикриваючи це «науковістю» та «нейтральністю».

Якщо Ченцова має такі великі тиражі книг і публікацій, це може свідчити про певну «підтримку» з боку зовнішніх чи сумнівних джерел, які не є частиною звичайного академічного процесу. В академічному середовищі монографії, особливо в гуманітарних науках, часто публікуються за рахунок індивідуальних зусиль науковців, що не мають фінансової підтримки. Якщо ж у випадку Ченцової видання може фінансується великими ресурсами або здійснюється через особливі канали, це може бути індикатором неприродного впливу на науку. Пропагування наукових праць або участь у міжнародних конференціях у ситуаціях, коли особа має сумнівну репутацію або певні політичні інтереси, може бути використано для зміни наративів у публічному просторі або навіть для збору інформації в інтересах агресора.

Ситуація з Вірою Ченцовою — це складний випадок, який потребує ретельного вивчення, бо вся її діяльність може бути трактована, як численні спроби російських сил вплинути на українське суспільство через наукові заходи, пропаганду та інші інструменти. На жаль, в умовах повномасштабної війни, таке явище стає досить типовим, а треба бути обережними, оцінюючи дії осіб, що можуть бути причетні до зовнішньої пропаганди т/або розвідки.

У той час, як її регулярні поїздки по «Європах» можуть вказувати на наявність значних фінансових джерел, питання залишається: звідки гроші? Чи може це бути покрито приватними фондами? Теоретично, так. Однак ми маємо справу з ситуацією, коли така активність не корелює з її академічними досягненнями чи реальним статусом в науковому середовищі. Тому підозри, що за її подорожами та «науковою діяльністю» стоять інші структури (зокрема російські, з певною політичною мотивацією), цілком обґрунтовані.

Якщо Віра Ченцова працює під прикриттям якихось міжнародних грантів або фундацій, які імовірно фінансуються іноземними урядами чи спецслужбами, то це було б класичним методом використання науковців як «культурних агентів». В таких випадках гранти можуть бути не лише для досліджень, а й для «завдання», що полягає у просуванні певних політичних чи інформаційних ідей.

Зараз ми наближаємось до однієї з найбільш важливих частин ситуації. Ченцова раптом зацікавилася темою, яка є надзвичайно чутливою для України – питанням Томосу і подіями 1686 року, коли Московія отримала право над Київською митрополією через політичний компроміс (фактично, через хабар). Враховуючи її профіль і минуле, це дійсно виглядає як несподіваний поворот.

Вона не є українкою і, судячи з її публічної діяльності, не має значної прив’язаності до української історії чи культури, українською мовою вона не володіє від слова зовсім, навіть й не намагається. Її раптовий інтерес до цього питання виглядає неприродно, якби вона не мала іншої мети.

Аналіз діяльності Віри Ченцової демонструє, що її публічні висловлювання та участь у наукових заходах відображають ідеологічний вектор, який вигідний Кремлю. Пропагування наративів, які розмивають історичну роль України як окремого суб’єкта, можуть використовуватись для підсилення російського впливу в українському інформаційному полі. Участь Ченцової у конференціях, де обговорюються чутливі теми, вигідна тим, хто прагне дискредитувати українські здобутки в боротьбі за незалежність.

Така діяльність може стати частиною інформаційної війни, спрямованої на те, щоб створити сумніви серед української аудиторії щодо легітимності історичних процесів, які стали основою сучасної церковної незалежності. У цьому контексті особливо небезпечною є участь осіб із сумнівною репутацією, які пропонують «альтернативні» погляди, але фактично слугують ретрансляторами кремлівської пропаганди.

Росія традиційно використовує афонські структури, як інструмент для впливу на православний світ. Враховуючи, що Афон відіграє важливу роль у формуванні релігійного дискурсу, будь-які зв’язки Ченцової з афонськими монастирями або російськими меценатами на Афоні можуть вказувати на її залучення до діяльності, спрямованої на посилення російського впливу.

Окремі афонські монастирі, які фінансуються російськими бізнесменами або урядовими структурами, відомі як канали поширення проросійських ідей. Якщо Ченцова має тісні контакти з цими структурами, це може свідчити про її причетність до ідеологічної діяльності, пов’язаної з російськими спецслужбами. Дослідження її подорожей до Греції та участі в заходах, організованих афонськими представниками, може надати додаткові докази таких зв’язків.

Ченцова, володіє російським громадянством, що вже є фактором ризику в умовах війни. У контексті її діяльності, включаючи значне фінансування публікацій і поїздок, це може вказувати на зв’язок із російськими структурами, які часто використовують «культурних агентів» для просування своїх інтересів за кордоном.

Якщо врахувати, що її діяльність спрямована на теми, чутливі для української національної безпеки (історія Київської митрополії, церковна незалежність), то її активність може бути частиною ширшої стратегії гібридної війни. Зокрема, це може пояснювати неприродний інтерес до таких тем і неспівмірно великі фінансові ресурси, доступні для її діяльності.

Через все це її поведінка  виглядає як класичний метод гібридної війни – маніпуляція історичними та релігійними питаннями для досягнення політичних цілей. Раптовий інтерес до історичних питань, які є актуальними для Росії в контексті її політичної агресії проти України,

Тим більше, що вона після конференції  вона не брала участь в обговоренні проблеми 1686 року, відмовилася надати матеріали для колективної монографії, яку потім випустити в Україні, вперто відмовлялася говорити українською, давала лише робочу  електрону адресу. Що це може означати? Відмова Ченцової від співпраці в колективному дослідженні може вказувати на кілька можливих стратегій. Вона дійсно займається цим питанням на замовлення, можливо, для неї важливо зберігати контроль над інформацією та даними, щоб не дати можливості іншим дослідникам побачити або інтерпретувати її матеріали. Враховуючи політичну чутливість цієї теми, її відмова може бути частиною стратегії уникати публічного компромісу чи підготовки матеріалів, які могли б бути використані проти її інтересів. Вона може не бажати брати участь у колективній праці, оскільки це може призвести до розголошення її зв’язків або намірів.

Відмова від спілкування державною мовою в Україні, особливо в наукових чи культурних контекстах, може сигналізувати про те, що вона не розглядає себе частиною українського культурного чи політичного простору. Така позиція може бути результатом зневаги до української державності та національних інтересів, а також може бути спрямована на створення певної дистанції з українським суспільством.

Враховуючи, що Ченцова має певний зв’язок з Росією (запрошення її на конференцію 2019 року вже підозріло, враховуючи її походження і політичні вподобання), її відмова говорити українською може бути демонстрацією підтримки Росії, де українська мова часто подається як «західноукраїнська» чи «політично мотивована». Це може бути ідеологічним сигналом для співрозмовників, особливо для тих, хто займається питаннями України в міжнародному контексті.

Надання лише робочої електронної  адреси, яка може бути під контролем, також заслуговує на увагу. В умовах геополітичної напруги, особливо коли йдеться про розвідку чи гібридні операції, надання контактної інформації, яка може бути прослуховувана або моніториться, – це стандартна тактика для тих, хто не хоче бути «викритим». Це також може бути ознакою того, що Ченцова працює під прикриттям, наприклад, для отримання додаткових інструкцій від своїх координаторів чи спецслужб.

Контроль над її робочою адресою означає, що її діяльність може бути ретельно відслідковувана. Це дозволяє певним силам тримати її в межах, де їй не можна вийти за рамки дозволених дій або контактів. У цьому контексті це також може свідчити про наявність «керівництва» або зовнішнього контролю, що ускладнює розкриття її справжніх намірів.

