По слідам сухомлинівського звіту

В четвер, 22 лютого 2018 року, Житомирський міський голова Сергій Іванович Сухомлин, у кращих традиціях військової справи з використанням маневру та конспірації, вимушений був звітувати про результати своїх діянь на посаді. – Певно як колишній військовий (танкіст), взявши основний постулат класика військової науки Сунь-цзи „Війна – це мистецтво обману”.

Звіт відбувався чомусь в Домі Української Культури. При цьому вибрали невеличку залу, до якої привезли бабусь-пенсіонерок. – Згодом нам розказали, що це заслуга Сахневича Анатолія Олександровича, директора Комунальної організації «Житомирській міський територіальний центр обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних та малозабезпечених громадян” Житомирської міської ради».

Передні ряди зайняли представники команди мера на чолі з секретарем міської ради Чиж Наталією Михайлівною і запрошені журналісти.

Всі інші, хто бажав почути звіт від Сухомлина, повинні були за попереднім тактичним розрахунком тіснитися в коридорі. Або ж дистанційно споглядати картинку в моніторі на Михайлівській чи через стрім-трансляцію на сайті „Житомир-Інфо”. Звісно без можливості ставити запитання!

Окремо слід зауважити те, що конспіративний підхід було дотримано і з публікацією анонсу на сайті Житомирської ради, але це все було лише прелюдією до самого звіту. Такі детально прораховані заходи безпеки – проти неприємних запитань та альтернативної інформації, були не даремними: очевидно, що стан справ в Житомирі є дуже напруженим і вибухонебезпечним для міської влади. Отже були і є всі підстави для міського голови цілком природно побоюється житомирян.

Звітував Сергій Іванович доволі таки жваво: демонструючи яскраві картинки, сипав переконливими цифрами та показував красиві графіки. Слухаючи доклад міського голови в уяві виринало красиве сучасне місто, як мінімум у Чехії … але погляд у вікно мене приземляв та переконував, що ЦЕ – ЖИТОМИР, ДРУЖЕ…

Місто із розбитими дорогами, замурзане, з постійними поривами та розкопками водоканалу, із обшарпаними тролейбусами та заклопотаними жителями, головною думкою яких є те, як вижити… Але міський голова все більш намагався намалювати в уяві слухачів образ Нью-Васюків. Ніби і не було заборгованостей по заробітній платі медичним працівникам, перекриттів доріг, розбитої плитки на Михайлівській та Київській, скандалів із забудовниками, відкатами на підрядах. Слухаючи мера і розуміючи всю картину того, що відбувається в Житомирі, у мене склалося переконання, що у Сухомлина сформовано враження про наше місто лише межами свойого робочого кабінету, частково будівлі міської ради та невеликим клаптиком Майдану Корольова, який можна побачити із вікна його „цитаделі”. А вся інша частина міста залишається для нього „терра інкогніта”, земля незвідана. Я хочу в цій статті зупинитися на декількох фактах, що вказують на інші показники та результати, яких не було у звіті Житомирського міського голови.

Для початку хочу навести декілька важливих аргументів. На керівних посадах в Житомирській міській раді Сергій Іванович перебуває вже чотири роки, – з моменту, коли в кінці лютого 2014 року було знято попереднього міського голову Володимира Дебоя. Бо тоді наш „герой” отримав посаду першого заступника міського голови із доволі широкими повноваженнями. І до 25 жовтня 2015 року у Сергія Сухомлина було достатньо часу щоб ознайомитися із новою обстановкою та почати втілювати задумане.

Плюс, з моменту обрання на посаду міського голови Житомира минуло вже майже два з половиною роки, а це – половина каденції, і ми, житомиряни, повинні вже побачити перші вагомі результати діяльності мера. Також важливим фактором є те, що на відміну від своїх „папірєдніков” у нинішнього керівника Житомирського міського виконавчого комітету значно більші фінансові можливості, про які, ще років три тому, могли лише мріяти. – Бо за програмою децентралізації Житомир отримав значне збільшення міського бюджету. Все це: півтора роки на посаді першого заступника, половина нинішньої каденції та масштабніші фінансові можливості, – вимагає і зовсім інших результатів діяльності, ніж ті, що є на сьогоднішній день.

Я не буду стверджувати, що Сергій Іванович нічого не зробив, АЛЕ ЯК ЦЕ ВСЕ РОБИТЬСЯ???

