Верховний Суд розширив можливості захисту ділової репутації юросіб

Коли невідомо хто саме поширив недостовірну інформацію, встановити факт її недостовірності та спростувати можна через суд. Такий механізм відновлення права передбачений в абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК. Утім, лише для фізичних осіб. А як бути підприємствам?

Донедавна судова практика застосування цієї норми була неоднозначною. Остаточний висновок сформулювала Об’єднана палата Касаційного цивільного суду ВС. Відповідну постанову від 11.12.2023 року у справі № 504/4099/16-ц оприлюднено в ЄДРСР.

Товариство, посилаючись на згадану норму ЦК звернулося до суду в порядку окремого провадження. Позивач вимагав встановити факт недостовірності поширеної про нього інформації, посилаючись на те, що особа, яка розмістила відповідну статтю на інтернет-ресурсі а також його власник невідомі.

Суд першої інстанції заяву задовільнив, а от апеляція під час повторного розгляду справи скасувала це рішення на тій підставі, що встановити власника вебсайту чи автора матеріалу не вдалося.

Нагадаємо, за загальним правилом ч. 4 ст. 277 ЦК спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. А от абзац третій говорить про те, що якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

У КЦС проаналізували ЄДРСР і звернули увагу увагу, що у їхній практиці сформувалося два підходи до застосування цієї норми ЦК:

1) юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування;

2) юридична особа не може цього робити. Із заявою може звертатися тільки фізична особа.

Навівши приклади рішень обох позицій, об’єднана палата звернула увагу на те, що юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі. І юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.

З метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи  має всі права щодо використання і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.

Також високі судді зауважили, що як в доктрині приватного права, так і практиці касаційного суду усталеним є підхід що юридична особа може пред`являти вимогу про спростування недостовірної інформації.

Тож зважаючи на принцип розумності, аналізовану норму ЦК потрібно тлумачити так, що оскільки юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вирішила відступити від деяких висновків та виснувала, що для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.

Валерія Шкварко

секретар Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу