ФСБ-шна грантоїдка з Парижа

Як відомо, на росії  виділяють гранти не на реальну науку, а на політично і їм стратегічно важливі проекти. З цією метою долучають до справи деяких «науковців». Однією з таких діячок є Віра Георгіївна Ченцова, яка протягом багатьох років (особливо в період, як гібридної, так й повномасштабної , війни намагається встановити зв’язки з науковими та видавничими колами України).

Отже, перед нами не просто типова та зауряднагрантоїдка, яка відома своєю «всеядністю» та «багатовекторністю».Вона, громадянка російської федерації, в даний час проживає в Парижі, числиться / працює в близько-церковній структурі. Вона стала координаторкою «Афонського товариства» по дальньому зарубіжжі, а центром цієї структури э так зване «російське афонське товариство», яким керують близькі  до Кремля люди; власне кажучи, тут все  шито білими нитками. Такого роду спецоперації прикриття, породжують нові структури (звісно, щоб напустити туману та зробити вигляд наукової діяльності), залучаючи до чергових проектів зарубіжні проросійські бутафорські, скоріше за все, керовані ФСБ (бо відверто писати про такі речи не заведено у культурному суспільстві),спільноти, замасковані також під науково-громадські товариства: «Centred’histoireetdecivilisationdeByzance – OrientetMéditerranée» (Париж), «FriendsofMountAthos» (Оксфорд), «InsiemeperAthos / TogetherforAthos» (Рим), Центр історії та цивілізації Візантії – Схід і Середземномор’я (Paris), «FriendsofMountAthos» (Oxford), «InsiemeperAthos / TogetherforAthos» (Rome) Чи не має гри у високу науку?

Насправді такі структури стали знаряддям реалізації м’якої сили, спрямованої на формування проросійських наративів, або інструментом війни, прикриваючись науковими чи культурними ініціативами.Бо через свою зовнішню академічну оболонку такого типу контори можуть використовуватися для впровадження пропаганди, інформаційних атак чи інших підривних дій.

Росія традиційно використовує афонські структури як інструмент для впливу на православний світ. Враховуючи, що Афон відіграє важливу роль у формуванні релігійного дискурсу, будь-які зв’язки Ченцової з афонськими монастирями або російськими меценатами на Афоні можуть вказувати на її залучення до діяльності, спрямованої на посилення російського впливу.

Окремі афонські монастирі, які фінансуються російськими бізнесменами або урядовими структурами, відомі як канали поширення проросійських ідей. Якщо Ченцова має тісні контакти з цими структурами, це може свідчити про її причетність до ідеологічної діяльності, пов’язаної з російськими спецслужбами. Дослідження її подорожей до Греції та участі в заходах, організованих афонськими представниками, може надати додаткові докази таких зв’язків.

Під виглядом наукових досліджень з історії, культури та релігії можна просувати не тільки пропагандистські, але й політичні наративи в інтересах Росії, що підривають єдність України та її політичну орієнтацію на НАТО.

Враховуючи структуру таких організацій і їхній фокус на релігійних та культурних питаннях, вони є прямими інструментами для здійснення культурної та ідеологічної експансії Росії, особливо через релігійні інститути. Відомо, що в Росії активно використовують такі церковно-діяльні проекти як засоби впливу на іноземні уряди та суспільства, що не підкоряються офіційному політичному курсу Кремля.ФСБ РФ має розгалужену мережу агентів впливу у всіх сферах — від науки до культури. Ці «культурні інститутки» можуть бути прикриттям для діяльності, яка насправді спрямована на збір розвідданих, вплив на інтелектуальні еліти та підтримку проросійських політичних настроїв в інших країнах, в тому числі в Україні.

До тих пір поки правоохоронці не розкрили ситуацію повністю,  ми не можемо відверто стверджувати, що вони мають  прямий зв’язок з ФСБ (хоча імовірність сягає ледь не до 95 %); але  згадаємо приклад з історії гламурного віку, коли жінка на непристойну пропозицію від чоловіка  ніколи не казала «ні», а з ігровою посмішкою чемно відповідала: «може бути». Саме в такому контексті й ми будемо слідувати нормам стилю. Але ті хто мають не лише голову на плечах, а й розум на належному йому місці, розуміють все вірно.

Розкриємо цю тему більш детально. Під егідою «Афонського товариства» може здійснюватися лобіювання інтересів Росії в Європі, зокрема через приховану підтримку Московського Патріархату в його зусиллях поширити вплив на православний та не лише світ. Такий підхід є частиною ширшої стратегії, спрямованої на закріплення присутності російської «м’якої сили» в міжнародному середовищі.

Таким чином, участь мадамЧенцової у цих проектах та її діяльність у конторах, які потенційно пов’язані з російськими спецслужбами, становлять ризик для інформаційної безпеки та міжнародного іміджу України.

Відповідно є велика підозра, що саме  мадам Віра Ченцова є частиною більшої мережі осіб, які працюють під прикриттям релігійних ініціатив (наприклад, діяльність «Афонського товариства»). Релігійна сфера є дуже чутливою і важливою для війни, особливо в країнах з багатою історією християнської спадщини, як Україна.

Перейдемо до більш детального розгляду  її  діяльності, яка може бути спрямована проти інтересів України.

1 грудня 2022 року, під час гарячої фази війни в Україні, було запрошено Віру Ченцову, російську громадянку,  для проведення відкритої лекції до Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка; а це відбулося у той час, коли українська Сумщина стала атакою для численних російських ракет. Але попри все це не викликало обурення серед громадськості та влади; але сама така ситуація в умовах війни порушує низку важливих принципів безпеки та національної оборони.