Перший гучний скандал в каденції нинішнього міського голови пролунав із влаштуванням пішохідного покриття по вулицям Михайлівська, Велика Бердичівська, Театральна та Київська. Якщо Михайлівську так-сяк закінчили, хоча плитка до сих пір „грає” під ногами, то львівська фірма відверто „накосячила” і наслідки цієї „реконструкції” видно і сьогодні у вигляді неякісних та незавершених робіт, значних незручностей для пішоходів. Потрібно додати те, що відразу з’явилися розмови про астрономічні суми відкатів, а фігуранти цих розмов безкарно „злиняли”. Вже тоді стало зрозуміло, що не всіма і не всім у Житомирській міській раді Сергій Сухомлин може управляти. І дивлячись на діяльність житомирських чинуш в сфері будівництва, реконструкції, які виконуються за наші гроші, постійно вигулькують нові скандали, інформація про „відкати” та неякісно проведені будівельні роботи за завищеними цінами. Тобто за наші гроші (заробітна плата з преміями більшості керівників департаментів та управлінь перевищує 30 тисяч гривень)  нас обкрадають та „впарюють” нам халтуру.

Навіть «Український Дім», в якому звітував! – І утеплення садочків та шкіл, ремонт тротуарів на Польовій, і епопею з КП „Парк”, і фантасмагоричні душові в Гідропарку.  Є й кримінальні справи, і обшуки, які проводилися, і купа відповідних матеріалів у місцевих ЗМІ. Є й величезне обурення простих житомирян, – але цього немає у звіті міського голови! Як і немає згадки про велику суму кредитних коштів (які були виділені на програму утеплення садочків та шкіл), що згоріли на депозиті в одному із збанкрутілих банків, як і немає тих, хто понесе покарання за свої зловживання. Але маю надію, поки що…

Другим „наривом” стала діяльність в сфері містобудівництва та земельних відносин. Більшість сесій Житомирської міської ради проходить в унісон із скандалами, крізь які проходить червоною ниткою ЗЛОВЖИВАННЯ ПОСАДОВЦЯМИ У ВИРІШЕННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ПИТАНЬ. Головною причиною, що призводить до цих проявів  незадоволення різних верств громадян, є вибірковість, двояке трактування норм і правил, повне ігнорування законодавства та здорового глузду, а також надзвичайна жага наживи з боку окремих чиновників. Чого варті постійні епопеї із будівництвом житлових комплексів, виділенням дозволів та земельних ділянок під малі архітектурні форми (МАФи), орендними платежами за землю для окремих „прібліжонних”.

А останній скандал із будівництвом АЗС біля житлових будинків, взагалі виявився лакмусовим папірцем, який показав корупційні інтереси провладних клептократів, їхні безпорадність та безвідповідальність. Вже тривалий час тягнеться і ситуація із аеропортом, в цій ситуації виникає все більше запитань, на які у нинішнього міського голови немає відповідей. Адже бажання на всьому заробляти і з усього „відкотить” призводить до патових ситуацій. І розрубати цей „гордієв вузол” можна лише введенням принципів відкритості, прозорості та чесності. А брехня та намагання всіх зробити дурнями дає лише короткочасний результат, а потім приходить розплата.

Для більшості житомирян дуже добре видно, що за останніх три роки значно збільшилася кількість МАФів. Цікавим фактором є також і те, що ліквідовуючи частину незаконних об’єктів міська влада щедрою рукою роздає дозволи на нові. Але не всім, лише для своїх. „Бірвіль”, „Штрудель’Ок”, „Сінгурівські ковбаси”, „Квара” ведуть планомірний наступ по всій території нашого міста, витісняючи всіх інших. Чого вартий випадок із незаконним павільйоном на Корбутівці біля Водоканалу, коли після бурхливого медійного словоблуддя зі сторони житомирських чиновників нічого не змінилося, нікого не покарали, а МАФ залишився. Собаки (журналісти, активісти) гавкають, а караван (відкати та хабарі для „рішал”) іде…

МАФи стають розмінною монетою для Сухомлина в сфері розрахунків із „потрібними людьми”: депутатами, членами міськвиконкому, діловими партнерами та групою підтримки. В той самий час ведеться пресинг проти значної кількості підприємців, торгові площі яких знаходяться на „хлібних” місцях, дарма, що з документами все гаразд, головний критерій – вони не входять в когорту „свояків”. Окремими пазлами в цій ситуації є знесення шатра „Трьох гусів” (основного конкурента „Плезентвіля” та „Маріо”, власником яких є Сухомлин) під час реконструкції Київської. А та судова тяганина з будівництвом „Смачної Зупинки” на Майдані Перемоги? – Ці два випадки показують весь арсенал засобів для боротьби з конкурентами, плюс повну відсутність моральних принципів. Хоча аналізуючи це все, ми можемо побачити тут основний принцип: „Немає жодних принципів, є лише жага … наживи”

