На манівцях юрисдикційних блукань катакомбного ігумена Савви

У період, коли під протекцією мерзотного державного зрадника та негідника Януковича в Україні набирали популярності проросійські організації, Київ став ареною для діяльності нових духовних лідерів, які активно підтримували наративи, що йшли в розріз із національними інтересами країни. Однією з таких фігур був ієромонах Савва (Богдан Віталій Миколайович), який, незважаючи на численні суперечності та скандали, здобув увагу, як серед церковної, так і серед широкої аудиторії. Відзначаючись сумнівною репутацією, що включала звинувачення в порушенні чернечих обітниць та причетності до підтримки кримінальних елементів, Савва мав значний вплив на релігійне життя, зокрема через участь у так званому «аскольдівському проекті».

Цей проект, спрямований на популяризацію ідеї створення храму на честь святого Аскольда, залишився лише мрією, так само, як і інші його починання. Діяльність Савви, зокрема його зв’язки з проросійськими ідеологіями, є важливою частиною ширшого контексту гібридної війни, що спрямована на підрив української ідентичності та зниження довіри до національних цінностей.

В період правління негідника Януковича у Києві, як гриби після дощу, виникали проросійські організації, на арену вийшов новий духівник Київської громади так званої «Руської істинно-православної церкви» (в юрисдикції громадянина РФ, архієпископа Тихона Пасєчніка), часто у ЗМІ був згадуваний у 2010-2014 роках – ієромонах Савва (Богдан Віталій Миколайович, 1969 року народження), уродженець м. Калуш. Чернечий постриг прийняв, з його слів, у 1992 році, тобто – у 23-літньому віці.

Цей священнослужитель мав досить насичену біографію, оскільки вчився у Джорданвільській семінарії РПЦЗ у США, встиг послужити і в Ішимсько-Сибірській єпарїії ІПЦ, і в Єрусалимській духовній місії РПЦЗ (до 2006 р.).

Як характеризував Савву на своєму сайті «Меч и трость» церковний журналіст Володимир Черкасов-Георгієвський:

О нём известно, что носит с собой мешки каких-то мощей, которые понабрал, неизвестно откуда, в своих многочисленных поездках по миру и СНГ, включая казахстанские пенаты епископа Иринея Клипенштейна. Отец Савва бойкий, любит якобы дружески трепать собеседников по плечу, приобнимая. Также сей Савва популярен был в Ишимском соборе (г. Ишим) у епископа Евтихия (Курочкина) тем, что был духовником всех бандитов города. Своим пребыванием в обителях Святой Земли еще в единой РПЦЗ известен как скандалист, третировавший «витальевского» направления клириков и монахинь крыла матери Иулиании, которая сейчас игумения монастыря в Чили. Ну, а теперь, видно, сей Савва что-то не поделил с епископом Марком (Арндтом), тот его и уволил.

Як бачимо, у 2006 р. саме через опозицію до митрополита Лавра, Савву (Богдана) звільнили з Єрусалимської місії, і він служив короткий час у РПЦЗ (Віталія), у архімандрита Андроніка (Котлярова) у США (у 2006-2007 рр.), і навіть на Афоні прожив близько року (в 2007-2008 рр.). Туди Савва влаштувався завдяки протекції з боку знайомого йому по Єрусалиму архімандрита Андроніка (Котлярова), який з 2007 р. жив у США.

У 2008 р. Савва (Богдан) переїхав до Одеси, там не знайшов спільної мови з архієпископом одного з уламків РПЦЗ Агафангелом (Пашковським), яким був почислений за штат, а далі блукав по Києву та Москві, де у 2009-2010 рр. намагався отримати парафію при будь-якій з «альтернативних» православних юрисдикцій. Але там його не прийняли ні парафіяни ІПЦ, ні парафіяни з юрисдикції «діомідовців» (громади колишнього єпископа РПЦ Діоміда Дзюбана, прихильника байок про ІНН та іншої апокаліптично-есхатологічної істерії) – причиною було негативне реноме у цього ієромонаха, ходили чутки про порушення Саввою чернечих обітниць, про наявність у нього позашлюбних дітей.