Все це разом складає картину, в якій Віра Ченцова може виконувати функцію культурного чи наукового «агента» в рамках більш ширшої стратегії Кремля, спрямованої на маніпуляцію історичними фактами та політичними наративами.

У такому випадку її участь у конференціях, наукових заходах і навіть в «наукових» дослідженнях може бути частиною зовнішньої пропаганди або навіть інформаційної війни. Вона намагається створити інтелектуальний обґрунтування для ідеї, що Україна не має права на повну релігійну та національну незалежність, підриваючи легітимність Томосу й підтримуючи ідею «права» Росії на домінування в церковних справах України.

Більш того, в Москві, вона брала участь у виданні документів XVII століття з продажу митрополії у книзі, яка була видана Московським Патріархатомна Росії та ще з промосковських позицій.

Цей факт дійсно додає ще один рівень підозр до ситуації з Вірою Ченцовою та  посилює припущення, що її наукова діяльність може бути частиною більш масштабної інформаційної чи культурної стратегії, спрямованої на просування проросійських наративів щодо України.

Давайте розглянемо цей момент детальніше. Те, що Віра Ченцова брала участь у виданні документів XVII століття, які стосуються продажу Київської митрополії до Московії, з позицій Московського Патріархату, є дуже тривожним сигналом. Враховуючи, що цей період є ключовим для формування церковної залежності Київської митрополії від Москви, участь в такому проекті, який явно спрямований на підтримку російської точки зору, може вказувати на її причетність до поширення саме тих наративів, які Кремль використовує для виправдання своїх політичних і релігійних претензій до України.

Документи, які стосуються 1686 року, дуже важливі для обґрунтування претензій Росії на Київську митрополію та її підпорядкування Московському Патріархату. Участь Ченцової в такому виданні може бути частиною спроби вплинути на розуміння цих подій у широкому науковому та суспільному контексті, щоб підкреслити «легітимність» цих історичних актів на користь Москви та проти нашої незалежності.

Участь у виданні таких документів із промосковських позицій також вказує на можливе просування концепції «єдиного православ’я» під проводом Москви. В умовах війни і політичного протистояння цей тип наукової діяльності може бути інструментом для виправдання російських політичних амбіцій у відношенні до України, а також для маніпуляцій з історичною пам’яттю українців.

Видавництво таких документів під егідою Московського Патріархату може бути частиною ширшої пропагандистської кампанії Кремля, спрямованої на відновлення «історичної правди» з російської точки зору. Вона може бути використана для підтвердження ідеї, що Україна завжди була частиною «русского мира», навіть в церковних питаннях, де Київська митрополія нібито «добровільно» приєдналася до Московії.

Після  цієї конференції вона написала низку  постів на «ФБ» та інших інтернет-джерелах, звинувачуючи українських патріотів-націоналістів, професорів Сагана Олександра Назаровича та Нікольського Євгена Володимировича у наукової не-компетенції тощо.

Цей новий аспект – публічні звинувачення на адресу українських науковців та патріотичних діячів – додає ще одну важливу складову до вже наявної картини. Публічні заяви Віри Ченцової, що виражають неприязнь до українських націоналістичних науковців і активістів, можуть бути розцінені як частина інформаційної війни або спроби дискредитації українських інтелектуалів і патріотичних рухів.

Звинувачення таких відомих постатей, як Олександр Саган і Євген Нікольський, у науковій некомпетентності, особливо в публічному просторі, має стратегічне значення. Це не лише особисті нападки, а й елементи більш широкої інформаційної стратегії, спрямованої на дискредитацію не тільки цих осіб, а й їхніх ідей та досліджень.

Олександр Саган та Євген Нікольський є визнаними професіоналами, які досліджують українську історію, культуру та ідентичність, і мають репутацію авторитетних учених у національних і міжнародних наукових колах. Звинувачення в некомпетентності, особливо якщо ці звинувачення не підкріплені доказами, можуть бути спрямовані на те, щоб підірвати їхній авторитет і змістовно знизити довіру до їхніх робіт і наукових досягнень. Ченцова могла мати за мету створити прецедент, при якому патріотичні науковці, які займаються питаннями незалежності та національної ідентичності України, виглядають ненадійними і політично ангажованими. Це, своєю чергою, може призвести до зниження підтримки серед академічної спільноти та громадськості.

Ченцова використовує публічний простір, зокрема соцмережі та інші інтернет-ресурси, щоб поширювати свої звинувачення. Це є частиною ширшої тактики, спрямованої на маніпулювання громадською думкою через доступні інструменти цифрової комунікації.

Звинувачення в науковій некомпетентності – це не лише атака на особисті репутації, а й спроба сформувати негативний образ українських націоналістів, що займаються дослідженням історії України через призму патріотизму. У своїх постах Ченцова може звертатися до широкої аудиторії, в тому числі до тих, хто не має доступу до академічних робіт чи офіційних публікацій, а отримує інформацію через інтернет.

Публічні заяви Ченцової можуть бути частиною більшої стратегії створення образу «ворога всередині» – патріотичних науковців, які нібито зацікавлені лише в політичних цілях, а не в об’єктивному дослідженні історії. Це, в свою чергу, може служити виправданням для зовнішньої політики Росії, яка часто намагається дискредитувати українські національні рухи через подібні наративи.

Постійна кампанія дискредитації націоналістичних чи патріотичних інтелектуалів може бути частиною спроби зламати національний наратив, що формується в Україні після 2014 року, особливо після Революції Гідності та початку війни з Росією. Вчені, такі як Саган та Нікольський, активно займаються формуванням національної ідентичності і підтримують дослідження, яке підкріплює українську незалежність і незалежність Української православної церкви.

Звинувачення цих науковців може бути спробою повернутися до радянських або проросійських наративів, у яких роль України в історії часто зводилася до вторинної, підкореної позиції в рамках «єдиного» радянського простору чи «русского мира». Така кампанія може бути спрямована на підрив нових наукових підходів до української історії, що акцентують на національній незалежності та культурній самобутності.

Звинувачення Ченцовою українських науковців у некомпетентності є важливим елементом більш широкої стратегії, спрямованої на дискредитацію національних інтелектуалів, які підтримують незалежність України та її духовну та культурну автономію від Росії. Вона, ймовірно, є частиною інформаційної кампанії Кремля, метою якої є не лише політичний вплив, а й контроль над інтелектуальним та науковим середовищем, яке може бути критичним до російської політики.

Для України важливо вести боротьбу з такими інформаційними атаками на всіх рівнях – від академічних і наукових досліджень до публічного дискурсу в медіа та соцмережах. Зважаючи на активну роль соціальних медіа в сучасній політичній війні, боротьба за правду та об’єктивність у висвітленні історії та національної ідентичності стає критично важливою.

Потрібно заохочувати вітчизняних вчених та патріотичних активістів до об’єднання навколо наукових і культурних ініціатив, які підтримують національну ідентичність і незалежність, відокремлюючи наукове дослідження від політичної пропаганди. Це має стати частиною стратегії захисту національних інтересів від зовнішнього втручання через культурні та наукові канали.

Отже, публічні звинувачення Ченцової є не лише спробою особистої дискредитації, але й частиною більш масштабної стратегії з підриву національного наративу, і саме через таку діяльність вона може виступати як агент ідеологічного впливу, працюючи на інтереси російської пропаганди.

