Home » Общество » Ризики ліквідації інтернатів для дітей

Ризики ліквідації інтернатів для дітей

1-33313Деякі критичні зауваження до інформаційної хвилі з приводу презентації у Житомирі 31.10.2017 пілотного проекту фундації «Lumos» за участі міністра соцполітики, голови ЖОДА, уповноваженого Президента України з прав дитини…

Отже, 31 жовтня о 10-30 в житомирському «Інституті медсестринства» почалася презентація пілотного проект у рамках проведення реформи закладів інституційного догляду та виховання дітей. Після цього розпочався трьохденний семінар-тренінг «Впровадження Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки в Житомирській області».

В презентації взяли участь:

— міністр соціальної політики України Андрій Рева;

— Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Дулеба;

— голова Житомирської облдержадміністрації Ігор Гундич;

— голова Житомирської облради Володимир Ширма;

— перший заступник міністра соціальної політики Ольга Крентовська;

— заступник міністра з питань євроінтеграції Олександра Чуркіна;

— голова представництва британської фундації «Lumos» Ірина Маланчук;

— керівник напряму деінституціалізації і децентралізації канадського проекту EDGE Арсеній Положій та багато інших осіб.

2-33284Представники громадськості, які опікуються дітьми та захистом їх прав, також прйняли участь у заході. І навіть були невеликі скандали з приводу спроби Олександра Коцюбко виступити, а Галини Чижової – поспілкуватися з Уповноваженим Президента України з прав дитини Миколою Дулебою. При цьому, представники правозахисної спільноти не розділяли супероптимізму гостей та житомирських чиновників – навпаки, намагалися акцентувати увагу на ризики та наявні проблеми Житомирщини у справі захисту дітей.

Ми вирішили викласти доводи обох сторін. І навіть більше: акцентувати увагу читачів на ризиках реформи, бо чиновники якось оминули їх. А щоб громадяни робили свідомий вибір і громадськість мала можливість впливати на владу, має доноситися уся інформація: і позитивна, і негативна; і бажаний – оптимістичний сценарій розвитку, і негативний – песимістичний сценарій…

реформи і позитив

Двигуном реформи безумовно є Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Дулеба, який чітко розставляє акценти: «Ми не воюємо з інтернатами! Основна мета реформи інтернатних закладів – вчасно виявити проблему і допомогти сім’ї з дитиною, надати відповідні послуги, щоб дитина не потрапила до інтернатного закладу, а жила в сім’ї, безпеці та благополуччі! Розвиток послуг підтримки сімей з дітьми на рівні громад є запорукою успіху цієї реформи.»

Міністр соціальної політики Андрій Рева просував модний принцип «грошей що ходять за людиною» (не в сенсі уходять в офшори за можновладцями): «15 років тому зі 100 тис. дітей, які були в інтернатних закладах, 40% – це були діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Сьогодні таких 8% в цих інтернатних закладах. 92% дітей, які сьогодні в інтернатних закладах — це діти, які мають своїх батьків. Кількість дітей-сиріт скорочується, а кількість дітей, які знаходяться в інтернатах залишається незмінною. Тобто ця система провокує соціальне сирітство. Але ми повинні розуміти, який би не був золотий інтернат, з найкращим колективом — ніщо дитині сім’ю не замінить. Мова йде про те, що ми повинні всі наші зусилля спрямувати на те, щоб кожна дитина мала свою сім’ю. Тобто, принцип гроші ходять за дитиною, зміна механізму фінансування послуг, які будуть надаватися, і відповідно, зміна вектору виховання дитини — не інтернатний заклад, а громада».

Голова Житомирської облдержадміністрації Ігор Гундич також зробив декілька цікавих заяв:

«У 10 перших класах інтернатів Житомирщини не набрали дітей цього року. Житомирщина готова до реформування інтернатних закладів. І перші кроки до цього ми вже зробили. Так, цього року ми не набрали дітей у 10 підготовчих та перших класів у 7 інтернатних закладах. Це свідчить про тенденцію зменшення кількості дітей, які виховуватимуться у таких інтернатах, та водночас збільшення інклюзивних класів у школах, де можуть навчатись діти із спеціальними освітніми потребами. До 2025 року всі діти Житомирщини мають бути в умовах, наближених до родини. Впевнений, що ця реформа на Житомирщині – одна з тих, яка стане успішною та ефективною.»

«До 2025 року на Житомирщині інтернатів не буде – кожна дитина матиме родину. На Житомирщині 1,8% від загальної кількості дітей, що навчаються, перебувають в інтернатних закладах. На одну таку дитину ми виділяємо близько 150 тис. грн в рік. Краще ці кошти спрямовувати не на заклад, а на дітей, які перебуватимуть у родинах і відчуватимуть підтримку і ці колосальні суми. Тоді ці діти будуть краще виховані та більш соціалізовані до життя»

«На сьогодні близько 200 млн. грн. ми щороку виділяємо на інтернатні заклади: на їх утримання, харчування, все інше. У нас 2,5 тисячі дітей в інтернатних закладах – 2543. Якщо поділити цих 200 млн. на 2543, то виходить 80 тис. грн. на одну дитину, — і це тільки з обласного бюджету! Якщо сьогодні ми ці 80 тис. дамо чи прийомній сім’ї, чи батькам, які попали в складні життєві умови, або в дитячі будинки сімейного типу, я думаю та дитина буде мати кращі умови…»

В цілому, Житомирська область була визначена пілотною за місцевою (регіональною) ініціативою – а не примусово рішенням центральних органів влади.

