Home » Общество » Ми маємо формувати політичну волю для роботи з бездомними!

Ми маємо формувати політичну волю для роботи з бездомними!

IMG_20170611_172730Починаючи з 2011 року, роботою з бездомними у Житомирі займається Владислав Паламарчук. Спочатку це було харчування та соціальний супровід, а далі можливості збільшувалися – а діяльність інституціалізовано в громадську організацію «Милосердя». Отримавши двоповерхову будівлю від обласної ради у 2014 році – неподалік від автовокзалу та залізничного вокзалу (місць традиційного скупчення безхатченків-початківців та приїжджих з інших місць), він почав розбудовувати притулок та центр ресоціалізації бездомних.

Зараз в напрямі роботи з бездомними, Житомир належить до числа лідерів в Україні. І хоча бюджетне фінансування майже не виділялося – його неможливо порівнювати з відповідним фінансуванням у Києві чи Полтаві, ми маємо непогані показники. Річ в тому, що Владислав Паламарчук мобілізував дуже багато позабюджетних можливостей для роботи з бездомними:

— і кошти меценатів (наприклад протягом двох років фінансові пожертви власника заводу «Ізоват» Костянтина Пожидаєва);

— і будівельні матеріали, продукти харчування та подібне від благодійників;

— і міжнародну гуманітарну допомогу (насамперед одежа, а також дезінфікуючи засоби, памперси для інвалідів і т.п.);

— міжнародну грантову допомогу (санпропускник першого поверху зроблений за кошти Посольства Німеччини, другого поверху з жіночими кімнатами – Посольства Франції);

— і допомогу релігійних громад.

Але проблеми є, і ситуація постійно ускладнюється, а обсяги виявленої бездомності зростають. Тому необхідно стабільне бюджетне фінансування мінімальних потреб – про що і поговоримо нижче.

бездомність і безхатченки

Більшість людей не розуміють, що бездомні та безхатченки – це не одне й теж. Вуличних безхатченків сприймають єдиним проявом бездомності, але вони становлять меншість серед клієнтів команди ГО «Милосердя». На сьогодні, допомогою ГО «Милосердя» та її дочірніх структур – БО «Міський центр обліку бездомних осіб» і БО «Комплексний заклад соціального захисту для осіб, що потрапили в складні життєві обставини», користуються:

— дорослі з числа сиріт, якім чиновники не зберегли наявне (від батьків), або не надалі житло відповідно до законодавчих гарантій (як правило, це дівчата з дітьми – ось резонансний приклад з Настею за посиланням);

— люди без власного житла з сільської місцевості, які винаймають у містах житло (це найбільш масова неопрацьована категорія – і рано чи пізно їм доводиться змінювати стару сільську прописку на міську – а власники квартир/будинків не бажають реєструвати їх у своїй нерухомості);

— особи, що відбули кримінальне покарання (у декого житло конфіскується; дехто його не мав; частина – втрачає внаслідок дій родичів під час знаходження в колонії; і можливостей відразу винайняти житло у переважної більшості немає – а соціальна адоптація таких осіб відбувається на Житомирщині «на папері» і такої людини як Владислав Паламарчук, у цій сфері немає);

— внутрішньо-переміщені особи (наприклад жила сім’я, яка винайняла житло у Бердичеві – але як виявилося, їх кинув власник з ріелтором і швидко виселили);

— жертви сімейного насильства (дружини, яких жорстко б’ють; матері – яких виганяють доньки; діди, яких племінники проганяють з власного будинку і т.п.);

— емігранти, яки виїхали жити в ЄС з Житомира і продали тут житло (але приїжджають переоформлювати свої документи – ось тут і питає міграційна служба «а де ви зареєстровані»);

— жертви корисливих злочинів (тобто люди, які не є безхатченками – але в них через шахрайство чи пряме насильство вилучили квартиру, — доки корумпована поліція імітує слідство і суд в теорії має повернути нерухомість за ст. 388 ЦК, їм десь треба жити);

— інваліди (показова ситуація одинокого сліпоглухонімого з власною квартирою, у якого вибухнула колонка – і сусіди не дають йому жити в квартирі, бо побоюються за свою безпеку, тому він і жив у притулку ГО «Милосердя»);

— важкохворі інваліди (багато з них не бажають їхати в державні інтернати, побудовані за принципом режимних об’єктів, і залишаються в притулку до самої смерті – тому на Іподромній 15-А вже померло декілька осіб);

— власне вуличні безхатченки.