Не краща ситуація із транспортом в місті Житомирі. Об’єктивно слід зауважити, що ситуація після транспортного колапсу, кінця 2016 – початку 2017, трохи покращується.  Але якою ціною??? Скільки було „освоєно” коштів на дорожній розмітці, світлофорних об’єктах, ремонтах тролейбусів, будівництві зупинок, валідаторах???  Закупку „беушних” чеських тролейбусів Сухомлин презентував як величезне досягнення, зараз на черзі епічна закупівля автобусів. Головною метою Сергія Івановича, про що відверто було сказано під час звіту, є монополізація ринку транспортних перевезень, а це як мінімум 200 мільйонів гривень. Собі в заслугу міський голова ставить і те, що в міських маршрутках проїзд школярам вартує дві гривні, а пенсіонерам – безкоштовно. Але при цьому навмисно забуваючи сказати те, що це стало можливо лише тоді, коли невелика група активістів два засідання виконкому своїми аргументами не давала підійняти вартість проїзду з трьох гривень до п’яти, і лише за допомогою цих компромісів (проїзд школярів та пенсіонерів) вдалося підняти ціну за поїздку.  Це лише ще раз показує „успішність” нашого мера.

Культура, освіта та охорона здоров’я повністю знаходилися під контролем Матвія Володимировича Хренова, двоюрідного брата нардепа Розенблата. Будь-які переміщення коштів у цих сферах діяльності Житомирської міської ради проходять під невпинним контролем цього заступника міського голови. Жодна зміна у керівництві закладів, підзвітних Матвію Володимировичу, не проходить без його „одобрямса”. Іноді здається, що головний кабінет Житомирської міської ради знаходиться не на другому поверсі, а на третьому, де засідає один із співвласників „Житомир.Інфо”. Але скандали не оминають і цей напрямок роботи нашого міського голови. Ще свіжий скандал із „хімічним” м’ясом, а намагання „оптимізувати” музичні школи в Житомирі визиває у громади міста скепсис та багато запитань. А працівники медичних закладів Житомирської міської ради ще досі оговтуються після проблем із виплатою їхньої заробітної плати. То сумнозвісні „виделки по 115 гривень ” стали символом відчуття безкарності та корупції житомирських чиновників-клептократів.

Окремо слід подивитися на діяльнісь комунальних підприємств:”Фармація”, „Житомирводоканал”, „Зеленбуд”, „Житомиртеплокомуненерго”, „Житомирміськаз”,  „Інспекція з благоустрою міста Житомир”, „Міськсвітло”, „Житомиртранспорт”, „ТТУ” та інших. Всі вони перетворилися в напівприватні структури для особистого збагачення їхніх керівників шляхом розпилу бюджетних коштів. Все це відбувається за мовчазної згоди міського голови, думаю, що цьому мовчанню є певна фінансова ціна. І лише іноді інформаційний простір розбурхують випадки відвертого цинічного мародерства: тоді коли паливні талони для житомирських комунальних підприємств „виринають” в Харкові, Дніпрі, Львові, а житомирські каналізаційні люки можна побачити в інших містах, коли порушуються кримінальні справи. І знову, міський голова не винуватий, „знайдемо – покараємо”.

Іноді здається, що від Сергія Івановича нічого в місті не залежить, що всі негідники, а він – святий, благородний, мірило чесності та працелюбства. Просто система управління, яку побудував Сухомлин, схожа на систему захисту танку, де підлеглі – це система динамічного захисту, при потраплянні снаряду – цей елемент системи відстрілюється на безпечну відстань і вражаючий елемент снаряду не може завдати шкоди екіпажу бойової машини. Додатковою бронею є повноваження міського голови, апарат міської ради, „ручні” ЗМІ та армія „прикормлених” „активістів”.  Окрім того у Сергія Івановича є відпрацьований арсенал засобів для знівелювання будь-якої загрози: заговорити, затягнути час, спихнути відповідальність на інших – всі погані, а один Сергій Іванович хороший.

Підсумовуючи все це, мушу сказати, що ситуація в нашому місті кардинально відрізняється від того, що ми побачили на звіті Сухомлина. Втрачено дуже багато можливостей,  неефективно використано величезні кошти, а результат – дуже плачевний. Головна „фішка” звіту – ось ми дуууже багато зробили, і ще більше зробимо. Дарма, що в „тридорога”, дарма, що неефективно і неякісно, дарма… Головне – щоб знову вибрали!!! І плитка не така як у Сан-Франциско, і вода з під крану –  не як у Сеулі…

Сергій Ткачук