ризики та «темна сторона»

Отже, перше питання: а чому саме обласна влада Житомирщини проявила ініціативу, щоб стати пілотною в цьому проекті? Чому саме обласна влада Житомирщини хоче першою закрити свої інтернатні заклади? – це перше ключове питання, на яке не було озвучено чіткої відповіді.

Пояснюємо цей активізм команди Ігоря Гундича в цьому питанні:

* було призначено повний внутрішній аудит діяльності посадових осіб обласної служби у справах дітей, — хоча і не було порушено кримінальних проваджень за фактами міжнародної торгівлі дітьми-сиротами, як цього вимагала Галина Чижова;

* ініціатива робочої групи з покращення роботи інтернатних закладів (де-факто «оптимізації» зі скороченнями), провалилася;

* ділянки найбільш ласих інтернатів, які на думку правозахисників, нібито хотіли захопити люди, пов’язані з нардепом Бориславом Розенблатом, вціліли – і навіть сам нардеп почав писати депутатські звернення щодо відсутності фінансування інтернату для дітей з вадами зору (КНЗ «Житомирський спеціалізований загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів №1» по зору);

* в обласній раді хронічний конфлікт голови гуманітарної комісії Олени Галагузи, що мала б здійснювати депутатський контроль за інтернатами, з правозахисниками та частиною журналістської спільноти (а щодо деяких правозахисників депутаткою ініційоване навіть адміністративне переслідування);

* депутатка облради і керівник гуманітарної комісії Олена Галагуза, разом з керівником апарату облдержадміністрації Олексієм Ясюнецьким (так би мовити, «правою рукою» Ігоря Гундича), стали героями сексуального скандалу; – тому заявляти тепер, що Ігор Петрович не мав впливу на Олену Галагузу та комісію з оптимізації інтернатних закладів, де-факто комісію зі звільнення ділянки інтернату №1 у Житомирі під забудовника, він не може!

Як гадаєте, на цьому негативному фоні хотілося б чогось «світлого», «позитивного», «реформаторсько-проривного»? – Не дивно, що обласна влада на все згодна – аби зняти відповідальність, відволікти громадськість та правозахисників від «минулих справ» новими ідеями та напрямами роботи.

Тепер щодо ліквідації інтернатів. В цілому, ідея нібито і непогана: навіщо позбавляти дітей можливості розвиватися у сім’ях? Але вона не враховує три важливих застереження:

  1. Не всі діти за станом здоров’я можуть виховуватися в звичайних сім’ях – навіть якщо фінансово стимулювати батьків. Постійно народжуються діти з ДЦП, синдромами Дауна, аутизмом і т.п.

При цьому, коли немає закладів, до яких можна віддати таких дітей – а евтаназія у нас заборонена, це провокує відмови від запліднення та зменшує народжуваність. Насамперед, серед пар у 35-45 років, коли вірогідність генетичних розладів та народження нездорових дітей зростає. Не всі готові витримати і виходити дитину з пожиттєвою інвалідністю, і коли ризик народження таких дітей зростає – єдиним механізмом підтримки можуть бути «страхові заклади» держави.

  1. В нинішніх умовах тотальної корупції та намагання скасувати усі соціальні статі бюджету – щоб гроші залишалися виключно на виплату зовнішніх боргів та корупційні заробітки чиновників, нема гарантій продовження виплат на таких дітей в майбутньому.

Фактично ми можемо стати свідками реалізації наступної схеми «оптимізації видатків»:

— на першому етапі ліквідовують інтернати – мовляв, краще віддати ці гроші сім’ям (бо просто припинити їх фінансування неможливо – немає суб’єктів, на яких держава може перекласти відповідні видатки);

— на другому етапі сім’ям починають обмежувати допомогу під приводом «це ж ваші діти – чому держава мала витрачатися на вас» (і в цьому випадку простіше обмежити бюджетне фінансування).

Ми це вже проходили з виплатами на 1,2,3-дитину, введені за часів президентства Віктора Ющенка. А нещодавно, «пенсійною реформою» виключено зі страхового стажу переважну частину випадків «декретної відпустки». Що заважатиме припинити виплати сім’ям з пожиттєвими дітьми-інвалідами у майбутньому? «Чесне слово» корупціонерів та політиків-хапуг?

  1. У нас не вистачає ДБСТ (дитячих будинків сімейного типу), щоб прийняти всіх дітей з інтернатів. – А тим більше, неефективно працюють соціальні служби з незалежних від них економічних причин: в умовах багаторічної економічної стагнації України, важко «приводити до тями» сім’ї, у яких батьки зловживали алкоголем, наркотиками, чи є безініціативними і відчаялись досягти чогось у житті. Тобто тих, хто живе за середньовічною схемою селянської сім’ї «чим більше дітей – тим більше робочих рук на полі для важкої праці», або «дав Бог дитинку – дасть і на дитинку»…

І краще дітей направити в інтернат, ніж залишити сільськогосподарським рабом у такий сім’ї, без жодних шансів на власний інтелектуальний та духовний розвиток. І досвід навіть Ніни Матвієнко – теж з Житомирщини, і теж при живих батьках, яка виховувалася в інтернаті – за її бажанням, цю тезу підтверджують…

А тому, повертаємося до простої народної мудрості: не треба руйнувати старе, допоки нове не збудуєш! – якщо ж відразу ставлять за мету ліквідувати інтернати, маловірогідно, що діти зможуть виховуватися в нормальних сім’ях – а от інтернати точно ліквідують…

Богдан Бондаренко

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*