Звернемо увагу  на те, що само по собі запрошення мадам Віри для проведення лекції в умовах війни викликає серйозні питання щодо державної безпеки та цілісності національних інститутів, особливо у прикордонних з країною-агресоркою регіонах, де й без того багато сепаратистів. Більш того: її присутність на такому заході може бути використана для збору розвідданих, впливу на громадську думку, зокрема й на майбутніх українських вчителів, чи навіть для пропаганди на користь агресора. Особливо це важливо в контексті діяльності вищих навчальних закладів, які повинні бути осередками національної безпеки та інтелектуальної незалежності, а не сприяти іноземному (особливо російському) втручанню. Таке запрошення може свідчити або про недооцінку ризиків з боку організаторів, або про зловмисне використання навчальних закладів як інструменту для реалізації політичних та інформаційних цілей ворога. А цим, як ми вже зазначили вище, й займаються всякого роду контори, типу «Афонського товариства», які, скоріше за все пляшуть під дудку  відомої контори з Лубянської площі у Москві. А це вже відверте порушення кримінального кодексу України:

Стаття 113 КК України – Шпигунство:ми не можемо повністю виключити  діяльність мадам Віри  у зборі інформації, навіть в рамках лекції, та/або спілкування зі викладачами, студентами педагогічного закладу, аце може підпадати під визначення шпигунства. В цьому випадку можуть бути порушені норми щодо захисту державної таємниці і недопущення доступу до важливої інформації.

Стаття 436-1 КК України – Пропаганда війни: У випадку, якщо під час  розслідування виявиться, що мадам Віра здійснювала пропаганду на користь країни-агресора або сприяла поширенню її ідеології, це може бути кваліфіковано як пропаганда війни. Оскільки на той момент війна була в активній фазі, подібна діяльність може мати серйозні наслідки.

Стаття 109 КК України – Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: в тому випадку (а це досить імовірно), якщодіяльність товаришаЧенцової була націлена на сприяння поділу країни або підриву її територіальної цілісності (наприклад, через пропаганду сепаратизму чи підтримку незалежних «республік»), це також може підпадати під порушення цієї статті.

Запрошення такої особи на публічний захід в умовах війни може спричинити серйозні правові та безпекові наслідки. З огляду на цю ситуацію, в Україні повинна бути проведена ретельна перевірка цієї особи, щоб уникнути потенційних загроз державній безпеці.

Але це далеко не останній візит закордонної грантоїдки в Україну. Варто зазначити й те, що Віра Георгіївна Ченцовабула на конференції 31 січня 2019 року в Києві, присвяченій подіям 1686 року, коли москалі за хабар купили київську митрополію; саме події того часу дали підставу для Томосу про українську автокефалію.Що найбільше викликає підозри: вона всього лише кандидат наук (яких там як собак нерізаних), колишня співробітниця погано фінансованого академічного інституту, а живе дуже розкішно. Її книги (цілком традиційні за тематикою, бо глибини аналізу та якось відкритів там ми не побачимо) виходять великими тиражами. У той час як реальні вчені живуть  досить скромно, а  щоб випустити монографіюдовго збирають гроші.Це створює певну асиметрію в академічному середовищі, колинизькопрофільні, але добре профінансовані особи можуть отримувати більшу увагу, ніж їхні колеги, що реально працюють в інтелектуальній сфері. Воно отримує значне фінансування на видання своїх праць та великі тиражі книг, це може свідчити про певні поза-академічні канали підтримки — відомо звідкіля це все, прошу панство, скоріше за все (бо це поки що не доведено) з боку іноземних структур, зацікавлених у просуванні певних ідей, які збігаються з їхньою політичною чи ідеологічною метою. Ясне, як Божий день.

Так ось,  товаришЧенцова брала участь у конференції, присвяченій подіям 1686 року, які стали основою для Томосу про українську автокефалію. Сама тема є надзвичайно чутливою для української історії, оскільки прямо стосується церковної незалежності та національної ідентичності України в контексті  агресії Росії, яка протягом століть намагалася втримати Україну в межах своєї сфери впливу, зокрема через церковні структури. Ця тема досить велика, має багато підводних течій та каменів, тому зараз ми її у деталях розглядати не будемо. Але є ризик, що відривавшись від Росії Україна та її церковні структури можуть потрапити в іншу залежність, а цьому сприятимуть різного роду провокатори. А кому це на руку- це зовсім інша історія великої багато-ходівки.

Саме через це  ситуація з  мадам Вірою — це складний випадок, який потребує ретельного вивчення з боку СБУ та Інтерполу, бо вся її діяльність, може бути, трактованаяк численні спроби російських сил вплинути на українське суспільство через наукові заходи, пропаганду та інші інструменти. На жаль, в умовах повномасштабної війни, таке явище стає досить типовим, а треба бути обережними, оцінюючи дії осіб, що можуть бути причетні до зовнішньої пропаганди т/або розвідки.

У той час як її регулярні поїздки по Європах можуть вказувати (а про це вона свідчить у соцмережах, як це зазвичай роблять істеричні ексбіціоністки) на наявність значних фінансових джерел, питання залишається: звідки гроші?Чи може це бути покрито приватними фондами? Теоретично, так. Однак ми маємо справу з ситуацією, коли така активність не корелює з її академічними досягненнями чи реальним статусом в науковому середовищі. Тому підозри, що за її подорожами та «науковою діяльністю» стоять інші структури (зокрема російські, з певною політичною мотивацією), цілком обґрунтовані.

Якщо  товариш Ченцова працює під прикриттям якихось міжнародних грантів або фундацій, які імовірно фінансуються іноземними урядами чи спецслужбами, то це було б класичним методом використання науковців як «культурних агентів». В таких випадках гранти можуть бути не лише для досліджень, а й для «завдання», що полягає у просуванні певних політичних чи інформаційних ідей.

Зараз ми наближаємось до однієї з найбільш важливих частин ситуації. Товариш Ченцова раптом зацікавилася темою, яка є надзвичайно чутливою для України — питанням Томосу і подіями 1686 року. Враховуючи профіль мадам віри таїї минуле, це дійсно виглядає як несподіваний поворот.

Вона не є українкою і, судячи з її публічної діяльності, не має значної прив’язаності до української історії чи культури, українською мовою вона не володіє від слова зовсім, навіть й не намагається (а це дуже типове для «високо-духовних» рашистських шовіністів). Її раптовий інтерес до цього питання виглядає неприродне, якби вона не мала іншої мети, або чергового завдання від куратора з Лубянки.

У цьому контексті особливо небезпечною є участь осіб із сумнівною репутацією, які пропонують “альтернативні” погляди, але фактично слугують ретрансляторами кремлівської пропаганди.