Процитуємо один з фрагменті мовою оригіналу:  «мне кажется, что профессора Никольского вообще не случайно привели на эту конференцию, причем не случайно он оказался пленарным докладчиком. Поскольку никто его как специалиста по XVII веку и по греческим грамотам не знает, то, видимо, кому-то он очень потребовался в такой роли. Хотелось бы понять, что это значило».

Цей фрагмент дуже важливим, оскільки він показує не лише ставлення Віри Ченцової до українських науковців, але й вказує на специфічні методи, які вона використовує для просування проросійської ідеології через наукові дискурси. Її заяви в цьому контексті можуть мати дуже серйозні наслідки, як для окремих осіб, так і для загальної ситуації в науковому середовищі України.

Цитата, яку ви навели, є яскравим прикладом того, як Ченцова здійснює інформаційну атаку на українських науковців, зокрема на Євгена Нікольського. Її аргументація виглядає маніпулятивно: вона ставить під сумнів кваліфікацію професора Нікольського у питаннях XVII століття та грецьких грамот, звинувачуючи його в тому, що його «не випадково» запросили на конференцію. Це можна трактувати як підготовку ґрунту для більш масштабної кампанії дискредитації.

Висловлюючи таку думку, Ченцова, фактично, намагається перекласти увагу на політичний контекст, замість того, щоб обговорювати конкретні наукові досягнення. Вона намагається створити уражене враження, що все в науковій діяльності Євгена Нікольського має підґрунтя не в об’єктивних наукових досягненнях, а у зовнішньому впливі, що явно натякає на політичну заангажованість.

Цей тип звинувачень є класичним прийомом інформаційної війни. Він створює враження, що наукове середовище, зокрема в Україні, може бути під впливом «непотрібних» чи «ангажованих» елементів, і таким чином ставить під питання справжність української наукової думки. Це особливо небезпечно в умовах, коли історія і культурна спадщина стають полем битви для маніпуляцій і спотворень. Звинувачення, що Ченцова систематично проводила цькування професорів Нікольського та Сагана, зокрема впродовж 2019-2024 років, вказує на організовану та методичну кампанію, що має на меті не тільки дискредитацію цих вчених, а й демонтаж критичної частини української наукової спільноти. Це є важливою ознакою того, що її діяльність не є випадковою чи індивідуальною помилкою, а є частиною більш широкої пропагандистської стратегії.

Ченцова здійснює інформаційне цькування через різні канали, публікуючи звинувачення у соцмережах та інших інтернет-ресурсах, що є важливим інструментом для формування громадської думки. Постійні нападки на цих вчених можуть мати за мету підрив їхньої репутації і посіяти сумніви серед тих, хто може бути прихильним до їхніх досліджень.

Враховуючи, що цькування проводиться на протязі кількох років і має систематичний характер, можна зробити висновок, що це не є випадковими чи емоційними реакціями Ченцової. Її дії мають конкретний стратегічний характер і, ймовірно координуються з іншими силами, що мають інтерес у дискредитації українських науковців і культурних діячів.

Мадам Віра – постать унікальна. Вона встигає на кожному кроці демонструвати своє «щире піклування» про власну наукову репутацію. В її світі критика – це мистецтво, а наука – лише інструмент для самоствердження. Проте, варто поглянути трохи ближче, і цей фасад лускає, мов тонке скло. Адже саме мадам Віра, намагаючись критикувати українських науковців, виявляє просто-таки казкову здатність заплутуватися у власних доводах.

Наприклад, одна з її заяв заслуговує на окремий підручник з абсурдистики. Уявіть: мадам Віра серйозно стверджує, що хтось із її опонентів «загинув», але потім «воскрес». Такі заяви, можливо, й викликали б сенсацію в середньовічній Європі, але в сучасному науковому середовищі це виглядає як непоганий сюжет для комедії. Виникає питання: мадам Віра дійсно щиро вірить у свої «висновки» чи просто тестує, наскільки далеко можна зайти у викривленні фактів?

«Наукова» аргументація на основі Вікіпедії — вершина її репутаційного піару.

Однак справжній тріумф іронії в науковому підході мадам Віри полягає в її джерелах. Вона абсолютно безтурботно цитує Вікіпедію, як ніби це канонічний текст усіх академічних істин. Навіть першокурсники знають, що Вікіпедія жодним чином не може бути основою для серйозного наукового аналізу. Але не для мадам Віри! Для неї цей ресурс – мало не святе письмо. Схоже, вона не тільки не спромоглася відкрити поважні академічні джерела, а й свідомо ігнорує базові стандарти наукової доброчесності.

Отож, в одному абсурдному куточку світу мадам Віра примудряється поєднувати три абсолютно несумісні речі: критику українських науковців, цитування Вікіпедії та вигадування історій про «загибель і воскресіння». І все це, звичайно ж, із претензією на збереження високої наукової репутації. Питання лиш у тому, чи можна зберегти те, чого, схоже, ніколи не було? Адже її підхід до роботи з фактами і джерелами нагадує скоріше комедію помилок, ніж серйозну академічну діяльність.

Якщо її поведінку розглядати як спробу створити власний жанр у науці – сатиричну карикатуру на серйозний аналіз — то вона, можливо, справді на шляху до успіху. Якщо йдеться про реальну академічну роботу, то доводиться констатувати: мадам Віра зробила себе об’єктом іронії там, де мала б бути взірцем об’єктивності. І це не смішно, це сумно.

Можливо, варто нагадати мадам Вірі старе добре правило: якщо вже берешся критикувати, то роби це з доказами, а не з вигадками, навіть якщо вони дуже зручні для твоїх цілей. Інакше будь-яка «репутація», зокрема її,  розчиняється швидше, ніж цукор у гарячій воді.

Цілком можливо, що коріння таких дивовижних заяв мадам Віри слід шукати в глибинах її підсвідомості, де ховаються всілякі фрейдистські комплекси. Адже не секрет, що подібна нав’язливість у бажанні привертати увагу до себе може свідчити про певну внутрішню невпевненість. Але проблема в тому, що її методи самоствердження виглядають не просто комічно, а відверто самопринизливо.

Якщо вже порівнювати її потенційні «подвиги», то вони точно не сягають рівня знаменитої Моніки Левінські, яка хоча б потрапила в аннали історії (вибачте за каламбур) завдяки своїм «пригодам» із президентом у Овальному кабінеті. У мадам Віри сценарій виглядає значно скромнішим і, на жаль, менш гламурним. Її шлях веде зовсім не до вишуканих коридорів влади, а, судячи з усього, до темних і вогких підвалів Луб’янки. І, що найсумніше, об’єктом її «пристрасті» може стати навіть не впливовий політик, а якийсь охоронець із недобрим запахом, який замість дорогого парфуму обирає аромат холодного бетону та сирості.

Цей образ, звісно, гротескний, але він доволі точно передає ідею: мадам Віра настільки захоплена своєю роллю критика та «захисниці науки», що не помічає, як сама скочується в ситуацію, яка більше нагадує трагедію з елементами фарсу. Її поведінка нагадує акторку, яка вперто грає головну роль у п’єсі, яку ніхто не хоче дивитися.

