Конфіскація російських активів у Британії: політика чи право?

Питання конфіскації російських активів, заморожених у Великій Британії після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, залишається одним із найскладніших як у політичному, так і в юридичному вимірі. Попри беззаперечну підтримку України на рівні британського парламенту, уряду та суспільства, механізм перетворення санкційних активів на реальні компенсації для постраждалих від війни — досі не знайдений.

За офіційними оцінками, у Британії заморожено активів, пов’язаних із російськими структурами та олігархами, на суму близько 25 мільярдів фунтів стерлінгів. Йдеться не лише про фінансові рахунки, а й про нерухомість, корпоративні пакети, яхти та інше майно. Однак більшість цих активів формально належать приватним особам або компаніям, навіть якщо їхній зв’язок із російською владою очевидний. Саме цей юридичний нюанс стає ключовим бар’єром для конфіскації.

Британське право суворо захищає приватну власність, і позбавлення її можливе лише через судове рішення, засноване на доказах злочинного походження майна або його використання з протиправною метою. Проста політична заява чи санкційне рішення не дають підстав для прямого відчуження. Як пояснюють юристи, замороження активу — це лише тимчасовий захід, а не конфіскація.

Попри це, у Лондоні дедалі частіше лунають політичні заклики знайти «інноваційні шляхи» використання цих активів на підтримку України. Серед найгучніших ініціатив — пропозиція мера Лондона Садіка Хана перетворити частину замороженої російської нерухомості на житло для українських біженців. Однак, як наголошують британські юристи, така пропозиція поки що має лише символічний характер: без ухвалення окремого закону або створення нового правового механізму реалізувати її неможливо.

Дискусії про це точаться і в юридичному середовищі. Учасники конференцій, організованих за участі Національної асоціації адвокатів України, підкреслюють, що питання не можна розглядати лише через політичну призму. Як наголосили британські експерти з міжнародного права, будь-яке рішення щодо примусової конфіскації без належної судової процедури може створити небезпечний прецедент — підважити принцип верховенства права, який є фундаментом британської правової системи.

Водночас Україна продовжує наполягати на створенні міжнародного компенсаційного механізму, який дозволив би використовувати заморожені російські активи для відшкодування збитків, завданих війною. Таку ідею підтримують Європейський Союз, Канада та США, але і там юристи стикаються з тими самими труднощами: як знайти правовий шлях, що одночасно не суперечитиме національному законодавству та міжнародним зобов’язанням.

Серед обговорюваних варіантів — створення міжнародного фонду під егідою ООН або Ради Європи, який отримував би ці кошти тимчасово, до завершення судових процесів, або передача їх у довірче управління на користь України. Однак усі ці моделі перебувають лише на стадії розробки.

Британські адвокати наголошують: попри безумовну підтримку України, держава не може дозволити собі кроків, які підірвуть довіру до власної правової системи та фінансової стабільності. Адже саме захищеність приватної власності — одна з причин, чому Лондон став світовим фінансовим центром.

Таким чином, сьогоднішня дилема виглядає так: політика вимагає швидких рішень, але право — ретельних і обґрунтованих процедур. І поки юристи, політики та міжнародні інституції шукають компроміс, заморожені російські активи залишаються «сплячим капіталом» — символом відповідальності, яку світ ще має оформити юридично.

Українські правники сподіваються, що саме Британія — країна з найрозвиненішою системою прецедентного права — може стати прикладом того, як поєднати політичну справедливість із юридичною точністю. І хоча шлях до конфіскації може бути довгим, створення правових підвалин для цього процесу вже почалося.