Варто ще раз нагадати, що товариш Ченцова, яка володіє російським громадянством, вже є фактором ризику в умовах війни. У контексті її діяльності, включаючи значне фінансування публікацій і поїздок, це може вказувати на зв’язок із російськими структурами, які часто використовують “культурних агентів” для просування своїх інтересів за кордоном.

Звернемо увагу й на те, що Віра Ченцова брала участь й у виданні документів XVII століття, які стосуються продажу Київської митрополії до Московії, з позицій Московського Патріархату, є дуже тривожним сигналом. Враховуючи, що цей період є ключовим для формування церковної залежності Київської митрополії від Москви, участь в такому проекті, який явно спрямований на підтримку російської точки зору, може вказувати на її причетність до поширення саме тих наративів, які Кремль використовує для виправдання своїх політичних і релігійних претензій до України.

Документи, які стосуються 1686 року, дуже важливі для обґрунтування претензій Росії на Київську митрополію та її підпорядкування Московському Патріархату. Участь  товариша Ченцової в такому виданні може бути частиною спроби вплинути на розуміння цих подій у широкому науковому та суспільному контексті, щоб підкреслити «легітимність» цих історичних актів на користь Москви та проти нашої незалежності.

Видавництво таких документів під егідою Московського Патріархату може бути частиною ширшої пропагандистської кампанії Кремля, спрямованої на відновлення «історичної правди» з російської точки зору. Вона може бути використана для підтвердження ідеї, що Україна завжди була частиною «русского мира», навіть в церковних питаннях, де Київська митрополія нібито «добровільно» приєдналася до Московії.

Після  цієї конференції вона написала низку  постів на фб та інших інтернет-джерелах, звинувачуючи українських  дослідників у  наукової не-компетенції тощо. Цей новий аспект — публічні звинувачення на адресу українських науковців та націоналістів — додає ще одну важливу складову до вже наявної картини. Публічні заяви мадам Віри, що виражають неприязнь до українських науковців та активістів, можуть бути розцінені як частина інформаційної війни або спроби дискредитації українських інтелектуалів і патріотичних рухів. Ці заяви можуть бути частиною більшої стратегії створення образу «ворога всередині» — патріотичних науковців, які нібито зацікавлені лише в політичних цілях, а не в об’єктивному дослідженні історії. Це, в свою чергу, може служити виправданням для зовнішньої політики Росії, яка часто намагається дискредитувати українські національні рухи через подібні наративи.

Для України важливо вести боротьбу з такими інформаційними атаками на всіх рівнях — від академічних та наукових досліджень до публічного дискурсу в медіа та соцмережах. Зважаючи на активну роль соціальних медіа в сучасній політичній війні, боротьба за правду та об’єктивність у висвітленні історії та національної ідентичності стає критично важливою. Відповідно саме через це й необхідно заохочувати вітчизняних вчених та патріотичних активістів до об’єднання навколо наукових і культурних ініціатив, які підтримують національну ідентичність і незалежність, відокремлюючи наукове дослідження від політичної пропаганди. Це має стати частиною стратегії захисту національних інтересів від зовнішнього втручання через культурні та наукові канали.

Цей тип звинувачень є класичним прийомом інформаційної війни. Він створює враження, що наукове середовище, зокрема в Україні, може бути під впливом «непотрібних» чи «ангажованих» елементів, і таким чином ставить під питання справжність української наукової думки. Це особливо небезпечно в умовах, коли історія і культурна спадщина стають полем битви для маніпуляцій і спотворень.Товариш Ченцова як справжня радянська людина здійснює інформаційне цькування через різні канали, публікуючи звинувачення у соцмережах та інших інтернет-ресурсах, що є важливим інструментом для формування громадської думки. Постійні нападки можуть мати за мету підрив їхньої репутації і посіяти сумніви серед тих, хто може бути прихильним до їхніх досліджень.Враховуючи, що цькування проводиться на протязі кількох років і має систематичний характер, можна зробити висновок, що це не є випадковими чи емоційними реакціями Ченцової.

Її дії мають конкретний стратегічний характер та ймовірнокоординуються з іншими силами, що мають інтерес у дискредитації українських науковців і культурних діячів.Мадам Віра — постать унікальна. Вона встигає на кожному кроці демонструвати своє “щире піклування” про власну наукову репутацію. В її світі звинувачення— це мистецтво, а наука — лише інструмент для самоствердження. Але мадам Віра, намагаючись критикувати українських науковців, виявляє просто-таки казкову здатність заплутуватися у власних доводах.

Наприклад, одна з її заяв заслуговує на окремий підручник з абсурдистики, а краще з клінічної психіатрії. Тількиуявіть собі: мадам Віра серйозно стверджує, що хтось із її опонентів «загинув», але потім «воскрес». Такі заяви, можливо, й викликали б сенсацію в середньовічній Європі, але в сучасному науковому середовищі це виглядає як непоганий сюжет для  вульгарної американської комедії. Виникає питання: мадам Віра дійсно щиро вірить у свої «висновки» чи просто тестує, наскільки далеко можна зайти у викривленні фактів?

«Наукова» аргументація на основі Вікіпедії — вершина її піару.Однак справжній тріумф у«науковому» підході мадам Віри полягає в її джерелах. Вона абсолютно безтурботно цитує Вікіпедію, як ніби це канонічний текст усіх академічних істин. Навіть першокурсники знають, що Вікіпедія жодним чином не може бути основою для серйозного наукового аналізу. Але не для мадам Віри! Для неї цей ресурс — мало не святе письмо. Схоже, вона не тільки не спромоглася відкрити поважні академічні джерела, а й свідомо ігнорує базові стандарти наукової доброчесності.

Отож, в одному абсурдному куточку  соцмережі фб мадам Віра примудряється поєднувати три абсолютно несумісні речі: критику українських науковців, цитування Вікіпедії та вигадування історій про «загибель і воскресіння». І все це, звичайно ж, із претензією на збереження високої наукової репутації. Питання лиш у тому, чи можна зберегти те, чого, схоже, ніколи не було? Адже її підхід до роботи з фактами та джерелами нагадує скоріше комедію абсурду, ніж серйозну академічну діяльність.