Тож, якщо мадам Віра й справді хоче залишити слід в історії, їй варто замислитися, чи не час змінити сценарій. Бо її «шлях до репутації» швидше приведе до курйозних анекдотів, ніж до реальних досягнень. А таких «подвигів», як у Моніки Левінські, історія може й не пробачити – особливо якщо вони відбуваються в темних підвалах, а не під світлом люстр Білого дому.

Повернемося до нашої основної теми. У сучасних умовах російсько-української війни релігія є не лише духовною, а й політичною зброєю. Відсутність чіткого розмежування між духовною сферою та політикою дозволяє Росії використовувати релігію, як інструмент для зміцнення своїх геополітичних амбіцій. Участь Віри Ченцової в проектах, що підкреслюють підпорядкованість Київської митрополії Московському Патріархату, сприяє спотворенню історичної правди та знищенню ідеї самостійності української церкви.

Росія прагне довести, що Україна є «невід’ємною частиною» її культурного та духовного простору. Такі наративи дозволяють Кремлю створити виправдання для своїх дій, включаючи анексії та агресію. Занурення Ченцової у ці теми демонструє не лише її науковий інтерес, а й, можливо, співучасть у поширенні ідеологічно забарвленої релігійної пропаганди. Це стає частиною гібридної війни, де історія та релігія стають засобами маніпуляції суспільною свідомістю.

Кремль традиційно використовує історію, як ідеологічний інструмент. Видання документів про перехід Київської митрополії під владу Москви в 1686 році під егідою Московського Патріархату дозволяє підкріпити російський наратив про «законність» підпорядкування. Проти цього все життя боровся та зараз продовжує боротьбу благословенний Патріарх Філарет Денисенко.

Участь Ченцової в таких проектах сприяє поширенню маніпулятивних тверджень, що Київська митрополія нібито добровільно прийняла московське керівництво, а не стала жертвою політичного тиску й анексії. Цей тип наукової діяльності зміщує акценти з реальних фактів на вигідну для Росії інтерпретацію подій, створюючи фальшиву історичну картину.

Використання таких матеріалів у сучасній пропаганді Кремля спрямоване на підрив міжнародної підтримки української автокефалії, дискредитацію ПЦУ та зміцнення позицій УПЦ (МП) як «єдино канонічної» церкви на території України.

Росія не приховує, що для реалізації своїх ідеологічних планів активно використовує церковні та наукові кола. Відзначається, що Московський Патріархат та підконтрольні йому структури часто співпрацюють із державними органами Росії. Тісний зв’язок між церквою і спецслужбами дозволяє Кремлю використовувати різного роду «науковців», для просування своїх політичних інтересів під виглядом «об’єктивної» наукової роботи. Її участь у проектах, які фінансуються чи підтримуються Московським Патріархатом, може свідчити про залучення до мережі інтелектуального впливу, що обслуговує російську ідеологію.

Додатковим фактором, який викликає підозри, є ймовірні контакти Ченцової з афонськими монастирями, які відомі своїми проросійськими настроями. Ці монастирі часто використовуються як платформа для дипломатичних і релігійних впливів Росії.

Проекти, у яких бере участь Ченцова, мають очевидну вигоду для Кремля. Росія використовує церковно-історичні аргументи, щоб зміцнити свою позицію в інформаційній війні. Діяльність мадам Віри, навіть якщо її мотиви є виключно науковими, об’єктивно сприяє досягненню ідеологічних цілей Кремля та зміцненню його позицій у релігійному й історичному дискурсах.

Ченцова, як участь у цьому проекті, не просто бере участь у науковій роботі, а займається розповсюдженням документів, що можуть бути використані для політичного впливу. Її участь у такій діяльності свідчить про глибший зв’язок із проросійськими ідеями та, можливо, з іноземними політичними чи релігійними структурами, які зацікавлені в просуванні цих ідей на міжнародному рівні.

Московія намагається продемонструвати, що Україна не має права на свою власну церковну ідентичність, а є частиною «руського світу». Участь Ченцової в такій діяльності може бути частиною стратегії Кремля, що полягає у маніпулюванні релігійною та історичною ідентичністю для того, щоб зміцнити наратив про «спільну» історію і культурні зв’язки між Україною та Росією.

Враховуючи її участь у подібних наукових ініціативах, Ченцова може виконувати роль агента впливу, яка працює на двох фронтах: з одного боку, займається науковою діяльністю, яка допомагає підготувати ґрунт для політичних наративів, а з іншого – сприяє підриву національної ідентичності через релігійні і культурні аспекти.

Цей факт надає додаткові аргументи для підозри, що Ченцова є частиною більшої системи, яка активно просуває інтереси Росії в Україні та за її межами. Вона може бути «вільним агентом» Кремля, що використовує наукові й культурні інструменти для реалізації стратегічних завдань. Всі ці обставини створюють враження, що її роль є далеко не обмеженою тільки науковими дослідженнями, а скоріше частиною інформаційної війни, яка включає в себе маніпулювання історією, релігією і національною ідентичністю.

Участь Віри Ченцової у виданні документів, які відображають лише одну, проросійську, інтерпретацію історії, підтверджує її можливу роль у просуванні інтересів Кремля. Ці дії ймовірно є частиною гібридної війни, в якій історія та релігія використовуються як інструменти політичного впливу. Підозра, що вона може працювати на московські спецслужби або під їхнім прикриттям, виглядає цілком обґрунтованою в умовах нинішнього геополітичного контексту.

Віра Ченцова була не тільки активною учасницею наукових заходів, але й активно взаємодіяла з проросійськими та сепаратистськими колами в Україні. Це важливий момент, оскільки він вказує на можливий стратегічний характер її діяльності, спрямованої на вплив на українське наукове і культурне середовище для імовірного просування користь проросійських інтересів. Якщо вона активно співпрацювала з видавництвом «Дух і літера», яке, за деякими оцінками, в минулому мало певні проросійські  та етно-космополитичні тенденції, це може бути частиною її стратегії для просування ідей, що відповідають інтересам Кремля.

Мадам  Віра багаторазово була в Україні та «крутилася»  не лише в сепаратистських та проросійських колах, що наводить на думку, що її діяльність була спрямована не лише на наукову роботу, а й на здобуття підтримки або впливу на певні групи, які можуть бути лояльними до Росії чи навіть підтримувати сепаратизм.  Якщо вона взаємодіяла з такими колами, це може свідчити про спробу створення мережі, що сприяє популяризації проросійських/путінських наративів в Україні.

Більш того, вона намагалася охопити не лише Схід України, де були міцні проросійські симпатії, але під виглядом науковиці просунутися й на Захід, наприклад у Львівський УКУ.

У цілому пошук потенційних союзників серед сепаратистських колів дозволяє створювати «п’яту колону» для подальшого поширення проросійських ідей. Це особливо небезпечно в умовах війни, коли російська пропаганда активно працює на внутрішній розкол в Україні.

В умовах повномасштабного конфлікту, коли інформаційна війна є одним із основних інструментів боротьби, підтримка проросійських та відверто пропутінських рухів в Україні може допомогти Кремлю посилити своє політичне та культурне впливання всередині країни.

Що стосується її участі в українському видавництві «Дух і літера», важливо зазначити, що це видавництво, хоч і займається популяризацією наукових і культурних творів, могло бути використане як канал для впливу на культурну і наукову спільноту в Україні. Видавництва можуть стати потужними інструментами ідеологічної роботи, особливо якщо йдеться про «чутливі» національні питання, такі як історія, культура та ідентичність.