Тому Савва (Богдан) мусив працювати разом з київським активістом Руської ІПЦ Сергієм Шумілом у 2009-2010 рр. над «аскольдівським проектом», щоб хоч трохи заробити грошей. Саме Савва прорекламував цей проект у інтернеті, написав дуже пафосну передмову до книги Шуміло «Князь Оскольд и христианизация Руси», яка вийшла 2010 року у близькому до УПЦ-МП видавництві «Дух і літера». Також Савва пропіарив творчість Шуміла у повязаному з окремими течіями ІПЦ та рухом «діомідовців» московському «національно-консервативному» журналі «Русский вестник» (Иером. Савва Богдан. Восстановить историческую справедливость // Русский Вестник, № 7 (791), 2010 г. С. 14).

Правда, «аскольдівський проект» не був надто вже успішним. Головна «літургістка» та агіограф ІПЦ Світлана Авласович-Шуміло вже і акафіст князю Аскольду написала, вже й ікони його були написані «катакомбними» художниками, але все – марно. Храм на честь святого Аскольда, який Шуміло хотів би побудувати десь на Печерську (чим дорожчий район, у якому пропонувалася б громаді безкоштовна ділянка – тим краще), також залишився тільки у мріях нашого героя та його друга Савви (Богдана).

Останньому довелося влаштовуватися простим парафіяльнм священиком у «істинно-православну» громаду райцентру Бровари, якою керував Сергій Шуміло. Там вони ініціювали у 2011 р. канонізацію місцевого «катакомбного новомученика» – священика Іоанна Русановича з с. Гоголів Броварського району,  який помер у 1939 р. у тюрмі. Чи справді належав він до ІПЦ? Питання лишається відкритим. Не виключено, що «шумілівська» ІПЦ, як й американська секта мормонів, посмертно записує у свої ряди відомих священиків інших конфесій, щоб потім піаритися на їх іменах. Добре ще, якщо не почне викопувати з могил «святі мощі».

Вже станом на 2011 р. Савва (Богдан) відкрив Свято-Серафимівський чоловічий скит Руської ІПЦ у с. Зелений Яр Калуського району Івано-Франківської області, де було побудовано деревяну каплицю при сільській хатині.

Правда, там він не жив, бо в основному збирав пожертви на монастир (незареєстрований та де-факто неіснуючий) у вагонах поїздів по всій Україні. Як результат, 28 листопада 2011 р. митрополит іншого напрямку РПЦЗ Агафангел (Пашковський) заборонив його у священнослужінні за «непослушання і бродяжництво».

Відповідно, в 2011-2014 роках Савва (Віталій Богдан) постійно мешкав у Києві, де обслуговував парафії Руської ІПЦ, як у Києві, так і в Броварах.

Сергій Шуміло тоді надто вже активно став захищати Савву, гнівно критикуючи Пашковського:

rusich860, 28 ноя, 2011 16:50 Ну о-очень странно это. Священник с 2008 г. под омофором иной юрисдикции, а м. Агафангел спустя три года налагает на него “прещение”, да еще и с какой формулировкой!!! («за бродяжничество»). Это какое-то ноу-хау в каноническом праве! Эдакие “каноны от м. Агафангела”. Особенно странно читать это в отношении священника, построившего в Карпатах целый скит. Может в этом, по логике м.Агафангела, заключается “бродяжничество”? Неужели там всерьез полагают, что такой канцелярской писулей можно священника благодати Духа Святого лишить? Тем более по такому обвинению… В советское время термин “бродяжничество” по отношению к священникам ИПЦ употребляли в КГБ и привлекали их к уголовной ответственности по статье “тунеядство”. МП тоже активно боролась с подобным “бродяжничеством”, подвергая оппозиционных клириков прещениям и подавая соответствующие доносы в КГБ. Чем же в таком случае РПЦЗ(А) отличается от МП и КГБ?