Якщо її поведінку розглядати як спробу створити власний жанр у науці — сатиричну карикатуру на серйозний аналіз — то вона, можливо, справді на шляху до успіху. Але якщо йдеться про реальну академічну роботу, то доводиться констатувати: мадам Віра зробила себе об’єктом іронії там, де мала б бути взірцем об’єктивності. І це вже  не смішно, це сумно, бо її   «репутація», зокрема її,  розчиняється швидше, ніж цукор у гарячій воді.

Цілком можливо, що коріння таких дивовижних заяв мадам Віри слід шукати в глибинах її підсвідомості, де ховаються всілякі фрейдистські комплекси. Адже не секрет, що подібна нав’язливість у бажанні привертати увагу до себе може свідчити про певну внутрішню невпевненість. Якщо вже порівнювати її потенційні «подвиги», то вони точно не сягають рівня знаменитої Моніки Левінські, яка хоча б потрапила в аннали історії (вибачте за каламбур) завдяки своїм «пригодам»  із президентом у Овальному кабінеті Білого Дому. У мадам Віри сценарій виглядає значно скромнішим та на жаль, менш вишуканим. Її шлях веде зовсім не до коридорів влади, а, судячи з усього, до темних і вогких підвалів Луб’янки. І, що найсумніше, об’єктом її «пристрасті» може стати навіть не впливовий політик, а якийсь охоронець із недобрим запахом, який замість дорогого парфуму обирає аромат перегару, поту  та сирості.

Цей образ, звісно, гротескний, але він доволі точно передає ідею: мадам Віра настільки захоплена своєю роллю критика та «захисниці науки», що не помічає, як сама скочується в ситуацію, яка більше нагадує п’єсу  з елементами фарсу. Її поведінка нагадує акторку, яка вперто грає головну роль у п’єсі, яку ніхто не хоче дивитися.

Тож, якщо мадам Віра й справді хоче залишити слід в історії, їй варто замислитися, чи не час змінити сценарій. Бо її «шлях до репутації» швидше приведе до курйозних анекдотів, ніж до реальних досягнень. А таких «подвигів», як у Моніки Левінські, історія може й не пробачити — особливо якщо вони відбуваються в темних підвалах, а не під світлом люстр Білого дому.

Товариш Ченцова, звісно ж, не могла залишити без уваги те, що сталося: вона серйозно публікувала дані про «заговори науковців» проти неї. Як справжня шкільна відмінниця, яка так і не «дожила» до дорослих тем, вона знову зайнялася тими питаннями, до яких ще не готова — і як же вона тепер гордо заявляє, що науковці, мовляв, не розуміють її геніальності! Адже хто ще, як не вона, може трактувати науку таким чином, щоб це виглядало недоречно навіть для тієї самої науки? Але, мабуть, у наступним постах воан напише, що її «на Украине» покусали, або зґвалтували рептилойди. Чекаємо й на таке наукове відкриття.

Мадам Віра Ченцова за своїм соціотипом є класичним Драйзером, і це явно проглядається, коли воно активно зловживає темами моралі, а себе трактує як суддю, а при тому глибини думки в неї ми не бачимо від слова зовсім. А при тому в діалектиці воно не дуже сильне. А проти природи важко боротися.

Власне, такі публікації не тільки знижують її власний імідж, а й відкривають психологічну позицію, яка, насправді, є дуже тривожною. Тут іде просте ділення: «я хороша, а ви всі – погані». Це не просто типова оборонна реакція, а справжнє та досить глибоке втілення психології злочинця, який завжди ставить себе в позицію жертви, звинувачуючи всіх навколо у своїх проблемах. А що її погано жити у Франції?

Така її логіка виправдовує будь-яке насильство, тому що «погані» завжди заслуговують на покарання.

Описана позиція «я хороша, а ви всі – погані» є типовою для людей, які не здатні брати відповідальність за свої вчинки та шукають виправдання власним діям через перекладання провини на інших. Це явище можна пояснити кількома психологічними комплексами, притаманними злочинцям або людям із подібним мисленням.  Злочинець або особа, яка схильна до асоціальної поведінки, часто проєктує власні негативні риси або провини на інших. Це дозволяє їм уникнути внутрішнього конфлікту та самокритики. Наприклад, людина, яка чинить насильство, може вважати своїх жертв «гідними» цього насильства, обґрунтовуючи свої дії як справедливе покарання.

Коли людина вважає себе жертвою, вона відчуває моральне право на агресію проти тих, кого сприймає винними у своїх проблемах. У цьому випадку вона раціоналізує свою агресію як «заслужену» відповідь на вигадані або перебільшені образи.Оголошуючи себе жертвою (в нашому випадку зговору якщо не рептилойдів, то науковців), злочинець чи маніпулятор (у сукні зокрема) прагне отримати співчуття, відвернути увагу від власних провин або перекласти відповідальність на інших. Це створює ілюзію моральної переваги, навіть якщо дії цієї особи є відверто злочинними або аморальними.

Зображуючи інших «поганими», така людина дегуманізує їх у власних очах. Це знижує психологічний бар’єр для насильства або маніпуляцій, адже «погані люди» автоматично стають об’єктами, які «заслуговують» на покарання.

Якщо мадам Віра поширює такі ідеї, де вона постійно ставить себе в позицію жертви, звинувачуючи всіх інших, це може бути не лише оборонною реакцією, а й стратегічною спробою маніпуляції. Якщо ж її зв’язки з російськими силовиками будуть реально підтвердженими або підозрюваними, це лише посилює обґрунтованість такої думки.  Боросійські силові структури відомі своєю схильністю до використання інформаційних маніпуляцій та звинувачень з метою створення хаосу та виправдання своїх дій.Така позиція, як у мадам Віри, у контексті її зв’язків із силовиками, може бути частиною спланованої пропагандистської стратегії або її психологічної адаптації до середовища, в якому вона перебуває.

Та питання залишаються: чому вона витрачає час на такі пусті і непродуктивні заняття? Чому її це так приваблює?  Може,  реально тут є потреба звернутися до психоаналітика? Воно що цього у  Парижі не бачило?

А хто ж фінансує цібезглуздні її публікації, адже без коштів вона, очевидно, не змогла б їх здійснити?  Бо ресторани в Парижі бувають дорогими. Можливо, є зацікавлені особи, яким важливо, щоб її голос звучав саме так — скомпрометовано і з неприязню. Але можливо, що це не просто боротьба з численними різноманітними «конкурентами», а спроба знову підтвердити собі власну значущість.