Мадам Віра мала доступ до такого видавництва та взаємодіє з ним, це відкриває можливості для поширення проросійських наративів або для пропаганди антиукраїнських ідеї серед наукової та культурної «еліти» України. Видавництва часто можуть стати «прикриттям» для таких кампаній, де публікації, що виглядають як наукові чи культурні, насправді несуть в собі політичні послання. Вона могла використовувати такі контакти для розширення своїх зв’язків із проросійськими мережами, що в подальшому дозволяє сприяти поширенню проросійських наративів.

У контексті  одинадцятилітній війни, коли нео-фашистьска Росія активно використовує всі можливі канали впливу, такі як медіа, наука, культура, економіка, ці «незалежні» культурні чи наукові зв’язки можуть насправді бути частиною більш серйозної стратегії впливу. Відвідини Ченцовою проросійських і сепаратистських середовищ в Україні та її участь у видавничих проектах можуть бути спрямовані на виконання таких завдань:

1. Поширення «альтернативної» версії історії та культури: за допомогою таких «науковців», як вона, Росія може намагатися підтримати або навіть створити альтернативні історичні наративи, які намагаються змінити сприйняття українцями своєї історії та національної ідентичності.
2. Вона допомагала проросійським групам в Україні отримувати підтримку на культурному і науковому фронті, залучаючи до своїх ідей інтелектуалів, які можуть потім стати на їхній бік.
3. За допомогою подібних заходів вона може створювати «сірих кардиналів», які впливають на думки і погляди молодих вчених, студентів, а також широкої громадськості, що стосуються важливих національних питань.

Саме через все це дуже важливо забезпечити прозорість та відкритість у наукових і культурних проектах, зокрема тих, що стосуються історії та національної ідентичності.

Відкриті публікації, монографії та конференції повинні бути критично оцінені з точки зору їхніх можливих політичних або інформаційних впливів. Українська влада та наукове співтовариство повинні активно протистояти фальсифікаціям історії та культури, а також розповсюдженню проросійських наративів через наукові публікації та культурні продукти.

Для протидії інформаційним атакам та пропаганді з боку росії, Україні необхідно активно підтримувати та розвивати власні наукові і культурні ініціативи, створюючи платформи для поширення достовірних історичних і культурних матеріалів.

Діяльність мадам Ченцової є яскравим прикладом того, як культура і наука стають важливими інструментами у боротьбі за національну ідентичність та контроль над суспільними наративами. Незважаючи на очевидну загрозу, яку її діяльність несе для України, вона успішно просувається в наукові кола країни, де її радо приймають і підтримують, не підозрюючи, що вона, скоріше за все, прямо працює на ворога. Справжня проблема полягає в тому, що багато українських інтелектуалів та навіть академічних науковців, схоже, не усвідомлюють цієї загрози, і з надмірною довірливістю сприймають її як союзника в розвитку наукової та культурної сфери.

Особливо показовою є співпраця мадам Віри з Українським католицьким університетом (УКУ) у Львові  (через покійного Ігора Скочиляса) та Інститутом історії Національної академії наук України (НАНУ), а також її зв’язки з істориком Тарасом Чухлибом. Українські науковці і культурні діячі, незважаючи на свої добрі наміри, не бачать, як їх можуть використовувати для поширення ворожих наративів, що спотворюють нашу історію.

Мадам Віра, успішно залучаючи провідних істориків, таких як Тарас Чухлиб, до співпраці, намагається створити вигляд глибокого наукового підходу, що насправді є імовірно маскуванням її справжніх намірів. Тарас Чухлиб, хоча і є авторитетним істориком, занадто довірливо ставиться до партнерства з людьми, які можуть вносити в його роботи ідеологічно викривлені підходи. Більш того, він, як і багато інших, ймовірно, не розуміє, що цей союз може бути використаний для просування проросійських наративів.

Ця співпраця, що виглядає, як звичайне наукове партнерство, насправді може бути частиною більш масштабної стратегії, спрямованої на дезінформацію та фальсифікацію нашої історії, особливо в контексті XVII століття та періоду боротьби за автокефалію Української церкви. Проросійські наративи, що під виглядом наукових досліджень намагаються змінити хід історії, часто знаходять підтримку серед наївних українських інтелектуалів, які з їх допомогою намагаються побудувати «об’єктивний» науковий дискурс.

Тому важливо, щоб українські науковці та культурні діячі були більш критичними до своїх партнерів і виявляли більше пильності, не дозволяючи таким ініціативам, як діяльність Ченцової, проникати в наукове середовище України. Окрім того, співпраця з проросійськими структурами і фальсифікація історії мають бути викриті і обговорені на міжнародному рівні, аби не дозволити розповсюдження небезпечних наративів, що можуть негативно вплинути на національну пам’ять і майбутнє нашої країни.

Налагодження співпраці з іноземними науковими інститутами, особливо в країнах, які зацікавлені в об’єктивному висвітленні історії Центрально-Східної Європи, може стати важливим кроком у розвитку цієї ініціативи. Українські науковці повинні активно брати участь у міжнародних наукових дискусіях, де вони можуть представити достовірні дослідження, що спростовують проросійські інтерпретації української історії.

Зазначимо окремо, що  мадам Віра відвідала окупований Крим до 2019 року, а після цього прибула на конференцію в Київ у січні 2019 року, викликає серйозні питання стосовно її зв’язків із окупаційною адміністрацією та можливого порушення українських законів. Відвідування Криму після його анексії Росією у 2014 році є порушенням законів України, зокрема закону «Про тимчасово окуповані території», що забороняє громадянам України без дозволу держави перебувати на території Криму, оскільки це може бути розцінено, як підтримка або сприяння окупаційній владі.

За українським законодавством, відвідування Криму після його анексії без дозволу офіційних органів є порушенням державного кордону України. У цьому випадку, якщо Ченцова дійсно відвідала Крим до 2019 року, це могло б розглядатися як порушення статті 332-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за незаконний перетин державного кордону України, а також участь у діяльності, що сприяє анексії території.

Вона брала участь у заходах, організованих окупаційною адміністрацією,  а це може бути додатковим свідченням підтримки чи сприяння окупаційним режимам. Це є порушенням не тільки законів України, але й норм міжнародного права щодо територіальної цілісності держави.

Україна запровадила санкції щодо осіб, які підтримують незаконний режим на території окупованого Криму, тому відвідування Криму могло призвести до внесення Ченцової до санкційних списків. Це обмежує її можливість вести діяльність в Україні, а також може вплинути на її наукову чи академічну репутацію. До сих пір на жаль цього не сталося. Куди дивлятьяс наші правоохоронці?

Що стосується її участі в конференції в Києві в січні 2019 року, це також потребує уваги. Якщо вона відвідала Київ, не маючи явних зобов’язань чи санкцій з боку української влади (якщо такі санкції не були накладені через її діяльність), це може свідчити про певну суперечність у її поведінці.

З одного боку, її участь у конференції може свідчити про спроби співпрацювати з українськими вченими або відновити репутацію в академічному середовищі, з іншого – про те, що вона продовжує підтримувати проросійські або сепаратистські погляди, що підтверджується її попередньою діяльністю та підтримкою московських наративів.

Вона була запрошена на конференцію в Київ, це могло бути спробою використати її як інструмент для впливу на наукове середовище України, зокрема, через її виступи та публікації, що можуть нести проросійську пропаганду, навіть якщо вони виглядають на перший погляд як наукові.