Також започаткував нові проекти: утворену постановою Синоду Руської ІПЦ від 20 грудня 2012 року Українську місію ім. св. Іоанна Шанхайського і Сан-Франціського, заснованою з метою українізації богослужінь на прохання Київської громади ІПЦ, та Львівську парафію Руської ІПЦ на честь преп. Афанасія Берестейського. Обидві структури просили у влади земельні ділянки під будову храмів, хоча вони навіть не мали офіційної реєстрації.

Правда, Львівська парафія Руської ІПЦ на честь преп. Афанасія Брестського запустила свій офіційний сайт. Його редактором став Пальчиков Сергій Анатолійович, 1977 року народження, мешканець Львова. Вдалося погуглити, що саме цей Пальчиков у 2002 році, як член партії «Українська національна асамблея» (УНА), балотувався за її списком у Верховну Раду України (це був уламок від УНА під керівництвом Коваленка Едуарда Володимировича, який 2005 року реорганізувався, як політична партія «Соціал-патріотична асамблея слов’ян»).

Правда, неясно, як таку політичну позицію можна співвіднести з його належністю до Руської ІПЦ. За останніми даними, сайт Пальчикова нині піарить нового єпископа ІПЦ в Україні – Серафима (Корабельського) з Сумської області.

У 2012 р. постановами Синоду Руської ІПЦ для служіння у Серафимівському скиті поблизу м. Калуш та у Іоаннівській місії Синодом Руської ІПЦ були призначені колишні клірики РПЦЗ: ієромонах Ілля (Шептицький або Щептицький, до 2007 р. був духівником Єлеонського Вознесенського жіночого монастиря на Масличній горі в Єрусалимі), та ієродиякон Ювеналій (Половінкін). Останній, за його визнанням, став фактично «сторожем особистої дачі отця Савви» (тобто – Серафимівського скита), адже сам Савва здебільшого бував у Києві.

Там Савва вже з 2011 р. був затруднений, як «отаман духовної служби», простіше кажучи – придворний священик при новоствореній ГО «Об’єднане козацтво України», цим напрямом козацтва керував «верховний отаман» Валентин Соколовський, пізніше – один з діячів партії «Національний корпус». Савва на світських заходах у цей час любив представлятися під своїми літературними псевдонімами «Козацький отець Дубатовк» та «Богдан Дубатовк» – все-таки «катакомбник», як не як, тому мусив дотримуватися всіх правил конспірації, здавна заведених у підпільних структурах ІПЦ.

 До речі, другом отамана Валентина Соколовського був і Сергій Шуміло. Зокрема, 24 березня 2013 року вони провели творчий вечір за участю колишнього гетьмана українського козацтва Володимира Савовича Муляви, члена Вищої церковної ради УПЦ-КП.

Як козацький духівник та просто патріотичний діяч, ієромонах Савва був пов’язаний з «Товариством князя Аскольда» Павла Жука, навіть виступав у Києві 1 червня 2013 р. на Другій Всеукраїнській монархічній конференції, одним зі співорганізаторів та доповідачів якої був також і Сергій Шуміло (формально конференція була присвячена українськомсу національному монархізму, тобто питанням відродження гетьманату, як форми монархії). Виступ отця був особливо яскравим та оригінальним. На жаль, стенограми виступу немає, але збереглися репортажі про конференцію, авторами яких були київські блогери. Зокрема, Савва заявив, що як катакомбний священик, він категорично не поминає на літургіях владу і військо України, тому що вважає державну владу України нелегітимною з точки зору Божих законів, адже такою може бути лище монархія (фактично, це могла бути і завуальована форма сепаратизму з боку такого горе-монаха). Також Савва чекає правдивого правителя – гетьмана на чолі «національно орієнтованого козацтва», тому і просить на богослужіннях, щоб Україні був даний монарх-гетьман.

Як писала оглядачка: Соціальним проявом метафізичного радикалізму отця Савви є відмова молитися за наявну політичну владу під час богослужіння, чим, за його зізнанням, грішать усі без винятку клерикальні кола в сучасній Україні. Соціальні настанови отця Савви охоче підтримав Олександр Лалак, який навмисно підняв максимально неполіткоректні теми і навіть закликав брати приклад з методів політичної боротьби, описаних в «Майн Кампф» Адольфа Гітлера.