Хоча, як показує досвід, після кожної публікації мадам Віра стає все більш ізольованою в своєму світі — чи це вже само-покарання?

Повернемося до нашої основної теми. Кремль традиційно використовує історію як ідеологічний інструмент. Видання документів про перехід Київської митрополії під владу Москви в 1686 році під егідою Московського Патріархату дозволяє підкріпити російський наратив про «законність» підпорядкування. А проти цього все життя боровся та зараз продовжує боротьбу патріарх Філарет Денисенко.Московіяпостійнно намагається продемонструвати, що Україна не має права на свою власну церковну ідентичність, а є частиною «руського миру». Участь товаришаЧенцової в такій діяльності може бути частиною стратегії  червоного Кремля, що полягає у маніпулюванні релігійною та історичною ідентичністю для того, щоб зміцнити наратив про «спільну» історію і культурні зв’язки між Україною та Росією.

Враховуючи її участь у подібних наукових ініціативах, товариш Ченцова може виконувати роль агента впливу, яка працює на двох фронтах: з одного боку, займається «науковою» діяльністю, яка допомагає підготувати ґрунт для політичних наративів, а з іншого — сприяє підриву національної ідентичності через релігійні і культурні аспекти.

Цей факт надає додаткові аргументи для підозри, що товариш Ченцоває частиною більшої системи, яка активно просуває інтереси Росії в Україні та за її межами. Воно може бути «вільним агентом» Кремля, що використовує наукові й культурні інструменти для реалізації стратегічних завдань. Всі ці обставини створюють враження, що її роль є далеко не обмеженою тільки науковими дослідженнями, а скоріше частиною інформаційної війни, яка включає в себе маніпулювання історією, релігією і національною ідентичністю.

Мадам Віра була не тільки активною учасницею наукових заходів, але й активно взаємодіяла з проросійськими та сепаратистськими колами в Україні. Це важливий момент, оскільки він вказує на «можливий» стратегічний характер її діяльності, спрямованої на вплив на українське наукове і культурне середовище для імовірного просування користь проросійських інтересів. Якщо вона активно співпрацювала з видавництвами, просвітницькими установами, які, за деякими оцінками, в минулому мало певні проросійські  та/абоетно-космополитичнітенденції, це може бути частиною її стратегії для просування ідей, що відповідають інтересам Кремля.

Мадам Віра, яка примудрилася виступати з лекціями ( а вони до сих пір є на Ютубе на каналі цього закладу) в університеті Софії Премудрості Божої в Києві, здається, цілковито перевернула саме поняття науки й освіти та просвіти з ніг на голову.

Її виступи більше нагадують театральну пародію, аніж академічну діяльність. Викладаючи під соусом «премудрості», вона зухвало посилається на Вікіпедію як на своє головне джерело інформації. Такий підхід став би смішним, якби не був настільки жалюгідним.Окремий анти-шарм  грантоїдки з Парижу додають її регулярні скарги в соцмережах на «заколот науковців» проти неї. Товариш Ченцова бачить себе майже мученицею науки, страждальницею від заздрісників, які не здатні осягнути її унікальну«геніальність». Її жалюгідні пости про таємний заколот (ледь не рептилойдів у маринарках) більше нагадують стратегію самопіару, ніж реальну боротьбу за правду чи  історичні знання.Не можна оминути увагою й те, що Ченцова майстерно веде подвійну гру: однією рукою вона чіпляється за Московський патріархат в особі Володимира Буреги, проректора з КДА, очевидно, шукаючи підтримки там, а іншою — намагається загравати з автокефалістами, зокрема з цього університету,  прикриваючи свою авантюрну натуру гучними назвами «лекцій». З такою гнучкістю переконань і стандартів вона більше нагадує політичну повію з сучасного російського ТБ, ніж науковицю.

Але питання: чи воно отримує такі самі кошти, як горезвісна мадам Маргарита Симонян, або зливний бочок, товаришСкабеєва?

Але найбільша  нісенітниця  — її участь у  заходах університету, що носить ім’я Софії Премудрості Божої. Як же можна поєднати прапори Премудрості з цією дивною грою на невігластві та дилетантизмі? Замість породження віри, знань чи мудрості, товариш Ченцова створює лише вселенське непорозуміння. Її діяльність — це не спроба «просвітити», а скоріше, глобальне затемнення інтелекту українців. Якби Софія мала можливість спостерігати за цим дійством, вона, напевно, з глибоким сумом відмовилась би від свого імені в цій фарсовій постановці.Здається, навіть сама премудрість від такої «віри» втекла б подалі, залишивши лише гротескну іронію та відчуття, що над цією ситуацією сміється навіть сам Київський Вій.

Повернемося до справ куди менш кумедних. Мадам  Віра багаторазово була  в Україні та «крутилася»  не лише в сепаратистських та проросійських колах, що наводить на думку, що її діяльність була спрямована не лише на наукову роботу, а й на здобуття підтримки або впливу на певні групи, які можуть бути лояльними до росії чи навіть підтримувати сепаратизм. Але у цілому її пошук потенційних союзників серед сепаратистських колів дозволяє створювати «п’яту колону» для подальшого поширення проросійських ідей. Це особливо небезпечно в умовах війни, коли російська пропаганда активно працює на внутрішній розкол в Україні.

Більш того, вона намагалася охопити не лише Схід України, де були міцні проросійські симпатії, але під виглядом науковиці просунутися й на Захід та затвердитися у Києві.Особливо показовою є співпраця мадам Віри з Українським католицьким університетом (УКУ) у Львові та Інститутом історії Національної академії наук України (НАНУ). Українські науковці та культурні діячі, незважаючи на свої добрі наміри, не бачать, як їх можуть використовувати для поширення ворожих наративів, що спотворюють нашу історію.Тому важливо, щоб українські науковці та культурні діячі були більш критичними до своїх партнерів та виявляли більше пильності, не дозволяючи таким ініціативам, як діяльність Ченцової, проникати в наукове середовище України. Окрім того, співпраця з проросійськими структурами і фальсифікація історії мають бути викриті і обговорені на міжнародному рівні, аби не дозволити розповсюдження небезпечних наративів, що можуть негативно вплинути на національну пам’ять і майбутнє нашої країни.