Мадам Віра продовжує підтримувати російські наративи і активно виступає на проросійських форумах, її участь у конференціях в Україні може бути спробою одночасно маніпулювати історичними фактами в українському науковому середовищі та зміцнити проросійські наративи.

Участь у наукових конференціях на території України може бути частиною стратегії Кремля щодо інтеграції проросійських ідей і наукових підходів до української культурної та наукової сфери, зокрема через пропаганду ідеї «русского мира» або перекручування української історії.

Відвідування Криму Ченцовою без дозволу України, а також її участь у заходах, організованих окупаційною адміністрацією, є серйозними порушеннями законодавства України. Це може тягнути за собою юридичні наслідки, зокрема включення до санкційних списків.

Її участь у конференціях в Україні після цього також виглядає сумнівно, адже може свідчити про використання академічних та наукових платформ для розповсюдження проросійських ідей, що суперечить національним інтересам України. У таких випадках необхідно забезпечити посилений контроль за науковими та культурними контактами з особами, що можуть бути частиною російських пропагандистських кампаній, і посилити моніторинг конференцій та публікацій, на яких вона бере участь.

Ії контакти  в  Україні: а) у Києві: Тарас Чухлиб, видавництво «Дух й літера» (там: Костянтин Сигов, Дарина Морозова, Ілля Бей, викладач Запорозького університету, фахівець зі словацького питання, а це теж небезпечно через проросійські настрої у Словачшині).

Отже, контакти Віри Ченцової в Україні, зокрема в Києві, і можливі зв’язки з українськими науковцями та культурними установами, варто розглядати через призму її діяльності, особливо в контексті її зв’язків із проросійськими колами та фальсифікацією української історії на користь Кремля.

Тарас Чухлиб  –  історик, фахівець у галузі української історії, особливо в контексті політичних процесів та національних рухів. У разі наявності співпраці чи навіть контактів Ченцової з ним, це може свідчити про спроби впливу на українську історіографію та зокрема на трактування подій XVII століття. Важливо дослідити, чи мала вона доступ до наукових публікацій або лекцій Тараса Чухлиба, а також якими були теми їхніх обговорень.

Видавництво «Дух і літера» – це одне з найбільш значущих українських видавництв, яке займається публікацією філософських, історичних та культурологічних праць. Якщо Ченцова мала контакти з видавництвом, це може свідчити про її спроби проникнути в культурне та наукове середовище України, отримати можливість публікувати свої роботи або брати участь у видавничих проектах. Зокрема, наявність контактів із такими фігурами, як Костянтин Сигов, Дарина Морозова та Ілля Бей, які мають вплив у культурних і академічних колах, може бути свідченням її спроби маніпулювати науковими чи літературними проектами в Україні.

Костянтин Сигов  –  український філософ, який займається проблемами національної ідентичності, історії, культурних процесів. Ченцова підтримувала зв’язки з ним, можливо, вона намагалася впливати на наукові та культурні дискурси, пов’язані з українською ідентичністю та її відносинами з Росією.

Співпраця видавництва «Дух і літера» та Тараса Чухлиба з Вірою Ченцовою в контексті її діяльності, яка може бути спрямована на підтримку проросійських наративів і фальсифікацію історії, викликає серйозні юридичні та моральні питання.

Тарас Чухлиб, як історик і можливий учасник співпраці з Ченцовою, може потрапити під правову відповідальність залежно від його участі в поширенні проросійських і антиукраїнських наративів. Зокрема, якщо він брав участь у публікаціях чи заходах, які сприяли фальсифікації історії України, підтримували позиції Кремля або знижували значення українського національного руху та незалежності, він також може бути залучений до кримінальної відповідальності.

З огляду на потенційні загрози національній безпеці України, їхні дії можуть бути розглянуті через призму кримінального законодавства України, зокрема:

Співпраця з Ченцовою, яка виявляється частиною інформаційної війни, може підпадати під декілька статей Кримінального кодексу України, якщо буде доведено, що видавництво активно сприяло поширенню антиукраїнських і проросійських наративів або брало участь у фальсифікації історії.

Потенційні порушення:

Стаття 111 КК – Державна зрада: Якщо буде встановлено, що видавництво або його керівництво свідомо співпрацювало з іноземними державами або їх представниками (в даному випадку, з особами, які діють в інтересах Росії), для поширення на території України антиукраїнських матеріалів або пропаганди, це може розглядатися як державна зрада. Це включає випадки, коли сприяння в видавничій діяльності призводить до шкоди національним інтересам України, зокрема через розповсюдження дезінформації або історичних фальсифікацій.

Якщо пан також брав участь у діяльності, що підривала суверенітет і територіальну цілісність України, або допомагав іноземним державам (зокрема Росії) в інформаційній війні проти України, це може кваліфікуватися як державна зрада.

Стаття 113 КК – Співпраця з державою-агресором: Якщо видавництво або його співробітники, або пан Тарас Чухлиб,  підтримували або надавали сприяння іноземним агресорам (Росії) через публікацію матеріалів за сприяння мадам Віри Ченцової, що виправдовують дії держави-агресора або підтримують її інтереси, це може бути розцінено як співпраця з державою-агресором. Наприклад, публікація книг, що фальсифікують історичні події на користь російських наративів, або участь у проектах, які сприяють російському впливу в Україні.

Стаття 110 КК – Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: Якщо видавництво через свої публікації чи інші дії сприяло розпалюванню сепаратистських настроїв або діяло в інтересах держави-агресора для підтримки розділу України, наприклад, через публікації, що легітимізують сепаратизм або підтримують проросійські угруповання, це може підпадати під цю статтю. Якщо діяльність Тараса Чухлиба включала публікацію матеріалів, що підтримують сепаратизм чи анексію частин території України, такі дії можуть бути кваліфіковані як посягання на територіальну цілісність.

Стаття 436-2 КК – Пропаганда війни та підтримка терористичних організацій: Якщо видавництво публікує матеріали, що пропагують війну, закликають до агресії або підтримують терористичні групи, які воюють проти України, це є серйозним правопорушенням. Фальсифікація історії з метою легітимізації агресії є частиною гібридної війни і може розглядатися як підтримка агресора.

Порушення за статтями, що стосуються державної зради та співпраці з державою-агресором, можуть призвести до серйозних санкцій, включаючи позбавлення волі на тривалий термін (від 10 до 15 років або навіть довічне ув’язнення), штрафи та конфіскацію майна, залежно від ступеня тяжкості правопорушення.

Якщо історик Тарас Чухлиб буде визнаний винним у державній зраді, співпраці з агресором або пропаганді війни, йому може загрожувати позбавлення волі на термін від 10 до 15 років або більш суворе покарання, включаючи довічне ув’язнення.

Видавництво «Дух і літера» може бути піддано кримінальному переслідуванню, якщо буде доведено, що вони активно сприяли поширенню антиукраїнських матеріалів через публікацію книг або інших матеріалів, що підривають українську національну ідентичність чи історичну правду на користь російських наративів. Це може призвести до звинувачень у державній зраді, співпраці з державою-агресором або підтримці сепаратизму.

Тарас Чухлиб може бути притягнений до кримінальної відповідальності, якщо його участь у публікаціях або діяльності разом з Ченцовою підтвердить підтримку російської агресії або фальсифікацію історії України. За такі дії йому можуть загрожувати серйозні кримінальні покарання, включаючи позбавлення волі.