Також треба врахувати, що всі ці категорії не можуть проживати разом – вагітним дівчинкам не можна жити разом з інфікованими вуличними безхатченками; а інвалідам – в не прилаштованому приміщенні; не можна селити судимих – з несудимими (є факт кримінальної субкультури, і від витіснення таких людей на вулицю – спонукання до негайного грабіжу для виживання, суспільство нічого не виграє) і т.п. – Тобто нормальна розбудова роботи з бездомними має передбачати створення декількох різних притулків, а також сервісних центрів (реєстрація; робота з документами) і окремо хоспису/центру паліативу на принципах взаємодопомоги (для важкохворих, хто не хоче в державні інтернати).

наявне бюджетне фінансування

Обласна рада нічого не виділяє ГО «Милосердя» — надала за 1 грн. на рік лише кімнату для офісу (коштує взимку до тисячі гривень за опалення та інші послуги) та будівлю на Іподромній 15-А для притулку. Ця будівля стара і неремонтована, централізоване опалення в ній незаконно знищили – випиляли на металолом працівники обласного комунального підприємства. Дах тече і погрожує знищити той ремонт, що зроблено за будівельні матеріали посольств та благодійників – роботою бездомних. Внаслідок відсутності опалення, нормально вентилювати будівлю взимку неможливо – тому поширюється сирість та пліснява. Єдиний здійснений ремонт з боку облради – замінили вікна у будівлі.

Об’єкт не має нормального окремого підключення до електроенергії – тому оплачують її за подвійним тарифом. При цьому електроенергія забезпечує і водопостачання – насоси; і опалення; і готування їжі на плитах. – І звісно немає бюджетного фінансування на відповідні комунальні послуги притулку для бездомних (як це бюджетним установам оплачують опалення чи газ; електроенергію і водопостачання).

Замість вирішення проблеми, обласні депутати і чиновники ідуть простим шляхом: краще знищити єдиний в області притулок для бездомних шляхом відключення електроенергії та протидії подовженню договору оренди, ніж вирішувати проблему ремонтів та належної експлуатації шляхом поступового виділення бюджетних коштів.

Міський бюджет не має право фінансувати будівлі, які знаходяться у власності області.

Меценати чи донори не будуть виділяти великі кошти – наприклад декілька мільйонів гривень на утеплення будівлі, доки не буде гарантій її використання центром на 10-20 років. Ось зараз не пролонгують на чергові 3 роки договір оренди з облрадою – і все, кошти донорів, інвестовані в ремонт, будуть використовуватися якимось комерційним орендатором?

Зауважимо, що хоча притулок реєструвався, як міський, але більшість безхатченків та бездомних є мешканцями області, а не Житомира! — Вони приїхали в обласний центр, бо тут більше можливостей виживати і отримувати гуманітарну допомогу, ніж в райцентрах чи селах. Тому саме область має розбудовувати і фінансувати такий центр: десь в пропорції населення – 70-75% обласний бюджет і 25-30% міський бюджет, бо населення області без Житомира – менше 1 млн. (1,3 млн. – 270+ тис), а Житомира – 270+ тис. осіб.

Міський бюджет Житомира фінансує лише ставки для цілодобових чергових в притулку та керівництва. Не забезпечені потреби:

— не фінансується з бюджету міста зарплата Владислава Паламарчука чи інших членів команди ГО «Милосердя» (хоча всі чомусь думають, що він щось заробляє за рахунок бюджету);

— не фінансується з бюджету міста дезінфікуючи засоби, памперси, одежа та інше (Владислав Паламарчук збирає гуманітарну допомогу усюди);

— не фінансується з бюджету міста ремонт (бо це обласна власність);

— не фінансується з бюджету міста електроенергія (а це опалення, водопостачання, готування їжі, …);

— не фінансується з бюджету міста транспортні видатки (скільки доводиться їздити з інвалідами заради оформлення їх в інтернат, з безхатченками заради відновлення документів і оформлення груп інвалідності, пенсій, …);

— не фінансується з бюджету міста харчування (цукерки регулярно привозить «Поліссяпродукт», крупи постійно випрошує Владислав Паламарчук у пасторів, підприємців, політиків,…);

— не фінансується з бюджету міста польова робота (нема ставок на соціальні патрулі, які б працювали з бездомними на вулицях – але всі чомусь вважають, що якщо де-небудь живе бездомний на вулиці, то це недопрацьовує притулок і треба в чомусь звинувачувати Владислава Паламарчука!);

— не фінансується системна адвокатська робота, яка б дозволила б висудити-повернути квартири сиріт чи безхатченків, — і також створювало б превенцію таким шахрайським діям та насильству, бо знищувало б попит на такі «брудні» квартири/будинки та зменшувало б кількість недобросовісних працівників ЖЕКів, нотаріусів, соціальних працівників і тп;

— не фінансуються з бюджету міста обладнання (ноутбуки, принтери-БФУ, заправка тонеру/фарби для друку) та канцелярія, не кажучи вже про меблі, посуд і т.п.