Священик казав, що: Росія опаплюжила двоголового орла, він тепер сприймається винятково як російський символ. Але от, наприклад, Афон незалежний від Росії, і там є символом двоголовий орел. Дві голови символізують рівність двох влад — духовної влади і монархії. Є воля Божа на монархів, це встановлено Богом, а інші форми правління — нелегітимні.

Потім панотець почав розповідати про те, що плани хасидів і Хабаду виконуватимуться в Україні руками бойовиків Кадирова».

Ну хоч у чомусь духівник Шуміла виявився пророком, бо вже у 2014 р. бойовики Кадирова дійсно прийшли в Україну. Сумне, на жаль, виявилося пророцтво.  А може, Савва стверджував це як факт, бо вже наперед дещо чув і знав про це? Недаремно ж служив перед тим близько року в Москві.

Ідеї Сави (Богдана) частково транслював і Сергій Шуміло, який на цю ж конференцію подав свою доповідь під назвою «Православні підстави монархічної симфонії духовної та світської влади». Згодом на своєму сайті «Церковні відомості», формальним редактором якої залишається його старший брат Віталій Шуміло, Сергій розмістив анонімну статтю, в якій розмірковував про заслуги перед Україною з боку митрополита Київського і Галицького Антонія (Храповицького), який нібито «еволюціонував» від антиукраїнських позицій – до проукраїнських, та про Скоропадського, як про «білогвардійського монархіста-гетьмана».

Дійсно, при таких історичних інтерпретаціях, за логікою Сергія Шуміла та Савви (Богдана), треба поклонятися двоголовому орлу, та всіляко возвеличувати його.

У 2014-2015 р. Савва кілька разів їздив у зону АТО, де, за його словами, «займався капеланством». Правда, неясно, яким чином отримав пропуск у зону АТО священнослужитель незареєстрованої громади, та ще й громадянин РФ (на той час, принаймі). Про те, що Савва ще станом на 24 червня 2014 року був священиком саме Руської ІПЦ, свідчить його підпис під офіційним зверненням кліру ІПЦ, адресованим до Архієрейського Синоду ІПЦ з вимогою зміни курсу.

Савва тепер стверджує у газетах м. Калуша, що він був у 2014 р. офіційним капеланом, та учасником АТО. Але у списках його ніде немає. Відповідь бачимо у часописі «Об’єднаного козацтва України» – газеті «Український голос», новина за листопад 2014 року:

Днями за ініціативи Спілки, підтриманої групою українських підприємців, було проведено благодійну акцію для наших бійців, які воюють під Дебальцевим на самому вістрі агресії. Завдяки високому авторитету духівника МО «Козацтво України» (яке є одним із засновників «Об’єднаного козацтва України») отця Сави (Віталій Дубатовк) серед вірян Харківщини через благодійну організацію «Фонд відродження козацтва в Україні» було придбано надувні матраци і спальники для морозної погоди у розрахунку на роту в 100 бійців. Отець Сава зразу по прибуттю освятив санчастину батальйону і вручив кожному військовому хрестик зі святої гори Афон і текст молитви для воїнів-патріотів від Патріарха всієї Руси України Філарета. Він також передав бійцям вітання від Верховного отамана «Об’єднаного козацтва України» Валентина Соколовського, який продовжує шукати шляхи для адресної допомоги нашим солдатам. Це не перша поїздка в зону АТО отця Сави, пару місяців тому на легендарній вже горі Карачун йому довелось не тільки молитися за наших воїнів, а й самому братися до зброї» (Хресне знамено сильніше за снаряди // Газета «Український голос», 2014, №22(28), с. 8).