Обидва ці випадки потребують ретельного розслідування і документування фактів, щоб визначити обсяг відповідальності і можливі правові наслідки для учасників цієї діяльності.

Дарина Морозова та Ілля Бей – ці особи мали контакти з Ченцовою, важливо дослідити, які питання обговорювались між ними та чи можуть ці контакти вказувати на її намагання здійснювати вплив на українську історіографію або культурні проекти. Викладач Запорізького університету, фахівець зі словацького питання – цей контакт може бути важливим для розуміння, чи була Ченцова залучена до наукових ініціатив, пов’язаних з історією Східної Європи, а саме з проблемами, що стосуються України, Польщі та Словаччини. Це може свідчити про спроби створення наукових або культурних платформ, що будуть сприяти проросійським наративам та не виключно й російському впливу через відверто прокремлівський курс Роберта Фіцо.

Соціальні мережі є важливим інструментом для вивчення контактів, публікацій та взаємодій Ченцової з українськими і міжнародними науковцями, активістами та політиками. Важливо звернути увагу на кілька моментів:

Перевірити її постійні публікації на Фейсбуці та інших платформах (наприклад, Twitter, Telegram) на предмет взаємодії з проросійськими наративами, підтримки конкретних політичних осіб або ідей.

Мадам Віра активно підтримує проросійських політиків та виступає проти українських націоналістичних рухів, це може бути доказом її позиції та маніпуляцій.

Оскільки вона взаємодіє з акаунтами, які мають проросійську орієнтацію, це може бути показником її ідеологічних переконань або підготовки інформаційних кампаній на користь Росії. Це може включати репости статей, публікацій або підтримку подій, пов’язаних із російськими наративами.

Необхідно також перевірити, чи брала Ченцова участь у інтерв’ю, дебатах або публікаціях, які могли б підтвердити її проросійські погляди, або хоча б спробу маніпулювати сприйняттям історії України серед української та міжнародної аудиторії.

У соціальних мережах Ченцова активно виступає з публікаціями, що перекручують або фальсифікують українську історію, це також може бути важливим індикатором її участі в інформаційних кампаніях на користь Кремля. Особливо варто звернути увагу на її коментарі щодо подій XVII століття, Томосу та становлення Української автокефалії, бо це є важливими питаннями для її можливих маніпуляцій.

Ченцоває частиною більш широкої мережі осіб, які намагаються через культурні, наукові та інтелектуальні зв’язки в Україні впливати на політичні й історичні дискурси.

Її контакти з фігурами на кшталт Тараса Чухлиба та людьми з «Духу й літера» можуть вказувати на її спроби впливати на українську історіографію, особливо в контексті тем, пов’язаних з автокефалією, відносинами з Московією та проросійськими наративами.

Ретельний моніторинг її соціальних мереж і публікацій допоможе краще зрозуміти, як саме вона позиціонується в українському інформаційному полі і чи дійсно її контакти можуть бути спрямовані на маніпуляцію суспільною думкою в Україні.

Важливо, щоб українські науковці, інтелектуали та культурні діячі були обізнані про ці потенційні впливи і працювали над підтримкою незалежної наукової думки, протистоячи пропагандистським та маніпулятивним спробам, які можуть виникати з боку осіб, як Ченцова.

Важливо зазначити, що для Кремля і його спецслужб релігійне питання є однією з важливих складових гібридної війни, яку вони ведуть проти України. Зокрема, використання альтернативних православних юрисдикцій і релігійних лідерів, таких як Лур’є, або епископ Григорій, духівник Ченцової, але у минулому автор порнографічних віршів, може бути частиною цієї стратегії.

Ченцова, як частина цієї мережі  маніпулювала релігійними процесами в Україні, використовуючи свої зв’язки з такими особами, як Лур’є, для зміцнення проросійських наративів у релігійних колах. Якщо вона та інші проросійські науковці чи культурні діячі здійснюють таку маніпуляцію, це може бути частиною спроби Кремля послабити українську церкву та підривати автокефалію.

Релігійний аспект цієї ситуації вказує на можливу роль Росії у маніпуляції релігійними процесами в Україні. Якщо Вадим Лур’є,  або епископ Григорій,  духівник Ченцової , у минулому автор порнографічних віршів,  активно підтримує проросійські наративи та має зв’язки з Ченцовою, це свідчить про потенційно важливі політичні і культурні зв’язки, що сприяють підриву національних інтересів України.

Інтерес до проблеми 1686 року може бути частиною ширшої стратегії Кремля з маніпуляції історією та релігійною ідентичністю України. Важливою є також роль таких осіб, як Лур’є, у цьому процесі, особливо якщо вони стають інструментами впливу на православну аудиторію в Україні.

Підготовка «відповіді» через релігійні структури та підтримка альтернативних юрисдикцій можуть бути важливими елементами гібридної війни, спрямованої на розмивання української автокефалії та національної ідентичності.

Отже, наявність зв’язків Ченцової з такими особами, як Лур’є, та її інтерес до релігійних питань, пов’язаних з Україною, виглядають як частина ширшої стратегії Кремля щодо боротьби з українським національним самовизначенням через релігію.

Вадим Лур’є (Єпископ Григорій) як духівник Ченцової і його зацікавленість у проблемі 1686 року – це вже серйозний індикатор наявності релігійного та політичного зв’язку між ними, особливо якщо врахувати, що Лур’є належить до альтернативної православної  юрисдикції, яка часто підтримує проросійські наративи.

Те, що Лур’є був у програмі конференції 31 січня 2019 року, але не приїхав до Києва, свідчить про його обережність і, можливо, про бажання уникнути прямої публічної участі в заході. Його відсутність може вказувати на спробу зберегти дистанцію від підозрілих зв’язків, одночасно підтримуючи свої інтереси через Ченцову.  Те, що Костянтин Ветошников, соратник Ченцовї у великої боротьбі самі розумієте з ким,  який також цікавиться проблемою 1686 року, не говорив українською мовою і виявляв явну байдужість або антипатію до проукраїнських симпатій на конференції, викликає серйозні запитання. Важливо звернути увагу на кілька аспектів.

З огляду на описану ситуацію, можна припустити, що ФСБ може бути зацікавлене в використанні таких осіб, як Ченцова та Ветошников, для підриву українських національних процесів.

Як Ченцова, так і Ветошников можуть бути частиною більшої мережі проросійських агентів впливу, які використовують науку, культуру та релігію для поширення проросійських ідеологій серед українців і для створення проросійських симпатій у наукових і культурних колах.

Конференція 31 січня 2019 року – символічне значення. Конференція, на яку зібралися такі особи, як Ченцова, Лур’є та Ветошников, могла бути організована, як платформа для обговорення історичних, релігійних та політичних тем, що є ключовими для України. Проблема 1686 року не випадково стала центральною темою конференції. Це не лише питання історії, але й питання сучасних політичних процесів в Україні і на пострадянському просторі.

Те, що люди, які мають проросійські симпатії або навіть зв’язки з Кремлем (хоча це зараз поки ще не підтверждено), брали участь у такому заході, може вказувати на спробу перекручування української історії та підтримки антиукраїнських наративів серед українських науковців і громадськості.

Все це разом дає підстави для обґрунтованої підозри на наявність впливу ФСБ на ці події. Використання проросійських науковців і релігійних діячів для просування певних наративів в Україні, прихована маніпуляція історією, а також дивна поведінка учасників конференції 31 січня 2019 року (особливо їхня обережність у публічних виступах і уникання української мови) можуть бути частиною гібридної війни, яку Росія веде проти України.