Зазначимо окремо, що  мадам Віра відвідала окупований Крим до 2019 року, а після цього прибула на конференцію в Київ у січні 2019 року, а потім читала  свої «лекції» в Києві та Сумах  викликає серйозні питання стосовно її зв’язків із окупаційною адміністрацією та порушення українських законів.Відвідування Криму після його анексії Росією у 2014 році є порушенням законів України, зокрема закону «Про тимчасово окуповані території», що забороняє громадянам України без дозволу держави перебувати на території Криму, оскільки це може бути розцінено як підтримка або сприяння окупаційній владі.За українським законодавством, відвідування Криму після його анексії без дозволу офіційних органів є порушенням державного кордону України. У цьому випадку, якщо Ченцова дійсно відвідала Крим до 2019 року, це могло б розглядатися як порушення статті 332-1 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання за незаконний перетин державного кордону України, а також участь у діяльності, що сприяє анексії території.

Але воно брало участь у заходах, організованих окупаційною адміністрацією,  а це може бути додатковим свідченням підтримки чи сприяння окупаційним режимам. Це є порушенням не тільки законів України, але й норм міжнародного права щодо територіальної цілісності держави.

Україна запровадила санкції щодо осіб, які підтримують незаконний режим на території окупованого Криму, тому відвідування Криму могло призвести до внесення  товариша Ченцової до санкційних списків, зокрема до «Миротворця». Це  має обмежити її можливість вести діяльність в Україні, а також може вплинути на її наукову чи академічну репутацію.Але до сих пір на жаль цього не сталося. Куди дивляться наші правоохоронці?

Її участь у наукових заходах в Україні після цього також виглядає сумнівно, адже може свідчити про використання академічних та наукових платформ для розповсюдження проросійських ідей, що суперечить національним інтересам України в умовах повномасштабної війни з боку росії.У таких випадках необхідно забезпечити посилений контроль за науковими та культурними контактами з особами, що можуть бути частиною російських пропагандистських кампаній та посилити моніторинг конференцій та публікацій, на яких вона бере участь.

З огляду на потенційні загрози національній безпеці України, дії  її численних партнерів можуть бути розглянуті через призму кримінального законодавства України. Бо співпраця з  нею  може виявлятися частиною інформаційної війни, може підпадати під декілька статей Кримінального кодексу України, якщо буде доведено, що видавництво активно сприяло поширенню антиукраїнських і проросійських наративів або брало участь у фальсифікації історії.

Саме через це ми далі розглянемо потенційні порушення. Стаття 111 ККУ — Державна зрада: Якщо буде встановлено, що видавництво, навчальний, або просвітницький заклад,  або їхнє керівництво свідомо співпрацювало з іноземними державами або їх представниками (в даному випадку, з особами, які діють в інтересах росії), для поширення на території України антиукраїнських матеріалів або пропаганди, це може розглядатися як державна зрада. Це включає випадки, коли сприяння в видавничій діяльності призводить до шкоди національним інтересам України, зокрема через розповсюдження дезінформації або історичних фальсифікацій.

Якщо хтось з партнерів товариша Ченцовоїтакож брав участь у діяльності, що підривала суверенітет і територіальну цілісність України, або допомагав іноземним державам (зокрема росії) в інформаційній війні проти України, це може кваліфікуватися як державна зрада.

Стаття 113 ККУ — Співпраця з державою-агресором: Якщо видавництво, або інший заклад,  або його освітяни різного рівню,  підтримували або надавали сприяння іноземним агресорам (росії) через публікацію матеріалів за сприяння мадам Віри Ченцової, що виправдовують дії держави-агресора або підтримують її інтереси, це може бути розцінено як співпраця з державою-агресором. Наприклад, публікація книг, що фальсифікують історичні події на користь російських наративів, або участь у проектах, які сприяють російському впливу в Україні.

Стаття 110 ККУ — Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: Якщо видавництво, або інший заклад, або приватна особа через свої публікації чи інші дії сприяло розпалюванню сепаратистських настроїв або діяло в інтересах держави-агресора для підтримки розділу України, наприклад, через публікації, що легітимізують сепаратизм або підтримують проросійські угруповання, це може підпадати під цю статтю.Якщо діяльність когось з її оточення  включала публікацію матеріалів, що підтримують сепаратизм чи анексію частин території України, такі дії можуть бути кваліфіковані як посягання на територіальну цілісність.

Стаття 436-2 ККУ — Пропаганда війни та підтримка терористичних організацій: Якщо видавництво, або інший заклад, публікує матеріали, що пропагують війну, закликають до агресії або підтримують терористичні групи, які воюють проти України, це є серйозним правопорушенням. Фальсифікація історії з метою легітимізації агресії є частиною гібридної війни і може розглядатися як підтримка агресора.

Порушення за статтями, що стосуються державної зради та співпраці з державою-агресором, можуть призвести до серйозних санкцій, включаючи позбавлення волі на тривалий термін (від 10 до 15 років або навіть довічне ув’язнення), штрафи та конфіскацію майна, залежно від ступеня тяжкості правопорушення.

Якщо хтось з її партнерів з України буде визнаний винним у державній зраді, співпраці з агресором або пропаганді війни, йому може загрожувати позбавлення волі на термін від 10 до 15 років або більш суворе покарання, включаючи довічне ув’язнення.

Соціальні мережі є важливим інструментом для вивчення контактів, публікацій та взаємодій Ченцової з українськими і міжнародними науковцями, активістами та політиками. Оскільки воно взаємодіє з акаунтами, які мають проросійську орієнтацію, це може бути показником її ідеологічних переконань або підготовки інформаційних кампаній на користь Росії. Це може включати репости статей, публікацій або підтримку подій, пов’язаних із російськими наративами.

У соціальних мережах Ченцова активно виступає з публікаціями, що перекручують або фальсифікують українську історію, це також може бути важливим індикатором її участі в інформаційних кампаніях на користь Кремля. Особливо варто звернути увагу на її коментарі щодо подій XVII століття, Томосу та становлення Української автокефалії, бо це є важливими питаннями для її можливих маніпуляцій.