Отже, ми бачимо, що реально на передовій Савва не був, його допускали лише до санчастин, як волонтера, постачальника благодійного вантажу для військових. Таким чином, капеланство Савви  – виглядає, як мінімум перебільшенням, як і його апеляція до імені високоповажного владики Патріарха Філарета, в юрисдикції якого він ніколи не перебував. Та й навряд чи армія може потребувати послуги «катакомбного» священика з загадковою біографією, який більшу частину свого життя провів у Росії, та служив переважно у «білогвардійсько-монархічній» РПЦЗ. На даний час цей Савва живе у Калуші, згадується у джерелах, як духівник «Східного корпусу».

У 2021 році на сайті інтернет-газети «Вікна» Савва (Богдан) уже згадується, як «капелан» для громадської організації «Спілка ветеранів АТО/ООС Калущини», та ще й член її правління. Отже, капелан для громадської спілки – це фактично самозваний капелан (хоча – не обов’язково військовий, бувають же ще і тюремні капелани), а не офіційно зареєстрований капелан для ЗСУ.

Колега Шуміла по Руській ІПЦ – ієромонах Савва (Віталій Богдан) позиціонує себе у якості учня опозиційного до РПЦ МП ієросхимонаха Рафаїла (Берестова), а останній називає себе настоятелем так званого «незалежного антиекуменічного скита» на Афоні.

Мовляв, саме Рафаїл благословив Савві почати будівництво у лютому 2011 року Серафимівського скита у с. Зелений Яр Калуського району Івано-Франківської області. Певно, саме з подачі Савви, який у 2008-2010 роках жив на Афоні, з духівником останнього – радикальним антиекуменістом Рафаїлом (Берестовим) познайомився і сам Шуміло.

З початком агресії 2022 року, про Савву (Дубатовк, він же В. Богдан) нічого не було чути. Аж раптом, у номері газети «Вечірній Київ» від 29 березня 2023 року журналістка Інна Бірюкова подала чергову порцію фантазій щодо біографії цього лжекапелана (та й назвала його під вигаданим прізвищем Дубатовк). За її версією:

«Отець Савва навчався у Київській семінарії. Потім його запросили на навчання в Америці, де закінчив факультет теології Нью-Йоркського університету. Коли в Україні розпочалася війна, отець Савва став військовим капеланом. Про це та інше він розповів в інтерв’ю «Вечірньому Києву»:

 У 1994 році, коли закінчував навчання у Київській семінарії, святі старці мені сказали, якщо у День святого Миколая 22 травня я не залишу Київ, то загину. І я чудом Божим, без запрошення і необхідної суми грошей, потрапив у Єрусалим. А після 2001 року завершив навчання в Америці й потрапив на Афон (…) Останні три роки перед повномасштабним вторгненням я служив військовим капеланом у духовно-реабілітаційному центрі для учасників війни, який у 2015 році заснували у Калуші».

Що за центр, так і неясно. Можливо, мова йде про «цілительський бізнес», чи то про «православну екстрасенсорику»?

Видно, що Савва каже абстрактно: отримав освіту в Америці, жив у Нью-Йорку (неясно, чи то в місті, чи то у штаті з такою назвою). Але боїться сказати чітко, ясно уже відому багатьом з офіційних джерел РПЦЗ правду: що закінчив білогвардійсько-монархічну Свято-Троїцьку духовну семінарію РПЦЗ у м. Джорданвіль. Чому – неважко здогадатися.

Як слідує далі зі слів Савви, він у 2022-2023 роках жив і служив у Броварах, Київської області (саме там, де існувала під директорством Шуміла парафія Руської ІПЦ):

Після Пасхи відправився у 55 батальйон. Це – Броварський підрозділ, хлопці якого брали участь в обороні Києва. Там було багато бійців з 25 батальйону «Київська Русь», де я раніше служив.

У 2024 році – нова сенсація. Отець Савва (Віталій Богдан), тепер уже в сані ігумена, числиться, як клірик Ужгородсько-Хустської єпархії ПЦУ в юрисдикції владики Кирила (Михайлюка). Він зазначений другим після настоятеля Михайла Стужанського штатним священнослужителем на парафії храму Святого Юрія у містеку Міжгір’я, за 130 кілометрів на північний схід від Ужгорода, недалеко від місця, де сходяться адміністративні кордони Закарпатської області з Львівщиною та Івано-Франківщиною. Сам же, якщо вірити його словам, мав скит у Калуському районі, тобто – за 200 кілометрів від Міжгір’я.