яка користь простим людям від роботи з бездомними?

Користуючись необізнаністю громадян, чиновники не приділяють уваги роботі з бездомними – особливо з масовою категорією прихованої бездомності (наймачів житла). Але користь для простих громадян від цього є:

По-перше, робота з вуличною бездомністю захищає від інфекційних хвороб. Так нещодавно забрали з автовокзалу жінку з Червоноармійського району – в неї виявили сифіліс, тому вона лікувалася в інфекційному відділенні і потім її мають передати в притулок для бездомних ГО «Милосердя». А якби вона і далі «мітила» блідою трепонемою лавки, ручки та інші елементи центрального автовокзалу?

А скільки бездомних з відкритою формою туберкульозу (в тому числі невиліковними мультирезистенсними формами) – один з членів команди ГО «Милосердя» зайнявся роботою з вуличною бездомністю саме тому, що його 16-річну доньку колись біля сміттєвого баку обкашляв частинами легенів бездомний з відкритою формою туберкульозу.

Окреме зауваження про доброзичливих житомирян, не пов’язане з бездомними: ми всі бачимо пенсіонерів на сміттєвих баках (останніми роками вони переважно витіснили безхатченків) – яким не вистачає пенсії для харчування, але не вимагаємо від влади припинити цю негідну антисанітарію та організувати харчування? – Є 30 млн. гривень на плитку в центрі, є гроші на набережну (ще вкрасти на плитці декілька десятків мільйонів) – але немає грошей годувати пенсіонерів з пенсіями по 1200-1400 грн. на місяць??? Пенсіонери, які масово харчуються в сміттєвих баках – це та «гідність», за яку боролися на Майдані-2???

По-друге, робота з бездомними є певною гарантією для потенційних жертв корисливих злочинів – шахрайства чи насильства з метою вилучення житла. Коли у вас відібрали квартиру, вам треба десь жити – і щоб хтось допомагав розмовляти з корумпованими працівниками поліції, які покривають бандитів чи шахраїв. Нормалізація цієї функції – а на це також потрібні ГО «Милосердя» гроші на адвокатів, судовий збір, експертизи, поїздки і т.п., зменшувало б ризик для простих житомирян втратити житло. «Безоплатна правова допомога» цю проблему не вирішує – такі люди навіть не мають документів, щоб підтвердити за законом право скористатися цією допомогою.

По-третє, притулок потрібен і тим – хто в ньому не буде жити, але не має у власності свого житла. Тобто наймачам чужого житла, найбільш поширена категорія серед яких – вихідці з сільської місцевості, що переїхали жити в місто; та емігрантам. Річ в тому, що для отримання адміністративних послуг чи соціальних виплат – наприклад паспорту, пенсії і т.п., потрібно мати реєстрацію. Власники квартир/будинків дуже неохоче реєструють чужих – і беруть дуже великі кошти. А «формальна» — тобто юридична реєстрація без реального проживання, досі в України не впроваджена – хоча є резонансне рішення Європейського Суду з Прав Людини по майору Мельниченко, де це питання чітко прописане і має бути впроваджено в національне законодавство України. Тому БО «МЦОБО» не може без реального притулку – де нібито може перебувати заявник, надаватися комусь реєстрація місця перебування («прописку»). Отже нема притулку – нема можливості десь зареєструватися і якось взаємодіяти з органами влади, окрім як мати житло у власність. А чи кожен житомирянин може дозволити собі купити власну квартиру чи будинок??? – до речі, щоб виплатити кошти, надати житло чи земельну ділянку вдові АТО з Коростенського району (її чоловік загинув на фронті), їй також надавали реєстрацію в БО «МЦОБО». Навіть вдові воїна, що загинув, влада нічого не змогла надати/забезпечити без реєстрації у Владислава!

По-четверте, притулок потрібен і жертвам домашнього (сімейного) насильства – на час, допоки не вдасться вирішити питання окремого проживання. Всі ці піарні штрафи (було раніше) чи приписи з арештом на 15 діб, не вирішують головне питання: а як окремо жити членам сім’ї? Арештували чи навіть дати кілька років за насильство, – і що далі, в яке житло буде повертатися такий насильник? – А що робити з випадками психологічного насильства, коли немає побоїв і відповідно прямих доказів фізичного насильства як підстави для арешту? Переселимо усіх «насильників» в колонії? – Це нереально, бо їх від сотень тисяч до декількох мільйонів в Україні і стільки наша пенітенціарна система не може утримувати. – Навпаки, в 2013-2014 рр. проводили масові амністії та приймали «закон Савченко», щоб скоротити населення колоній.