Товариш Ченцоває частиною більш широкої мережі осіб, які намагаються через культурні, наукові та інтелектуальні зв’язки в Україні впливати на політичні й історичні дискурси. Необхідно також перевірити, чи брала  товариш Ченцова участь у інтерв’ю, дебатах або публікаціях, які могли б підтвердити її проросійські погляди, або хоча б спробу маніпулювати сприйняттям історії України серед української та міжнародної аудиторії.

Ретельний моніторинг її соціальних мереж і публікацій допоможе краще зрозуміти, як саме вона позиціонується в українському інформаційному полі і чи дійсно її контакти можуть бути спрямовані на маніпуляцію суспільною думкою в Україні.

Важливо, щоб українські науковці, інтелектуали та культурні діячі були обізнані про ці потенційні впливи і працювали над підтримкою незалежної наукової думки, протистоячи пропагандистським та маніпулятивним спробам, які можуть виникати з боку осіб, як Ченцова.

Важливо зазначити, що для Кремля і його спецслужб релігійне питання є однією з важливих складових гібридної війни, яку вони ведуть проти України. Зокрема, використання альтернативних православних юрисдикцій і релігійних лідерів, таких як Лур’є, або епископ Григорій, духівник Ченцової, але у минулому автор порнографічних віршів, може бути частиною цієї стратегії.

Товариш Ченцова, як частина цієї мережі  маніпулювала релігійними процесами в Україні, використовуючи свої зв’язки з такими особами, як  товариш Лур’є, для зміцнення проросійських наративів у релігійних колах. Якщо вона та інші проросійські науковці чи культурні діячі здійснюють таку маніпуляцію, це може бути частиною спроби Кремля послабити українську церкву та підривати автокефалію.Релігійний аспект цієї ситуації вказує на можливу роль Росії у маніпуляції релігійними процесами в Україні. Якщо Вадим Лур’є,  або епископ Григорій,  духівник товаришаЧенцової, активно підтримує проросійські наративи та має зв’язки з  мадам Вірою, це свідчить про потенційно важливі політичні і культурні зв’язки, що сприяють підриву національних інтересів України.Отже, наявність зв’язків мадам Віри з такими особами, як Лур’є, та її інтерес до релігійних питань, пов’язаних з Україною, виглядають як частина ширшої стратегії Кремля щодо боротьби з українським національним самовизначенням через релігію.

Вадим Лур’є (Єпископ Григорій) як духівник Ченцової і його зацікавленість у проблемі 1686 року – це вже серйозний індикатор наявності релігійного та політичного зв’язку між ними, особливо якщо врахувати, що Лур’є належить до альтернативної православної  юрисдикції, яка часто підтримує проросійські наративи.Те, що  товариш Лур’є був у програмці конференції 31 січня 2019 року, але не приїхав до Києва, свідчить про його обережність та можливо, про бажання уникнути прямої публічної участі в заході.

Якщо мадамВіра дійсно брала участь у діяльності, що є спрямованою проти національних інтересів України, то є кілька статей Кримінального кодексу України, за якими її можуть притягнути до відповідальності.

Враховуючи описану ситуацію, можна вказати на кілька ключових статей, які можуть бути застосовані до її діяльності.Стаття 113. Співпраця з державою-агресором. Ця стаття може бути застосована, якщо є докази, що Ченцова підтримувала або співпрацювала з російськими державними структурами (наприклад, з ФСБ або іншими спецслужбами).

Частина 1:”Співпраця з державою-агресором, тобто вчинення дій, спрямованих на підтримку інтересів держави-агресора, сприяння її діям проти України.”Якщо буде доведено, що товариш Ченцовата її «побратими» активно працювали на користь Росії, надавала їй інформацію, брала участь у пропагандистських кампаніях чи фальсифікаціях української історії в інтересах РФ, то це може бути кваліфіковано як співпраця з державою-агресором.

Стаття 114. Організація, сприяння чи участь у діяльності терористичноїорганізації. Якщо виявиться, що товаришЧенцова та її «побратими» мали контакти або підтримувала терористичні організації, що діють проти України (зокрема сепаратистські групи на Донбасі чи організації, що пропагують «русский мир»), ця стаття може стати підставою для звинувачення.

Частина 1:”Організація, керівництво, сприяння діяльності терористичної організації, участь у ній.”Враховуючи, що ми  вже згадали про  її явні зв’язки з проросійськими колами, ця стаття також може стати релевантною, якщо будуть підтверджені факти її участі в пропаганді чи підтримці сепаратистських рухів або терористичних організацій, які діють проти України.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Ця стаття застосовується до осіб, які закликають до зміни меж України, підтримують анексію її територій чи сприяють такій діяльності.

Частина 1:”Умисні дії, спрямовані на насильницьку зміну територіальних меж чи державного кордону України, вчинені шляхом публічних закликів, поширення матеріалів, що містять такі заклики.”Якщо товаришЧенцовата її «побратими» підтримували або виправдовували анексію Криму, військову агресію росії проти України чи інші дії, спрямовані на посягання на територіальну цілісність України, це може бути підставою для притягнення до відповідальності за цією статтею.

Стаття 258-5. Фінансування тероризму. Якщо буде виявлено, що товариш Ченцова або її знайомі сприяли фінансуванню терористичних організацій (наприклад, через збори коштів для сепаратистів або інші фінансові операції), це також може бути серйозним злочином.Частина 1:”Фінансування тероризму – надання коштів, матеріальних цінностей чи інших ресурсів терористичним організаціям чи окремим особам для вчинення терористичних актів.”Якщо вона брала участь у організації збору коштів на підтримку сепаратистських чи терористичних груп на сході України чи в Криму, це також є серйозним порушенням.

Стаття 436. Пропаганда війни. Ця стаття може бути застосована, якщо Ченцовата її «побратими»  активно пропагували або виправдовували агресивну війну Росії проти України, схвалювала російську агресію або намагалася виправдати порушення міжнародного права з боку Росії.Частина 1:”Пропаганда війни, що включає публічні заклики або поширення матеріалів, що сприяють війні чи насильницьким методам вирішення конфліктів.”З огляду на її зв’язки з проросійськими середовищами та негативне ставлення до українських патріотів, Ченцова могла бути залучена до таких дій, що сприяють поширенню ворожих наративів.

