Вірність заповіту Філарета

Постать Святійшого Патріарха Філарета на зламі епох стала тим наріжним каменем, об який розбилися хвилі багатьох політичних маніпуляцій. Він був не просто очільником церкви, а архітектором українського духу, який упродовж десятиліть вибудовував фундамент справжньої духовної незалежності. Його смерть, що сталася в часи великих випробувань для України, відкрила нову, драматичну сторінку боротьби за Київський Патріархат. Філарет залишив по собі не просто спадок, а чітку дорожню карту – духовний заповіт, який мав стати щитом для Української Православної Церкви Київського Патріархату. Згідно з його волею, Київська Патріархія повинна була залишатися самостійною, не приєднуватися до жодних штучно створених структур і зберігати свою канонічну ідентичність. Навіть у питаннях власного поховання Патріарх був непохитним: відспівувати його мали виключно клірики УПЦ КП, що було останнім актом підтвердження легітимності саме цієї церковної інституції.

Однак реальність після відходу Патріарха у вічність виявилася жорстокою та сповненою цинізму. Всупереч останній волі старця, структура ПЦУ, заручившись потужною адміністративною підтримкою державної влади, розпочала безпрецедентний наступ. Володимирський собор, у якому Філарет молився і служив понад шістдесят років, фактично став об’єктом захоплення. Митрополит Епіфаній, ігноруючи волю покійного, очолив богослужіння у соборі, що стало болючим ударом для вірних Київського Патріархату. Найбільш трагічним аспектом цієї ситуації стала духовна зрада кліриків Володимирського собору, які, забувши про присягу та заповіт свого наставника, перейшли до ПЦУ. Цей процес супроводжувався і технічним захопленням інформаційних ресурсів Патріархії, що мало на меті створити ілюзію повної ліквідації УПЦ КП та позбавити вірних права на альтернативну думку.

В умовах такого агресивного тиску, коли здавалося, що саму ідею Київського Патріархату намагаються стерти з історії, церква продемонструвала здатність до екстреної мобілізації. Щоб зберегти канонічний стрій та не допустити розриву спадкоємності, було невідкладно скликано Собор, на якому новим Предстоятелем обрали Патріарха Никодима. Це рішення стало актом вищої справедливості та захисту честі Патріарха Філарета. На захист рідної церкви знову стали ті, хто звик до прямої дії та вірності ідеалам, – українські воїни. Голова Союзу воїнів-добровольців Євгеній Кузнєцов, висловлюючи позицію побратимів, підкреслив, що для захисників України питання вірності заповіту Філарета є питанням честі.

Сьогодні, коли намагаються розтоптати останню волю нашого духовного батька, ми, воїни-добровольці, заявляємо про свою непохитну вірність Київському Патріархату та нашому новообраному Святійшому Патріарху Никодиму. Ми бачимо, як державні кабінети намагаються диктувати умови церкві, але ми знаємо різницю між справжньою волею і призначеною ззовні адміністрацією. Наша вірність – це не просто слова, це обітниця захистити ту церкву, яка завжди була зі своїм народом у найважчі часи, яка не шукала ласки в чужих столицях, а молилася за українську перемогу тут, у Києві, – зазначив він.

Визнання Київського Патріархату у діаспорі, попри всі спроби його ізоляції, лише міцнішає, що підтверджують події в Австралії станом на 25 березня 2026 року. Отримані документи свідчать про те, що православні громади на іншому кінці світу обирають не політичну доцільність, а канонічну істину. Грецьке православне братство Святого Паїсія Австралійського та громада Собору Святої Параскеви в Мельбурні офіційно підтвердили своє перебування під омофором Патріарха Никодима. Протоієрей Михайло Ніархакос-Тзіміс та протоієрей Елефтерій Таціс у своїх зверненнях чітко засвідчили, що вони залишаються вірними духовній спадщині Філарета, вбачаючи в Київському Патріархаті єдиний справжній центр тяжіння для православних українців та греків, які не бажають ставати заручниками чужих геополітичних інтересів.

Глибокий аналіз юридичної бази ПЦУ розкриває сутність проблеми, про яку попереджав владика Філарет. Сама назва «ПЦУ» (Православна церква України) є юридичним казусом, адже підписаний Томос був виданий для структури «Святійша Церква України» (СЦУ). Це не просто питання лінгвістики, а свідчення того, що утворена структура не відповідає букві та духу самого Томосу. Більше того, цей документ фактично закріпив залежність української митрополії від Стамбула, позбавивши її права працювати з діаспорою. Шість мільйонів українців за кордоном залишилися без рідної церкви, бо за умовами Томосу вони зобов’язані підкорятися Вселенському престолу. Це змушує наших співвітчизників молитися в грецьких храмах або, що є неприпустимим, шукати прихистку в московських парафіях. Таким чином, ПЦУ постає не, як автокефальна церква, а як обмежений у правах філіал Стамбула, що підтверджує правоту Патріарха Філарета в його критиці процесу надання Томосу.

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Никодим

Український народ упродовж століть вмивався кров’ю у боротьбі проти польського, турецького та московського ярма не для того, щоб сьогодні знову перепідпорядкувати свою церкву від московських кураторів турецьким грекам. Справжня незалежність не купується ціною зміни церковних календарів та багатовікових традицій на догоду світській атеїстичній владі, як це сьогодні робить ПЦУ. Різдво Христове 7 січня – це не просто дата, це частина нашого генетичного коду, від якого відмовляються ті, хто прагне вислужитися перед зовнішніми центрами впливу. Зміна традицій під диктовку чиновників є зневагою до пам’яті предків, які вмирали за віру, що не знала компромісів із політичною кон’юнктурою.

Сьогодні, у розпал війни проти російського агресора, ми закликаємо всіх до посиленої молитви за перемогу та за єдиний шлях до справжньої духовної свободи. Київський Патріархат на чолі з Патріархом Никодимом продовжує свою місію, доводячи, що справжня церква тримається не на адміністративних наказах чи підтримці влади, а на вірності заповітам предків та незламній вірі свого народу. Тільки така церква, яка має свій центр у Києві і не погоджується на роль духовної доньки чужих патріархів, здатна бути справжнім оплотом нації.

Координатор міжнародного сектору

Союзу воїнів-добровольців(Польща)

Наталія Ващенко