Аналогічно, притулок потрібен і дорослим сиротам – які закінчили навчання чи яким виповнилося 23 роки, і які не мають житла. Тобто місцева влада не може забезпечити їм житло згідно вимог закону, або не зберегла житло від батьків. Дівчата дуже часто змушені йти «вприйми» до дорослих чоловік за дах і харчі, бо не мають відразу нормальної роботи щоб винаймати житло чи допомоги родичів (бо сироти). Масова соціальна проституція випускниць інтернатів та училищ для сиріт (Андрушівського, Любарського, Бердичівського, Ушомирського Коростенського району та інших) – це та «гідність», за яку боролися на Майдані-2???

По-п’яте, притулок потрібен навіть тим, хто заробляє гроші і винаймає житло: скільки з них ставали жертвами конфліктів з власниками чи ситуації на ринку нерухомості – «звільніть квартиру/будинок негайно – навіть якщо інший ще не знайшли»? Може читач не знає таку особливість ринку нерухомості Житомира, як сезонність: дуже багато людей виїжджають навесні жити в села і заробляють на здачі квартири, а потім повертаються в грудні на зиму. Тобто взимку виникає серйозний дефіцит житла для наймачів – банально іноді неможливо знайти вільну і за пристойною ціною (в межах середньої зарплати, а не 7-10-15 тис. на місяць) квартиру чи кімнату. Де перечекати на час пошуків, якщо нема родичів чи вони не дуже й раді надовго приймати вас?

Вшосте, немає в місті і хоспису. А наявні інтернати для інвалідів не здатні прийняти усіх одиноких інвалідів – ГО «Милосердя» має кейси, коли після медкомісій, отримували відмову в направленні до інтернату чи будинку осіб похилого віку. Дехто з них живе зараз у притулку, дехто періодично живе. Особливо ця проблема загострюється взимку, коли нема коштів оплачувати опалення таким інвалідам і не рятують субсидії. – Спитайте будь-якого головного лікаря, якому цілі колони бабусь направляють соціальні служби взимку на стаціонар, щоб у відділеннях частково зимували.

ГО «Милосердя» вже майже напрацювало модель самозабезпечення таких дуже похилого віку пенсіонерів чи інвалідів – коли вони б проживали б разом і допомагали б один одному. Це набагато краще для людей (не казармений режим інтернатів) та економніше для бюджету – потрібно менше персоналу. Але ж знову треба отримувати в оренду окремі приміщення, облаштовувати їх і тп. Знов почуємо від всіляких недоброзичливців, що вже набралося приміщень ГО «Милосердя» і не треба виділяти їм нові, і тим більше – мінімальне бюджетне фінансування?

І загальне зауваження: або права людини і гідне життя для всіх – як це передбачено безумовним пріоритетом для держави в ст. 3 Конституції України, або постраждають рано чи пізно усі. Бо якщо можна ділити людей на правильних та неправильних, обґрунтування «негідності» будь-якої людини, влада та політики знайдуть! Наприклад: сьогодні ось цей бездомний сам винен – дозволив шахраєві споїти себе і підписав довіреність на продаж квартири, тому опинився на вулиці. Завтра будуть винні всі пенсіонери – що голосували неправильно і взагалі, їх багато і тому великий дефіцит Пенсійного фонду. Післязавтра знищимо роботу з дітьми: а чого це держава має фінансувати освіту та педіатрію, якщо народжували дітей незаможні батьки? – нехай вони самі все оплачують за своїх дітей, а не державний бюджет все це буде фінансувати!

Тому якщо почати з того, що не потрібні бюджетні видатки на бездомних – можна швидко закінчити тим, що будь-який громадянин винен державі фактом свого існування (сплачуй податки сука, ти ж за рахунок якихось тіньових доходів не помер з голоду!), — а от держава йому нічого не винна. Тобто всі бюджетні гроші (а також будівлі, надра, ліси та інші ресурси в розпорядженні держави) мають піти на корупційні схеми носіїв влади – до кишень можновладців (їх дітей; родичів; бізнес-партнерів), а не на соціальні видатки, освіту, медицину і т.п.

резюме

Ми маємо формувати політичну волю задля належного бюджетного фінансування роботи з незахищеними верствами населення. Мають виділятися кошти на роботу з бездомними! – в широкому сенсі, саме соцзахист, медицина, освіта, — а не корупційні схеми ремонтів-закупівель, мають бути бюджетним пріоритетом.

Якщо держава не має гарантій для мене на випадок складних життєвих обставин – якщо я раптом стану бездомним, навіщо мені така держава і навіщо мені сплачувати їй податки?

Богдан Бондаренко

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*