Стаття 256. Участь в організації або фінансуванні незаконних збройних формуваньЯкщо виявляться факти участі товариша Ченцовоїта її «побратимів» у діяльності незаконних збройних формувань або їх фінансування, це є ще одним підставою для притягнення до відповідальності.

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян. Ця стаття може бути застосована, якщо мадам Віра та її «побратими» займалися дискримінацією чи переслідуванням осіб на національному чи релігійному ґрунті, зокрема, в межах своїх наукових публікацій чи діяльності на конференціях.Частина 1:”Публічні заклики до порушення прав національних меншин або переслідування за національними, етнічними, релігійними ознаками.”Якщо в виступах або публікаціях мали місце заклики до дискримінації або агресії проти проукраїнських або національних груп, це може бути підставою для звинувачення.

Отже, якщо всі наші підозри знайдуть своє підтвердження,  то мадам Віра Ченцовата її «побратими» може бути притягненими до кримінальної відповідальності за кількома статтями Кримінального кодексу України, залежно від характеру її діяльності. Ключовими можуть бути статті про державну зраду, співпрацю з державою-агресором, посягання на територіальну цілісність України та пропаганду війни. Важливо зібрати достатньо доказів, щоб підтвердити її участь у діяльності, спрямованій на шкоду Україні, а також її можливі зв’язки з проросійськими силами.Віра Ченцова, за даними, які ми навели, виглядає як особа, чия діяльність та зв’язки з проросійськими середовищами, зокрема, з російськими релігійними та науковими колами, можуть серйозно загрожувати національним інтересам України.

Зв’язки з проросійськими середовищами.Товариш Ченцова, як і ряд інших осіб, чия діяльність ставить під сумнів її лояльність до України, може бути частиною мережі, що працює на просування російських наративів в Україні. Її співпраця з представниками проросійських структур, такими як Вадим Лур’є (Єпископ Григорій) і Костянтин Ветошников (її співавтор з Греції), а також участь у програмах і заходах, що мають на меті фальсифікацію історії України, можуть свідчити про її активну роль у поширенні російських пропагандистських меседжів. Її небажання говорити українською мовою і відсутність проукраїнських симпатій також вказують на потенційні антиукраїнські настрої і сприяння загальноросійським наративам у науковому і культурному середовищі України.

Маніпуляція історією та спроби фальсифікації. Вивчення історії України, зокрема проблеми 1686 року, яке Ченцова представила як частину проросійського наративу, є ще одним тривожним сигналом. Перекручування таких історичних моментів, як перехід Київської митрополії під Московію, є важливим інструментом в руках російської пропаганди, що має на меті легітимізацію російського контролю над Україною та її територіями. Її спроби викривляти українську історію, і, зокрема, застосовувати фальсифікації у зв’язку з науковими публікаціями, створюють умови для маніпуляцій з національною ідентичністю і можуть впливати на формування громадської думки в Україні.

Підозра на співпрацю з державою-агресором. Враховуючи її контакти з проросійськими колами, відмову від публічної підтримки України та її участь у проросійських пропагандистських кампаніях, можна зробити висновок, що вона може бути залучена до діяльності, спрямованої на посилення впливу Росії на Україну, що, в свою чергу, може кваліфікуватися як співпраця з державою-агресором. Не виключно, що мадам Віраактивно брала участь у кампаніях, що мали на меті підірвати територіальну цілісність України або підтримувала будь-які сепаратистські чи терористичні рухи, це також є підставою для застосування кримінальних санкцій.

Роль релігійних і культурних діячів у гібридній війні.Враховуючи її зв’язки з релігійними діячами, як Лур’є, і намагання співпрацювати з українськими науковими інститутами, товариш Ченцова може бути частиною ширшої стратегії Росії щодо використання релігійної та культурної дипломатії для підриву національної ідентичності і маніпуляції громадською думкою в Україні.

Участь у наукових колах та видавництвахможе бути частиною маніпуляцій, спрямованих на виправдання проросійських позицій та історичних міфів, що підтримують російські претензії на українські землі.

Враховуючи всі зазначені факти, можна зробити обґрунтоване припущення, що мадам Віра Ченцова може бути піддана кримінальному переслідуванню в Україні за статтями, які передбачають відповідальність за державну зраду, співпрацю з державою-агресором і поширення антиукраїнських наративів. Її діяльність виглядає як частина гібридної війни Росії проти України, зокрема через вплив на національну свідомість, історію та релігію.

Україна повинна бути уважною до таких інфільтраційних дій і вжити заходів для захисту національних інтересів, ідентичності та суверенітету. Важливими є не тільки правові, але й інформаційні контрзаходи для боротьби з фальсифікацією історії і пропагандою, яка може підривати довіру до українських національних символів і принципів церковної та державної незалежності.

Дії мадам Віри нагадують майстер-клас з інформаційних маніпуляцій, упакованих у позірну турботу про науку. Вона майстерно поєднує дискредитацію особистостей із політизацією науки, створюючи враження, що її мета — не пошук істини, а ретельно зрежисована кампанія, спрямована на підрив довіри до українських науковців. Її маніпуляції, хоч і зухвалі, однак побудовані за класичними схемами: підміна фактів емоціями, апеляція до міжнародної аудиторії та підживлення сумнівів у легітимності досліджень.

Однак, її методи скоріше викликають не захоплення, а саркастичну усмішку. Адже, коли основою аргументації стають посилання на Вікіпедію та фантазії про воскресіння, професійна репутація, якою вона так гордиться, стає схожою на повітряну кулю, готову луснути від найменшого дотику правди. Подібна діяльність виглядає не як серйозна наукова критика, а як спроба примітивного самоствердження у стилі дешевих трюків, які роблять повії на паризьких вулицях вже поза декораціями галантного віку.

У цьому контексті українській науковій спільноті важливо реагувати швидко та рішуче: публічно спростовувати дезінформацію, об’єднуватися для захисту наукової правди та розширювати співпрацю з міжнародними партнерами. Просування медіа-грамотності серед громадян стане додатковим бар’єром проти маніпуляцій. Адже лише консолідація наукової, медійної та громадської спільнот зможе ефективно протидіяти таким викликам, зберігаючи правду та авторитет української науки на міжнародній арені.

Сергій Юров, джерело pcinform.com.ua