Яким вітром його занесло з Бровар, чи з Калуша, аж у північну та досить важкодоступну високогірну частину Закарпаття, що це обумовило? Через яку церковну процедуру владика Кирил (Михайлюк) прийняв Савву (Богдана) – клірика  неканонічної та схизматичної Руської ІПЦ 2011-2014 років, раніше забороненого в Одеській єпархії РПЦЗ 2011 року, в юрисдикцію ПЦУ? Хто і коли возвів колишнього ієромонаха Руської ІПЦ у сан ігумена? Та, нарешті: чому на сайті єпархії владики Кирила отець Савва іменується як «капелан», до якої державної чи приватної структури відноситься його капеланство, та хто й коли затвердив цього клірика капеланом у ПЦУ? Добре було б, якби сайт офіційно це пояснив.

Бо інакше виникають певні підозри та питання, як такий одіозний клірик, мандрівник по світу та по різним церковним юрисдикціям (здебільшого російським) несподівано потрапив у клір ПЦУ. Логічно було би, щоб і його Свято-Серафимівський чоловічий скит Руської ІПЦ у с. Зелений Яр Калуського району Івано-Франківської області (якщо такий справді існує) також перейшов би до ПЦУ. Бо інакше виходить певне «сидіння на двох стільцях».

Це питання справді викликає низку серйозних зауважень і підозр. З одного боку, діяльність отця Савви (Віталія Богдана) до його переходу до ПЦУ була пов’язана з сумнівними та непідтвердженими контактами з різними неканонічними православними юрисдикціями, зокрема Руською ІПЦ, яка вважалася схизматичною. Однак його раптовий прихід до кліру ПЦУ, без чітких пояснень з боку церковної адміністрації, викликає питання про процес його прийняття та призначення.

Перш за все, важливо з’ясувати, як саме відбувся процес його прийому в ПЦУ. На даний момент неясно, чи пройшов Савва (Богдан) повну канонічну перевірку, зокрема щодо його попередніх зв’язків з іншими релігійними організаціями, які мали суперечливу репутацію. Питання про його сан ігумена також залишається відкритим, оскільки відсутні відомості про церковний акт, який би офіційно затвердив цей титул.

Заявлений статус «капелана» на сайті єпархії владики Кирила також потребує роз’яснення. Як і в випадку з ігуменом, необхідно чітко з’ясувати, до якої саме структури отець Савва відноситься, як капелан і хто саме затвердив його в цій ролі. Це викликає підозри, адже діяльність Савви в попередніх юрисдикціях була суперечливою, і його репутація серед православних кіл не була найкращою.

Враховуючи ці обставини, логічно було б, щоб і його Свято-Серафимівський чоловічий скит Руської ІПЦ у с. Зелений Яр Калуського району також був переданий до ПЦУ, якщо Савва справді перебуває під її юрисдикцією. Відсутність такого кроку ставить під сумнів серйозність його переходу та інтеграції в ПЦУ, що дає підстави для висловлення сумнівів щодо його реальних намірів.

Усі ці питання вимагають офіційних роз’яснень від ПЦУ. Без ясності щодо цього, важко сказати, чи йде мова про реальний перехід до канонічної церкви, чи це лише черговий етап в духовній мандрівці, який може поставити під загрозу стабільність і авторитет Церкви.

Діяльність ієромонаха Савви є яскравим прикладом маніпулювання релігійними інституціями з метою підтримки проросійських наративів і підриву національних основ України. Його зв’язки з сумнівними проектами та підтримка ідеологій, що суперечать національним інтересам, лише підкреслюють важливість протидії такій діяльності. Це є нагадуванням про необхідність зміцнення української ідентичності, сприяння національній єдності та захисту духовних і культурних цінностей у часи, коли зовнішні впливи намагаються послабити внутрішню стабільність країни.

Євгеній Кузнєцов,

голова Союзу воїнів-добровольців,

офіцер та історик