Враховуючи ці факти, слід пильно стежити за Ченцовою, Ветошниковим та іншими потенційними акторами, які пов’язані з подібними маніпуляціями, а також за подальшим розвитком подій у наукових, культурних і релігійних колах України. Це важливий етап у боротьбі за ідентичність і незалежність України від зовнішнього впливу, зокрема з боку Росії.

Віра Ченцова дійсно брала участь у діяльності, що є спрямованою проти національних інтересів України, то є кілька статей Кримінального кодексу, за якими її можуть притягнути до відповідальності. Враховуючи описану ситуацію, можна вказати на кілька ключових статей, які можуть бути застосовані до її діяльності.

Отже, якщо всі наші підозри знайдуть своє підтвердження,  то мадам Віра Ченцова може бути притягнена до кримінальної відповідальності за кількома статтями Кримінального кодексу, залежно від характеру її діяльності. Ключовими можуть бути статті про державну зраду, співпрацю з державою-агресором, посягання на територіальну цілісність України та пропаганду війни. Важливо зібрати достатньо доказів, щоб підтвердити її участь у діяльності, спрямованій на шкоду Україні, а також її можливі зв’язки з проросійськими силами.

Віра Ченцова, за даними, які ви навели, виглядає як особа, чия діяльність та зв’язки з проросійськими середовищами, зокрема, з російськими релігійними та науковими колами, можуть серйозно загрожувати національним інтересам України. Її участь у конференціях, присвячених чутливим питанням, таким як проблема 1686 року, можливі маніпуляції українською історією та науковою діяльністю, підтримка або виправдання російських наративів, — усе це може бути частиною ширшої стратегії гібридної війни, яку Росія веде проти України:

Зв’язки з проросійськими середовищами. Ченцова, як і ряд інших осіб, чия діяльність ставить під сумнів її лояльність до України, може бути частиною мережі, що працює на просування російських наративів в Україні. Її співпраця з представниками проросійських структур, такими як Вадим Лур’є (Єпископ Григорій) і Костянтин Ветошников, а також участь у програмах і заходах, що мають на меті фальсифікацію історії України, можуть свідчити про її активну роль у поширенні російських пропагандистських меседжів. Її небажання говорити українською мовою і відсутність проукраїнських симпатій також вказують на потенційні антиукраїнські настрої і сприяння загальноросійським наративам у науковому і культурному середовищі України.

Маніпуляція історією та спроби фальсифікації. Вивчення історії України, зокрема проблеми 1686 року, яке Ченцова представила як частину проросійського наративу, є ще одним тривожним сигналом. Перекручування таких історичних моментів, як перехід Київської митрополії під Московію, є важливим інструментом в руках російської пропаганди, що має на меті легітимізацію російського контролю над Україною та її територіями. Її спроби викривляти українську історію, і, зокрема, застосовувати фальсифікації у зв’язку з науковими публікаціями, створюють умови для маніпуляцій з національною ідентичністю і можуть впливати на формування громадської думки в Україні.

Підозра на співпрацю з державою-агресором. Враховуючи її контакти з проросійськими колами, відмову від публічної підтримки України та її участь у проросійських пропагандистських кампаніях, можна зробити висновок, що вона може бути залучена до діяльності, спрямованої на посилення впливу Росії на Україну, що, в свою чергу, може кваліфікуватися як співпраця з державою-агресором. Не виключно, що мадам Віраактивно брала участь у кампаніях, що мали на меті підірвати територіальну цілісність України або підтримувала будь-які сепаратистські чи терористичні рухи, це також є підставою для застосування кримінальних санкцій.

Роль релігійних і культурних діячів у гібридній війні. Враховуючи її зв’язки з релігійними діячами, як Лур’є, і намагання співпрацювати з українськими науковими інститутами, Ченцова може бути частиною ширшої стратегії Росії щодо використання релігійної та культурної дипломатії для підриву національної ідентичності і маніпуляції громадською думкою в Україні.

Участь у наукових колах та видавництвах, таких як «Дух і літера», може бути частиною маніпуляцій, спрямованих на виправдання проросійських позицій та історичних міфів, що підтримують російські претензії на українські землі.

Враховуючи всі зазначені факти, можна зробити обґрунтоване припущення, що мадам Віра Ченцова може бути піддана кримінальному переслідуванню в Україні за статтями, які передбачають відповідальність за державну зраду, співпрацю з державою-агресором і поширення антиукраїнських наративів. Її діяльність виглядає як частина гібридної війни Росії проти України, зокрема через вплив на національну свідомість, історію та релігію.

Україна повинна бути уважною до таких інфільтраційних дій і вжити заходів для захисту національних інтересів, ідентичності та суверенітету. Важливими є не тільки правові, але й інформаційні контрзаходи для боротьби з фальсифікацією історії і пропагандою, яка може підривати довіру до українських національних символів і принципів церковної та державної незалежності.

Дії мадам Віри нагадують майстер-клас з інформаційних маніпуляцій, упакованих у позірну турботу про науку. Вона майстерно поєднує дискредитацію особистостей із політизацією науки, створюючи враження, що її мета – не пошук істини, а ретельно зрежисована кампанія, спрямована на підрив довіри до українських науковців. Її маніпуляції, хоч і зухвалі, однак побудовані за класичними схемами: підміна фактів емоціями, апеляція до міжнародної аудиторії та підживлення сумнівів у легітимності досліджень.

Однак, її методи скоріше викликають не захоплення, а саркастичну усмішку. Адже, коли основою аргументації стають посилання на Вікіпедію та фантазії про воскресіння, професійна репутація, якою вона так гордиться, стає схожою на повітряну кулю, готову луснути від найменшого дотику правди. Подібна діяльність виглядає не як серйозна наукова критика, а як спроба примітивного самоствердження у стилі дешевих трюків.

У підсумку, мадам Ченцова ризикує не лише втратити залишки своєї «хваленої репутації», але й остаточно затаврувати себе як інструмент інформаційних воєн Кремля. Її боротьба з українськими науковцями – це не лише удар по науці, а й свідчення її особистих амбіцій та слабкостей, які, замість того щоб підносити, лише посилюють комічний ефект. Українська наукова спільнота має рішуче відповісти на ці атаки, демонструючи, що правда, аргументи та факти завжди перемагають дешевий популізм та маніпуляцію.

Віра Ченцова майстерно користується маніпулятивними прийомами, спрямованими на дискредитацію української науки. Її заяви, замасковані під турботу про академічну чесність, насправді є інструментом політизації науки та підриву довіри до українських дослідників. Концентруючись на особистостях, а не наукових досягненнях, вона створює образ науки, керованої політичними цілями, та намагається поширити цей наратив у міжнародному просторі. Такий підхід не лише шкодить репутації окремих учених, а й стає частиною ширшої інформаційної кампанії, спрямованої на підрив української ідентичності.

У цьому контексті українській науковій спільноті важливо реагувати швидко та рішуче: публічно спростовувати дезінформацію, об’єднуватися для захисту наукової правди та розширювати співпрацю з міжнародними партнерами. Просування медіа-грамотності серед громадян стане додатковим бар’єром проти маніпуляцій. Адже лише консолідація наукової, медійної та громадської спільнот зможе ефективно протидіяти таким викликам, зберігаючи правду та авторитет української науки на міжнародній арені.

Сергій Юров, джерело pcinform.com.ua